Візи для українців: без черг, але за додаткову плату

Візовий аутсорсінг звільнив польські консульства в Україні від зайвої роботи, та водночас спровокував неоднозначні оцінки. І, здається, загалом не повністю розв’язує проблеми величезного попиту на візи.

Із серпня 2011 року в Україні функціонує візовий аутсорсінг – запроваджено приватні офіси, які замість консульств займаються прийомом документів, їхньою перевіркою, потрібною допомогою під час їхнього заповнення, а також іншими необхідними під час цього процесу послугами, наприклад, продажем страхування. Звідки взялася така ідея?

Українці отримують у приватних офісах половину від усієї кількості віз, які країни Шенгенської зони видають в Україні. Як пояснює Станіслав Лукасік, керівник Східного Відділу Консульського департаменту Міністерства Закордонних Справ Республіки Польща, 2010 року в Україні досягнуто рівня 450 тисяч виданих віз протягом року і були вичерпані майже усі можливості значного росту видач. Тоді як попит на візи на Сході, зокрема, в Україні, стрімко зростає. До певної межі і часу ми могли цей попит задовольняти за рахунок відкриття нових консульств, залучення додаткових консулів і найму нових консульських працівників – розповідає Лукасік. Відповіддю на вирішення цієї проблеми мало стати впровадження аутсорсінгу. І відтак в Україні з’явилися пункти прийому візових заяв (які ще називають візовими центрами). Отримання віз тут коштує 20 євро.

-- Табори під консульствами

Недоліки системи видачі віз найбільш помітними стали у Львові. Під польським консульством завжди шикувалися величезні черги. Люди були змушенні займати місце з ночі, аби потрапити в консульство на прийом. На площі перед консульством надавалися найрізноманітніші – необов’язково легальні – послуги: стояли там кіоски і палатки з фаст-фудом, можна було придбати страховку, зробити фото чи отримати допомогу під час заповнення візової заявки. Процвітала торгівля місцями в черзі. Консульство не мало можливості якось на все це впливати. Єдине, що могло зробити, це вивішувати листівки перед входом, де повідомлялося, що діяльність такого роду немає нічого спільного з польським консульством.

Нині українці теоретично мають вибір: або звертатися за візою одразу в консульство, або в один з чотирнадцяти візових центрів країни. Однак на практиці цей вибір є досить умовним. На отримання візи в консульстві можуть розраховувати дипломати чи особи, що подорожують, або ті, що опинилися в надзвичайних життєвих ситуаціях. Що стосується інших, то почало діяти правило «хто перший, той кращий», однак в реальності потрапити на запис до консульства дуже важко і виглядає це радше як диво, з огляду на впроваджений там ліміт видачі віз. Приблизно він складає лише 25% від загальної кількості.

«Право вибору існує, проте відсутня рівновага. Якщо ліміт, а відтак строки очікування для центрів і консульств були б однаковими, то діяльність Пунктів прийому візових заяв стала б нерентабельною і не було б сенсу впроваджувати аутсорсінг, тому що кадрова економія в консульствах стала би непомітною. Люди міркують і рахують – якби могли не витрачати гроші у візових центрах, то 99% вибрало б економію. У різних консульствах ліміти видачі віз можуть трохи відрізнятися», – зауважив Лукасік.

Коли автор цих рядків 21 січня уточнював терміни здачі документів на візу у Львівському Консульстві, висвітилась інформація, що час прийому вже зайнятий аж до 18 березня. В Одесі найближчий термін подачі візової заявки – 7 березня. У Києві – 21 березня. В Луцьку взагалі жодної інформації про строки. Якби я потребував негайної візи, мав би звернутися до візового центру і заплатити додаткові 20 євро (незалежно від того, чи маю право на безкоштовну візу, як, наприклад, студенти). «Минулого року могла отримувати візу безпосередньо у польському консульстві і це було безкоштовно. Тепер вже змушена користуватися платними послугами візового центру», - бідкається Наталя, київська студентка.

Про проблеми з термінами і гіпотетичним вибором розповіла Наталя Чорна. Наталя хотіла домогти рідні отримати візи, аби разом могли провести свята в Польщі. «Наприкінці 2012 року намагалась зареєструвати візову заявку на січень 2013 року, однак працівниця консульства повідомила їй, що це неможливо і направила її до Пункту приойму візових заяв. Там, на свій подив, Наталя почула, що візова заявка може бути прийнята одразу, а вся справа - переказ платного внеску до Консульства, де заявка буде розглянута і обов’язково задоволена протягом п’яти днів. «Чому консульський офіс, посилаючись на брак часу і можливостей, відправляє мене до візового центру, в якому за додаткову плату розміром 20 євро можна швидко отримати візу?» - написала обурена Наталя в листі до редакції.

Схожі закиди висуває у грудневому «Міграційному Бюлетені» Йоанна Фоміна з Фонду ім. Стефана Баторія («Fundacji Batorego»). Вказує також і на інші проблеми пов’язані з аутсорсінгом – обмеження контактів з консулом, кепське знання законів працівниками візових центрів, а також підозріле нав’язування конкретних фірм, що надають банківські та страхові послуги. «Візові центри, безумовно, необхідні в місцях віддалених від консульства, але польське МЗС мусить, скоріше за все, забезпечити ресурсами консульства, а не покладатися лише на систему аутсорсінгу», - переконує Фоміна в інтерв’ю для «Міграційного Бюлетеня».

-- Альтернатива відсутня?

Станіслав Лукасік захищає зовнішню систему видачі віз, оскільки вона звільнила польські консульства в Україні від зайвої роботи і призвела до збільшення кількості виданих віз: - 2011 року нам вдалося видати 570 тисяч віз. У 2012 видали майже 650 тисяч, а це 120 тисяч додаткових віз за рік, які видані завдяки впровадженню механізму аутсорсінгу. Це дуже конкретні різниця та результат.

Хоче, не виключено, що аутсорсінг загалом не розв’язав проблеми зі зростаючим попитом на візи і тиснявою в польських консульствах, а скоріше відтермінував цю проблему в часі. В консульствах повинна залишитись реальна можливість подання візової заявки (а не лише її розгляд). Цього вимагає Візовий Кодекс ЄС. «Це наче квадратура кола. Вимагаємо набагато менше документів, аніж консульства інших країн і робимо процедури ще більше спрощеними, настільки, на скільки це дозволяє Візовий Кодекс. Все задля того, аби видати якомога більше віз. Натомість, наші клієнти, бачачи, що польські консульства стають максимально відкритими, зростають чисельно. Як теоретично можна було б розв’язати цю ситуацію? Зворотніми діями – ускладнити процедури. Скажімо, якби ми несподівано - з 1-го січня -зажадали більшої кількості документів, то одразу ж поширилася б інформація про те, що йти за візою до польського консульства не вигідно», – переконаний Лукасік. Однак, запевнив він, такі кроки ніхто не здійснить, бо «Україна є нашим стратегічним партнером, а зростаючий персональний рух з цією державою не створює міграційної загрози як для Польщі, так і для Шенгенської зони».

Про інші можливості Лукасік не згадав. Та існує вихід, який би реально розв’язав цю проблему. Як стверджує євродепутат Павел Коваль: «Потрібно (…) голосно говорити, що візи мають просто зникнути. Немає жодних доказів того, що вони істотно зменшують рівень злочинності, натомість, напевно, вони є очевидними труднощами і бар’єром для людей».

За матеріалом Krytyky Polityczny.pl переклав Володимир Олійник