Энергетика многовекторности

Дебаты Института Энергетических Исследований, посвященные анализу Энергетической Стратегии Украины до 2030 года.

Юрий Корольчук, член Наглядової Ради Інституту Енергетічних досліджень:

Інститут енергетичних досліджень здійснив аналіз «Енергетичної стратегії України». І за його підсумками ми не побачили нового документу, а лише оновлення, уточнення, певне коригування вже наявних у попередній стратегії даних.

Варто відштовхуватися від того що існуюча стратегія проіснувала лише шість років. Вона була позитивною, ейфорійною, була налаштована на прогрес в енергетиці, на диверсифікацію енергопоставок. Оновлений же варіант стратегії справді є обережним і багатовекторним у своєму виборі майбутнього курсу енергетики України. Ми не побачили чіткого вказівника, куди ж ми будемо рухатися. У попередній стратегії було передбачено розвиток енергетичного комплексу більше за рахунок можливостей держави, за власні ресурси і менше завдяки зусиллям інвесторів. То у нинішньому варіанті можна спостерігати, що держава усувається від процесів і готова уступити своє місце у практично всіх напрямках галузі інвесторам, приватному сектору.

Але попри це за всім цим губиться, власне, бачення авторів оновленої стратегії місця України на енергетичній карті світу. Стратегія пересичена сценаріями, які, проте, не дають відповіді на питання чи потрібна диверсифікація Україні, чи слід проводити і далі широку приватизацію в енергетиці, із ким більше «дружити» - з Росію чи країнами ЄС?

Саме тому стратегія є обережною у своїх прогнозах і багатовекторною, оскільки ніхто не дав відповідь, який напрям енергетики та енергетичної політики буде кращий для України.

При цьому, саме питання вибору шляху розвитку енергетики, обрання політичного курсу є сьогодні найважливішими. Головні принципи попередньої стратегії не були реалізовані саме через брак політичної волі. Тому і нинішня оновлена стратегія через свою слабкість у політичному курсі розвитку енергетичного сектору скоріше за все буде перехідною і переглядатиметься вже через 2-3 роки.

При оновленні стратегії слід було більше врахувати фактори , які вплинули за останні 6 років на енергетику України. Це і зростання ціни на природний газ із 95 дол. у 2006 році до 425 дол. у 2012 році, і зростання ціни на нафту – від 50 доларів у 2006 до 110 у 2012 році.

Фактор зростання ролі альтернативної енергетики у світі, зокрема вітрової, сонячної та енергії із біомаси. У світі зараз можна спостерігати бум зацікавленні та інвестування в альтернативну енергетику. Навіть у попередній стратегії держава більший акцент робила на розвитку відновлювальних джерел енергії. Так, не були враховані пропозиції Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, яке переконане у тому, що потужність нетрадиційної й відновлюваної енергетики в Україні до 2030 р. складе 22% від установленої потужності або 17 ГВт. Але оновлена Стратегія виділила альтернативній енергетиці лише 10% від установленої потужності або 5-7 ГВт.

Якщо ж подивитися на цифри запланованої генерації електроенергії, то картина ще більш сумна. Базовий сценарій проекту Стратегії передбачає, що у загальному виробництві електроенергії частка відновлювальних джерел складе у 2020 році всього 1,69%, а у 2030 – всього 4,6%. Якщо врахувати можливості України, сьогоднішні українські та світові тенденії, зокрема, і щодо здешевлення «зелених» технологій, можна констатувати, що автори Стратегії взагалі не збираються розвивати цей напрямок енергетики, який є пріорітетним для країн Евросоюзу та багатьох інших країн світу. Банальний приклад: у базовому сценарії передбачається у 2015 році виробити за допомогою «зеленої» енергетики 1 млрд. КВт/ч електроенергії. Але такий об‘єм у нас буде вироблено якщо не цього то, вже наступного року точно. А до 2015 року цей показник при бажанні можна спокійно збільшити утричі. Якщо країни ЄС явно перевиконають сввій план щодо 20% альтернативної енергетики в енергобалансі до 2020 року, ми могли би поставити собі планку у ці ж терміни досягти 6-7%.

Також важливим є фактори росту обсягів споживання і постачання зрідженого природного газу у країнах Європейського Союзу. В оновленій Стратегії немає оцінки реалізації проекту побудови LNG-терміналу для забезпечення України зрідженим газом. Зважаючи на те, що Україна офіційно заявила про важливість цього проекту, то це як мінімум викликає здивування.

Важливим є фактор «революції» сланцевого газу у США та початок робіт із вивчення запасів нетрадиційного газу у ЄС. Ці моменти присутні у стратегії, але їх значення, роль та ризики не достатньо висвітлені.

Фактор зменшення довіри до ядерної енергетики після аварії на АЕС у Японії та закриття АЕС у Німеччині. Не менш важливим є запуск у дію «Північного потоку» та лобіювання Росією побудови «Південного потоку». Слабо прораховані ризики втрат України від подібних проектів Росії.

Мало враховані внутрішні фактори зниження обсягів транзиту газу, зниження обсягів транзиту нафти, зростання залежності від імпортних нафтопродуктів, скорочення кількості працюючих нафтопереробних заводів, замороження тарифів на енергоносії, стагнація галузей видобутку нафти та природного газу із сумною перспективою зниження видобутку. Також можна говорити про неврахування фактору відсутності модернізації електричної генерації і підприємств теплокомуненерго.

Один із головних чинників – це перегляд відносин із найбільшим енергетичним партнером України Росією. Цей момент практично не проаналізований і в стратегії не прораховані усі ризики від погіршення відносин.

Водночас за останні півтора роки можна було бачити у владі розуміння критичної ситуації в енергетичній галузі. Впродовж 2010-2012 рр. неодноразово заявляли про необхідність диверсифікувати постачання енергоносіїв, побудувати LNG-термінал, видобувати нетрадиційний і сланцевий газ, розвивати альтернативну енергетику, збільшувати видобуток на шельфі Чорного моря, збільшити видобуток вугілля, перевести із газу на вугілля частину генеруючи потужностей. З іншого боку частина із перелічених моментів просто не є присутніми і не проаналізовані у стратегії.

Отож, стратегія є сирою і її потрібно буде доопрацьовувати. Багато актуальних моментів, які лунають у стратегії так і залишаються без відповіді. Це стосується визнання, що ГТС України втратила статус ексклюзивного транзит ера і що фактично нинішній курс України – це створення консорціуму по управлінню ГТС. Водночас стратегія не дає відповіді на питання, що слід зробити Україні, щоб зберегти ексклюзивний статус і рівень транзиту газу.

Схожа ситуація із заявою в оновленій стратегії, що сучасний стан енергетичної безпеки держави характеризується як незадовільний і що зниження технічної безпеки паливно-енергетичного комплексу може призвести до небезпеки техногенних енергетичних аварій. Ці питання також залишилися без відповіді, аналізу та пропозицій конкретних дій для попередження таких ситуацій. Не розроблене також питання захисту внутрішнього ринку енергоносіїв від потенційної експансії особливо російських, а також міжнародних компаній.

Тому будемо сподіватися, що наш аналіз та дискусія отримають поширення і відіграють свою роль в публічному обговоренні стратегії.

Сергій Дяченко, провідний експерт з енергетичних питань Центру Разумкова:

Аналізуючи Стратегію в цілому, я мушу зазначити, що в документі зазначені досить правильні напрямки розвитку ПЕК. Однак Стратегія є незбалансованою і містить багато протиріч. Попередню редакцію Стратегії від 2006 року багато критикували, мотивуючи це тим, що до документу закладені занадто оптимістичні показники та неопрацьовані деякі механізми. Однак Стратегія-2006 є набагато більш цілісним документом, ніж проект Оновленої стратегії 2012 року. Стратегія-2006 містила збалансовані, конкретні сценарії розвитку ПЕК України, чого не можна сказати про останню редакцію документа. У стратегії 2012 є багато правильних моментів, які, однак, не опрацьовані у варіантах сценаріїв розвитку ПЕК. Прикладом є виробництво теплової енергії. У Стратегії-2012 дійсно визначено напрямки і показники. Разом з тим, зазначено що розвиток теплоенергетичної галузі, зокрема, баланс тепла, буде більш детально проаналізовано в окремій стратегії. Однак в Україні значна частка тепла та електроенергії виробляється на комбінованому виробництві (ТЕЦ) і тому неможливо прогнозувати розвиток теплоенергетики, не опрацювавши питання генерації. Таким чином, одразу виникає питання адекватності прогнозу потреби та генерації електроенергії.

Україні слід визначитися, куди ми йдемо, оскільки та політика, яка реалізується зараз, вступає в протиріччя із Стратегією-2006. У документі зазначалося, що альтернативна енергетика є перспективною, однак, вона створює певні проблеми для роботи енергосистеми, і тому її розвиток має здійснюватися збалансовано з урахуванням потреб резервування. Відповідно пропонувалися доволі помірковані прогнози з її розвитку. Нині цей вид електроенергетики отримав суттєві преференції, розвивається досить динамічно. Якщо ми беремо курс на розвиток альтернативної енергетики, то це має бути передбачено Стратегією-2012. Це призведе до суттєвих змін у структурі теплової генерації, оскільки, підприємства альтернативної енергетики потребують резервування потужностей у енергетичній мережі.

Якщо ми розвиваємо енергосистему з точки зору збалансованості та оптимізації ціни, то необхідно корегувати енергетичну політику, зокрема, у питанні застосування преференції для альтернативної енергетики. Відповідні положення мають бути відображені у Стратегії.

У проекті Стратегії-2012 не проаналізовано усі ризики, які пов’язані з роботою енергосистеми та функціонування енергоринку.

Інвестиційна частина чинної Стратегії практично не реалізована. Мабуть, це не новина для України. Було багато об’єктивних проблем, що призвели до цього. Прийняття Стратегії, на жаль, співпало з політичною кризою 2006 року, а у 2009 році розпочалась фінансово-економічна криза, що ускладнили можливість реалізації Стратегії.

Однак існують і суб’єктивні моменти. Передусім зазначу, що інвестування в електроенергетику України за нинішньої ситуації на ринку, та й з урахуванням реформи, що планується, є досить проблемним питанням. Це пояснюється загальним низьким інтересів інвесторів до української економіки та тим, що енергетичні проекти потребують значних капіталовкладень з великими термінами окупності. Тому за нинішньої ситуації залучення потужних приватних інвесторів та коштів до енергетичних проектів є надто складною справою. За чинної та новою системою енергоринку потрібно передбачити нові механізми, які б сприяло залученню інвестицій до галузі. Мова може йти про механізм гарантії інвестиції в потужності, який загадано у Стратегії-2012. Однак ці механізми розглядаються у відриві від розробки моделі енергетичного ринку.

Врешті-решт, обрана модель ринку впливатиме на розвиток генерації в цілому.

Таким чином, нова Енергетична стратегія є прогресивним документом, однак документ є недопрацьованим і не зможе стати серйозним підґрунтям для реформи енергетики.

Ольга Кошарная, директор по информационной поддержке и связям с общественностью Ассоциации «Украинский ядерный форум»:

Если сравнивать нынешний вариант Стратегии с предыдущей, то это более структурированный документ, там отражены последние мировые тенденции, там есть перечень документов, которые необходимо разработать, перечень законопроектов. В общем, это более проффесионально сделанный документ.

Не будем забывать, что Стратегия должна указывать какие-то реперные точки, ее невозможно написать в отрыве от представления, какой будет экономика Украины в 2030 году. Потому что когда авторы закладывали объемы потребления или производства, они обращались к экономистам. Но экономисты не хотят давать никаких прогнозов на такой длительный строк. Должна быть какая-то социально-экономическая стратегия развития Украины до 2030 года. То есть, мы должны уяснить себе базовые вещи: будем ли мы сырьевой страной, будем ли мы внедрять высокотехнологические производства, которые требуют меньше энергии, или будем сельскохозяйственной страной? Потому что энергетика и топливно-энергетический комплекс – это существенная часть экономики, но это вспомогательная часть для того, чтобы работали все остальные отрасли. Поэтому в этом смысле я извиняю разработчиков, потому что экономисты не хотят давать такие прогнозы. Что они дали, те данные были заложены. Это была похвала.

Теперь – о недостатках. Что касается атомно-промышленного комплекса, по его установленным мощностям: по пессимистическому сценарию – достройка 2 Хмельницких энергоблока, 5 энергоблоков - по базовому, и 7 - по оптимистическому. Мне кажется, что это все завышенные цифры. Я утверждаю это, судя по тому, как развиваются события вокруг достройки Хмельницких блоков: до сих пор не утверждено технико-экономическое обоснование, не завершены переговоры с Российской Федерацией о кредитах под проценты, которые бы устраивали украинскую сторону, и которые были обещаны первоначально. Мы видим, что ситуация не очень продуктивно развивается.

Очень мало внимания уделено ресурсной базе развития ядерной энергетики. Там идет ссылка на Государственную целевую экономическую программу «Ядерное топливо Украины», принятую в 2009 году, которая будет действовать до 2014 года. Они ссылаются, что объем инвестиций на развитие уранового производства 10 миллиардов, на развитие циркония – 5 миллиардов. Но за последние 2 года по этой программе на развитие уранового производства ничего не было выделено. То, что происходить какое-то наращивание на 90 тонн концентрата по результатам 2011 года, то, что Новоконстантиновский рудник начал выдавать промышленную продукцию, – это все заслуга исключительно государственного предприятия «Восточный горно-обогатительный комбинат».

Второй момент. В Стратегии упоминается о том, что у нас должна проводиться геологоразветка месторождений. За 20 лет ни копейки не было выделено для того, чтобы осуществлялась геологоразветка. В результате государство практически потеряло компетентные кадры. Существует государственная программа, касающаяся минерально-ресурсной базы Украины, она финансируется крайне скудно - порядка 2 миллиардов гривен. И все идет на газ и на нефть, то есть на уран совершенно ничего, а мы должны об этом заботиться.

Третий момент – это реформирование рынка электроэнергии в Украине. Мне понравилось, что там есть перечень документов, которые мы должны реализовать в связи с присоединением к Европейскому энергетическому сообществу. Это касается либерализации рынка, защиты окружающей среды, транспортных сетей и т.д. Там написаны очень красивые слова, все правильно. И даже написано, какую модель рынка мы выбрали – это рынок двусторонних контрактов.

Но что меня смущает? Авторы пишут, что реализация выбранной модели рынка требует детальной проработки технических деталей, таких как механизм размещения «зеленого» тарифа, обеспечения конкуренции разных видов генераций с учетом значительной разницы в их себестоимости, например, атомной и тепловой генерации. С моей точки зрения, себестоимость – это не проблема стратегии. Сделайте действительно конкурентный рынок с равными возможностями при равных условиях, и тогда себестоимость – это забота производителя. Все знают, что топливная часть теплоэлектростанций, работающих на угле, – где-то порядка 70%, на мазуте - тоже, на газе - тоже. А в атомной энергетике топливная часть - 20%. То есть увеличение цен на топливо на 50% ведет к повышению себестоимости значительно больше в случае угля и газа, чем урана. Тем более уран – это вещь, которой не торгуются на свободном рынке. Есть спотовые контракты, они часто имеют спекулятивный характер, что показал 2007 год, а в основном все работают по долгосрочным контрактам, потому что это ядерный материал.

Под уголь, под нефть, под газ должны быть отраслевые программы развития. Что касается сферы атомно-промышленного комплекса, там написана концепция и карта.

В связи с тем, что мы присоединились к договору об энергетическом сообществе, мы взяли на себя жесткие обязательства до 1 января 2018 года привести норму выбросов оксидов серы, азота, угарного газа до среднего уровня в европейских странах. Это очень сложно. Тот же ДТЕКсказал, что для того, чтобы достичь этих показателей, на модернизацию, на поставку этих фильтров и изменение наших технологий на этот короткий промежуток нужно до 70 миллиардов гривен.

От стратегии не следует ожидать большего чем то, что есть. Конечно, она подлежит обсуждению, корректировке. Но пока у нас не будет генеральной линии по экономике Украины до 2030 года, никакой энергетической стратегии тоже не будет.

Тетяна Тимочко, керівник Всеукраїнської екологічної ліги:

В Бразилії зараз відбувається саміт ООН зі сталого розвитку «Ріо+20». Близько 130 делегацій країн світу очолюють президенти та керівники урядів, нашу делегацію очолює тільки міністр. Там обговорюються питання збалансування економіки, соціальні питання та збереження навколишнього середовища. Програмний документ, який був ухвалений на світовому саміті у 1992 році фактично визнав для розвитку всіх країн світу одну парадигму – це такий розвиток економіки, виробництва та споживання, який може розвиватися лише в межах можливостей природного середовища. Він має забезпечити розвиток нинішніх та прийдешніх поколінь. Це визнано всіма країнами світу. І за ці 20 років більшість розвинутих країн світу, які розвивали свою економіку та досягали успіхів, вираховували екологічну складову в усіх секторах економіки, в тому числі і в енергетиці. В 2001 році міністри навколишнього середовища із європейських країн ухвалили Екологічну стратегію Європейського Союзу, яка стала основним чинником, який впливає на всі сектори економіки.

Я дякую за ремарку про приєднання до європейської енергетичної спільноти та екологічних вимог. Так, Україна приєдналась з енергетичних питань, а те, що взято і екологічні зобов’язання, це не враховувалось. І цифра в 70 млрд.грн. – це всього лише менше 1 млрд.дол. Якщо людина, яка очолює цю величезну корпорацію, в рік нарощує 2 млрд. дол. прибутків, то 1 млрд. дол. на суттєву зміну енергетичної стратегії та екологічних наслідків цієї провідної компанії в Україні, я вважаю, це не є аж таким великим збитком. І це був би прекрасний позитивний крок та приклад для бізнесу в Україні, для економічного розвитку країни.

Екологи аналізувати Енергетичну стратегію в 2005 році і зараз, ми вважаємо, що це антиекологічний документ, який не відповідає основам та засадам взагалі розвитку України. Ви праві, якщо б в Україні була стратегія розвитку держави загалом на засадах збалансованості, саморозвитку, то тоді б ми говорили про абсолютно адекватне зображення завдань Енергетичної стратегії. Можливо, вона б не займала таку кількість сторінок, не давала б таку кількість деталей, які не потрібні в стратегії, бо одні частини потерпають від деталізації, а в інших «розмазано», чи буде приватизована атомна енергетика. Щось сказано про приватизацію неточно, недосконало. Якщо комусь захочеться – так, вона буде приватизована, якщо не захочеться, то ні.

Ви також вірно сказали про видобування сировини для атомної енергетики. Держава має зараз витрачати кошти на видобування урану, потім він піде у ядерну енергетику, а потім приватизовані обленерго будуть отримувати від цього прибуток. Тобто, насправді писалася Енергетична стратегія людьми, які давно переплутали власну кишеню з державною. І перспективи, які закладаються в Енергетичну стратегію, дуже далекі від інтересів держави Україна.

Що стосується екологічної складової, вона не просто неадекватна чи недостатньо прописана, її там немає. Якісь загальні фрази про екологічну безпеку, про вплив на навколишнє середовище виглядають непрофесійно та антиекологічно, бо основна частина проблем енергетики знаходиться в площині впливу на навколишнє середовище. Саме енергетика потребує дуже великої кількості енергії для виробництва тепла (майже 12%), для виробництва енергії (16%) і т.д.. Тобто, ми біжимо по замкненому колу: ми збільшуємо виробництво енергії для того, щоб знову працювала енергетика, яка знаходиться на першому місці по забрудненню навколишнього середовища. Все, що пропонується у тепловій енергетиці, - збільшення використання вугілля. Міфічні розмови у зв’язку з цим про якісь нові технології – це просто балачки. Якщо буде так і далі, це буде серйозне навантаження на навколишнє середовище. Ядерна енергетика, поза всяким сумнівом, залишається проблемою №1. Говорять, що це дешева енергія і безпечна, якщо все добре. А якщо недобре? Якщо треба говорити про відходи, які і далі накопичуються, і що з ними робити? А що говорити про соціальний аспект – про людей, які живуть на цих територіях? А якщо говорити про Чигирин, де вони збираються збудувати атомну станцію в історичному серці України? А якщо говорити про об’єкти заповідного фонду, які нищаться зараз? все це не враховується в Енергетичній стратегії.

Щодо видобування нетрадиційного газу, все завуалювали, а насправді ж всі думають про сланцевий газ. Шановні, що відбувається зараз в Україні? Визначені вже два регіони, нібито є проекти і навіть пройшли тендери, і якась компанія починає проводити громадські обговорення з тими затурканими життям людьми з низькими зарплатами, які знаходяться в Карпатах та на сході України, де влада може натиснути на людей, або ж немає фахівців, які б їм розказали про все. Але навіть ті люди вже зараз піднялися і в Карпатах, і в Харківській області. Вони не хочуть, щоб там видобували сланцевий газ. Для чого він нам потрібний? Нібито для енергетичної безпеки. Так це питання взагалі погано висвітлено в цій стратегії.

Давайте зменшимо витрати газу взагалі, і займемося енергозбереженням, тоді нам не треба стільки енергії, не треба будувати нові атомні блоки. До речі, колеги, хіба нас турбує, де Порошенко купує какао-порошок для своїх цукерок, хоча це теж дуже дефіцитна сировина, яка знаходиться далеко за межами країни? Він зайнявся цим бізнесом і сам дбає про це, і не болить голова у прем’єр-міністра та кожного громадянина України про ціну на какао-порошок. Чому вся країна, весь уряд і парламент щодня має думати про ціну на газ для приватних металургійних підприємств? Де вони його куплять, де нафтопереробні заводи візьмуть нафту? Нас з вами цікавить кінцевий продукт і позиція держави Україна щодо забезпечення побутових потреб. Треба сказати кожному громадянину: зменшиш споживання енергії – отримаєш пільги та преференції. Це курс на енергозбереження. Тоді ми зменшимо витрати первинних ресурсів, тиск на навколишнє середовище і по-іншому побачимо розвиток економіки. Має бути така структура економіки, яка не потребує знищення первинних ресурсів, а використовуватиме вторинні ресурси і зменшуватиме навантаження на навколишнє середовище.

Вопрос: Вы утверждаете, что при разработке Стратегии не были учтены предложени Госагентва по вопросам энергоэффективности и энергосохранения. Но в то же время рост есть. Почему вы критикуете Стартегию в части возобновляемой энергетики? Как должна развиваться энергетика? И какая?

Юрій Корольчук: Ми не критикуємо, а ми лише відзначаємо, що всередині однієї владної команди відбувається якась дивна ситуація, коли не враховується думка одного держанвого органу іншим органом. Більше того, ми вважаємо що в частині альтернативної енергетики Україна має піти лише тим шляхом, яким вже пішов Європейський Союз, Японія, США, ініші країни. Всі вони дотуюь альтерантивну енергетику.

Більше того, глобально для нас є питання: якою повинна бути енергетика України? У Стартегії немає відповіді на це запиатння. Ми розуміємо, що є групи, які лобіюють розвиток українскьої газової енергетики, є лобісти алтерантивної енергетики. Але ми точно знаємо, що світ рухається шляхом альтаернативної енергеткии, і в цьому є перспектива.

Сергей Дяченко: Существует правовое поле, в котором работает Украина. Это – нормы Европейского энергетического сообщества. Стимулирование развития зеленой энергетики предусмотрено одной из директив Евросоюза. При этом Украина должна учитывать свои интересы и особенности своей энергетики. И искать свой собственный путь.

В настоящее время, очевидно, что Украина не выполнит Директиву ЕС об ограничении выбросов до 2018 года. Согласно оценкам, 80 млрд. грн. средств необходимы для нужд только предприятий ДТЭК. В целом для нужд всей Тепловой генерации необходимо $12-18 млрд. Таким образом, уже сейчас необходимо разрабатывать национальный план для реализации данного проекта и начинать поиск средств и диалог с Еврокомиссией относительно решения данного вопроса.

Для Евросоюза развитие альтернативной энергетики позволяет решить ключевую проблему – сокращение выбросов углекислого газа. Однако в условиях Украины, когда в энергобалансе 50% составляет ядерная энергетика, зеленая энергетика будет выталкивать «из базы» именно блоки АЭС.

Валентина Тимочко: Концептуально ваше питання: чи має Україна виробляти свій власний шлях, чи іти за світовими трендами? Однозначно у формуванні наших документів нам треба іти шляхом побудови європейських документів. Ця стратегія є такою хибною і недолугою, тому що з самого початку вона формувалася не одним баченням. Спочатку мала бути концепція, де бали би бути загальні риси на 10 сторінок цього образу енергетики в контексті економіки та інших аспектів. Стратегія зроблена секторально – уран, вугілля, мережі, - а насправді стратегія має бути побудована інакше, вона має бути за цілями. Має бути 10 цілей в розвитку енергетичної галузі, а потім в кожній цілі інтегровано представлені всі сектори енергетики. Після чого обов’язково має бути національний план дій, і тоді стратегія буде значно коротшою, і вона знову ж таки буде розвивати образ енергетики. Тоді його треба робити не до 2030 року, а вже як мінімум до 2050-го, як це роблять європейські країни. І зразу ж колектив людей, які розробляли цей блок документів, має робити національний план дій.

А як щодо дорожнечі сонячної енергетики?

Сергей Дяченко: Да, это дорогая штука, но не надо забывать, что вы ее поставили и не надо топлива. Когда я стажировался в 2002 году в Южной Корее, было сказано что электроэнергия на этих источниках на 30% выше, чем традиционная. Она будет за треть дешевле тепловой и на 60% возобновляемой.