Черговий рекорд «зеленої» енергетики

Україна поставила черговий рекорд в альтеративній енергетиці – 0,5% енергобалансу держави або щорічних 1 млрд. кВтгод було вироблено за рахунок відновлювальних джерел енергії тальки за один місяць 2012 року. Про це відзвітувався голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Микола Пашкевич.

Звичайно, Україні ще дуже далеко до одного із лідерів альтеративної енергетики, яким є Німеччина. До речі, у травні німецька альтернативна енергетика поставила світовий рекорд на своїх сонячних електростанціях. У момент рекорду більше 50% усієї електроенергії Німеччини вироблялося на сонячних енергооб‘єктах – це 22 ГВт. Рівно стільки електроенергії виробляють всі атомні електростанції Німеччини.

Німеччина давно вважається одним із еталонних прикладів для наслідування у розвитку альтернативної енергетики для всіх інших країн. Особливо це стосується сонячної енергетики, у якій німці справді стали законодавцями моди. Та й взагалі за останні два роки загальний рівень інвестицій у відновлювальну енергетику збільшився із 190 млрд. дол. у 2009 р. – до 260 млрд. дол. у 2011 р. І це, слід зауважити, у кризові роки.

Але цікаве інше. У 2011 році рівень вкладень лише у сонячну енергетику у світі збільшився на 36% у порівнянні з 2010 р. – до 136 млрд. дол. Це удвічі перевищило показники інвестицій у вітрову енергетику. І пояснення цьому доволі прозаїчне. Просто ціна модулів для виробництва енергії із сонця знизилася на 30-40% протягом всього 2011 року. І головне, звичайно, це функціонування стимулюючих механізмів для виробників сонячної енергетики, наприклад, «зелених» сертифікатів, спеціальних кредитних програм, «зелених» тарифів.

В Україні «зелені» тарифи діють лише півтора роки. Противники альтернативної енергетики щоразу піднімають питання їх високої вартості. Насправді сама ідеологія цього стимулюючого механізму полягає у тому, що для прискорення розвитку галузі на першому етапі відповідний тариф є найвищим і поступово зменшується, в залежності від темпів зростання частки відновлювальної енергетики у енергобалансі країни та темпів здешевлення відповідних технологій. Так є у більшості країн, які мають «зелений тариф».

Востаннє голові вітчизняного Агентства енергоефективності Миколі Пашкевичу довелося довго розповідати про те, що Україна запозичила свій досвід саме у Німеччини. А там вісім років тому «зелений» тариф становив 45-57 євроцентів у залежності від типу виробленої електроенергії. В Україні тариф на сонячну енергетику у 2010-2012 рр. становив 39-46 євроцентів за кВт. В Італії перші три роки тариф складав 44-49 євроцентів. Потім - 36-38. У Канаді – 36-65 євроцентів. У Великобританії у перші 2 роки тариф складав 37-52 євроценти.

І лише після проходження етапу становлення галузі «зелені» тарифи починають поступово знижуватися. До речі, в Україні вже заплановано тричі зменшувати ставки зелених тарифів.

Суть усього комплексу стимулів якраз і полягає у тому, щоби в короткі строки відновлювальна енергетика стала на ноги і в нашій країні. «Йдеться не лише про будівництво нових потужностей, розвиток електромереж та підвищення збалансованості енергозабезпечення енергодефіцитних регіонів, а й про створення цілої високотехнологічної галузі в Україні, що призведе до поступового розвитку вітчизняних технологій», - каже Пашкевич. Як відзначають аналітики ринку, виробництво енергії з поновлюваних джерел дешевшає з кожним роком. Після 2011 року в деяких регіонах світу вона вже конкурує за ціною з традиційною. За деякими прогнозами здешевлення поновлювальної енергетики та зростання вартості традиційних видів палива (природний газ, нафта, вугілля, ядерне паливо), в Україні «зелена» енергія стане дешевшою за «традиційну» через 5-9 років. До цього моменту Україна повинна встигнути створити власну галузь.

Проте, Німеччина може бути прикладом для України не лише у сонячній енергетиці, а й в цілому у розвитку відновлювальних енергоджерел. Нині баланс німецької енергетики на 20% формується за рахунок саме вітрових та сонячних станцій, припливних та гідростанцій, виробництва електроенергії із біомаси та інших видів альтернативної енергії. Цього року німецький уряд ще підняв планку – до 2050 року довести відсоток відновлювальної енергетики до 80%.

Безумовно, що у пересічного громадянина Україна зі своїм «пів-відсотком» може викликати співчуття та жаль. Але ми робимо лише перші кроки. Динаміка зростання обнадіює. В Україні вже функціонує 107 суб‘єктів, які володіють правом виробляти електроенергію із відновлювальних джерел. А це - 76 гідроелектростанцій, 18 сонячних, 11 вітропарків та поки що лише два біоенергетичні комплекси. Загальна потужність - 411 МВт. Ще рік тому діючих станцій було лише 60 і їх потужність була двічі меншою. Значну частку складає сонячна енергетика, що відповідає загальним світовим трендам.

До речі, ще про Німеччину. Варто зрозуміти, що вона за площею території майже вдвічі менша за Україну і її регіони мають набагато нижчі показники сонячної активності. Якби Німеччина мала би подібний потенціал, то вона могла б забезпечити себе енергією лише за рахунок одного сонця.

Якщо повірити планам Агентства енергоефективності, то вже до 2015 року Україна буде себе забезпечувати за рахунок альтернативної енергетики (без великих ГЕС) майже на 5,5%, що вимірюється 13 мільярдами кВт/год виробленої енергії. А у 2030 році держава планує виробляти 34 млрд. кВт/год енергії, що становитиме 15% енергобалансу України.

Свідченням того, що цифри є абсолютно реальними, є приплив інвесторів лише після 2 років функціонування системи «зелених» тарифів. 2010-2011 роки стали знаковими для багатьох бажаючих інвестувати в українську відновлювальну енергетику. За цей період, наприклад міжнародна група компаній Activ Solar залучила у сонячні проекти в Україні більше 12,6 млрд. грн. З цієї суми більше 8 млрд. грн. пішло на будівництво сонячних станцій у Криму і понад 4,5 млрд. грн. – на модернізацію Заводу напівпровідників у Запоріжжі, який виробляє складові для сонячних станцій.

Не зважаючи на загальну світову кризу інвестори продовжують приходити на ринок альтернативної енергетики нашої країни.

Характеризуючи рівень інвестиційної привабливості України, партнер консалтингової компанії Traficon Айра Саул Рубенштайн підкреслив, що деякі проблеми в Україні «дещо роздуваються». «Так, Україні є до чого прагнути, але не можна сказати, що бізнес тут вести не можна. Деякі проблеми не настільки серйозні, як їх іноді представляють», - зазначив експерт. В Україні сьогодні немає жодного проекту в сфері відновлюваної енергетики або підвищення енергоефективності, на якому не було б повернення вкладених інвестиційних коштів.

Доказом цього є те, що десятки компаній із різних країн вже серйозно заявили про свою присутність на цьому ринку, частина з яких вже реалізовує проекти. Наприклад, чеська група компаній Ekotechnik Praha реалізовує проекти сонячної енергетики у Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Київській областях – загальною потужністю 80 МВт. І отримала землю ще мінімум на 300 МВт у Вінницькій області.

Ізраїльська SunElectra планує побудувати в Одеській області 10 СЕС потужністю 25-30 МВт. Французька компанія Helios Strategia готується будувати в Україні декілька сонячних станцій потужністю 7 МВт на дахах будинків та промислових об’єктів.

Компанія Star Ua планує будівництво СЕС у Херсонській області потужність до 750 МВт, бо вже має землі на 1,5 тис. га. «Ренджі Девелопмент» збудує у Вінницькій області 6 сонячних станцій потужністю 50 МВт. Компанія «Рентехно» завершує будівництво міні-СЕС потужністю 1,8 МВт у Вінницькій області та планує реалізувати проект на 11 МВт у Херсонській області. Компанія «АНТ Груп» хоче будувати сонячну електростанцю - Sunshine City - в Бучі Київської області потужністю 30 МВт.

Не менш активніше «заходять» інвестори у вітрову енергетику. Німецька компанія «Віндгард» будує вітропарк у Луганській області потужністю 400 МВт. Іще одна німецька компанія «WKN Windkraft Nord AG» розробляє дві ВЕС у Криму. «Віндкрафт Україна» встановить 8 вітроустановок по 1 МВт у Херсонській області. І ще більше ніж на 1200 МВт заявлено потужностей по вітру в Криму.

Темпи розвитку альтернативної енергетики в Україні у процентному відношенні вже випереджають традиційну енергетику (природний газ, нафта, вугілля). Проте, аби зростати у кількісному вимірі, звичайно, відновлювальним джерелам ще слід багато «попрацювати» для залучення інвестицій.

Через стрімкий розвиток галузі у десятках країн, конкуренція стає дуже жорсткою. Ряд країн обмежують доступ на власний ринок обладнання іноземних виробників. Так США у черговий раз збільшують мита на імпорт китайських сонячних панелей. Захисні заходи існують і в інших країнах. Наприклад, у Канаді можна отримати «зелений» тариф якщо у будівництві станцій використано не менше 60% місцевих матеріалів та обладнання. Український закон з цього року ввів обмеження у 15%, з наступного – 30% вітчизняних складових. Це нормальна світова практика, яка дозволяє створювати нове високотехнологічне виробництво саме у нас, а це - нові робочі місця та надходження податків.

Та ж Німеччина також на початках підтримувала своїх виробників обладнання, але зараз відмовилася від цього і тепер німці відчувають жорстку конкуренцію із виробниками із Китаю. Цілком логічно припустити, що німців не буде влаштовувати і український закон, який не дозволить їм легко «зайти» на ринок України. Адже у 90% випадків в Україну «тягнуть» технологічно і морально застаріле обладнання.

Різні країни вдаються до інших найрізноманітніших методів підтримки альтернативної енергетики. Для прикладу, у далеко не бідній США надзвичайно багата компанія Google вирішила зайнялись вітровою енергетикою та інвестувати у проекти 6 млрд. дол. Зважаючи на те, що вироблена електроенергія буде поставлятися у регіони, які сьогодні відчувають її брак, то уряд США ухвалив рішення також взяти участь у цьому проекті. Було виділено 2 млрд. дол. на проведення ліній електропередач у регіони для поставки енергії із вітряків «гугла». До речі, й в Україні перші проекти сонячних та вітрових станцій реалізовуються у енергодефіцитних регіонах – Криму, Одеській та Херсонській областях.

Нарешті, одним із головних принципів відновлювальної енергетики залишається її екологічність. Навіть вже згадуваних 0,5% виробленої електроенергії, що за підсумками року становитиме 1 млрд. кВт/год, - це вже «мінус» 520 тис. тонн вугілля, яке є далеко не екологічно чистим енергоносієм. Тим паче в Україні, де 90% теплових енергоблоків є зношеними і просто не передбачають достатньої очистки шкідливих викидів в атмосферу.

Як це не дивно пролунає, але відновлювальна енергетика при суттєвих інвестиціях є цілком реальною альтернативою навіть ядерній енергетиці. В українському випадку можна вибрати: або державі взяти іноземний кредит у 5-6 млрд. дол. на добудову двох блоків Хмельницької АЕС. А іноземні кредити треба брати під державні гарантії та політичні умови. І державі потрібно буде їх віддавати та виплачувати відсотки. Або залучити приватні інвестиції у вітрову та сонячну енергетику, малі ГЕС, біомасу. З урахуванням постійно зростаючих видатків на побудову ліній електропередач для нових блоків АЕС, реконструкції іншої інфраструктури, видатків на переробку та зберігання відпрацьованого ядерного палива, прості підрахунки показують, що відновлювальну енергетику вже всерйоз можна розглядати як альтернативу. І саме так робить не лише Німеччина та Японія, а й низка інших країн.

Отож, як бачимо, перших півтора року реального функціонування відновлювальної енергетики в Україні дали свій невеликий, але оптимістичний результат. Подальший песимізм повинні розвіяти інвестори, які будуть реалізовувати свої проекти. А це дозволить Україні поступово зміцнювати власну енергетичну безпеку, щоб не бути заручником одного енергоресурсу як це є зараз у випадку залежності від російського газу.