Ігри з недоторканістю

Необхідно звужувати депутатську недоторканість українських парламентарів навіть попри існування в Україні політичних переслідувань. Тому якщо включений до розгляду цієї парламентської сесії законопроект №3251 про внесення змін до Конституції України щодо гарантування недоторканості для окремих посадових осіб проголосують, то це буде корисно для політичної системи України, але не для окремих політиків. Проте експерти прогнозують, що ця ініціатива не увінчається успіхом і завершиться лише піаром одних та антипіаром інших перед виборами.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорив голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

Ігор Коліушко: «Попіаритися регіонали на цьому хочуть, але це дуже ризикований піар»

В порядок денний цієї сесії Верховної Ради України був внесений законопроект №3251 про внесення змін до Конституції України щодо гарантування недоторканості для окремих посадових осіб. Цей законопроект не є новим, він був внесений народними депутатами Януковичем, Лавриновичем та іншими 3 жовтня 2008 року. 20 жовтня 2009 року він був проголосований Верховною Радою і направлений у Конституційний суд для отримання висновку на відповідність щодо статей 157, 158 Конституції України. 1 квітня 2010 року Конституційний суд розглянув це питання і виніс висновок, в якому визнав цей законопроект таким, що частково відповідає вимогам Конституції, а частково таким, що не відповідає.

Нагадаю, що в 2008 році конфігурація політичних сил була протилежна до теперішньої. Тоді представники «Нашої України» і, здається, партії «Батьківщина» вимагали внесення змін в Конституцію щодо скасування депутатської недоторканості. Конкурували два різні проекти, і проект, який був внесений тодішньою опозицією, об’єднував скасування депутатської недоторканості народних депутатів і обмеження недоторканості Президента України. Тоді питання, чи об’єднувати зміни до Конституції щодо депутатів зі змінами щодо Президента, а іноді ще й суддів додають, було найбільш дискусійним. Найбільші політичні фракції у Верховній Раді займали різну позицію, через що рішення і не було прийнято. Власне, проект, який тоді вносився фракцією Партії регіонів і набрав тоді найбільшу кількість голосів, об’єднує питання стосовно депутатів і стосовно Президента.

Конституційний суд в своєму рішенні визначив, що зміни, які пропонуються цим законопроектом щодо народних депутатів, а саме частину 3 статті 80 викласти в такій редакції: «Народний депутат України без згоди Верховної Ради України не може бути затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувального вироку суду щодо нього». Така зміна відповідає вимогам до Конституції і може бути внесена.

До речі, це вже не перше рішення Конституційного суду на цю тему. В 2000 році, коли я був народним депутатом, ми вносили такий законопроект, і десь приблизно в 2001 році був висновок Конституційного суду щодо відповідності точно такого формулювання вимогам Конституції. Але новообрана Верховна Рада в 2003 році, розглянувши цей законопроект, відмовилася його приймати.

Друга зміна, яку вносить цей законопроект до статті 80, визнана Конституційним судом такою, що не відповідає Конституції. Я прочитаю, як зараз звучить частина 2 статті 80: «Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах за винятком відповідальності за образу чи наклеп». Народні депутати від Партії регіонів внесли пропозицію вилучити слова «за винятком відповідальності за образу чи наклеп». КС визнав це таким, що не відповідає Конституції, на мій погляд абсолютно аргументовано і слушно, оскільки це обмежує конституційні права громадян відстоювати свою честь та гідність в разі їх порушення народними депутатами.

Сьогодні статтею 111 Конституції передбачений інститут імпічменту Президента. Моє розуміння завжди було таким, що проти Президента за наявності статті про імпічмент взагалі не можна порушити кримінальну справу, інакше як за процедурою імпічменту. Частково висновок Конституційного суду дублює цю логіку, а частково ще й додає аргументи, що, мовляв, обмеження такої посадової недоторканості Президента суперечить національному суверенітеті, безпеці і т.д., бо не лишається нікого, бо повноваження Президента не можуть бути передані іншій особі. Одним словом, пропозиція про те, що Президент не міг бути без згоди Верховної ради затриманий чи заарештований без набуття чинності обвинувального вироку суду щодо нього і при цьому ніяких змін в статтю 111 щодо імпічменту не пропонується цим законопроектом, визнано Конституційним судом таким, що не відповідає Конституції України.

На сьогодні є законопроект із висновком Конституційного суду. Ми маємо ситуацію, коли між висновком Конституційного суду і сьогоднішнім днем пройшло приблизно два роки. Нагадаю, Конституція містить норму, що закон про внесення змін в Конституцію вважається прийнятим, якщо за нього на наступній черговій сесії парламенту проголосували не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

Можуть бути дискусії з приводу тлумачення слів «наступна чергова сесія», але я б звернув увагу на інше. Оскільки законопроект потребує внесення змін, то відповідно до прецеденту, який вже покладений рішенням Конституційного суду щодо змін в Конституцію 2004 року, думаю, процедура мала би бути тільки така: зараз в цей законопроект необхідно внести зміни, розглянути його в режимі другого читання, і повторно направити в Конституційний суд для дачі висновку на його відповідність Конституції. Після того, як говорить Конституція, на наступній черговій сесії розглянути його і голосувати 300 голосами. Якщо така логіка переможе в позиції народних депутатів, це означає, що закон має шанс бути розглянутий і прийнятий восени цього року, якраз під вибори.

Думаю, за цим стоїть насамперед не бажання дійсно позбутися депутатської недоторканості, сумніваюся, що у більшості депутатів таке присутнє, а все-таки бажання попіаритися перед виборами. Тому мій прогноз зводиться до того, що все це не увінчається успіхом і завершиться лише піаром одних та антипіаром інших.

Питання треба обговорювати виключно щодо народних депутатів, Президент тут ні при чому, а судді не мають тієї недоторканості, яка є сьогодні у депутатів. Питання недоторканості народних депутатів треба розглядати окремо і мені видається абсолютно правильно, що частина 3 статті 80 мала би звучати: «Народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувального вироку щодо нього».

Це не означає ліквідацію депутатської недоторканості взагалі. Частина 3 статті 80 в такій редакції означала би, що в разі вчинення народним депутатом України якогось злочину, відповідні правоохоронні органи мали би право порушувати кримінальну справу, розслідувати її, аж до передачі справи в суд, який мав би викликати народного депутата і він би зобов’язаний був з’являтися в суд, чого зараз робити не можна. Але в процесі цього всього дійства ніхто не має права заарештувати чи обмежити якимось іншим чином свободу народного депутата без згоди на це Верховної Ради. Це є абсолютно коректний з точки зору міжнародного парламентаризму обсяг депутатської недоторканості. Бо якщо ми даємо право правоохоронним органам заарештовувати народних депутатів, то правоохоронні органи можуть суттєво вплинути на прийняття рішень в парламенті.

Звуження депутатської недоторканості потрібно в першу чергу для того, щоб в нашому суспільстві посада та роль народного депутата України не розглядалася як спосіб забезпечити себе від кримінального переслідування. Чим користуються багато не політиків, а бізнесменів, тому вони і йдуть в парламент, не плануючи завідомо працювати там як народні депутати. В результаті суспільство отримує шкоду набагато більшу від такого депутатського корпусу, ніж якби проти когось чинився якийсь тиск.

З другого боку, сьогоднішній момент для розгляду цього законопроекту є явно не найкращий, коли в нашій країні ми маємо політичних в’язнів, коли де-факто існують політичні репресії проти політиків із застосуванням кримінально-правових механізмів. Звичайно, сьогодні і депутати, і виборці можуть вже по-іншому оцінювати цю проблему, ніж це було ще два роки тому. Коли факти політичних репресій є в наявності, це створює не найкращий фон для прийняття цього закону. Але можна зважувати, які плюси отримує в цілому суспільство від обмеження депутатської недоторканості, і які ризики. Зважуючи це, я приходжу до висновку, що і в цій ситуації краще іти на обмеження депутатської недоторканості.

Більше схиляюся до того, що внесення змін і обмеження депутатської недоторканості є більшим добром для політичної системи нашої країни, ніж збереження цієї недоторканості її в нинішньому вигляді. Зрештою, коли влада сьогодні хоче на когось тиснути не правовими методами, то вона тисне, якщо не на самого народного депутата, то на його бізнес чи родичів. Недоторканість фактично не захищає… Тому якщо майбутні народні депутати не хочуть, щоб на них тиснули, то в першу чергу ті, хто ідуть в парламент не повинні бути бізнесменами, вони повинні бути чесними і прозорими, тоді їм нічого не загрожуватиме в контексті прийняття цього закону. Тому я більше б закликав йти на прийняття цього закону.

У регіоналів є 300 голосів? Чи не виявиться так, що вони попіаряться на цьому законопроекті, а потім скажуть, ми хотіли, але у нас не вийшло?

Ігор Коліушко: Відомо, що у них немає своїх 300 голосів. У мене таке відчуття, що дуже багато членів Партії регіонів не хочуть прийняття цього закону також. Попіаритися вони на цьому хочуть. Без сумніву, це показує їхня поведінка. Але це дуже ризикований піар, бо їм доведеться все довести до голосування та всім проголосувати за це. А де гарантія, що якась із фракцій опозиції не візьме участь у цьому голосуванні?.. Їм не вистачає всього десь 50 голосів. Якщо НУНС чи БЮТ віддають свої голоси, то цей проект стає законом і ситуація у нашому політикумі серйозно міняється, на мій погляд, до кращого.