Роман Безсмертний: Продовження нині існуючої ситуації робить шанси Януковича дуже високими

Презентуємо вашій увазі, інтерв’ю із людиною, яка стала уособленням професії історика та політика, технолога і дипломата, одного із організаторів та натхненників революції 2004-го року, керівника «Нашої України», екс-заступника голови секретаріату Президента, Надзвичайного і Повноважного Посла України у Республіці Білорусь – Романа Петровича Безсмертного.

-- 2002-2004.

- Які політтехнологічні труднощі 2002-2004 років Ви б виділили?

-В той час, вважалося що Леонід Кучма повністю контролює ситуацію, що зареєструвати ЗМІ неможливо, проникнути на телебачення – неможливо, працювати в полі – неможливо.

Один із випадків який гарно демонструє дух того часу:

«у редактора газети «Свобода» Ляшка – забрали весь тираж газети та викинули у канаву».

Мова була про те як створити політичну сферу та як народити професію політичний технолог.

Були тільки короткі переклади із американських та німецьких брошур, наче все і правильно, але застосувати неможливо. Як показав досвід виборів 2001-2002 років, все це не є проблемою, насправді, все операється в одне питання – відсутність людей, які б професійно на кожній ділянці могли робити свою роботу.

І от у день коли Володимир Литвин став спікером Верховної Ради, у мене відбулася розмова із Віктором Андрійовичем, я попросив дозволу з цього дня у Раду не ходити. На питання чому, я відповів, що Ви ніколи не станете Президентом, якщо вибори будуть проводитися на такому низькому професійному рівні. Фактично, із травня 2002 року потрібно було підібрати кадри, і це був ключ до того що буде траплятися далі.

Для прикладу, ми вже у вересні випускали мільйонні тиражі, і зрозуміло, що на Банковій задавалися питанням як? А ще через місяць виходила 12-ти хвилинна передача, на місцевому телебаченні. Не дивлячись на те, що Віктор Михайлович Пінчук проводив проект вуличного телебачення, ніхто з них не проводив трансляції народних мітингів. А Ми змогли це зробити: трансляція Майдану була виведена на супутник і на всі площі обласних центрів. Супутником ми вийшли на світовий рівень, потрапили в усі впливові новини світу. Приховати і не протранслювати таку подію вже не змогли і національні канали. Згадайте заяву 1+1.

Згодом з’являться намети, розтяжки. Сьогодні коли ви робите кампанію, це все здається вічним – нічого подібного, адже воно з’явилося впродовж 2002-2004 року. До 2004 цього не знав ніхто. А люди, які робили це, працювали тихо і спокійно.

Технологічно весною 2003-го року змагатися з командою, що вела кампанію було практично неможливо. Нікому невідомі тоді працівники штабу застосовували такі знахідки і ноу-хау, що і досі нікому не вдається це переплюнути. Знаєте, чому «Наша Україна» розпалася на таку кількість партій? Майдан виховав чимало технологів і породив лідерів. А дехто на помаранчевих розробках і досі робить бізнес.

- Як саме Вам вдалося вийти на національний рівень ЗМІ?

-Не буду називати прізвища, але я запросив до себе двох людей і поставив їм завдання: «потрібно зустрітися з усіма редакторами районних і обласних газет і налагодити контакт «, один поїхав по Лівому, другий по Правому берегам. Я дав їм два місяці. Після їх повернення ми мали медіакарту всієї України. І головне: це були особисті контакти! Після цього ми здатні були організувати медіасупроводження Ющенка і знали всю медіа кухню: хто пусте на ефір, хто буде ламати комедію, вимикати світло, запише, але не протранслює. Ми співпрацювали з усіма, готові були відповідати на усі питання. Часто нас зустрічали гострими питаннями і провокаціями, але від цього ефіри, зустрічі лідера були тільки цікавішими. Влада на місцях раділа від того, «як ми їх зустріли», а ми раділи від того, що присутні в ЗМІ. Більше того, кожен візит перетворювався на захоплюючий триллєр.

-В організації Майдану, які технологічні моменти Ви виділили для себе?

-У 2003-му році вже після чергового соціологічного дослідження Україна поділилася 50 на 50. І стало зрозуміло, що вирішиться питання в столиці. Зрозуміло, що це буде битва, битва складна і небезпечна.

Перед нами стало завдання – зберегти перемогу, адже ми розуміли, що оголосить ЦВК. Лишався тільки один спосіб – вуличні акції.

Практична підготовка майдану почалася з весни 2004 року, концептуально початок розкручування цих акцій – весна 2003 року, так званий етап «пробудження людей». Це можна простежити з моменту приходу до Ющенка Філенка і Стецьківа. Я був переконаний, що перемога неможлива без вуличних акцій і поставив перед собою за мету залучити до роботи трьох осіб: Чорновола, Філенка і Стецьківа. З останніми двома ми швидко знайшли спільну мову. Що ж стосується Чорновола, то він зробив свій вибір: пішов в команду Януковича.

Для мене, насправді, був шок на цих парламентських виборах, що їх (Філенка та Стецьківа) не взяли у списки ні «Батьківщина», ні «Удар». Це означає, що люди в опозиції не розуміють, які перед ними стоять завдання. Я знаю, що до них уже звертаються сьогоднішні лідери щодо організації заходів, але про це потрібно було думати, коли складали списки. Вклад цих двох політиків є неоціненним.

Повертаючись до Вашого питання, суть підготовки полягала в одному – безпека людей. Ти повинен гарантувати безпеку, коли виводиш людей. Але не може бути безпеки на малочисельних акціях. Технологічно важливі були маневри. Коли ви бачите, що до Верховної ради колоною йдуть через ЦВК, бо у іншому разі, якщо колона піде через Грушевського, то голова уже буде на місці призначення, а хвіст ще не сформується на Майдані. До моменту Майдану було проведено всього біля 300 акцій. На перших вуличних мітингах в Дніпропетровську було 2500 чоловік (старт кампанії вуличних акцій), тоді було чимало скептиків, як розумієте. Від Дніпропетровська до Майдану – великий шмат організаційної роботи. «Помаранчеву революцію» зробили українці, які вийшли зі своєї мушлі на площі і відстояли свій вибір. Я вдячний Богу і кожному мітингуючому,що це відбулося БЕЗ ПРОЛИТТЯ КРОВІ. Сьогодні дивуюся культурі деяких політиків, які свою законотворчу і політичну діяльність підмінили мордобоєм. Якщо б так себе поводили на Майдані,то ми були б свідками масових жертв.

- Відбувалася спеціальна підготовка щодо забезпечення безпеки та технічних моментів?

-4 тисячі людей пройшли навчання з безпеки та протидії провокаціям.

Окремо було організовано ресурсне забезпечення: намети, обігрівачі, ліки, продукти. На майдані було 120 наметів, із них 60 – двадцятичотирьохмісні. І це при тому, що в Україні 24-хмісних станом на весну 2004 року продавалося всього 4 на всю країну.

Це була холодна пора року – «горілки», піддони, пінопласти. Не менш важливе питання ліків та медичного забезпечення. У нас навіть окремий намет МЧС був. А ще у нинішніх умовах, думаю, Ви розумієте, скільки коштує доба сучасної сцени із лазерними екранами з телевізійною трансляцією. До цього додайте щоденне прибирання Майдану. Інколи вивозили 18-20 тракторних причіпів сміття. Майдан був живим організмом, життя якого забезпечували близько 40 діб.

- Як саме відбувалася мобілізація людей на Майдан?

- У вересні 2002 року ми побачили неперевершений до того ефект – коли ти привозиш людей із регіонів, на Майдан виходить вдвічі більше.

Уже коли все почалося, із кожної дільниці спостерігачі мали привести на Майдан протокол, а у нас 35 тисяч дільниць. Але це була легенда для влади та населення. Технологічно ніхто там не збирав протоколи, їх збирали на Ярославській, в штабі. Але інформаційно – на Майдані. Мета, щоб люди вийшли на майдан.

Люди потяглися, далі потрібно було їх утримувати та забезпечувати безпеку.

Найскладніший час – ніч. І тому нашим завданням, враховуючи досвід «Україна без Кучми», було тримати не менше 15 тисяч чоловік на Майдані. Чому? Це кількість «жандармів» в Україні. Зрозуміло що всіх не притягнуть, але тисяч 5 влада могла зібрати у Києві. Тому розрахунок був 1 до 3.

- Які найяскравіші моменти Ви б виділили?

-Найкращим моментом була реєстрація Ющенка 4-го липня. Коли ми подавали заявку на акцію, на Хрещатику, плануючи домогтися акції на «Софії». Влада, щоб порушити наші плани, дає нам «Співоче поле «, про яке ми тільки і мріяли. Адже комунікаційно воно дуже близько до ЦВК. Влада зрозуміла, що ми їх переграємо і почалися провокації.

Але у нас завжди було чітке планування, як початку, так і по закінченню акції. Чітке на стільки, що після акції і сміття не залишалося.

-- 2012.

- Які загальні враження про кампанію 2012 року?

Загальне враження від кампанії: сірість, нічим непримітна. Знову нікому не потрібні знавці політичного процесу. Спостерігалось мавпування бізнес-мереж. Кампанія ввібрала гірші боки двох моделей: мажоритарної і пропорційної. Що відразу відбилося на результаті. А втручання судів у вибір громадян довело ситуацію до абсурду. Це вплине на дієздатність парламенту. Сьогодні парламент- ресталіще кориди. Тільки тореодорів бракує.

-- 2013.

- Які очікування киян до нового Мера?

Розмова щодо мера набрала безпредметного, богемного характеру. Буде Кличко чи не буде, буде Порошенко чи не буде, буде об’єднаний кандидат чи … ? Чи будуть взагалі вибори цього року? Я б так ставив питання. Хто сьогодні мер Києва? Людина без повноважень: ухвалено зміни до закону про столицю, за якими мер виконує представницькі функції. Це лялька на самоварі.

-Але суть залишається в одному – в поверненні Києву реального місцевого самоврядування. Адже в районах його взагалі немає, а в місті воно «кастроване». В результаті – під’їзди роздовбані, асфальту немає, а комунальники крадуть кошти.

Проблема зарита саме у місцевому самоврядуванні. Пам’ятаєте, стрімкий зліт бюджету при Черновецькому, від 8 до 20 мільярдів, за рахунок мобілізації районних бюджетів. А це ж двори, лампочки, зелені насадження, все те, що потрібно на місці. У результаті надлишок державних коштів у них вилучили, бюджет зменшили до 14млрд. і сказали: «Ідіть хлопці «. Тоді перестали в дворах щось робити, а тепер і на центральних вулицях нічого не роблять.

- Які шляхи вирішення Ви бачите?

-Будучи Віце-прем’єром, мені доводилось візувати капітальні видатки у розмірі 10 тисяч грн. на один об’єкт. Це ж абсурд, це питання не вище районної ради в місті.

Потрібно скасувати надзвичайний статус міста Києва та Севастополя, адже лоскутність організації цих населених пунктів створює проблему. Не проведена територіальна реформа. Севастополь-це 31 населений пункт, про Київ взагалі мовчу. Як це в складі районного бюджету може бути селищний бюджет? А в Україні таких випадків безліч, той же Славутич, який знаходиться в Чернігівській, а підпорядкований Київській області. Таких випадків тисячі.

- Чи відбудуться у Києві міські вибори весною-літом?

-Коли у влади немає шансів на перемогу, очікувати виборів не слід. Швидше за все, вибори відбудуться у 2014 році, разом із місцевими.

- Чи можливий проект розширення Києва, як альтернативи виборів?

-Насправді, є дві концепції розвитку міст: європейська та азіатська. Місто замикається в собі і обростає населеними пунктами, це європейська система. Вона пронизує не тільки систему містобудування, але і бюджетну, фінансову та інші сфери.

Київ треба зупинити, замкнути в своїх межах. Треба дати можливість розвиватись Броварам, Вишневому, Боярці.

Наступне треба припинити будівництво житла в сіті. Покажіть хоча б одну столицю в світі, де центр заселений квартирами?

У нас же є гарні фахівці і спеціалісти із питань містобудування, які давно визначили існуючі проблеми, і знають шляхи їх вирішення. Але вони придавлені нігілізмом політичного істеблішменту – це проблема.

Вони бачать, що це невігластво, з яким вони не хочуть нічого спільного мати.

-Ким саме повинен бути мер? Політиком чи господарником?

-Нещодавно, запостив на Facebook: «долю латвійського банку, колегіально вирішують представники усіх парламентських політичних сил».

Я задався питанням чому? Але так збудований світ. Є політичні функції, а є виконавчі. І тому, якщо мер вибирається політиком, то виконавча система працює нормально, чи ви думаєте що в Києві не знають, де яка труба і коли вона прорве? Давно знають! Але інколи приходить чоловік (мер, мається на увазі) і замість того, щоб виконувати представницькі функції, починає ділити гроші. У нас не розділені політичні функції та виконавчі. Ніколи не розумів, навіщо міняти начальника комунгоспу, коли міняється влада, це теж саме коли ти приходиш в офіс – і змінюєш прибиральницю, вона ж два місяці буде звикати і вчитися, і місцями все рівно буде залишатися бруд.

-- 2015.

- Які іспити повинна здати опозиція або як саме буде відбуватися внутрішньо опозиційна боротьба за вихід у фінал Президентської гонки?

-У першу чергу їм потрібно визначити хто буде єдиним кандидатом, зрозуміти своє місце в парламенті та якомога раніше розпочати роботу. Продовження нині існуючої ситуації робить шанси Януковича дуже високими.

Його базовий електорат тримається, рейтинг не падає нижче 20%. Над цим потрібно замислитися опозиції.

Чому не можуть здати екзамен на три зазначені питання? Тому що не здали екзамен на звільнення політв’язнів. А чому не здали екзамен зі звільнення політв’язнів? Тому що не здатні працювати із людьми, а чому не здатні працювати із людьми? Бо вихолостили список, викинувши тих, хто розумів, як це робити.

- Чи здатна опозиція запускати альтернативні проекти на Східну Україну? Щось схоже як це було у випадку Тігіпко?

- Все залежить від кампанії, чи вистачить коштів. Залежить від кандидата, адже один може спокійно дивитися, а інший на скляну гору без кігтів лізти. Це все тактика, яка залежить від того, чи здасть опозиція екзамен на три вищезазначені питання.

- Чи є прогноз хто з опозиціонерів може поборотися у другому турі з Януковичем?

-Віталій Кличко. Він єдиний, хто може бути сприйнятий. Про це говорить поточна політична кон’юнктура.

- Що йому для цього потрібно? Звернення до електорату? Підтримки олігархів? Чи боротьба проти конкурентів?

-У першу чергу йому потрібно кадрове підсилення. Команда заслабка, щоб претендувати на перемогу. З гарними перспективами, але не з планами. І це бачать усі. В будь-яких виборах головне знайти дорогу до людей.

-Теоретично, чи можливий вихід на свободу Тимошенко, на скільки він може переформатувати політичну кон’юнктуру?

- Вихід Юлі Тимошенко – повністю міняє політичну ситуацію, точно як і вихід Юрія Луценка. Суб’єктивність української політики породила з них політичних крейсерів, ікони.

- Прокоментуйте гіпотетичну ситуацію: Луценко виходить на свободу, йде в команду Кличка і запрошує до себе усіх «справжніх прибічників Юлі», мотивуючи, що БЮТ уже не той і це карманна партія Турчинова-Яценюка. Оновлюється команда, новий бренд, нова риторика, конкурент Яценюк без власного партійного бренду і з чужим розваленим. Кличко із чужими господарями у своєму домі. Ситуація виграшна для Луценка-Тимошенко, контроль над опозиційним берегом – повернуто.

- Геніальна ідея, але в українській політиці це не можливо. Якби було б так просто, то чому не домовились Яценюк із Кличком? Один президент, другий спікер. Але якби ж було б все так просто. Я був на переговорах, коли після такої ж домовленості два місяці сперечалися в кінці ставити крапку чи кому! А ще ми недооцінюємо того, що може зробити команда Януковича.