Волинська трагедія - реконструкція україно-польського насильства

Абсурдна ідея реконструкції Волинських подій, що з’явилася у Польщі, - це лише перша ластівка того, що може очікувати усіх нас в липні, коли будемо вшановувати сімдесяту річницю цієї трагедії. Поки що, видається, вона ще нікого не зацікавила, окрім радикальних течій по обидва боки кордону.

Ідея реконструкції належить Асоціації Історичної Реконструкції « X.D.O.K» у Пшемислі . Там стверджують, що не прагнуть епатувати насильством, а лише хочуть звернутись до глядачів «світлом і звуком». Насправді ж, інформаційна суть цієї реконструкції буде максимально стислою: українці вбивали поляків. Ніхто й нічого не довідається про справжнє історичне тло волинських подій, їхні наслідки, чи інші відтінки цієї трагедії.

Тим не менше, поява таких ідей саме тепер свідчить про те, що певні середовища вже готові до липневої річниці. Якщо ця ініціатива не зачепить польську владу, то матимемо справу з парадом радикальних націоналістів, як альтернативу раціональній і виваженій дискусії про те, а що ж насправді сталося 70 років тому? Голоси, які закликають замовчати деякі питання в ході відзначення річниці в ім’я добрих польсько-українських стосунків теж абсурдні. І, загалом, це не просто повторення наче мантри, що «немає майбутнього без примирення». Причини набагато простіші і прагматичніші.

По-перше, замовчування трагедії - це буде, щонайменше, неповагою стосовно жертв Волині.

По-друге, тих, хто нині править у Києві історія майже не цікавить. Партія регіонів представляє економічний націоналізм. Суперечка, що змогла б загострити польсько-українські стосунки, могла б виникнути лише тоді, якби, наприклад, йшлося про польску фабрику на Волині, що створювала б конкуренцію для підприємств, які належать українським олігархам, а не про… польські жертви на Волині.

По-третє, президент Віктор Янукович і його підлеглі мислять виключно радянськими історичними штампами, в які Волинська трагедія ідеально вписується. Тому немає сенсу побоюватися, що відзначення річниці відштовхне їх від Польщі. Швидше навпаки, політики Партії Регіонів з приємністю використають сімдесяту річницю, аби показати, що український націоналізм призводить лише до мордування представників інших народів. Та при цьому ще й можна буде нагадати про героїзм радянських партизан!

Відтак, коли вже розглядати справу прагматично, якщо польська влада розпочне говорити на цю тему, то українська, напевно, радісно її підтримає. І коли дехто побоюється, що внаслідок цього зміцниться правління Партії регіонів, то, думаю, теж трохи помиляється. Єдине, що може зміцнити ця подія, так це підтримку Віктора Януковича і його підручних в рідних регіонах для цієї бізнес – політичної групи, тобто на сході й півдні держави. Очевидно, що річниця подій на Волині аж ніяк не допоможе регіоналам у здобутті підтримки на заході України, ба, навіть у центрі.

По-четверте, якщо хтось переживає, що розмови про Волинь образять звичайних українців, то той не знає, що історія, насправді, їх дуже мало цікавить (можливо, за винятком мешканців західної частини України). Найчастіше вони мало що знають про різні події своєї історії. Мислять простими схемами, які винесли зі школи. В Україні не існує публічних дебатів на тему важливих історичних проблем. Навіть, якщо цим займається серйозна преса, то її читає вузьке коло інтелектуалів. Можливо, тема Волині з’явиться на політичних ток-шоу, як, наприклад, Шустер Live. Однак, як вона буде там представлена, залежатиме винятково від влади, котра повністю його контролює.

По-п’яте, всупереч переконанню, яке панує у Варшаві, важко говорити про зростання націоналістичних настроїв в Україні. Не можна екстраполювати націоналістичну ситуацію в Польщі чи загальноєвропейську на те, що відбувається в Україні. Потужна підтримка «Свободи» на торішніх жовтневих парламентських виборах, це в основному заслуга «протестного електорату». На цій підставі за крайню правицю голосував, скажімо, Київ. Російськомовна столиця підтримувала політиків, які борються з російською мовою.

Підсумовуючі різні розмови, які я мав останнім часом у Києві та Варшаві, приходжу до висновку, що сімдесятиріччя Волинських подій поки що нікого дуже не цікавить, а польська влада схиляється до того, аби не надавати річниці занадто широкого розмаху. Це загрожує тим, що ми залишимо її лише в руках радикальних середовищ в одній та іншій державі. І, власне, після цього може дійти до реального погіршення стосунків поміж поляками та українцями, Варшавою та Києвом. Про Волинську трагедію звичайні громадяни дізнаються з таблоїдів або від крикливих крайньо правих. І, принаймні, в Україні це не буде вже трохи припрасована київська «Свобода», а її радикальні західноукраїнські філіали.

За публікацією Nowa Europa Wschodnia переклав Володимир Олійник