Як вирішити з Білоруссю проблему Шацьких озер?

Багаторічні спроби трьох українських президентів владнати з Білоруссю питання припинення робіт на Хотиславському кар’єрі, які загрожують зневодненню Шацьких озер, були марними через сімейний бізнес президента Лукашенка. Саме фірма наближеного до нього бізнесмена видобуває там унікальний в Європі пісок та крейду, нехтуючи пересторогами екологів. Експерти переконані, що дипломатичні засоби для залагодження конфлікту вже вичерпано, тому проблему треба вирішувати через міжнародні суди та введення економічних санкцій.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили Надзвичайний та Повноважний посол України в Республіці Білорусь (2010-2011) Роман Безсмертний та професор, провідний науковий співробітник Інституту гідробіології НАНУ Володимир Щербак.

Володимир Щербак: «Шацький національний парк на сьогодні має декілька дуже суттєвих загроз»

Шацькі озера є окрасою нашого національного парку, їх близько 30-ти. На сьогодні українські природоохоронні структури мають дані по 23 озерам, а про 7 немає відомостей не лише про екологічний стан, а й загальної характеристики. Це дуже крихка екосистема, вона має повільний водообмін і все, що змивається з берегів, осідає на дні. Крім того, чітко виділяється декілька зон від поверхні до дна, в яких відбуваються свої процеси, тому будь-яке порушення цієї рівноваги приводить до того, що повністю відбувається загибель флори, фауни, зміна екологічного стану озер.

В 1991 році була прийнята Конвенція ООН, суть якої полягає у тому, що будь-яка країна на кордоні має право вето на будь-які екологічні роботи без пояснення всього цього іншій країні. Зрештою, є стаття, яка вимагає громадського обговорення на всіх рівнях громади.

Шацький національний парк на сьогодні має декілька дуже суттєвих загроз. По-перше, це Полісся, де в 60-80-ті роки минулого століття за Радянського Союзу проводилась дуже інтенсивна меліорація. Після розпаду СРСР ці роботи не були закінчені. Мало того, раніше, коли вони лише планувалися, Білорусь та Україна були в одній країні, а зараз ведення господарства та іригація проводиться кожною країною без всякої координації.

Транскордонні загрози: наслідки надходження забруднень з Європи, наслідки незакінченої меліорації, постійне надходження з 1986 року радіонуклідів чорнобильського походження. Вітчизняні загрози: в останні роки відбувається інтенсивна рекреація – використання Шацьких озер як зони відпочинку з новими базами, які будуються на озерах Світязь та Піщане. При цьому дуже малі суми йдуть на відведення каналізації, тому багато стоків потрапляє в ці озерні системи. Потім сільське господарство, де навіть незначне надходження в лісові зони біогенних елементів - азоту та фосфору призводить до порушення екосистеми.

Потенційні загрози: відкрите міднорудне родовище в районі Ратного, де в руді дуже високий вміст міді. Єдине позитивне, що введення в експлуатацію родовища вимагає багато грошей і поки воно не розробляється. Крім того, потенційною транскордонною загрозою є Хотиславське піщано-крейдяне родовище, яке знаходиться в Брестській області. На сьогодні навіть якщо роза вітрів повертається із Білорусі, то важкі метали, зокрема плюмбум, калій, сполуки сірки доносить до Шацьких озер, і вони осідають на донних відкладах. Тож зараз в Шацьких озерах накопичились як радіонукліди, так і важкі метали.

Велике навантаження на Шацькі озера починається від звичайної рекреації. Ви покупалися і з вашого організму певна кількість азоту та фосфору надходить в озера. Оскільки ці екосистеми досить крихкі, то відбувається перебудова всіх їхніх біологічних компонентів. В першу чергу, це водорості. Ми зробили референцію цих озер по ступеню навантаження азоту та фосфору, які вносяться людьми. Ті озера, де є більше навантаження, починають покриватися планктоном по типу цвітіння дніпровських водосховищ. Якщо і далі буде таке сильне навантаження, то водорості, які викликають цвітіння води, мало того, що набирають велику біомасу, але й в процесі метаболізму можуть виділяти токсини, які приводять до різних захворювань. Якщо не припинити це, то Шацькі озера стануть, як наш Дніпро.

Давайте перейдемо до Хотиславського кар’єру. Він був розвіданий ще за радянських часів, і у 80-х роках там почалося видобування. Згідно звіту наших білоруських колег відносно економічного обґрунтування будівництва кар’єру, верхній шар – це торф глибиною до 5 м, далі будівельний пісок, кварцовий пісок глибиною залягання від 10 см до 18 м, його запаси 26 000 тонн. Зокрема, кварцовий пісок почали видобувати ще у 1984 році, він ішов на Брестський електроламповий завод. Це дуже якісний пісок, який у Європі майже не видобувається. Далі, починаючи з 15 м і до 70 м, – це запаси вапна дуже високої якості, фактично в Європі більше немає такого кар’єру, який би міг давати таке вапно. Технології, які існують сьогодні, дозволяють білорусам видобувати до глибини 70 м. Але вапно, чим нижче, починаючи з 15-18 метрів, дуже губчате, набирається дуже багато води, коли її відкачують, вода починає підтягуватись. Небезпека ще й у тому, що цей кар’єр знаходиться в районі великого європейського водорозділу - це басейн Балтійського та Чорного морів. Відносно самого Полісся, цей регіон трішки піднятий, тому за розрахунками Інституту екологічних проблем, зокрема академік Шестопалов розповідав, що по моделі, яку будували наші геологи, виходить, що буде спад води. Тому таке будівництво потребує суттєвого екологічного обґрунтування. Існує звіт про результати проведення та оцінки впливу на навколишній світ родовища Хотиславське. Але наші колеги екологи не мають ніякої альтернативи, розглядається лише один варіант.

Проблема і в тому, що цей район є екологічним коридором формування різноманіття Балтійського та Чорноморського басейнів. Про це нічого не говориться. Дуже багато червонокнижних видів – про це також нічого не говориться. Мало того, це дослідження проводили білоруські «циніки» (Центральній науково-дослідний інститут комплексного використання водних ресурсів - основна фортеця білоруської екологічної думки), але ніяких фахівців з української сторони не було запрошено. На сьогодні немає інформації про проведення робіт у кар’єрі, яку повинні надавати білоруські колеги, згідно Конвенції ООН. Управління екології Волинської області зверталося декілька разів до білоруської сторони, і там контакту як такого немає. Тому йде грубе порушення цієї Конвенції.

Я взяв карту основних озер (Світязь, Пулемецьке, Луки, Люцимер, Пісочне, Острівне, Чорне, Велике, Соминець ) і подивився їх водообмін. Взяв дві роботи своїх колег, які проводились з інтервалом у 5 років, тобто тоді, коли запрацювала перша черга цього кар’єру. В озерах, які знаходяться на найближчій відстані – 12 км, 14 км, 18 км до цього кар’єру, водообмін зменшився у 2,8, 5 і 2,6 разів. Маємо чіткий сигнал про те, що йде уже негативний вплив на довкілля України.

Роман Безсмертний: «Скільки українські президенти Кучма, Ющенко та Янукович не піднімали це питання, воно впирається в одну проблему – це є частиною родинного бізнесу Лукашенка»

Ця проблема зазначена в усіх протоколах міжурядової комісії «Україна-Білорусь», починаючи із 14-го. Останнім було 18-те засідання міжурядової комісії, яке відбулось весною 2010 року в Мінську. Навіть у зведеному документі, який було відправлено після візиту Президента України Віктора Януковича в Мінськ влітку 2010 року, ця позиція теж значилася у 12 пункті, який зазначає транскордонне співробітництво. У відповідності до міжурядового протоколу засідання міжурядової комісії і плану заходів по розв’язанню дискусійних питань, обидві сторони брали зобов’язання. Білоруська сторона - припинити розробку другого етапу, після початку якого і виникла загроза. Тут ця дискусія, починаючи з 2007 року, набрала в’ялого незрозумілого характеру для обох сторін. Судіть самі: у травні 2011 року українським Міністерством екології було офіційно передано до уряду Республіки Білорусь лише пропозиції про склад і методологію оцінки шкоди розробки цього кар’єру. Ви розумієте, на якому етапі знаходиться ця співпраця?.. Мова не йде про затвердження оцінки чи проведення робіт, офіційна мова зупинилася на створенні спільної комісії і розробки методології. До речі, така методологія розроблена та затверджена по всіх відомствах Міністерством юстиції України і щодо наслідків для рослинного світу, і наслідків для атмосфери та гідрогеології. Українська сторона запропонувала свою частину комісії. До завершення мого перебування білоруська сторона навіть офіційної відповіді не дала по цих питаннях. На момент, коли я виїжджав з Мінська, Білорусь не подана ні свого складу комісії, ні свої пропозиції щодо методології оцінки шкоди.

Чому так себе веде білоруська сторона щодо Хотиславського кар’єру? Відповідь: Юрій Чиж та фірма «Трайпл» - це людина, яка належить до «придворних бізнесменів» президента Лукашенка. Тому, скільки українські президенти Кучма, Ющенко та Янукович не піднімали це питання, воно впирається в одну проблему – це є частиною родинного бізнесу. Тому дискусію на цю тему вести дуже складно.

Перебуваючи у Мінську, я попросив відповідних людей проникнути на територію кар’єру, і подивитися, чи виконуються навіть словесні домовленості обох сторін. Освоєння та розробка кар’єру йде повним ходом. Тому коли ви будете слухати висловлювання білоруської сторони про те, що там нічого не робиться, що проведені якісь гідрологічні заходи щодо уникнення озвучених проблем, це все, м’яко кажучи, неправда. Видобуток іде повним ходом. Що найнебезпечніше у цій ситуації – йде заглиблення кар’єру.

Чому українська сторона має серйозні підстави бити в дзвони? Справа в тому, що під час початку розробки та освоєння Червоноградського вугільного басейну українською стороною були проведені дуже ґрунтовні дослідження, яких з того часу ніхто не робив. В першу чергу, наслідки виникли через те, що почалося освоєння Червоноградського вугільного басейну, відбувся колосальний відтік води із гирла та басейну річки Прип’ять. Тому продовження таких робіт в зоні Полісся несе в собі колосальну небезпеку не тільки для самого регіону. Полісся фактично на сьогоднішній день забезпечує два величезних водних басейни – Балтійський та Чорноморський. Погляньте на карту: унікальність Прип’яті в тому, що всі ріки в цій зоні течуть або від Прип’яті на південь, або на північ, і тільки вона тече із заходу на схід, ніби перерізаючи. На весні ця територія повністю покривається водою, і до закінчення осені поїть обидва регіони, фактично від Вільнюса та до Києва.

Як можна цю проблему вирішити? Вже давно в рамках ЮНЕСКО було піднято питання польською стороною про надання статусу гідробіологічного, атмосферного заповідника цій території. Польській частині Західного Полісся на сьогодні надано статус природного заповідника ЮНЕСКО, там призупинені будь-які роботи. Чи можливий з української та білоруської сторони подібний крок? Згідно правил ЮНЕСКО, аналогічний заповідник визнати світовим пам’ятником вже неможливо. Але Україна може приєднатися своєю частиною території, і Білорусь – своєю, включаючи і Біловезьку зону. Тільки в тристоронньому форматі можна вирішити цю проблему, тому завдання для переговорного процесу між Польщею, Україною та Білоруссю є вирішення питання щодо приєднання українських та білоруських територій до гідробіологічного заповідника, яким сьогодні визнана частина Західного Полісся території Польщі. З цього моменту всі подібні роботи на цій території будуть припинені.

Очевидно, що попереду дуже складна дискусія, і для цього є інструмент – Конвенція ООН. На щастя, її ратифікували всі три країни, і вона є дуже серйозним підґрунтям для того, щоб почати таку роботу. Але при збережені нинішнього політичного режиму в Білорусі це неможливо.

Володимир Щербак: Щодо заповідника Західне Полісся, яке включає територію Білорусі, України та Польщі, то на рівні екологічного обґрунтування все зроблено як з української сторони, так і з польської та білоруської. Але підписання білоруською стороною цього не відбувається. І це вже тягнеться як мінімум півтора роки.

Це є одним із шляхів, але є й інші. Згідно з цією Конвенцією, якщо не погоджено будівництво на рівні навіть сільської громади, а цей кар’єр знаходиться за 300 м від кордону з Україною, навіть це дозволяє Україні говорити про якісь заходи.

Водночас, трошки пасивно поводить себе наше Міністерство екології, яке в цьому напрямку не проводило жодних наступальних кроків. Візьміть хоча б Національну доповідь про стан техногенної безпеки України за 2010 рік, там йдеться лише про наміри.

Чи може Україна в перспективі вдатися до штрафних санкцій? Чи може звернутися в міжнародний суд або почати економічний тиск?

Володимир Щербак: Природу штрафними санкціями не відновиш.

Крім всього іншого, є ще й небезпека з точки зору сейсмології. Якщо будуть пустоти, змінюватиметься тиск на землю, а Полісся вже відходить трошки до Карпат. Є небезпека тектонічних порушень. Штраф – це не вирішення проблеми.

Роман Безсмертний: Застосування таких інструментів можливе. Звернення до міжнародного суду, використання економічних санкцій є абсолютно доречними в цій ситуації. Рано чи пізно, якщо політичний режим в Білорусі буде зберігатися, на такі кроки необхідно йти і як можна швидше. На сьогоднішній день використано всі словесні дипломатичні форми пояснення білоруській стороні, що розробка Хотиславського родовища несе в собі колосальну небезпеку для гідроекологічного світу цього регіону. Чорнобильська катастрофа народила на Поліссі чупакабру, розробка Хотиславського родовища народить підземного чорта.

Всі чудово розуміють, що вже так знущатися на Поліссям, як останні 30-40 років, неможливо, тому що ви не знайдете села чи болота, де б зараз не копнули лопатою і не дістали звідти меліоративні системи, які поховані там уже назавжди. Я вже не кажу про те, що чорнобильський слід залишив колосальний наслідок для цього регіону, і як це вплине в перспективі, ще ніхто не знає. Руйнування підземної складової Полісся ще більш небезпечне, тому що можна прожити без їжі, а без води не поживеш. Розробка Хотиславського родовища на території Білорусі несе в собі небезпеку зневоднення цієї території.

Територія Полісся не лише для України, а й для Литви, для Польщі та частини Центральної та Західної Європи несе в собі величезні запаси ресурсів, які можуть бути знищені в результаті нерозумних дій, які сьогодні проводить компанія «Трайпл» на території Хотиславського родовища.

В додатку міжурядових протоколів зазначено, що на цій території до цього часу продовжується дискусія стосовно гідрологічних станцій. У зв’язку з Дніпровським каскадом на цій території побудовані деякі дамби, які відкривають чи закривають для того, щоб тримати рівень води. Частина цих дамб за радянських часів знаходилася в управлінні Білорусі, а сьогодні вони перебувають на території України. По їх статусу продовжується дискусія, тому що після будівництва каскаду на Дніпрі виникла проблема із рівнем води у Прип’яті, він постійно регулювався через дамби. Це ще одна причина, по якій треба не просто звертати увагу на цю проблему, а щогодини слідкувати за тим, що відбувається на Прип’яті.

Якщо Україна приєднає цю територію до польського заповідника, чи стане ця зона закритою для відпочинку?

Роман Безсмертний: Ні, таких кроків не буде. Бази відпочинку зможуть працювати, міжнародні документи це регулюють. Тут немає ніякої небезпеки. Інша справа, що роботи, пов’язані з промисловою розробкою, будуть зупинені. Це те, що потрібно на сьогодні для усіх сторін цього проекту.

Кому завдається більше шкоди цим кар’єром – Україні чи Білорусі?

Володимир Щербак: Це важко підрахувати. Кар’єр, згідно економічного обґрунтування, мав працювати на глибині 45 метрів, а Чиж заявляв, що є технології, які вони мають поставити і вирити повністю 70 метрів. В цей кар’єр буде підтягуватися саме підземна вода, у неї підвищена мінералізація, її потрібно викачувати. Але куди? Полив такою водою призведе до загибелі природи. І хто більше втратить від цього - ми чи білоруси – невідомо.

Роман Безсмертний: Рівень грунтових вод за останні 10 років в регіоні київського Полісся упав десь на півтора метри. Це означає, що йде зміління ставків, Шацьких озер десь на рівні півтора-двох метрів.

Володимир Щербак: Буде падати рівень води. Озеро Світязь, хоч і має найглибшу точку 58 метрів, але основна його акваторія мілководна. Якщо буде падати рівень води, зміниться якість водного середовища. Все, що потрапляє озеро, акумулюється на дні, починаючи від важких металів та пестицидів і закінчуючи чорнобильськими радіонуклідами. Якщо ця територія оголиться при найменшому вітрі, все це буде підніматися та розноситися по регіону.

Найстрашніше те, що це основний водорозділ басейну Балтійського та Чорного морів. Це екологічний коридор міграції тварин та рослин. Тому може відбутися втрата цього біорізноманіття, і не тільки українського.

Пане Романе, конкретизуйте, які саме санкції можуть бути застосовані до Білорусі?

Роман Безсмертний: Ще перебуваючи в Мінську, я наполягав, щоб Україна приєдналася до всіх рішень та заяв Європейського Союзу, які оцінювали політичний режим Лукашенка. Ви знаєте, що на даний момент по відношенню до 29 білоруських компаній і 13 їх власників ЄС застосовані економічні санкції. Україна точно так може застосувати економічні санкції, приєднатися до деяких з них у зв’язку з нанесенням екологічної шкоди. Такі прецеденти були у міжнародній практиці, коли країни застосовували економічні важелі впливу. Ситуація в нинішніх стосунках, які складаються і у питаннях молочно-м’ясної продукції, і пов’язаної з Шацькими озерами є вершиною айсбергу в дискусіях, які сьогодні ведуться між Україною та Білоруссю. З 26 пунктів протоколу міжурядової комісії, 21 пункт не скоро буде розв’язаний, залишившись на стадії затяжної дискусії.

Що таке друга черга розробки кар’єру?

Роман Безсмертний: До цього часу вони рилися на глибині 35 метрів, зараз опустилися на рівень 60 метрів, а площа збільшилася вдвічі по відношенню до рамок кар’єру радянського часу.

Володимир Щербак: Перша черга - площа кар’єру 10 га, друга – до 40 га. Наскільки це витримується, про це не знають навіть прикордонні структури Волинської та Рівненької. Вони не мають інформації, бо це закрита територія.

Роман Безсмертний: Це воєнна зона, ви туди не потрапите, хоча це цивільний кар’єр.

Володимир Щербак: Місцеві розповідали, що там просто стоїть пил, піднімається крейда, і вона несеться, куди вітер дме – або до нас, або до них, або далі на Польщу та Литву. Чути, що там працює дуже потужна техніка, і все.

Роман Безсмертний: За радянських часів дозволили заглибитися на 30 метрів, тому що мова йшла про створення так званого водного щита, коли регіон розробки опоясується відповідними каналами, заповнюється водою, блокується доступ та сток у водний резервуар. Українська сторона наполягала на тому, що найбільшою проблемою є заглиблення, тому що старі захисні системи на даний час зруйновані, не працюють, нові, про які пише компанія «Трайп», не розробляються, а відтак небезпека зростає в кратному розмірі.

Зараз обговорюється тема нестачі води. Якими є водні запаси України і як на них може вплинути ця ситуація?

Володимир Щербак: По-перше, в Україні йде нераціональне використання води. По-друге, є проблема водного дефіциту. По-третє, цей кар’єр несе тільки погане, ми навіть не можемо спрогнозувати обсяги негативних наслідків.