Путінізація Януковича
Клієнт виявився простішим, ніж сподівалися?
Клієнт виявився простішим, ніж сподівалися? Експерти очікували, що Віктор Янукович проводитиме багатовекторну зовнішню політику. Але той спростував усі прогнози і почав з таким поспіхом стелитися перед Кремлем, що навіть російське керівництво розгубилося. Янукович поводиться як переможець у завойованій країні, а не у власній, пише Алєксандр Риклін у російському інтернет-виданні «Ежедневный журнал».
Поза усіляким сумнівом, головна подія тижня, що минає, – ратифікація історичних харківських угод між Росією та Україною. «Історичних» у тому сенсі, що вони потягнуть за собою геополітичні наслідки, які описуються саме цим терміном.
Сьогодні переважна більшість експертів, хоч по один бік російсько-українського кордону, хоч по інший, повинні чесно зізнатися – їхні оцінки щодо тієї зовнішньополітичної моделі, яку стане реалізовувати новий президент України, виявилися, м’яко кажучи, хибними. Протягом багатьох місяців найрізноманітніші коментатори й аналітики запевняли нас із вами, що якщо перемогу на виборах здобуде Віктор Янукович, Кремлю навряд чи варто розраховувати на отримання негайних дивідендів. Багато хто говорив навіть про те, що для Владіміра Путіна як контрагента краще було б мати Юлію Тимошенко, з якою вони, здається, знайшли спільну мову. Переважала думка, що Віктор Янукович, продекларувавши курс на нормалізацію відносин із Росією, насправді ніяких різких рухів робити не стане. В усякому разі, спочатку.
Аргументи наводилися такі – мовляв, будучи за фактом обранцем далеко не всієї України, новий президент змушений буде більшою мірою враховувати інтереси протилежної сторони. Якщо, зрозуміло, він збирається боротися за єдність нації. Тобто справді бачить себе главою величезної країни, а не однієї лише Донецької області. Тому, передрікали експерти, у перші місяці правління нової влади курс на інтеграцію України до загальноєвропейського простору буде артикулюватися набагато легше, ніж на зближення з Росією. Економічні оглядачі вказували також на той факт, що давній покровитель і партнер Віктора Януковича Рінат Ахметов, швидше, орієнтований на прозорі бізнес-контакти з західними партнерами, ніж на вічні напівкримінальні розборки з північними сусідами.
Відразу обмовлюся – мені й сьогодні ці аргументи здаються слушними та переконливими. Але тільки вони вже зовсім нічого не варті. З однієї простої причини – Віктор Янукович спростував їх щонайрішучіше. Він не просто дав зрозуміти усьому світу, що для нього Росія є безумовним пріоритетним напрямком у зовнішній політиці, він із таким поспіхом, буквально на ходу зриваючи одяг, кинувся стелитися перед своїми московськими начальниками, що ті, схоже, навіть розгубилися й тепер мучаться єдиним питанням – що б таке з Януковича ще швиденько струсити. Причому, негайно. Поки той не отямився (чи його не привели до тями). Думаю, що на черзі визнання Україною незалежності Абхазії та Південної Осетії, який-небудь спеціальний статус Севастополя (якщо не усього Криму) і т. д. і т. п.
Чому так сталося? Думаю, клієнт виявився простішим, аніж нам здавалося. Ну тобто зовсім простим. Раніше казали «як газета «Правда»». Його ненависть до своїх внутрішньоукраїнських опонентів, судячи з усього, така велика та люта, а жага негайної помсти така неподоланна, що сьогодні він, схоже, готовий на будь-які найекзотичніші демарші. Янукович почувається переможцем і поводиться як переможець. Але тільки у захопленій країні, яку не сприймає як власну. А далі, в умовах явного протистояння з величезною частиною суспільства, яке Янукович демонстративно збільшує, перед ним неминуче постане питання про збереження та цементування власної влади. Чиїм прикладом він скористається? Так, звісно, російським. Думаю, вже найближчим часом ми станемо свідками спроб зведення української владної вертикалі. З усіма, так би мовити, побічними ефектами – закручуванням гайок по всій ширині суспільно-політичного спектру, війною з місцевими олігархами (чи не повторить Ахметов долю Березовського?), накиданням вузди на незалежні ЗМІ, приведенням виборного законодавства у відповідність із цілями правлячої верхівки і т.д.
Як поведеться українське суспільство у разі втілення у життя вищенаведеного сценарію, велике запитання. Мені видається, що на цьому нібито проторованому його московськими босами шляху на пана Януковича можуть чекати різні неприємні сюрпризи.
Виходячи з того, що політичне майбутнє Віктора Януковича складно передбачуване (як і Медведєва, до речі), то й до підписання смішних і ганебних харківських угод треба ставитися відповідно. Їх підписали Медведєв і Янукович. А не Росія з Україною. Нас, громадян Росії, й братів-українців ніхто не запитував.
Алєксандр Риклін, Ежедневный Журнал (Росія)
Оригiнал матерiалу: