Підводні камені ювенальної юстиції в Україні

Після прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу генпрокурор вже пообіцяв Президенту впродовж трьох місяців запровадити ювенальну юстицію в Україні. Водночас ні детально виписаних законів, ні відповідних фахівців, ні тим більше реабілітаційних структур поки немає.

Експерти пояснюють, що це законодавство має стосуватися, по-перше, неповнолітніх, які є правопорушниками, і по-друге дітей, права яких в тій чи інший мірі не дотримуються. Якщо необхідність першого очевидна, то друга частина запровадження цього законодавства викликає серйозні дискусії та побоювання, що в недемократичних країнах це може стати засобом тиску на батьків та появі ще однієї корупційної схеми. Причому від того, що під тим чи іншим приводом можуть забрати дітей, не застрахована жодна сім’я.

Водночас виникає парадокс: якщо держава буде карати батьків, які не забезпечують права дитини, то чи буде ця держава карати саму ж себе за те, що в Україні не в повному обсязі забезпечені права дітей на охорону здоров’я, освіту та розвиток?..

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили голова Комітету сприяння захисту прав дитини Наталія Максимова та експерт Інституту Горшеніна Марина Ткаченко.

Наталія Максимова: «Концепцію ювенальної юстиції практично ніхто не читав, але збурення в суспільстві дуже серйозне»

Концепцію ювенальної юстиції серед населення практично ніхто не читав, але збурення в суспільстві дуже серйозне. Так відбувається тому, що в Росії вже є ця інституція, вони зробили багато хибних кроків, з цього вийшло багато негараздів. Зокрема, там дуже негативно налаштовані релігійні організації, тому що вони зводять всю суть ювенальної юстиції до того, що дитина може поскаржитися на своїх батьків за те, що її б’ють. Це насправді зовсім не суть ювенальної юстиції, бо це буде дуже серйозна і важлива галузь регулювання стосунків закону і неповнолітніх. Вона стосується всіх сфер життя неповнолітнього, який є в конфлікті з законом. Це і самі підлітки, які скоюють якісь правопорушення або вживають наркотики, або, наприклад, ситуації, якщо батьки розлучаються чи якщо батьків позбавляють батьківських прав.

Карний кодекс для неповнолітніх фактично повторює ті самі статті, що і для дорослих, просто прописаний менший строк і відповідно вік (для 14 років такі-то статті, для 16 – інші). Але це неправильний підхід, тому що це ще діти, у них не сформована особистість. Тому принцип «відповідності» нашої юстиції, тобто чим більший злочин, тим більше карати, не підходить для дітей. Принципова відмінність ювенальної юстиції від юстиції для дорослих в принципі «доцільності». Там покарання не відповідно до серйозності злочину, покарання застосовують саме таке, яке буде доцільним для цього підлітка. Це дуже важливо, тому що одні і ті самі правопорушення скоюють підлітки, які мають зовсім різний тип дисадаптації. Якби була ювенальна юстиція, тоді б можна було говорити про якісь спеціальні заклади та програми відповідно до кожного з чотирьох типів дисадаптації.

Якщо буде ювенальна юстиція, то це і інститут судових вихователів, тобто це буде обґрунтоване соціальне втручання в дисфункційну сім’ю, що буде можливістю кризової інтервенції. Якщо будуть технології соціальної роботи та психологічної допомоги, які на сьогодні для нас нереальні, тому що немає законних підстав допомогти дитині, яка виховується в несприятливих умовах, тоді все це запрацює. Це буде дуже важливий і великий крок в розвитку нашого суспільства та для попередження злочинності. Якщо на сьогодні завдяки цим програмам ми можемо допомогти із ста дітей груп ризику, які потім стануть наркоманами та злочинцями, одній-двом дітям, то тоді принаймні п’ятдесят дітей можна буде врятувати від цього шляху.

Марина Ткаченко: «Если государство игнорирует интересы «мира детства», то на каком основании мы ставим вопрос о ювенальной юстиции в той части, где она защищает права детей?»

В отношении ювенальной юстиции у меня три пункта: о пользе, о мифах, о вреде и парадоксах. В этой бурной дискуссии главное не выплеснуть с водой ребенка. Потому что, безусловно, институция, которая отслеживает девиации среди детей и подростков, работает с несовершеннолетними правонарушителями и создает специальные условия для их адаптации и социализации в обществе, – это супер-важный институт.

Что касается мифов по поводу ювенальной юстиции. Надо понять, насколько мы имеем дело с мифами или с правовыми девиациями, которые существуют в европейских моделях или англосаксонской модели ювенальной юстиции, потому что мы часто слышим примеры, которые могут лечь в основу сценария фильма ужасов. Например, когда в Норвегии у родителей отбирают ребенка, потому что у него нет специальной комнаты для игр. Симметричный ответ государства должен заключаться в том, что ребенка забирают туда, где у него будет эта комната. Я не знаю, как в Норвегии обстоит дело в учреждениях, занимающийся детьми, которые по каким-то причинам не могут воспитываться в семьях в результате судебного решения. Но представьте себе такую ситуацию у нас, когда государство изымает ребенка из семьи и помещает его в некую другую среду. Как устроена эта среда? Насколько она обеспечит ему становление, развитие, образование? Здесь существует гигантский перекос.

Говоря о ювенальной юстиции, мы вступаем в зону парадоксов. С частью, которая занимается несовершеннолетними правонарушителями, все понятно, это лежит в достаточно понятной институционализированной и правовой зоне. А вторая часть ювенальной юстиций – это то, что касается защиты прав детей. Права детей описаны в Конвенции о правах ребенка, принятой в 1989 году. Там постатейно написано: «государства-участники обязуются», «государства-участники соглашаются», «государства-участники берут на себя обязательства». То есть, в основном подписавшиеся под конвенцией государства-участники обязуются эти права ребенка обеспечить. А если само государство обеспечивает не в полной мере права ребенка на здравоохранение, на образование и развитие? Здесь возникает парадокс: государство должно наказывать себя за то, что оно не защищает права ребенка.

Когда есть третьи лица, которые нарушают права ребенка, например, когда он страдает от насилия, эксплуатации, рабства, тут логика понятна, тут государство права ребенка защищает. Но во всех тех статьях конвенции, где государство что-то обязуется, спрашивается: где та среда, которую философы, антропологи называют «мир детства»? Ее у нас в стране не существует. Потребительское общество так устроено, что детство рассматривают не как особо ценный период, а детей рассматривают как людей, которых надо быстро дорастить и интегрировать в жизнь. Поэтому у нас за редкими исключениями нет детских культурных продуктов, нет детского кино, нет хорошей детской литературы, нет культурных сред вне школы. Эта среда дискредитирована полностью, поскольку это не является зонами коммерческого интереса частных лиц и не является зоной внимания государства. Если государство игнорирует в этом смысле интересы мира детства, то на каком основании мы вообще ставим вопрос о ювенальной юстиции в той части, где она защищает права детей?

Пані Наталіє, ви сказали про хибні кроки Росії в контексті ювенальної юстиції. Про що саме йдеться?

Наталія Максимова: Взагалі в законі цього не видно, але в реалізації закону справді є перекоси. Наприклад, якщо дитина скаржиться на своїх батьків, що вони їй щось не дозволяють або не дають кишенькові гроші, це може бути підставою для судового розгляду. Проти цього виступає спільнота. Звичайно, таке може бути, але для того і є суд, щоб розібратися, що відбувається в цій сім’ї. Бо в нормі дитина ніколи не буде скаржитися на своїх батьків. Я багато спілкувалася з дітьми, які потрапляють в притулок в силу того, що втекли з дому, але вони все одно мріють жити зі своїми батьками, аби тільки вони їх не били і не змушували жебракувати. Дитина любить батьків безумовно, тому боятися, що діти почнуть подавати в суд на батьків – це просто нонсенс, цього не може бути, так міркують люди, які не знають дитячої психології.

Як можна в українських реаліях адаптувати європейське ювенальне законодавство, наприклад, в тій частині, коли батьки мають їх забезпечити окремою кімнатою, достатньою кількістю іграшок, якщо у нас майже 40% сімей не можуть повноцінно забезпечити дітям навіть елементарне харчування?

Наталія Максимова: У нас не зовсім правильні підходи. Соціальні служби, які здійснюють патронаж, дійсно приходять і з’ясовують, скільки дитина з’їла, який у неї перелік іграшок. Але насправді справа не в цьому. Тут не важливо, скільки у неї іграшок і кімнат. Є чітко визначені психологами потреби дитини в безпеці, в любові, у визнанні. На сьогодні цілком можливо з’ясувати це по проективних методиках, навіть прямо не запитуючи дитину, а через спеціальний перелік завдань та непрямих запитань.

Генпрокурор Пшонка заявив, що протягом трьох місяців має бути запроваджена ювенальна юстиція в Україні. Тобто, вона буде запроваджена лише частково в частині неповнолітніх, які мають проблеми з законом? А як бути з іншою частиною щодо захисту прав дитини?

Наталія Максимова: Це дуже небезпечно «за кілька місяців впровадити». Справа ж не в цьому, а в тому, щоб це було підготовлено, щоб тут дотримувалася філософія самої цієї інституції. Якби в цю робочу групу по написанню ювенальною юстиції були запрошені психологи, педагоги, тобто фахівці-практики, то це було б зовсім інше. А якщо цю концепцію переклали з іноземної мови і навіть не вчитувалися або ж зібралися чиновники і «прикинули», як воно має бути, то я дуже сумніваюся, що це буде корисно.

Це має бути кілька законів, які регламентуватимуть життя дитини?

Наталія Максимова: Коли виписувалась концепція, то це був спеціальний кодекс законів. При Ющенку були створені робочі групи, була концепція, яку потім заморозили до 2012 року. Хто буде це допрацьовувати на переробляти, якщо люди, які все це писали, десь розсіялись?.. Тут має працювати робоча група, потім повинен бути експериментальний майданчик в якійсь із областей, щоб подивитися, які є проблеми та ризики.

Якими законами зараз у нас захищаються діти?

Наталія Максимова: Це Конвенція ООН. Вважається, що забезпечують захист дітей їхні батьки.

Марина Ткаченко: Даже в Конвенции есть статья, где написано, что ответственность за воспитание ребенка и его развитие возложена на родителей. Если же они по каким-то причинам не могут выполнять эти обязательства, то тогда это берут на себя либо опекуны, либо государство.

Тема внедрения ювенальной юстиции обсуждается достаточно серьезно родителями и в социальных сетях. Накал этой дискуссии заключается еще и в том, что есть опасения, что в наших не вполне демократических странах, как Россия и Украина, это возможность проникновения в семьи некоторых служб. Могут быть злоупотребления в этом смысле, это может быть использовано во вред. Вообще есть такая конспирологическая теория, что ювенальная юстиция внедряется для того, чтобы на самом деле контролировать жизнь уже на уровне семьи, общества, и использовать это в каких-то темных и тайных целях. В том числе через возможность отбирать ребенка у родителей и прочее. Это проникновение опасно для семей, и тут не только неблагополучная, а любая семья не застрахована от того, что к ней придет государство, сделает «выводы», что что-то здесь не так. Люди опасаются, может быть, и не беспочвенно.

Наталія Максимова: Небезпека така є, починаючи від корупційних схем, і закінчуючи тим, що будуть відбирати квартири у батьків, які образили дітей.

Якщо країна далека від демократії, чи варто так ризикувати та впроваджувати ювенальну юстицію?

Наталія Максимова: В тій частині, що стосується злочинів, які скоїли неповнолітні, тут просто терміново потрібно її запроваджувати. У нас зовсім не врегульовані ці питання. На жаль, той підліток, який оступився, більш криміналізується, перебуваючи в СІЗО, а потім в колонії для неповнолітніх. А якби були якісь диференційовані заклади, реабілітаційні центри, посилена психологічна соціальна служба… Тут важливо, щоб були люди, які мають відповідну освіту та досвід, які розуміються на дитячій психології.

Але ж у нас немає відповідних фахівців, їх ще треба підготувати…

Наталія Максимова: Так, немає, але вони потрібні. Наприклад, на сьогодні проблема неповнолітніх наркоманів не вирішується, бо для них немає жодного спеціалізованого закладу, є тільки для дорослих.

Щодо фахівців, то зараз у нас є багато психологів, педагогів, соціальних працівників, це їхня робота, тому вони можуть зайняти цю нішу.

Марина Ткаченко: Педагогика и психология начнут у нас по-настоящему развиваться, если будут области практики, прикладного применения. Поэтому эта достаточно емкая сфера, куда можно направить молодых, хорошо подготовленных социальных психологов, педагогов, всех, кто может заниматься этой проблематикой. Но самое главное, чтобы это не превратилось в карательный орган.

Є статистика щодо того, наскільки запровадження ювенальної юстиції зменшує кількість засуджених неповнолітніх чи загалом зменшує рівень підліткової злочинності?

Наталія Максимова: Нещодавно на одній із конференцій французькі фахівці повідомили, що на всю Францію є лише один заклад типу нашої колонії для неповнолітніх на 50 місць і він завжди не заповнений. У нас 10 колоній, де перебувають від 300 до 400 дітей.

Скільки зараз є в Україні дітей з неблагополучних сімей? Куди вони в основному потрапляють після позбавлення батьківських прав їхніх батьків?

Наталія Максимова: Стосовно статистики у нас дуже дивна ситуація. Колись було формулювання «неблагополучні сім’ї», їх виявляли, ставили на облік. Наші соціальні служби, щоб не морочитись, викинули цей термін. З’явилось нове визначення: «сім’ї, які опинились у складних життєвих обставинах». Сюди пішли всі: і малозабезпечені, і багатодітні, і неблагополучні, і інваліди. Ніхто тепер не знає, скільки їх.

Якщо дитина втекла з дому, то вона може потрапити у притулок, поїсти там та по закону залишитись на три місяці і за цей час вирішується, що буде далі. Наприклад, у Києві дуже гарно поставлена робота служб у справах дітей при КМДА і сьогодні тут не видно дітей-жебраків, але в інших містах такі ще є. З такою дитиною починають працювати соціальні працівники, якщо сім’ю можна відновити чи підтримати завдяки грантовим програмам (де вони є), то дитина повертається в сім’ю. Якщо неможливо це зробити, то дитина йде або в школу-інтернат, або в прийомну сім’ю.