Чого прагне молодь – вчитися чи працювати?

В Україні більшість молоді після закінчення школи хоче продовжувати навчатися в освітніх закладах. Тих, хто вирішив одразу піти на роботу, лише півтора відсотки. Проблема в тому, що диплом в кишені не є запорукою працевлаштування. Тим більше, що у вузах загалом навчають теорії, а роботодавцям потрібні практики. Тому нинішні студенти часто поєднують навчання з роботою, поповнюючи ряди дешевої робочої сили, але з впевненістю, що їм згодом влаштуватися буде легше. Роботодавці ніби мають підтримувати молодь, аби отримати кваліфікований персонал. Проте й вони законодавчо не захищені від того, що їхній вже освічений та з таким-сяким досвідом працівник зрештою не піде до конкурентів. Молодь залишається найбільш вразливою на ринку праці.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили завідувач відділу економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи Лариса Лісогор та керівник відділу якісних досліджень Research& Branding Group, аналітик Олексій Ляшенко.

Лариса Лісогор: «Серед молоді у віці 15-24 років рівень безробіття коливається від 34-35% в Україні до 60% - у Португалії»

Молодь завжди була, є і буде найбільш соціально вразливою на ринку праці. Це характерно не тільки для України, а для всіх країн світу. В наших умовах молодь залишається однією з найбільш неконкурентоспроможних груп, оскільки, по-перше, відсутній досвід роботи, який вимагають роботодавці, і, по-друге, якість освіти, яку вони отримують, далека від ідеалу.

Під час кризових явищ, які відбувалися на ринках праці західних країн, країн Європейського Союзу, нашої країни, ми можемо спостерігати зростання рівня безробіття саме у молоді. Серед молоді у віці 15-24 років рівень безробіття коливається від 34-35% в Україні до 45-47% у Латвії і Литві та 60% - у Португалії. Необхідно адаптувати молодь для того, щоб вона ефективно могла вирішувати питання свого працевлаштування і знаходити своє місце на ринку праці.

Олексій Ляшенко: «50% молоді у віці 18-29 років відповідає, що закінчувати навчання потрібно після отримання вищої освіти»

Хотів би презентувати два ключових питання в контексті цієї теми, які ми задавали респондентам. У березні 2010 року ми запитували: на якій стадії варто припиняти свою освіту, закінчувати навчатися? 45,6% вважає, що потрібно припиняти навчатися після отримання вищої освіти. Ще 25% вважають, що вчитися потрібно постійно. Як бачимо, люди прагнуть до навчання.

Що стосується вікового розподілу, то 50% молоді у віці 18-29 років схильні відповідати на це питання, що закінчувати навчання потрібно після отримання вищої освіти. Серед людей старшого віку цей відсоток поступово знижується до 42%. Що стосується відповіді, що вчитися потрібно постійно, то суттєвих вікових відмінностей немає.

Друге питання: які фактори на даний час є найбільш вагомими при виборі вузу для навчання? Це питання ми задавали у березні 2010 року та у липні минулого. 50% опитаних відповіли, що це можливість подальшого працевлаштування, 45% - фінансові можливості батьків, 35% - престижність і прибутковість професії, 23% і 20% - інтерес до певного роду діяльності та покликання.

Якщо у 2010 році 60% опитаних у віці до 30 років говорили, що потрібно в першу чергу враховувати можливість подальшого працевлаштування, то в 2011-му так вважають 54%.

Якщо говорити про можливості батьків, то тут показники збільшилися з 30% у 2010 році до 44% в 2011-му. Піднялися вверх в рейтингу цих факторів престиж та прибутковість професії - з 28% до 38%.

Інтерес до певного роду діяльності і покликання навпаки знизилися – із 44% у 2010 році до 26% у 2011-му, покликання – з 24% до 17% відповідно. Це дані по віковій категорії до 30 років. Ця динаміка свідчить про те, що молодь стає все більш меркантильною, та все більше орієнтованою на подальшу працю.

Скільки молодих людей вважає, що не варто продовжувати навчання після школи?

Олексій Ляшенко: 1,5% вважає, що після завершення школи можна далі не навчатися. Після закінчення професійного училища або коледжу, тобто після неповної середньої освіти, хочуть отримати якусь професійну освіту 4,4%. Якщо додати ці дані, то виходить 6% опитаних загалом по Україні вважають, що можна далі не вчитися.

Скільки випускників шкіл ідуть на ринок праці, і на яких робочих місцях вони задіяні?

Лариса Лісогор: Молодь все-таки орієнтована на отримання освіти, що є загальносвітовою тенденцією. Але якість освіти різниться, а можливості працевлаштування залежать не тільки від досвіду роботи, але і від того, який навчальний заклад закінчив випускник.

Загальна кількість дітей у віці 6-18 років становить 4,6 мільйона. Майже 98,8% у віці 16-18 років залишаються у загальноосвітніх навчальних закладах. Переходять до професійно-технічних навчальних закладів 4%, і близько 5% навчаються на основних відділеннях вищих навчальних закладів. Тобто, іде тенденція до того, що переважна кількість дітей у віці 6-18 років продовжує навчання. 41 тисяча дітей не продовжують навчання з метою отримання повної середньої освіти. Це ті випадки, коли діти фізично не можуть продовжувати навчання, але і ті, коли дитина свідомо не займається продовженням своєї освіти і починає працювати.

За даними Державного центру зайнятості, за останні 9 місяців 2011 року в якості безробітних було зареєстровано близько 32-33 тисяч осіб випускників ПТНЗ, і 32-33 тисяч - випускників вищих навчальних закладів. При цьому випускників загальноосвітніх навчальних закладів – близько 5 тисяч, це не масово.

Студенти намагаються отримати можливість практичної орієнтації, бо для виходу на ринок праці, не маючи досвіду роботи, можливості обмежені. Саме тому важливим є знаходження можливостей альтернативного працевлаштування. Тобто, випускники старших курсів знаходять роботу на засадах тимчасової, неповної зайнятості. Але перелік робочих місць для того, щоб їх займали студенти, достатньо обмежений. Насамперед це робочі місця, які не потребують освіти – кур’єрські або робочі місця, пов’язані з обслуговуванням в офісах. Це ті робочі місця, які не можуть претендувати на достатньо високий рівень заробітної плати, або ті, які внаслідок своєї мобільності не можуть займатися людьми з високим рівнем кваліфікації і високим рівнем претензії на оплату праці.

Близько 20% студентів київських навчальних закладів, які навчаються на магістерських програмах, або переходять на заочну форму навчання, або намагаються поєднувати отримання освіти з зайнятістю на робочих місцях. Це стосується Києва, але можливості працевлаштування в інших містах, зокрема, в регіонах достатньо обмежені. Це пов’язано якраз з високим рівнем мобільності молоді, яка може переміщуватися не тільки в рамках регіону, а і виїжджати в якісь обласні центри, центральні регіони, де знаходити можливість отримання роботи.

Олексій Ляшенко: 47% населення сільських місцевостей та середніх міст вважають, що досить закінчити вуз і можна припиняти навчання. Тоді як в обласних центрах 40% вважає, що досить однієї вищої освіти, але серед них 32% вважає, що потрібно постійно підвищувати свій інтелектуальний рівень і чомусь навчатися. Це пов’язано з тим, що у містечках та селах менше можливостей для подальшого розвитку.

Ви згадали серед важливих критеріїв платоспроможність батьків, але ж не всі можуть фінансово допомогти своїм дітям. Чи є тенденція до того, що українська молодь після закінчення школи йде працювати, аби заробити собі на подальшу освіту?

Олексій Ляшенко: На жаль, я цього не можу стверджувати на прикладі конкретних цифр. Проте зараз бачу тенденцію, що багато молодих працівників після школи працюють та паралельно навчаються у вузах. Тобто, зміщується вікова категорія працюючих, які ще й навчаються. Я вважаю це позитивним фактором.

Лариса Лісогор: Так, це європейський підхід, який поширюється у нас та має право на існування, тому що фінансові можливості батьків обмежені. Зараз молодь все-таки спрямована та мотивована на те, щоб бути самостійною, тому це об’єктивний процес.

Дійсно, отримання можливостей попереднього досвіду роботи дозволить молоді набрати той віковий та часовий лаг, необхідний для отримання більш високооплачуваної роботи. До того ж, якщо рівень отриманої освіти буде достатньо вагомим та престижним, а також затребуваною спеціальність на ринку праці, то можливість працевлаштування буде розширюватися.

Як ставляться роботодавці до того, що їхні працівники паралельно здобувають вищу освіту?

Лариса Лісогор: Роботодавці, які думають про майбутнє та конкурентоспроможність своєї діяльності, будуть націлені на те, щоб підтримувати молодь та отримувати більш високоосвічений персонал. Крім того, зараз є можливості фінансування компаніями отримання їх працівниками вищої освіти. Звичайно, з дотриманням належних гарантій і відпрацювання, хоч законодавчо це не врегульовано, але роботодавці на це йдуть. Проте існує інша загроза: якщо колишній студент отримає освіту, працюючи в компанії, то, маючи достатньо високий рівень освіти та певний досвід роботи, він може перейти на іншу фірму. Тут роботодавці абсолютно не захищені. І це вже їх проблема, яким чином, підготувавши цю робочу силу, її потім залишити. Йдеться про так звані соціальні пакети, бонусні програми і т.д.

Отже, молодь, яка після закінчення школи не пішла далі вчитися, та власне студенти стають в Україні дешевою робочою силою, яка не отримує належну оплату праці та працює понад норму?

Лариса Лісогор: Чим більш високий рівень економічної активності населення, тим більше можливостей забезпечення нормальної зайнятості. Студенти та пенсіонери завжди входили до тих груп, які були економічно неактивними на ринку праці. Ці групи не знаходяться в системі пріоритетів. Для держави особливо важливо включати їх в цей процес, тому що молодь – це той ресурс, який може бути використаний. Тут мову треба вести про можливості нестандартної зайнятості і нормативно-законодавче забезпечення її функціонування та розвиток в Україні. Необхідно навіть у Трудовий кодекс вносити ці питання для того, щоб захистити молодь на ринку праці.

Олексій Ляшенко: Водночас є й інша проблема: зараз роботодавці стикаються з тим, що молодь після школи чи студенти вузів безпідставно завищують свої вимоги по зарплаті і т.ін. Вони хочуть «отримати все і відразу».

Зараз є тенденція до того, що молодь в регіонах не прагне здобувати вищу освіту, бо це все одно не гарантує отримання роботи, а намагається чим швидше хоч якось працевлаштуватися в містах. Хлопці навіть охочіше йдуть в армію, бо потім їм легше влаштуватися охоронцями. Як з цим бути?

Олексій Ляшенко: Це проблема нерівномірного розвитку регіонів України. Звичайно, тут і Київ відрізняється від менших обласних центрів, де знайти роботу проблематичніше. Тому молодь вважає, що краще «синиця в руках», шукає роботу, яка забезпечує необхідний рівень доходів і тримається за неї.

Лариса Лісогор: Насамперед, мова має йти про якість освіти. Отримання освіти в тих філіалах вузів, які знаходяться в регіонах, і рівень такого диплому націлюють дітей на те, що краще заробляти гроші і отримувати можливість щось на початку трудової діяльності мати, ніж чекати періоду закінчення свого освітнього періоду та виходу на ринок праці, коли конкуренція буде достатньо серйозною.

Націленість молоді на отримання освіти залишається. Інша річ, якою буде якість цієї освіти та можливість подальшого працевлаштування? Дитина під час навчання не отримує того досвіду, який їй згодиться в процесі трудової діяльності. В навчальний процес мають бути включені практичні речі. На цю проблему варто звертати увагу насамперед роботодавцям, щоб отримувати ту робочу силу, яка відповідатиме їх вимогам. Насамперед, це й можливості стажування на виробництві, залучення найбільш перспективних студентів на виробничу практику з тим, щоб поповнювати кадровий резерв. Це важливо і для освітніх закладів, бо напряму пов’язано з конкуренцією надання освітніх послуг. Тут має бути взаємодія між роботодавцями та освітніми закладами.

Чи мають бути якісь пільги для тих компаній, в яких працюють студенти?

Лариса Лісогор: Вже багато років точиться дискусія з приводу податкових пільг. Багато роботодавців пропонують звільняти від сплати єдиного соціального внеску на молодь, взяту на виробництво. Це цікавий варіант, але тут є загроза: якщо не буде сплачено єдиний соцвнесок за цю дитину, то це не буде враховуватись в період її трудового стажу, необхідного для обчислення пенсії.

Олексій Ляшенко: Аналізуючи те, що при здобутті освіти на перше місце ставляться можливість працевлаштування та платоспроможність батьків, виникає питання: як будуть навчатися ці студенти? Якщо будуть купуватися заліки та екзамени, яких ми отримаємо спеціалістів?

Якщо знижується такий показник як цікавість до певної професії, покликання, то ми зіткнемося із тим, що у нас будуть дипломовані неуки.

Чи є зараз доступною вища освіта для людини з провінції?

Олексій Ляшенко: У нашому опитуванні було питання: в якому вузі, ви б хотіли, щоб навчалися ваші діти? Більшість респондентів – 52% хочуть, щоб їхні діти навчалися в українських вузах. Третина (31%) – в будь-якому вузі, де це можливо, тобто вибирати не доводиться. Чверть бажає, аби їхні діти навчалися у столичних вузах, в обласних – кожен п’ятий. Але все одно обирають із того, що доступно.

Лариса Лісогор: Введення зовнішнього незалежного оцінювання в певній мірі дозволило отримати більш-менш рівний доступ. Проте дитина може вступити до вузу, але чи зможе вона його успішно закінчити та потім працевлаштуватися? Тобто, можливості доступу можуть бути ширшими, але можливості реалізації теж залежать від макроекономічної ситуації в країні.