Мрія Путіна збувається: Радянський Союз воскресає з мертвих?

На перший погляд кремлівські стратеги прожили чудову осінь. Людина, яка в Росії впіймала за хвіст бізнес-фортуну, тепер буде правити в Грузії. Литовці забезпечили успіх на парламентських виборах партії Віктора Успаських, росіянина з-під Архангельська. Схоже, що він сформує коаліцію з партією Роландаса Паксаса, котрий кілька років тому був відсторонений парламентом з посади Президента Литви за підтримку російської мафії. У вересні владу в Білорусі знову отримав Олександ Лукашенко, який щиро переймається долею колишнього СРСР, а опозиція немає жодного депутата в білоруському парламенті. Рівно рік тому вибори у Латвії виграла партія російської меншини, хоча в підсумку не знайшла достатньо сил, аби сформувати уряд. Віктор Янукович, швидше за все, найближчим часом не потоне обіймах Європейського Союзу, а Вірменія й надалі шукає в іпостасі Москви захисту від Азербайджану.

Якщо додати до цього Митний Союз за участю Білорусії, Росії та Казахстану, а також Середню Азію, котра щораз виразніше схиляється в бік Росії, побоюючись невідомих намірів Китаю, то видається, що Радянський Союз воскресає з мертвих.

На думку найбільш емоційних спостерігачів, поволі матеріалізується велика мрія Володимира Путіна про відбудову російської сфери впливу на теренах колишнього СРСР. З тією лише різницею, що імперія відроджується не завдяки танковим дивізіям, а завдяки діям політиків з колишніх радянських республік, які мають незрозумілі зв’язки з Росією. Згідно з цією теорією Москва потребує колишні республіки для відбудови старих позицій, бо, скажімо, на прикладі Грузії - це транспортні шляхи нафти і газу з Азії до Європи, а балтійські країни відділили Росію від Калінінградської області. Проблема в тому, що таке бачення досить натягнуте і слабко пов’язується з подіями останніх місяців. Росія присутня в колишніх радянських республіках природнім способом – як найбільший сусід і потенційний ключовий торговий партнер.

У Литві прихід до влади проросійської партії став можливим насамперед через те, що литовці не бачать нині загрози з боку Росії. Виборців більше обурювала програма економії уряду, що скоро піде, падіння рівня життя і зростаюче безробіття, чим ймовірне відродження Радянського Союзу. Ба більше, чимало литовців сильніше остерігаються польської меншини і вірять в міф польського експансіонізму, старанно культивованого в повоєнні роки, аніж Росії, з якою Литва інтегрувалася в комуністичні часи.

Інакше виглядає ситуація в Латвії та Естонії, де третина мешканців розмовляє російською і вважає себе росіянами. Саме вони нині контролюють велику частину економіки цих країн і вважаються російською п’ятою колоною. Тому, коли під час минулорічних виборах в Латвії перемогла партія російської меншини – «Центр Згоди», три інші латвійські партії досягли порозуміння аби заблокувати йому дорогу до уряду. Незважаючи на ці проблеми, проросійська влада багатьох латвійських міст не просить в Москви анексії. Славнозвісний мер Риги Ніл Ушаков, за походженням росіянин, знаний організатор дуже популярних концертів артистів російської естради.

Російська культура проникає в балтійські країни за посередництва кількох десятків російських телеканалів, дешевих російських книжок, фільмів та газет. Російські медіа активно естонських, латвійських чи литовських спортсменів в Росії, де їх трактують як своїх.

Агіна Грігас у доповіді для лондонського Chatham House звертає увагу на те, що Росія й досі не змирилася з членством в НАТО балтійських країн, тому посилює ефективність російської культури у регіоні і водночас послаблює прозахідні прагнення цих держав. Москві сприяє слабкість балтійських демократій, досі потужна корупція, а також дрібна фрагментація політичної сцени.

Очевидно, що Росія водночас застосовує тверду і жорстку політику стосовно цих країн. Її агенти здійснили кілька атак на комп’ютерні системи Естонії, балтійські країни багаторазово каралися обмеженнями поставок енергетичної сировини. Москві також вдається ефективно перешкоджати закордонним концернам інвестувати в Прибалтику.

Новий литовський уряд може зробити росіянам подарунок і призупинити будівництво атомної електростанції, яка мала забезпечити електроенергією усі три прибалтійські республіки. Якщо станцію не добудують, то литовці, латвійці та естонці будуть змушені імпортувати електроенергію з нової АЕС, зведеної росіянами в Калінінградській області. Можливе призупинення планів будівництва АЕС в Литві загалом не є результатом російського саботажу. Так вирішили самі литовці під час недавнього референдуму, який переріс в плебісцит недовіри щодо усіх досягнень непопулярного прем’єр-міністра Андрюса Кубілюса.

У Грузії загрозу приходу російської небезпеки підтверджує стрімка політична кар’єра Бідзіни Іванішвілі, який на чолі своєї партії «Грузинська мрія» у жовтні призвів до політичної катастрофи заклятого ворога Росії президента Михайла Саакашвілі.

Міністр оборони Естонії Урмас Рейнсалу ще у вересні на сторінках The Wall Street Journal не криючись написав, що Іванішвілі російський агент, який має здійснити дестабілізацію у дотепер прозахідній Грузії. Саакашвілі також намагався переконати виборців і своїх союзників у Європі та США, що Іванішвілі буде троянським конем, який купить голоси грузинів, а пізніше перепродасть країну великому сусіду.

Тепер Іванішвілі, відповідаючи на запитання журналістів, чи є він «проектом Кремля», терпляче пояснює, що вже витратив на батьківщині 1,7 млрд. доларів, головним чином на благодійні цілі, і якщо він іноземний агент, то найкращий з можливих. Стверджує, що продав всі активи в Росії, окрім того не був там майже 10 років. З першим візитом збирається не до Москви, а до Вашингтону. Заявив, що керуватиме урядом півтора року, а пізніше відійде від політики. Хоче, аби Грузія вступила до НАТО, зближувалася з Європейським Союзом, але також якнайкраще налагодила стосунки з Росією, з котрою протягом чотирьох років перебуває у стані війни.

Порозуміння з Росією легше досягатимуть в наступному році, коли президент Грузії Михайло Саакашвілі піде у відставку. Роками російські дипломати і політики стверджують, що саме Саакашвілі є головним джерелом непорозумінь поміж країнами. Москва вважає Саакашвілі непередбачуваним політиком і таким, що дихає ненавистю до Росії. Образився на Путіна – відтак обидва президенти не розмовляють поміж собою багато років.

Окрім того, саме він – на думку росіян – несе повну відповідальність за кількаденну війну в Абхазії і Південній Осетії в 2008 році.

Російська окупація спірних республік ставить Іванішвілі у важку ситуацію. Тепер вона патова – Грузія має ілюзорні шанси на повернення бунтівних республік, їхні кордони нагадують укріплені лінії, що розділяють Корейський півострів, а Росія не впускає на ці території миротворчі сили ООН. На додаток в обох республіках діють російські посольства, а їхню «незалежність» охороняють кільканадцять тисяч російських військових.

Іванішвілі однак хоче порвати з існуючою політикою. Насамперед планує відновити нині майже мертву торгівлю, бо Грузія більше експортує до Туреччини, США і Китаю аніж до Росії, на котру припадає ледь 4 відсотки торгового обігу. Шість років у Росії діє ембарго на імпорт грузинського вина і мінеральних вод, особливо дуже популярної в Росії мінеральної води «Боржомі», котра вже стала анекдотичним символом російсько-грузинського протистояння.

Іванішвілі відкидає звинувачення про підпорядкування Москві і переконує, що саме замороження контактів було ненормальним станом. Стверджує, що відновлення торгових перемовин з Росією має бути пріоритетом для кожного грузинського патріота. Існує великий шанс, що незабаром торговельні обмеження почнуть зникати – з серпня Росія стала членом ВТО і саме членство в цій організації може бути для Москви добрим обґрунтуванням поступок стосовно Грузії, з чого скористаються обидві столиці.

Відновленню стосунків поміж Москвою та Тбілісі може посприяти і туризм. Одразу після виборів представлено сміливий план, згідно з яким до 2020 року Грузію щороку буде відвідувати 5 мільйонів гостей з Росії. Це чергове природнє поле співпраці, яке нині абсолютно занедбане. За часів СРСР Грузія була курортом червоної імперії, але нині більшість санаторіїв зруйновані. З Тбілісі до Москви щоденно відлітає один літак, до того ж це сполучення здійснюється приватною фірмою, бо держави не підтримують дипломатичних стосунків і в обох посольствах, як і в грузинському бюро «Аерофлоту», гуляє вітер.

Москва, всупереч твердженням, загалом не тішиться з успіху «російського агента». Як кажуть про Іванішвілі критики, його важче буде позбутися аніж Саакашвілі, бо замість воювати – як сам стверджує, без жодної капітуляції,- розмовлятиме з росіянами про майбутнє Абхазії та Південної Осетії. Всупереч тезі про закулісну заангажованість Росії, котра полягає у відновленні свого впливу в колись нею завойованих країнах, перемога Іванішвілі – так само як і успіх Успаських в Литві – це передусім ефект внутрішньої ситуації в цих країнах.

Багато грузинів голосували більше проти Саакашвілі аніж за Іванішвілі. За цього багатія голосували ті, котрі побачили ньому симпатичного сусідського хлопця і доброго дядька, який має достатньо грошей, аби фінансувати свої виборчі обіцянки. Саакашвілі для них був занадто прогресивним, а з часом щораз більш авторитарним. Іванішвілі одночасно зачепив своїм меседжем бідне грузинське село і міську інтелігенцію, а також тих, хто регулярно відвідує церкву. Окрім того, він сподобався старшим виборцям, які почували себе забутими урядом 30-ти річних міністрів і трохи старшого президента.

Грузини, котрі незважаючи на події останніх років й надалі закохані в російську культуру і в самих росіян, вже переситились антиросійською манією Саакашвілі, який усюди бачить шпигунів Москви. Це, природньо, не означає, що вони голосували за відновлення Радянського Союзу.

У Грузії і в балтійських країнах страх перед Росією зблід – але це не заслуга «Газпрому» з його мільярдами, а неприязнь та недовіра до власних урядів, які спричинили успіх в цих державах проросійських партій. Теорії про зростаючу всемогутність Москви у колишніх радянських республіках, які ідеальні для мобілізації виборців у багатьох країнах Центральної Європи, мають небагато спільного з реальністю. Але інша крайність, або будівництво муру поміж Росією і її сусідами, також є політичним абсурдом. Латвія чи Грузія не покращать свого географічного становища. Натомість можуть покращити діалог з Москвою.

Переклав за матеріалом Polityka.pl Володимир Олійник