Під фундамент державності закладають динаміт – Ігор Єремеєв

Заступник голови парламентського комітету з питань податкової та митної політики Ігор Єремеєв – позафракційний народний депутат. Він один із тих, хто дистанціювався як від влади, так і від опозиції. Щоправда, при цьому він доволі різко критикує владу. Ігор Єремеєв занепокоєний намірами «нових підприємців» вчинити перерозподіл на ринку нафтопродуктів і застерігає, що це може призвести до вкрай негативних наслідків.

– Після ухвалення змін до регламенту посилиться контроль за тим, як депутати голосують. Чи не здається Вам, що у зв’язку з цим може посилитися тиск на позафракційних депутатів з метою забезпечити результативні голосування?

– Я думаю, що у зв’язку з тим, що парламент розблокований і прийняте рішення про персональне голосування, відразу всі карти будуть лежати на столі. Буде очевидно, що депутатів не буде вистачати для прийняття багатьох рішень. Для якихось локальних рішень це можливо, а для багатьох рішень це буде неможливо. І думаю, що знайдуться «гарячі голови», які будуть пропонувати відповідними діями найбільш простий і, можливо, найбільш примітивний і доступний метод – це чинити тиск на народних депутатів.

– Але ж це дієвий метод, погодьтеся.

– В одному випадку дієвий, а в іншому – не дієвий. Напевне будуть такі спроби тиску на депутатів для того, щоб сформувати якісь нові варіанти більшості або якихось нових формувань для того, щоб дати можливість більш ефективно голосувати.

Але я хочу сказати, що у математиці, у фізиці є такий термін, що метал до певної міри впирається, а потім переходить у стан пластичності. Тобто таким чином може трапитися така ситуація, що ці спроби можуть призвести до того, що більшість переформується в іншу сторону. І це така межа, на якій я, наприклад, деяким «гарячим головам» просто не радив би бавитися.

– Тобто Ви вважаєте, що тут, навпаки, не у тих, хто між владою і опозицією, а у тих, хто у більшості, можуть виникнути проблеми?

– У тих, що в більшості, я не думаю, що можуть виникнути проблеми. Я маю на увазі, що якраз при спробах тиску можуть виникнути такі рухи сьогодні в парламенті, які можуть призвести до зміни конструкції парламенту.

– Я подивився сайт народного депутата Ігоря Єремеєва – і він мене дещо здивував. Ви, це не секрет, прийшли у політику з великого бізнесу, працюєте в Комітеті з питань податкової та митної політики, але пишете на теми абсолютного іншого плану: мовний закон, історія.

Чому Ви не пишете на теми, пов’язані, скажімо, з податковою та митною політикою чи зі зрозумілою Вам темою нафтопродуктів?

– Зрозуміло, що свідоме моє життя я займаюся бізнесом. Я вдруге повернувся в політику. Але в мене є завжди такий принцип: я або роблю, або не роблю. Якщо я повернувся в політику – я займаюся політикою. У даній ситуації я на сто відсотків відданий політиці. І всі мої повноваження в комерційних структурах передані управляючим партнерам.

Справа в тому, що у мене є чітке розуміння – сьогодні приймається дуже багато законів популістських, які по суті закладають динаміт у фундамент державності України. І своїми матеріалами я хочу звернути увагу деяких політиків до того, щоб вони чітко розуміли: така поведінка перш за все показує, що вони не завжди працюють для інтересів України. А по-друге, що така політика може призвести до того, що держава Україна в черговий раз не зможе втримати статусу повноцінної держави. Я такими матеріалами застерігаю або, наприклад, хочу підказати, щоб ніхто не діставав цей меч і не розмахував ним, думаючи, що це просто пластмасова річ, а розуміли, що це небезпечна річ, якою можна зашкодити незалежності держави й українському народу.

Що стосується моїх думок про податкову, про бізнес. Не так давно було прийняте рішення, що я буду членом комітету по податках і митній політиці. У нас пройшло лише перше засідання комітету. У мене є ряд напрацьованих законопроектів. Власне, я просто фізично не встиг про це ще написати. І ми розуміємо, що ми були в такий міжпарламентський період, тому Ви обов’язково почуєте і прочитаєте мої думки, що стосується митної і податкової політики.

– Як Ви думаєте, парламент буде без проблем працювати в режимі персонального голосування депутатів, чи до цієї теми раз по раз будуть повертатися?

– Я думаю, що до цієї теми будуть повертатися, тому що звичка виробляється з часом. І як легко виробилася звичка не голосувати персонально, так не просто прийде звичка голосувати персонально. Але якщо сьогодні прийняте рішення, а я його підтримую стовідсотково, якщо ти вирішив йти в політику – будь ласка, приходь у залу Верховної Ради і персонально голосуй. Ти несеш зобов’язання перед виборцями, і ти повинен це робити персонально.

– Ви як депутат, який і ні у владі, і ні в опозиції, як оцінюєте те, що спікер не скликав позачергову сесію на вимогу опозиційних фракцій?

– За всієї своєї поваги до Голови Верховної Ради, я вважаю, що це неправильне рішення. І якби у мене була можливість, а я надіюся, що вона у мене буде, я обов’язково Голові Верховної Ради скажу, я не можу йому вказувати – він поважна, доросла людина – але свою думку висловлю, що Голова Верховної Ради, будучи керівником найвищого законодавчого органу, не має права порушувати регламент Верховної Ради і закони України. Хочеться це йому чи не хочеться. Це не його власне, особисте бажання. 150 підписів є – позачергова сесія повинна бути.

Тому що сьогодні історія склалася так, що хтось при владі, а хтось при опозиції. Але 5 років тому була інша ситуація. І коли ця політична сила збирала 150 голосів, то позачергова сесія проводилася. Не можна сіяти те зерно, яке веде до руйнації авторитету, до руйнації законодавства, тому що воно потім приведе до катастрофічних речей.

– Ви згадали про зміну влади. А що для Вас змінилося зі зміною влади? Ви людина, яка традиційно фігурує в рейтингу 100 найбагатших людей України. Для Вас що змінилося за ці три роки нової влади? Для Вас настало покращення чи погіршення?

– Напевне, все-таки не можна говорити про персональні покращення чи погіршення саме, власне, для мене. Тому що, коли говориться про покращення, це все-таки говориться про середньостатистичне значення. Тобто ми говоримо про середній рівень зарплати, про середню пенсію, про соціальний пакет і так далі. Я, напевне, тут випадаю з формату. Треба бути об’єктивним і чесним.

Думаю, що буде більш об’єктивно, якщо ми скажемо так: Ігорю Мироновичу, коли ви були не народним депутатом і ви були в бізнесі, ви відчували ці покращення, скажімо, в інвестиційному напрямку або в залучені коштів? І інше: чи ви переконані в тому, що є покращення сьогодні для простої людини в Україні? Тоді я розділю на два.

– Розділіть, будь ласка, на два.

– На превеликий жаль, я вважаю, що сьогодні інвестиційний клімат в Україні непривабливий. Мені прикро це говорити. Іноземні банки сьогодні залишають Україну, вони виводять кошти, сьогодні дуже часто інвестори не хочуть вкладати кошти, тому що не розуміють, як приймаються ті чи інші рішення.

Сьогодні часто Президент говорить про те, що в країні є корупція. Я хочу, напевне, ще раз це підтвердити. На превеликий жаль, тверда вертикаль влади привела до того, що на найнижчому рівні чиновники вважають, що їм все допустимо, вони займаються дійсно корупційними схемами. І ця корупція досягнула елементарних речей: медичну картку в лікарні видати – 5 гривень заплати.

– Але ж погодьтеся, що і за попередньої влади чиновники теж почувалися впевнено, хоча вертикалі не було, навпаки, був конфлікт Президента з Прем’єр-міністром.

– Я згодний з Вами. Ми зараз говоримо – чи відбулися покращення, чи ні. Я вважаю, що корупція сьогодні є проблемою номер один цієї держави. Але для того, щоб боротися з корупцією, нам необхідно в першу чергу розпочати з себе. Ти не маєш права до когось звернутися з питанням «Не будь корупціонером!», якщо ми самі цього не робимо. Верховна Рада, Кабмін, всі перші особи, які беруть відповідальність перед українським народом, в першу чергу для себе повинні прийняти рішення: я готовий чи не готовий? Тоді зміниться ставлення до України, тоді зміниться інвестиційний клімат.

Якщо ми говоримо про покращення для простих людей…

– А для непростих? Для людей, про яких пишуть, от рейтинги найбагатших? Для них що змінилося?

– Ви ж розумієте, що великий бізнес зацікавлений в інвестиційній привабливості. Якщо інвестиційна привабливість є – є кошти. Є кошти – є загальне зростання рівня життя. Якщо є зростання рівня життя – є ринок, є споживання. Це взаємопов’язані речі.

– Очевидно, Ви знаєте ринок нафтопродуктів за Вашою попередньою діяльністю. Очевидно, Ви і зараз стежите за тим, що там відбувається. Наскільки він став прозорим? Чи не виписуються правила цього ринку зараз під якихось конкретних учасників?

– Я можу точно сказати Вам, що сьогодні є дуже багато людей, нових підприємців, які кожний день, маючи ті чи інші зв’язки, приносять різного роду ідеї, як монополізувати ринок. Це проблематика сучасної України. І всі ці спроби можуть привести до одного. Впродовж останніх 10–15 років Україна не бачила проблем з постачанням нафтопродуктів. Ціна могла підніматися і опускатися. Але такого, щоб не було нафтопродукту, не було.

Україна може стати ще за одним пунктом залежна від сусідньої держави – мати проблему з нафтопродуктами

Всі спроби ввести імпортне мито під гаслом підняти нафтопереробну галузь, всі ідеї про можливість концентрації реалізації нафтопродуктів в одних руках – все це призводить до одного: Україна може стати ще за одним пунктом залежна від сусідньої держави. Маємо проблему з газом – будемо мати проблему з нафтопродуктами.

– Тобто урядову ідею про запровадження мита, що нібито дозволить запустити вітчизняні нафтопереробні заводи, Ви не поділяєте?

– Я поділяю ідею, що необхідно запустити вітчизняні нафтопереробні заводи. Але я вважаю, що ідея введення мита – не що інше, як ідея монополізувати ринок. Це ніяк не пов’язано з запуском нафтопереробних заводів. Проблема криється не в цьому. Лікувати цю хворобу треба по-іншому.

– За попередньої влади казали про таку структуру на ринку, як «Лівелла». Казали, що завдяки пільгам, яких не мали інші учасники ринку нафтопродуктів, вона дуже мала великий зиск. Тепер щось подібне кажуть про таку структуру, як «Газ України-2009». Вона Вам відома? Кажуть, що «Газ України-2009» – це нова «Лівелла».

– До 2012 року 100% акцизу при імпорті нафтопродуктів потрапляли на розрахункові рахунки, і процент контрабанди складав невелику частку. Скажімо, контрабанда полягала, несплата акцизу полягала в тій нафті, яку крали з трубопроводів і продавали на міні-НПЗ. Це мізерний обсяг. Десятки тисяч тонн. Нехай 100 тисяч тонн. Але це мізерний осяг.

– А якщо порівняти з підакцизним, яким там був обсяг?

– Я вважаю, що проблема полягала у не більше ніж 8–10% на загальному ринку споживання нафтопродуктів в Україні. За останніми даними Мінфіну, обсяг споживання в Україні нафтопродуктів лишився на попередньому рівні – 1,1–1,2 мільйона тонн щомісяця. А імпорт зменшився майже на 30%. Обсяг виробництва не збільшився. Де 30% ділося? У кожної нормальної людини виникне запитання.

Сьогодні є знову дані Мінфіну: майже 60% акцизного збору не надійшло до «Укравтодору» і на спеціальні рахунки.

Я не суддя і не можу відповідати за все. Але я – людина, яка вміє оперувати цифрами, вміє задавати запитання. Ми можемо сьогодні про що завгодно говорити. Якщо акциз не з’явився, а скільки його повинно бути при споживанні в 1,1 мільйона тонн, ми розуміємо – відповідно, на ринку є проблема.

Будь-яка монополізація ринку призводить до знищення ринку, залежності держави від одного постачальника, до катастрофічної несплати податків

Проблема прихована, її не видно. Але може прорвати в будь-яку секунду. І будемо мати «Лівеллу-2». Що відбулося, коли «Лівеллу» закрили? Пам’ятаєте історію? Коли ціну треба було підняти майже на 2 гривні – скандали, антимонопольні і так далі. Будь-яка монополізація ринку призводить до одного – знищення ринку, залежності держави від одного постачальника і до катастрофічної несплати податків.

– Як Ви думаєте, влада свідома причин того, чому так різко впали акцизи з імпортних нафтопродуктів?

– Я не хочу судити – чи свідома, чи не свідома. Я вважаю, що допустити, щоб не було заплачено 60% акцизу, держава собі не може. Я не уявляю собі, щоб сьогодні у Польщі могла бути ситуація, коли би було не сплачено під будь-яким приводом 60% акцизу. Або щоб це відбулося в Литві, або щоб це відбулося в Угорщині. Це неможливо!

Якщо ми – країна, яка має закони, якщо ми йдемо в бік Європи, ми того допустити не можемо. І не треба розказувати, що хтось завозить контрабанду. Сьогодні контрабанду виявити – 2 секунди. Треба мати бажання.

– Як Ви вважаєте, для намірів уряду запустити вітчизняні НПЗ чи достатньо вони модернізовані, щоб виготовляти пальне, яке не поступалося б імпортному?

– Це ключове питання, в якому ми завжди сперечаємося.

– З ким?

– З урядовцями. Дійсно, НПЗ України сьогодні не готові до запуску. Вони не модернізовані настільки, щоб випускати якісне пальне стандарту Євро-4, Євро-5.

Але в мене ключове запитання до будь-якого міністра. Двадцять років тому ми продали найбільшим нафтовидобувним компаніям світу наші НПЗ за смішною ціною – фактично, за 2 гривні.

– Але передбачалася модернізація.

– Але з однією ціллю: нафтовидобувна компанія має власну сировину, вона зробить модернізацію, наші люди будуть мати роботу і будуть працювати. Що відбулося? Впродовж 20 років вимотувався технічний ресурс підприємств, кожний рік зверталися до уряду з метою продовжити термін дії Євро-2, Євро-3. Догралися до того, що сьогодні Білорусь реконструювала заводи і має Євро-5.

Мито – це однозначно підняття ціни, і за рахунок українського народу буде відбуватися нібито реконструкція НПЗ. А може, й не буде

Ідея, ноу-хау: давайте введемо мито ще на 120 євро, тоді ми реконструюємо заводи. Прибуток ТНК-ВР за перше півріччя минулого року, я можу помилитися, але мені здається, склав десь 17 мільярдів доларів! Про що ми говоримо? Про яке ще мито? Мито – це однозначно підняття ціни, і за рахунок українського народу буде відбуватися нібито реконструкція НПЗ.

– А буде цього разу відбуватися?

– А може, й не буде. Ще попрацюємо 10 років і знову звернемося до держави і скажемо: ну, ви знаєте, вже згнили заводи, немає що реконструювати, дайте нам безвідсоткові кредити, і ми збудуємо нові. Тому я вважаю, що хвороба криється не в цьому і лікувати її треба по-іншому.