Гнильний запах «болотної справи»: на замітку українській опозиції

У Росії тривають судові процеси у справі про «масові заворушення» під час акції протесту на Болотній площі в Москві 6 травня 2012 року. Від усієї цієї історії за версту тягне гниллю від розкладання тієї системи, яку вибудував виходець із ФСБ (КДБ) Володимир Путін. В українців є серйозні причини для того, щоб уважно стежити за розвитком «болотної справи».

-- Хто і чому мітингував у Москві 6 травня 2012

Того дня близько 100 тисяч російських громадян зібралися на Калузькій площі столиці, щоб пройти ходою по вулиці Велика Якіманка і взяти участь у протестному мітингу на Болотній площі. Це були, за словами оглядачів, люди різного соціального стану і достатку, віку і місця проживання. У натовпі також мерехтіло чимало дитячих очей.

Чому росіяни вийшли на вулицю? Причини у всіх були різні. З регіонів приїхали ті, хто був незадоволений розподілом державного бюджету «на користь Москви». Москвичі, зі свого боку, ображалися на те, що більша частина скарбниці осідає в кишенях чиновників. Працівників бюджетної сфери обурювала низька зарплата, представників малого та середнього бізнесу – надмірні податки і «хабароємність» владної вертикалі.

Росіян також сильно турбував намір путінців зробити платною освіту і нав'язувана «зверху» клерикалізація. Тому на «Марш мільйонів» прибуло чимало студентів, школярів та їхніх батьків.

На Калузькій площі були також громадяни, яким не подобалися постійне зростання тарифів ЖКГ, інфляція, яка випереджає зростання доходів, високі ціни на бензин (у «нафтовій» країні!) і кепські дороги.

Звісно, прийшло туди й багато тих, хто був спостерігачем на думських і президентських виборах. Вони на власні очі переконалися, що вибори в Росії – спектакль для окозамилювання світової громадськості. Путінці вже давно не соромляться, влаштовуючи виборні «каруселі» і вкидуючи пачки додаткових бюлетенів за «своїх».

Багатьох громадських активістів і просто небайдужих людей на Калузьку площу привела тривога за долю політв'язнів. Загалом, не можна стверджувати, що це було пов'язано тільки з фальсифікаціями на недавніх президентських виборах – протест мав глибше коріння.

До речі, до 6 травня масові акції не раз проводилися в Москві. У грудні 2011 року, лютому та березні 2012-го на них також збиралися тисячі громадян з різних причин. Заходи ті були узгоджені з мерією Москви і пройшли абсолютно спокійно. Органи правопорядку не бравували силою.

Так, 4 лютого 2012 протестуючі абсолютно спокійно пройшли по Великій Якіманці і близько години мітингували на Болотній.

А тепер, як сказав би гуморист Задорнов, всю увагу сюди. Акція 6 травня також була узгоджена з владою. Маршрут її точнісінько повторював лютневу, кількість учасників – приблизно та ж.

Але якщо раніше акції опозиції закінчувалися, в гіршому випадку, відносно невеликими травмами і затриманням окремих громадян, то 6 травня все вилилося в масове криваве побиття поліцейським спецназом мирного зібрання людей. Чому?

-- Провокаторів не чіпали

Як відомо, 6 травня затримали близько 650 осіб, постраждали сотні громадян і до півсотні співробітників поліції. У ході сутички з правоохоронцями протестувальники руйнували асфальтове покриття (його розламували на камені), трощили туалетні кабінки та огорожі, псували амуніцію спецназівців. Влада стверджує, що державі завдано матеріальних збитків на суму 28,5 млн руб.

Нічого схожого Москва не відчувала з 2010 року, коли на Манежну площу у центрі Москви несанкціоновано вийшли тисячі футбольних фанатів, обурених вбивством їхнього товариша Єгора Свірідова і звільненням його вбивць, вихідців з Кавказу.

Отже, офіційна версія про масові заворушення на Болотній підтверджується? Ні, вважає російський Уповноважений з прав людини Володимир Лукін. «Хоч як би ми ставилися до подій, що розгорнулися 6 травня 2012-го на Болотної площі, мій обов'язок полягає в тому, щоб засвідчити: вони не були масовими заворушеннями», – йшлося у заяві омбудсмена.

Багато очевидців, правозахисники, журналісти і навіть представники влади вголос стверджують, що на Болотній відбулася провокація. Однак думки про те, хто її вчинив, кардинально різняться.

Влада через підконтрольне ТВ (а іншого в Росії майже немає) вже через кілька годин стала поширювати думку, що провокацію влаштували учасники акції.

Вивчаючи це питання, робоча група Ради з прав людини при президентові Росії дійшла висновку, що провина за те, що сталося, лежить на співробітниках поліції. У документі, який підписали близько половини членів ради, вказано, що поліція порушила заявлену схему мітингу, влаштувавши масштабні перекриття на підході до Болотної площі. Це призвело до тисняви, яка стала причиною виходу людей за загородження.

На видавлених за загородження громадян накидалися спецназівці. Вони також періодично вривалися у натовп і вихоплювали звідти перших-ліпших людей під руку. Деяких громадян поліцейські валили на землю і копали ногами. Ті, хто стояв поруч, намагалися перешкодити незаконним діям поліції. У відповідь отримували удари кийками і кулаками.

Повідомлялося, що того дня над площею дві години поспіль висів гелікоптер. У натовпі говорили, що в ньому сидів генерал і звідти, згори, керував бойовими діями незліченних загонів поліції, ОМОНу і внутрішніх військ: «Тягни! Дай йому в морду! Туди!»

На думку авторів такого висновку, їхні твердження підтверджують і відеозаписи, і особисті спостереження. Вони назвали дії демонстрантів вимушеними, а тому такими, що не підпадають під визначення «масові заворушення».

Це також підтверджують свідчення людей, котрі особисто потрапили в тисняву. Один із них, цілком добропорядний москвич, хімік Федір Бахов розповідав журналістам: «Коли я йшов на мітинг 6 травня, у мене не було й думки про те, що може щось статися... Я був з лівого краю, недалеко від додаткового оточення ОМОНу, яке було сформоване за дугоподібним принципом. Через це прохід на площу був сильно звужений... У натовпі були жінки, деякі – з візками, ми намагалися якось рухатися, щоб вони пройшли вперед, і раптом ззаду пішов якийсь тиск, стало реально страшно, оскільки натовп понісся... Після того, як оточення прорвали, люди почали проходити на площу... Двоє співробітників заламали мені руки. Тут же хтось із мітингувальників спробував мене вихопити, а я впав на землю. Омонівці не хотіли мене відпускати, і я протягнув рукою по асфальту кілька метрів. Цієї миті мене вдарили по голові з криком «Ось тобі, б ... дь!» А тоді протягли ще кілька метрів по асфальту, я намагався сказати, що сам в автобус піду. Тоді мене поставили на ноги і заламали рукі. Йти було складно, голова йшла обертом».

Ще більше висновки правозахисників підтверджує ось який факт. У натовпі протестувальників були помічені молоді чоловіки міцної статури в масках, у декого з них, крім газових балончиків та фаєрів, при собі були протигази. Повідомлялося, що журналісти «Нової газети» вивчили всі доступні відеозаписи подій на Болотної площі, і на них немає жодного затримання провокаторів. Увірвавшись у натовп, спецназівці ігнорували тих, хто палив фаєри і розпилював газ, а хапали тих громадян, котрі спокійно стояли поруч. Це випадково?

Режим скористався нагодою для «закручування гайок»

Чи намагався хтось чинити опір, завдаючи невеликі травми поліцейським? Ймовірно. Напевно, непросто байдуже спостерігати, як здоровенні амбали в латах безпричинно копають твого родича чи друга, а інші тягнуть твою дівчину за її тонку шийку так, що шийка ось-ось хрусне...

Путінські «опричники» в погонах і раніше допускали нелюдяність щодо звичайних громадян на акціях протесту. Але 6 травня вони, здається, перевершили самих себе. Не випадково омбудсмен Лукін провів пряму аналогію між «болотним справою» і справою про розгін мітингу 19 грудня 2010 у Мінську. Там, на території «останнього тирана Європи» Лукашенка, сили «правопорядку» переконливо довели, що деяких людей не можна називати інакше, як звірами.

Але для чого це знадобилося Путіну? Освічений, явно не дурний. Навіщо йому приміряти «павичеве» вбрання Лукашенка? Можливо, він просто не контролює ситуації у силових структурах.

Події на Болотній площі розвивалися напередодні інавгурації Путіна. Пройшла вона, як відомо, 7 травня в умовах тотальної зачистки центру Москви від усіх мінімально рухомих об'єктів і живих істот. Як писали ЗМІ, такого обезлюднення столиця Росії не знала з часів Великої Вітчизняної війни. Правда, шибки папером не заклеювали.

Так, він боїться! Добре ж розуміє, що за пролиту в Чечні кров, загибель заручників-дітей в Беслані під час злочинно-недбалого їх звільнення, свідоме вбивство десятків громадян при знищенні терористів у театральному центрі на Дубровці, вибухи житлових будинків, організовані спецслужбами у рейтингових цілях – за ці та багато інших гріхів колись доведеться відповідати перед законом або Богом.

Бога російський «цар», напевно, не боїться – все у його поведінці, по-моєму, видає безбожника. А ось відплати по лінії народу, судячи з усього, побоюється. І всіма силами прагне зберегти владу в своїх руках назавжди, поки живий.

Оточення у російського «царедворця» підібрано так, що завжди вловлює будь-який рух його душі. У цьому випадку, схоже, челядь просто перестрахувалася. Побоялися затьмарити свято сходження володаря на престол. Та й хлопцям з підгодованого ОМОНу потрібно час від часу дозволяти розминатися.

Але без відома вищих володарів Росії подібне беззаконня не може відбуватися. Це чітко показали подальші події. Слідами подій на Болотній Слідчий комітет Росії (СКР) почав з таким завзяттям розкручувати справу про «масові заворушення», що стало зрозуміло: хтось хоче вирішити за допомогою слушного випадку певні політичні завдання.

Попутно виконуючи завдання залякування суспільства, путінські «правоохоронці» діяли на манер сталінського НКВС. Хапали виявлених за відозаписами активістів на роботі, вламувалися у квартири з автоматниками, укладали переляканих людей на підлогу, забирали синів у наручниках. І все це робили з самого раннього ранку.

«Козли вони, звичайно, що приходять о 8 ранку», – сказав прем'єр Дмитро Медведєв, відповідаючи на питання журналістів про допустимість такого стилю роботи слідчих органів. Це висловлювання наробило галасу. Путін про нього не міг не дізнатся. І як юрист не міг не розуміти, чому СКР, не маючи достатніх підстав, щосили «натягає» більшості фігурантів «болотного справи» статтю 212 КК РФ (має кілька частин, пов'язаних з масовими заворушеннями). Ця стаття – місток, яким можна дотягнутися до організаторів протестних акцій, лідерів опозиції.

«Болотна справа» досить довго тягнулася, а ініціаторам її було не зовсім зрозуміло, що з нею робити. На мій погляд, зараз вони вирішили йти за жорстким сценарієм. Підтверджують це два чинники: один з обвинувачених, Максим Лузянін, повністю зізнався, що були масові заворушення. Є факт масових заворушень, тепер Навальному, Яшину та іншим можуть почати шити справу з організації», – коментував хід подій влітку минулого року відомий російський політолог Андрій Піонтковський.

Як у воду дивився. Наприкінці року проти лідера «Лівого фронту» Сергія Удальцова, Іллі Развозжаева – помічника опозиційного депутата Держдуми Іллі Пономарьова – та активіста Костянтина Лебедєва порушено кримінальну справу за ч.1 ст. 30 і ч. 1 ст. 212 КК РФ (приготування до організації масових заворушень).

Развозжаев, щоправда, намагався сховатися в Україні, де мав намір попросити політичного притулку. Але його викрали спецслужби Росії прямо біля виходу з представництва Верховного комісара ОНН у Києві і перевезли до Москви. За словами опозиціонера, у нього тортурами вибили «явку з повинною».

Про те, що це була спланована операція спецслужб, частково свідчить той факт, що справу проти цих трьох опозиціонерів «зшили» після відверто бездоказового фільму прокремлівського каналу НТВ, в якому використали прихований запис розмови Удальцова з грузинським парламентарієм Гіві Таргамадзе про фінансування «Лівого фронту».

Мабуть, для солідності Таргамадзе оголосили в міжнародний розшук, хоча навряд чи якась країна видасть його Росії. Представник Тбілісі, у всякому разі, днями заявив, що Таргамадзе «можуть затримати тільки за межами Грузії».

Багато хто розуміє, що «справа» шита білими нитками брудної політики. Але через неї можуть дотягнутися до Іллі Пономарьова (який теж є сильним подразником Кремля) та інших лідерів опозиції. Проти них активно вичавлюють «факти» із заарештованих за «болотною справою», відмовляючи одним у побаченні з батьками, іншим – в лікуванні, створюючи нестерпні умови.

Ось так, не соромлячись у засобах, путінці «нейтралізують» тих, хто заважає їхньому господареві безроздільно панувати над країною.

-- Не тягтися у хвості подій

Українське законодавство багато в чому ідентичне російському. А це значить, що нелюдське судово-показове побиття, яке влаштували влада Росії багатьом учасникам цілком мирної акції протесту в Москві, може повторитися в Києві. Питання тільки в тому, чи піде на це лідер Партії регіонів Віктор Янукович, котрий нині перебуває при владі.

Сподіватися на милість режиму, що дрейфує до неприкритого авторитаризму, – це звичка рабів. Навряд чи на це добровільно погодиться більша частина українців. Але, щоб бути спроможним впливати на ситуацію в країні, суспільство не повинно тягтися у хвості подій.

Як показали слухання у Громадській палаті Росії, в яких брали участь знані правозахисники, представники прокуратури та Верховного суду РФ, у статті 212 КК РФ міститься правова невизначеність. Її можна трактувати з урахуванням смаків і преференцій слідчих і суддів, а вони в Росії – одного кольору і запаху. В умовах збільшеної вуличної активності це можуть використати проти опозиції.

В Україні опозиція оголосила, що готується вивести людей на вулицю. Щоб уникнути ексцесів, схожих до московських, українським громадянським і політичним структурам варто вникнути у причини виникнення «болотної справи», особливо в її юридичну підоснову.