Економіка України залишається вразливою – експерт ЄБРР
Економіст Європейського банку з реконструкції і розвитку Олександр Пивоварський, який відповідає за регіон Східної Європи та Кавказу, сказав Радіо Свобода, що українська економіка зможе підвищити конкурентоспроможність, якщо уряд здійснюватиме реформи, долатиме корупцію і запроваджуватиме принципи верховенства закону, щоб захищати права на власність.
Економіст Європейського банку з реконструкції і розвитку Олександр Пивоварський, який відповідає за регіон Східної Європи та Кавказу, сказав Радіо Свобода, що українська економіка зможе підвищити конкурентоспроможність, якщо уряд здійснюватиме реформи, долатиме корупцію і запроваджуватиме принципи верховенства закону, щоб захищати права на власність. Цьому мала б сприяти і участь України в зоні вільної торгівлі з ЄС. Радіо Свобода спілкувалося з Олександром Пивоварським у штаб-квартирі ЄБРР у Лондоні.
– Для початку я б хотів попросити Вас розповісти про ЄБРР, про роль цієї установи. Тому що, очевидно, це не єдина міжнародна фінансова установа, яка допомагає економічному розвиткові країн. Це не доброчинна установа. Вона допомагає, не надаючи подарунки. Чим вона відрізняється від, наприклад, Міжнародного валютного фонду та Світового банку?
– Європейський банк реконструкції та розвитку досить сильно відрізняється від Світового банку і Міжнародного валютного фонду тому, що в першу чергу сприяє розбудові економіки, яка базується на приватній власності, тобто інвестує у приватні підприємства у країнах, де працює цей банк. У той же час Міжнародний валютний фонд в основному спрямований на те, щоб будувати правильну державну політику у галузі фінансів, макроекономічної політики, фіскальної політики. А Світовий банк спрямований на покращення соціальних індикаторів.
– Що, власне, Ваш банк зараз робить в Україні? Відомо, що Україна є одним із найбільших клієнтів чи партнерів ЄБРР.
– Так, за останні декілька років, починаючи з кризи 2008–2009 років, Банк у середньому інвестував в Україні приблизно 1 мільярд євро на рік. За цей час структура інвестицій дещо змінювалась. Якщо сказати, що на початок фінансової кризи ми інвестували значну частину грошей у фінансовий сектор, щоб допомогти його стабілізації, то після закінчення кризи ми більше інвестували в інші приватні підприємства та також дещо у державний сектор, скажімо, у муніципальний сектор: будівництво доріг, підрозділи державного фінансування, де було можливо також досягнути якихось реформ, важливих для розвитку приватного сектору.
– Пане Пивоварський, наскільки ця роль, те, що робить ЄБРР, може дійсно кардинально змінити, звісно, покращити економічний стан в Україні? Що Ви бачите своїм головним завданням: вирішити усі економічні проблеми в Україні?
– Ні, я думаю, що вирішити з інвестиціями в 1 мільярд євро усі проблеми буде дуже важко, тому що українська економіка досить велика, і незважаючи на те, що вона зараз у такому посткризовому стані, вона має досить значні розміри. Наше завдання не змінити все, а створити якомога кращі умови для розвитку приватного сектору. Тому наші інвестиції дуже часто охоплюють не тільки вкладання грошей у приватний сектор, а і те, що ми називаємо публічним діалогом, діалогом із державою, діалогом із суспільством щодо тих реформ, які необхідні для того, щоб покращити можливості для розвитку приватного сектору.
Також ми намагаємося фінансувати сектори економіки, яких ще немає, практично які є лише у зародковому стані. Тому що ми велика організація, ми у стані брати на себе ризики, які інші інвестори, можливо, бояться на себе брати, і тому ми готові робити деякі інвестиції, які ще ніхто не робить. Наприклад, інвестувати у місцевій валюті тривалий період часу, або інвестувати в якісь нові сектори, які тільки починають розвиватись. Взагалі мета ЄБРР, коли сектор вже розвинутий і є приватні інвестори, зацікавлені у ньому, – відійти від цього сектору і сфокусуватись на чомусь іншому.
– Я так розумію, що для того, щоб працювати успішно і планувати, ЄБРР повинен оцінювати теперішній стан економіки в Україні. Що, на Вашу думку, зараз можна сказати про українську економіку?
– Українська економіка зараз перебуває у досить складному становищі. Але воно краще, ніж було, скажімо, до кризи 2008–2009 років, за певними параметрами. По-перше, фінансовий сектор не такий доларизований, євроїзований, як він був у той час. По-друге, інвестиції фінансувались останнім часом в основному за рахунок прямих іноземних інвестицій, менше було «гарячих грошей», які могли швидко вийти з країни. Декілька років підряд платіжний баланс був кращий, ніж він був у докризовий період. Хоча за останній рік він дещо погіршився та наближається до того самого рівня, який був у той час. Але той факт, що декілька років підряд він був кращим, дозволив створити певний запас на випадок якоїсь кризи.
Крім того, зовнішня ситуація трохи краща, ніж була останні кілька років, у тому сенсі, що стало легше запозичувати гроші на міжнародних ринках. Знову ж, це дозволяє отримати можливість маневру на якийсь час.
Але, з іншого боку, деякі елементи економіки залишаються, так би мовити, складними, або залишаються у такому стані, який говорить про те, що Україна – вразлива економіка до зовнішніх факторів і, можливо, внутрішніх факторів. По-перше, український експорт все ще базується на таких галузях, які дуже циклічні. Наприклад, сталь, хімічна промисловість, і навіть машинобудування, як інвестиційне машинобудування. Якщо інвестиційний попит скорочується, що зараз відбувається, якщо у країнах-сусідах, з якими Україна багато торгує, наприклад, це зараз відбувається у Росії, Польщі, також у єврозоні ситуація досить складна, – це негативно впливає на економіку України. Очевидно, ми дивимось на це досить активно і спостерігаємо за тим, що відбувається там.
– Але Ваша картина досить така позитивна. Якщо почитати оцінки української ситуації тими, хто звертає увагу на, наприклад, припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом, про те, що Україні, мовляв, необхідно терміново знайти мільярдні суми для обслуговування зовнішнього боргу… Ви не належите до тих, хто стурбовані цими питаннями, зокрема, обслуговуванням зовнішнього боргу?
– Ми також цим стурбовані, обслуговуванням зовнішнього боргу, але, як я сказав, міжнародний приватний ринок більш прихильний до таких країн, як Україна, тому що у розвинених країнах дуже низькі відсоткові ставки, тому практично там дуже важко заробити зараз гроші інвесторам. Тому вони готові були інвестувати у такі країни, як Україна.
– Готові були? Чи й зараз готові?
– Та і зараз навіть пару тижнів тому державні українські деякі підприємства, наприклад, «Укрзалізниця», готові були ще залучити євробонди. Це говорить про те, що ще є якась можливість залучати фінансування за кордоном. Але, очевидно, факт, що відсоткові ставки по кредитах зростають, і вже зараз, наприклад, доходять майже до 10%. Це, очевидно, досить дорого. У старі часи, коли відсоткові ставки усюди були високі, це не було таким високим процентом, але зараз, коли уряд США може запозичувати на 10 років за лише 2–3%, а Україна платить до 8–9% і більше – це говорить про те, що все-таки інвестори бояться і вони вважають, що це високо ризикована економіка. Також це говорить про те, що якщо будуть якісь зміни у зовнішній кон’юнктурі, це може дуже швидко погіршити ситуацію в Україні. Тому що, найімовірніше, Україна буде однією з перших країн, де інвестори перестануть інвестувати і уряд, і приватний сектор. Тому ми за цим активно слідкуємо.
Ми так само наголошуємо завжди, що продовження співробітництва з МВФ було б дуже корисним, тому що, по-перше, фінансування Міжнародного валютного фонду набагато дешевше, ніж приватний сектор, бо відбувається на пільгових умовах; по-друге, якщо уряд і МВФ погодять умови певної програми, це створить позитивне відчуття серед інвесторів, що Україна рухається у правильному напрямку. А зараз такого якогось елементу стабільності немає. Тобто зараз в уряді є програма, вона оголошена, але все одно, у таких складних міжнародних умовах було б непогано мати домовленість із МВФ, бо про це усі інвестори думають, читають, і це створить позитивну динаміку в цілому.
– Ви згадали про важливість зовнішніх чинників. В Україні такими політичними та економічними дискусіями є обговорення місця України у глобальній системі економіки. Наприклад, нещодавно, один із найуспішніших українських підприємців Віктор Пінчук в інтерв’ю заявив, що він вважає свій бізнес базованим в Україні, але глобальним. І про те, наскільки українська металургія залежить від зовнішніх ринків, від цін на сталь, а також від цін енергії, яка використовується для виробництва – це все говорить про те, наскільки Україна інтегрована у світову економіку. Таке враження, що вибір зараз фактично стоїть між Європейським союзом і можливістю підписати у листопаді у Вільнюсі угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, та з іншого боку – аргументи про потребу інтегрування з пострадянським простором, з організаціями, які активно створює і пропагує Росія, зокрема, Митним союзом.
Чи є у Європейського банку позиція з цього приводу, а також Ваша особиста думка як фахівця-економіста?
– По-перше, Україна, хоч вона економіка значного розміру, все одно лишається дуже відкритою, інтегрованою у світову економіку, тому будь-який великий інвестор, включаючи олігархів українських, інвесторів, вони усі практично залежать значною мірою від зовнішнього попиту, від зовнішніх фінансових потоків, від зовнішніх чинників. І тому це правда, що практично усі великі підприємства України в якомусь сенсі стали транснаціональними. Очевидно, це також приводить до висновку, що відкритість української економіки, відкритість інших економік для України є важливими, тому що чим легший вихід на іноземні ринки – тим краще. Закритість іноземних ринків – це як якийсь податок додатковий, це підвищує видатки на виробництво і робить у якомусь сенсі українську економіку менш конкурентоспроможною.
А щодо вибору між Євросоюзом та Євразійським союзом, у нас немає формальної позиції на цей вибір. Але можу сказати, що, по-перше, мати доступ до інших ринків, будь-яких, – це важливо і корисно будь-якій економіці. Тому ідеально добре було б, щоб Україна мала вихід і на євразійський ринок, і на ринок Європи. Чим відрізняються ці дві пропозиції – це тим, що Євросоюз пропонує не лише вихід на ринки, а також цілу низку різних структурних реформ, які повинні перетворити Україну на європейську сучасну країну. Останні декілька років лунає критика в бік Євросоюзу: деякі вважають, що це забюрократизована структура, існує багато різних перепон. Але, незважаючи на все це, дійти Україні до цього всього – це величезний шлях. І потім, коли ми уже туди дійдемо, можемо потім думати про ще якісь кращі, можливо, системи. У цьому є величезний плюс. В середньому країни Євросоюзу мають дуже добре інституційне середовище, верховенство права, захист інвесторів, величезний ринок, що у 10 разів більший, ніж ринок євразійський, тому це буде величезний плюс для України.
Чим позитивний ринок євразійський – це тим, що люди з України краще його знають, там уже є відносини на цьому ринку, він теж надасть можливість створити нові робочі місця. Тобто позитивні моменти і плюси є навіть у Євразійському союзі. Останні дослідження, які зробили наші економісти, показують, що збільшився обсяг торгівлі всередині цього ринку після того, як було знято бар’єри. Проблема Євразійського союзу в тому, що усі країни, які у ньому беруть участь, – це країни з недорозвиненим інституційним середовищем, які не відповідають сучасній економіці, і, на жаль, там немає жодної країни, яка може стати ядром чи потягом, який потягне ті чи інші в цьому напрямку. Тому навіть для Євразійського союзу виникне питання, як розвиватися далі, коли вичерпаються плюси від створення єдиного ринку, що робити далі, як покращувати конкурентоздатність.
Я сподіваюсь, що з часом Україна знайде якийсь баланс між двома, але все ж зможе продовжити інтегруватися в європейські структури, крок за кроком, і найголовніше, робити реформи для того, щоб стати нормальною європейською країною.
– Мені доводилося чути нещодавно, зокрема, від фахівців, які говорили, що, можливо, в Україні зараз мало говорять про те, наскільки також можуть бути негативні аспекти для українських підприємств, якщо ця зона вільної торгівлі з ЄС запрацює? Йдеться, зокрема, про те, що деякі українські підприємства неконкурентоздатні і опиняться під тиском. Постає питання, яке в Україні лунає часто під гаслом захисту національного виробника. Думаю, що для не фахівців, не економістів логічно з цього зробити такий висновок: треба захищати національного виробника будь-якими способами, бо це наші робочі місця, це наші зарплати, це податки, які йдуть в українську, у даному випадку, скарбницю.
З іншого боку, ми говоримо про відкритий ринок, про його переваги. Де тут баланс? Що Ви як економіст можете сказати з цього приводу? Як можна захистити національного виробника і як можна підвищувати конкурентоздатність підприємств?
– Я думаю, що це добре питання у тому сенсі, що насправді буде збільшуватися конкурентний тиск на більшість українських підприємств після приєднання до ЗВТ, так само це станеться, якщо буде знищено бар’єри з Євразійським простором. Тобто це призведе до конкуренції. Будуть плюси в тому, що українські підприємці матимуть виходи на ці ринки, але також підприємства тих країн будуть мати полегшений вихід на український ринок.
Що треба для цього робити? По-перше, покращувати умови для інвестування в українську економіку, щоб було привабливо там інвестувати, і лише за тих умов можна буде подолати оці проблеми неконкурентоздатності. Паралельно із відкриттям ринків необхідно, щоб йшли величезні інвестиції, які б модернізували економіку.
– Тобто щоб в Україну з Європи йшли не тільки товари?
– Так, але і інвестиції. Як показав досвід інших східноєвропейських країн, що приєднались до Європейського союзу, був цілий інвестиційний бум в результаті приєднання, оскільки у них була дешевша робоча сила, були можливості для того, щоб використати цей момент приєднання для підвищення продуктивності праці.
Наприклад, довгий час Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина були просто магнітами для іноземних інвестицій, і багато транснаціональних корпорацій також вирішили поставити там свої великі підприємства, наприклад, великі автомобілебудівельні заводи тощо.
Для України потрібно створити такі ж умови, щоб ці підприємства захотіли працювати в Україні, і, можливо, ці умови дозволять знизити вартість кредитування для навіть уже існуючих підприємства. Якщо ситуація інституційна покращиться, відчуття ризиків у інвесторів зменшиться. А якщо буде така ситуація, як зараз, коли дуже бояться українського ринку інвестори, уряд і інвестори платять великі відсотки за іноземні позички, це означає, що українська економіка є неконкурентною не лише в тому сенсі, що вона має застаріле виробництво, але і в тому сенсі, що туди не хочуть інвестувати, бо там середовище, якого бояться.
Врешті-решт, якщо подивитись на усі країни, які є у світі, є лише незначна група країн, які в основному базуються на природних ресурсах їхньої економіки, які не є демократіями. А решта країн – найбільш успішних – є демократичними країнами. Тому практично ми у ЄБРР не визначаємо певний рівень доходу на душу населення чи, скажімо, рівень життя, ми намагаємось змінити економіку, щоб вона стала ринковою, сподіваючись, що вона приведе до кращого життя для більшості, практично для усіх людей в країні. Ідея також у тому, що якщо вона буде базуватись на верховенстві права і демократичних принципах – з часом це зробить цю економіку успішною.