День «Г»

Росія у котрий раз спробувала влаштувати Україні день «Г». Зменшення транзиту російського природного газу до Європи територією України у березні скоротилося вдвічі.

Замість запланованих 8 мільярдів кубічних метрів «Укртрансгаз» прокачав до ЄС у напрямку Ужгорода лише 4 мільярди кубометрів. Але поки що перша стадія нового конфлікту має невеликі шанси для того, щоб перерости у повноцінну третю «газову війну.

Зважаючи на те, що слів на букву «Г» як в українській, так і російській мові є більш, ніж достатньо, то кожен може вільно згідно власного смаку підібрати для себе відповідне словесне визначення газового конфлікту України та Росії. Найперше, що проситься на язик, так це «день газу» чи «день Газпрому».

Хоча оптимальним є трактування останніх подій через виключно українську призму подій, а саме через букву «Ґ», якої немає в абетці російського «Газпрому». І найбільш достойними видається «день ґвалту».

Але на цьому жарти завершуються. Адже замість іронії існують жорсткі та цинічні реалії газового бізнесу «Газпрому». «Ґвалт» російського монополіста полягає у тому, що він як завжди створює шум, там де його немає бути.

Дійсно, на перший погляд песимістичні очікування України справдилися і Росія почала обмежувати транзит газу через Україну.

Якщо такі темпи заміни обсягів газу із української ГТС збережуться, то максимальний обсяг, який втратить Україна, може скласти від 10 до 15 мільярдів кубометрів. Це означатиме, що у 2012 році замість нинішніх 101 мільярда кубометрів Україна прокачає лише від 85 до 90 мільярдів кубічних метрів газу.

Це виллється для України у цілком реальні фінансові втрати. Якщо у 2011 році Україна заробила на транзиті російського газу 3 мільярди доларів, то за песимістичного сценарію ми недоотримаємо ще 300-500 мільйонів доларів.

Звичайно, ця цифра видається не дуже значною, враховуючи, що вона ледь дорівнює третині щомісячного платежу за російський газ.

Але при цьому слід обов’язково враховувати, що такий песимістичний сценарій можливий лише за умови, що Росії вдасться перевести увесь цей обсяг газу через Німеччину у країни Центральної та Південної Європи.

Адже саме Словаччина, Чехія, Австрія та Італія можуть теоретично постраждати від того, що через Україну знизиться обсяг транзиту газу.

-- Маркетинговий провал

При цьому економічної вигоди від такого «перекидання» транзиту «Газпром» не отримає. І зараз подібні кроки носять насамперед більше політичний підтекст, аніж економічний.

Якщо ж подивитися глибше, то причин для чергової «газової війни» і газпромівського «ґвалту» насправді більш, ніж достатньо.

Єдиний нюанс Росія воює цього разу не з Україною, а з Європою. Зменшення транзиту газу через Україну насамперед тисне на ЄС, а вже потім на Україну.

Часткову правду можна почути в словах заступника голови «Нафтогазу України» Вадима Чупруна, який «на хлопський розум» окреслив ситуацію із зменшенням транзиту.

«Напевно, це пов’язано з тим, що Європі не потрібні такі обсяги».

Власне, друга половина правди полягає у тому, що у країнах ЄС сьогодні дійсно спостерігається достатній запас газу у підземних сховищах, який потроху «спалюють» і обходяться без російського газу.

Навіть попри декілька холодних тижнів у січні-лютому ощадливі європейські енергоконцерни, на відміну від України, все-таки залишилися із значними запасами газу у ПСГ.

Ну, і теплий європейський березень також зробив свою справу: споживачі менше споживали газу. До речі, в Україні теплокомуненерго будуть вперто до закінчення опалювального сезону 15 квітня «гріти кватирку».

У трьох ключових країнах, які отримують газ через Україну підземні сховища наполовину повні: Чехія – 52%, Словаччина – 46%, Австрія – 47%.

Водночас «Газпром» не скорочує поставки в Угорщину, де залишається в ПСГ лише 30% газу, Польщу – 32%.

Ще менше газу у ПСГ Франції та Бельгії, які можуть отримувати газ через «Північний потік», у який Росія і перевела частину українського транзитного газу.

Отож, можна доповнити Вадима Чупруна і сказати, що країни ЄС, у яких залишився газ у ПСГ, просто мають великі запаси, а тому потреба у послугах «Газпрому» і, відповідно, в транзиті Україною тимчасово відпала.

Тому все впирається у бажання і, головне, необхідність «Газпрому» продати свій газ.

Повертаючись до визначення «дня Г», він також є і «днем ганьби Газпрому». Спроба Росії «перевести стрілки» на Україну та продемонструвати всій Європі та світу, що транзит газу через Україну буде зменшуватися - це приховування від громадськості провалу маркетингової стратегії «Газпрому».

У першому кварталі 2012 року загальний обсяг поставок «Газпрому» у ЄС суттєво знизився.

Спочатку знизився обсяг поставок у країни СНД, насамперед України, а потім у березні Європа стала купувати на 25% менше газу.

За перший квартал 2012 року «Газпром» продав 39 мільярдів кубометрів газу у ЄС. Хоча за такий самий період 2011 року «Газпром» продав у ЄС 44 мільярди кубометрів - падіння склало більше 10%.

«Газпром» одного разу вже понижував свій прогноз експорту газу у ЄС на 2012 рік - із 164 до 154 мільярдів кубометрів. Але навіть скорегований прогноз виглядає надто оптимістичним для «Газпрому».

За прогнозами європейців російська газова монополія не зможе продати більше 150 мільярдів кубометрів. А за провали у продажах можуть і полетіти голови у «Газпромі», про що вперто йдуть чутки після обрання Володимира Путіна президентом.

Так що від того, що Росія буде тасувати колоду своїх транзитних потужностей та заявляти про заміну української ГТС на газопроводи «Ямал-Європа» і «Північний потік», - продажі газу не збільшаться.

-- Атака на ЄС

Власне, свій особистий «день ганьби» «Газпром» намагається, як завжди, використати у власних цілях.

По-перше, зробити винною Україну і надалі називати українську ГТС ненадійною та нестабільною.

По-друге, як наслідок, змусити Європу активніше роздумувати над важливим питанням обрання «Південного потоку» як основного напрямку і подальшого фінансування його будівництва.

По-третє, змусити ЄС фінансувати розвиток газових родовищ Росії.

По-четверте, тиск на ЄС із вимогою переглянути рішення Єврокомісії щодо газопроводів у Німеччині OPAL і NEL, які є безпосереднім продовженням «Північного потоку» на суші і без яких «Північний потік» працюватиме не на повну потужність.

Нагадаємо, своїм рішенням ЄС обмежив можливість прокачки російського газу цими газопроводами.

Нарешті, п’ятий і дуже важливий для України пункт: подібними демонстраціями своєї транзитної сили «Газпром» продовжує понижувати ринкову вартість української ГТС, яку вже почали оцінювати.

Газовий консорціум стає ближчим, але ціна, яку Україна може отримати за свою ГТС, і залучення європейського партнера до консорціуму у багато чому буде залежати від того, яким буде публічний імідж вітчизняної ГТС.

Але безумовно, що головним завданням нинішньої березневої «газової війни» «Газпрому» проти Європи є лише спроба змусити ЄС закуповувати більше російського газу не зважаючи на запаси у підземних сховищах.

При цьому у травні-серпні «Газпрому» також буде необхідно продати додаткові обсяги газу країнам ЄС.

До цього ще додається факт перманентних переговорів про зниження ціни на газ, які ведуть із Росією практично всі європейські компанії.

До речі, ці переговори досить успішні для європейських компаній. Розуміючи маркетинговий провал «Газпрому» багато хто у ЄС очікує від російського монополіста ще більших знижок, а тому і не поспішає вибирати свої обсяги газу, які передбачені контрактом.

Наразі Росію традиційно виручають її партнери у Євросоюзі Німеччина, яка зменшила відбір із ПСГ і збільшила споживання газу, та Франція, яка також більше закуповує газу.

Саме цим пояснюється ріст поставок газу через газопровід «Ямал-Європа» та «Північний потік».

Отож боротьба України із Росією не буде легкою. Проте і панікувати, що транзит газу територією України зменшиться не варто.

У будь-якому випадку країни ЄС будуть закуповувати газ для заповнення ПСГ у травні-серпні і тоді українська ГТС може відновити втрачені позиції у першому кварталі.

Щоправда, вкотре слабкість зовнішньої економічної політики не дозволяє Україні бути реальним учасником у газових суперечках ЄС та Росії. Адже саме сьогодні вирішується майбутнє як ГТС України, так і її завантаження російським газом.

{1-}

Юрій Корольчук, Інститут енергетичних досліджень