Масляна: чому вареники, а не млинці?
В Україні розпочалася Масляна.
В Україні розпочалася Масляна. В наш час відзначення цього свята перейняло багато російських традицій, які були нав’язані українцям в радянські часи. Зокрема, це звичай випікання млинців. Проте етнологи нагадують, що суто українським обрядом в це свято є ліпка вареників, які заправляли сиром, маслом і сметаною.
Здавна Масляна або Колодія вважалася жіночим святом. Саме сьогодні жінкам дозволялося так зване понеділкування, коли вони збиралися святкувати в шинках. Приходити додому вони могли в будь-який час і в будь-якому стані,. а чоловіки не мали права їм дорікати.
Про це в прес-центрі «Главком» розповіли професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Івановська та асистент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, керівник ансамблю української народної музики «Роксоланія» Наталія Хоменко.
Олена Івановська: «Після понеділкування жінка могла приходити в будь-який час і в будь-якому стані додому і чоловік не мав права їй дорікати»
За звичаєм, який сягає давнини, від Водохреща до Великого посту весь час називався м’ясоїдним, тобто споживалася скоромна їжа. Останній тиждень м’ясоїдів - це Сиропустний тиждень, на якому вже зазвичай не вживали м'яса, хоча в понеділок, сьогодні, ще варили холодець з ніжок барана, свині або курки. Потім на цих кісточках ворожили, тому ще один варіант назви цього тижня – Ніжкові заговини.
Яке значення цього тижня в народній традиції в нашій українській святочності? На відміну від російської традиції, це свято в українців має жіночу семантику, жіночу природу. Через те у нас ритуальна їжа, якою пригощали на цьому тижні, були вареники з сиром, маслом та сметаною, тому і Сиропустний тиждень. Відповідно, йшлося про пошанування жінки та її місії, дітородної функції, в такому ключі розвивалися всі обрядові цього тижня. В понеділок відбувалися понеділкування у шинку. Навіть у весільній обрядовості є такий момент, що молода дружина питає свого чоловіка, чи дозволить він їй понеділкування. Вважалося за погану ознаку, коли чоловік забороняв. Це ще вважався Бабський понеділок, коли у шинках збиралися жінки, святкували, відзначали народження колодки, чіпляли колодку чоловікам, за що вимагали могоричу. Вони могли приходити в будь-який час і в будь-якому стані додому і чоловіки не мали права їм дорікати. Річ у тім, що всі свята передбачають певну часову семантику, коли в певний час було дозволено те, що заборонено в буденності. Якісь рефлексії комунального гетеризму (групи чоловіків і жінок жили поруч і складалися в «комунальному шлюбі» - Ред.) ми можемо простежувати і в українській традиції, в росіян вони збереглися більшою мірою. Це історичні залишки проміскуїтету (нічим не обмежені статеві зносини з багатьма партнерами - Ред.), коли пару, одружену в період м’ясоїдів, ставили біля так званого цілувального стовпа, де молодята мали б демонструвати свої почуття на людях – цілуватися та обійматися. І навіть сторонні чоловіки могли цілувати цю молоду дружину. Проте згадок в етнографічних джерелах на сьогодні ми не відшукали. Але певні прояви були характерні для тих молодіжних забав, які відбувалися на Сиропустному тижні.
Важливий обряд припадав на п’ятницю. Його можна розглядати як данину старшій жінці, а саме тещі. Йдеться про пари, які одружилися саме в м’ясоїди. Перші відвідування тещею молодої сім’ї припадало якраз на п’ятницю. Молодий зять рихтував сани та віз свою тещу до себе у гості. Якщо теща за цей час виявила себе з позитивного боку, була лагідною та щедрою, то він її м’яко стелив та щедро приймав. Коли ж теща показала свій норов та характер, то зять вибирав найгіршу дорогу через такі нетрі, аби теща не своїй спині відчула «ласку» свого молодого зятя.
Колодки – це самобутній український звичай, відомий майже в усіх регіонах. Про це розкаже моя колега.
Наталія Хоменко: «В цей тиждень карали всіх батьків, які не одружили вчасно своїх дітей»
В українській традиції Свято Колодія – це семантично інше свято, ніж Масляна у наших східних сусідів. Це своєрідні регулювальні традиції культу шлюбу. В понеділок колодка народжувалася, у вівторок її хрестили, у середу були похрестини, а в четвер вона помирала, у п’ятницю її поминали. Безпосередньо у суботу та неділю були більш молодіжні гуляння. В цей тиждень карали всіх батьків, які не одружили вчасно своїх дітей. Їм до лівої ноги в’язали колоду, за яку ті повинні були дати відкуп. Кожна родина знала, що у неї є такий грішок, тому вже чекала та готувала могорич. Раніше колодками називалися стрічки або вишиті хустки, які дівчата чіпляли хлопцям, які їм подобаються. Натомість хлопці мали відкупитися або могоричем, або стрічкою. А на Великдень дівчина була зобов’язана цьому парубку подарувати писанку. Таким чином регулювався шлюб, і каралися ті, хто під час м’ясниць не одружився.
Є кілька гіпотез, чому називається це Свято Колодія. Одна з них пов’язана з тим, що літні гуляння відбувалися на колодках, і якщо ви не знайшли собі пару, то потім отримували за це покару – прив’язану колодку. Інша гіпотеза, що це свято має глибокі язичницькі мотиви, що сягають, можливо, епохи матріархату, тому і вважається жіночим. У язичників був Бог шлюбу Колодій, тому в цей період карали саме неодружених хлопців та дівчат.
Цього тижня також ворожили. В понеділок відбувалися Ніжкові заговини, коли бралися кісточки, а вже в неділю дівчата кидали їх до воріт. Якщо докинула кісточку – цілий рік дівка буде здорова, якщо перекинула – скоро вийде заміж, поганою прикметою було, коли кісточка просто падала посередині, що означало навіть смерть.
Також робився акцент на останню скоромну вечерю. Брався останній вареник, із нього вибирався сир, який треба було зберегти цілу ніч в роті і не проковтнути. Якщо не проковтнули, то потім цей сир вшивали в тканину, і цілий піст потрібно було його проносити. Якщо мінявся одяг, воно перешивалося. Потім в ніч на Великдень, коли приходите в церкву, можете бачити всіх жінок, які є відьмами. Коли ви їх побачили, то розкрили, тож вони втрачають цю свою здатність. Крім того, після церковної служби приходили додому, лізли на горище і могли побачити навіть свого домовика.
В сучасності це свято пов’язано більше із традицією зустрічі весни, як це відбувається в Росії. У нас теж є гуляння на вулиці, а шлюбні мотиви, покарання неодружених у нас зараз трішки втратилися. Але завдяки етнографам ці традиції повертаються. У музеї Гончара проводять вечорниці, Свято Колодія, де збирається молодь, і дівчата неодруженим парубкам прив’язують колодки. Тобто, це останній день, коли ще можна було паруватися. Можна було ще робити весілля, але не робили, тому що м’ясні страви заборонялося їсти.
Олена Івановська: Українська святочність – це не розвага. Це громада в такий спосіб контролює свою структуру, стежить за дотриманням головної місії людини – продовження життя. Бо первинною функцією і жінки, і громади загалом вважалося відтворення собі подібних.
Так от, є інформація, яка датується ХІХ століттям, про форму покарання через звичай перелюбника. Коли дівчина, або вже ставши покриткою, народжувала дитину, а громада знала, хто є батьком цієї незаконнонародженої дитини, то якраз під час Масляної приходили в його дім або вистежували, де цей безвідповідальний батько перебуває. Його ловили, чіпляли колодку, в такий спосіб тавруючи, щоб його гріх став відомим всім членам громади, щоб ті відповідним чином реагували на його присутність. Впродовж дня він ходив, бо сидіти вдома йому було заборонено. Якщо він не ходив по добрій волі, його водили вулицями, аби він почув від людей все, що має почути.
Після цього його приводили в дім, де мешкає його дитина і ця дівчина, примушували аби той сплачував могорича. А могорич – це не просто сіли і випили, це відплата, складова договірних стосунків між контрагентами будь-якого договору. Через сплату могорича він відшкодовував нанесені матеріальні збитки, крім цього дарував подарунок своєму синові. Ці засоби впливу громади на таку людину мали бути настільки дієвими, що такий чоловік повертався до своєї дитини і жінки, яка була ним свого часу обрана, а потім ображена.
Звідки беруть початок традиції святкування Масляної?
Олена Івановська: Щоб достеменно стверджувати якусь гіпотезу, треба мати або безвідповідальність або надмірну сміливість. Деякі науковці стверджують, що традиція Колодія згадується ще 4 тисячі років тому. Ясна річ, що це дохристиянська традиція. Домінуюча роль жінки в святочному дійстві – це також ознака давності, тому що це не може узгоджуватися з християнством, в якому підтримується патріархат, а жінка знаходиться трошки на маргінесі святочних обрядодій.
В Україні це Масляна чи Колодія?
Олена Івановська: В українській традиції відомі варіанти назв цього тижня: Запусти, Сиропусний тиждень, Заговини, Ніжкові заговини, Колодій, Масляна (вже як останній день святкування цього тижня).
Що традиційно пекли українці - млинці чи вареники?
Олена Івановська: Все-таки в нашій українській традиції – це вареник, тому що він є не просто їжею, а символом місяця. Оскільки це жіноче свято, то ця вся масляна парадигма так чи інакше, але в контексті саме жіночої домінанти. Відповідно, в українців ритуальна страва і святочний символ – це вареник. Але також є згадки про те, що у нас смажили гречані млинці, які задобрювали смальцем.
Солярний знак проявляється в тому, що в неділю спалювали опудало зими Мару. Спершу її садовили на колесо (символ сонця), потім здіймали, палили, а попіл розвіювали. В такий спосіб немовби приносили в жертву цю ляльку, яка є уособленням зими, а попіл можна розглядати в ключі контагіозної магії, тобто запліднюючої.
Якщо українська традиція передбачає готування вареників на Масляну, то звідки до нас прийшов звичай пекти млинці?
Олена Івановська: Традиція випікання млинців більшою мірою впровадилися у нас саме в радянський час. На всьому терені Радянського Союзу впроваджували одні і ті самі свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували. Але є нормальна біологічна та біологічна потреба: душа бажає свята. Проводи зими в Радянському Союзі були повсюдно з гуляннями, могоричами, але вже інноваційному, радянському ключі, де розливалася «Столична», ходили ряжені і випікалися млинці. Але вареник у нас був і в радянські часи, тому не можна сказати, що випікання млинців повністю заступило традицію споживати як ритуальну страву вареник.
Субота цього тижня є поминальною?
Олена Івановська: Поминальна ідея є, тому що в українців культ предків чи не найголовніший. Через це споживали вареники і ставили їх на вікно для душ померлих предків. Взагалі вважалося, що душі предків живляться парою, звідси і активне споживання ритуальної їжі надворі, де утворюється багато пари.
Крім цього, кожне свято так чи інакше, але передбачає прощу. Перед великим постом віддавна і аж дотепер є прощена субота або неділя, в залежності, як в кого. Це прощення за образи, коли люди ходили один до одного (до сусідів, знайомих, родичів) і тричі просили прощення.
Які народні прикмети пов’язані з Масляною?
Олена Івановська: Якщо на сиропустному тижні курка може води з калюжі напитися, значить, весна буде швидкою і теплою. Якщо довгі бурульки, що ми зараз маємо, то бджоли будуть гарно роїтися і буде багато меду.
Наталія Хоменко: Якщо говорити про весну та літо, то ці прикмети пов’язані більше зі Стрітенням, яке було 15 лютого. Який день на Стрітення, такий буде і Великдень. Якщо день морозний, то буде жарке літо, якщо вологий – влітку буде багато дощів.
Як молодь розважалася в суботу та неділю? Що символізувало катання на санках з гірок?
Олена Івановська: Семантика катання з гірок – очищення повітрям. Це емоційне свято, де своїм звуком та дієвим чином немов би розпалювали весну та накликати тепло. Вважалося, чим довша гірка і чим голосніше жінки будуть кричати, тим вище будуть рости коноплі. Через те головними є гостина, спільна трапеза, традиційна молодіжна складчина, відвідини родичів.
Тут можна відстежити продовження того, що було характерно на Різдво, зокрема, водіння кози як своєрідне пошанування українського тотема – кози.
Скажімо, у росіян яскраво проступає образ ведмедя як тотема. Вагітні жінки могли ворожити на стать своєї дитини. Вона підходила до ведмедя. і якщо він ставав на дві лапи, значить, відчував супротивника в жіночому череві, якщо він спокійно реагував – народиться дівчинка.
Наталія Хоменко: Робилися вечорниці – складчина. Тобто, у когось на хаті збиралася молодь, дівчата приносили їжу, а хлопці – могорича, тобто те, чим вони будуть викупляти свої колодки. На ці вечорниці приходили дівчата, які є не в парі для того, щоб знайти собі пару. Дівчина дарує колодку хлопцю, якого вона собі хоче в пару, він на Великдень відплатить їй стрічкою, а вона йому - крашанкою. Тобто, тут знову відслідковуються мотиви шлюбування, які є основними на цьому тижні.
В сучасності відбуваються більш вуличні гуляння, в тому числі і катання на санках. У наших сусідів та у наших прикордонних зонах, наприклад, на Сумщині бувають різні бойові змагання між чоловіками, але це вже сусідські віяння.