Безнадійні сподівання, або Як у Львові по черзі любили Україну

Витирати вишиваним рушником заплакані очі, дивлячись на портрет босоногого Шевченка під чарівні звуки кобзи, - українці вдома! У Львові розпочався Х Світовий Конгрес Українців.

У Львівській опері було людно, всі метушилися та фотографувалися на сходах цього храму мистецтва.

Організація заходу кульгала на обидві ноги. Журналісти навіть не знали, де себе подіти , адже місця для них не передбачили. Однак, не розгубившись, преса вирішила дочекатися, поки політичний бомонд прибуде до сцени. Тим більше, що і привід був особливий – всі тільки й говорили про те, що лідер партії УДАР Віталій Кличко оголосить про великий похід у президенти.

Першим на орбіту прибув лідер партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Питання про наміри Кличка він переадресував Кличку, а сам натякнув, що і він може спробувати себе у якості кандидата у президенти, якщо, звісно, на це буде воля його партії.

Слідом за Тягнибоком у вишитій сорочці зі словами «вибачте, дозвольте!» поміж журналістів протиснувся віце-спікер Верховної Ради Руслан Кошулинський.

Коли Тягнибок та Кошулинський пішли за сцену, на обрії з’явився лідер фракції ВО «Батьківщина» Арсеній Яценюк. На відміну від Тягнибока він був із кремезними охоронцями.

Це був важкий для нього день, адже годиною раніше Кличко, як Кларк Кент, на очах у діаспори, Яценюка та журналістів виніс з натовпу непритомне тіло жертви палючого львівського сонця і вкотре став справжньою зіркою. Засмаглий та неголений Яценюк, якого вже охрестили мачо, після цього випадку вкотре довів, що мачо не плачуть.

Яценюк, не зупиняючись, повідомив, що у нього буде лише один президент – Юля, а інших він не знає.

Згодом з’явився і супергерой, однак розмовляти з журналістами не став, а пообіцяв пізніше провести брифінг.

Віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул до Львівської опери пройшов непомічений ще тоді, коли журналістів не було. Для нього теж видалось не солодко, адже він був єдиним представником того уряду, який пізніше зі сцени рознесуть під шквалом критики.

Збуджена публіка чекала на видовища і сталося диво!

Коли відкрилася завіса Оперного театру, стало зрозуміло, чому захід затримали, адже всіх зірок розсаджували в шаховому порядку. На одній сцені зустрілася і влада, й опозиція. Розділили їх президентом Світового конгресу українців Євгеном Чолієм.

Почали з того, що заспівали Державний Гімн.

Хоч між трійкою опозиції витали невидимі блискавки. Тягнибок, Яценюк та Кличко робили вигляд, що не помічають один одного.

Пожвавлення до цієї трійці вніс Юрій Луценко, який прибув із запізненням.

Він час від часу перемовлявся то з Тягнибоком...

... то жартував з Кличком.

Найгірше з усіх у цій ситуацію було Вілкулу. Мало того, що з ним ніхто не розмовляв, так ще й він на себе прийняв всі численні удари на адресу влади.

Спершу він посміхався, потім зажурився, а потім просто сидів із кам’яним обличчям.

Окремо хотілося б сказати про гасло, яке обрали для цієї знаменної події Х Світового Конгресу Українців. Воно було дуже «оптимістичне» – слова легендарної Лесі Українки - Contra spem spero! Без надії сподіваюсь! Можливо саме тому практично усі доповідачі регулярно підлизувались у своїх виступах то до Євгена Чолія та до Лесі Українки.

Першим виступив Євген Чолій. Він перечитав усі новини з України за останній рік, поскаржився на проросійськість української влади та пообіцяв, що діаспора розрулить усі наші проблеми.

Однак виступ був настільки довгим, що дехто не те що задрімав, але й захропів на балконі.

У солодкому сні Львівську оперу могли і заслинити, однак доповідач вчасно закінчив свою промову.

Після цього слово взяв Вілкул. Публіка сприйняла його недвозначно. Коли він сказав, що Україна різна, в залі навіть почулося тихеньке «фу!». Тихеньке, бо виховані люди не «фукають». І так весь виступ Вілкула вихованість змагалася з емоціями. Лист-вітання Януковича Вілкул читав то під «Ганьбу», то під оплески.

Трансформовані слова Януковича, які зроняв із своїх вуст Вілкул, дуже зачепили лідера націоналістів. Олег Тягнибок просто затулив обличчя руками.

Далі про Україну говорив віце-спікер ВРУ Руслан Кошулинський. Він закликав бути українцями і творити Україну в собі.

І от настав момент істини. Нарешті черга любити Україну дійшла до опозиції.

Першим вийшов її любити Яценюк. Розпочав із жарту: «Всечесні отці, пане президент…». Яценюк зробив паузу і додав: «Світового конгресу українців».

Публіка пожвавилась і зареготала. Не сміявся тільки Вілкул.

Яценюк полюбив Україну за себе і за Юлію Тимошенко. Він зачитав її листа, в якому йшлося про потребу в євроінтеграції.

Однак найбільше овацій знову дісталося Кличку, який виступив після Яценюка. Коли він вийшов – усі завмерли у трепеті. І от воно – сталося!

Кличко заявив, що бере відповідальність і розглядає можливість балотуватися на посаду президента. Всі аплодували. Не аплодували лише Яценюк та Тягнибок. Вілкул посміхнувся.

Після такої сміливої заяви Кличко сів на своє місце і лише Луценко потис йому руку.

Майже такі ж полум’яні оплески зібрав і Тягнибок, але після заяви Кличка усе втратило сенс.

Після усіх цих пристрастей до слова запросили адепта Садового, великого львівського естета рекламних вивісок та парканів, заступника міського голови Львова Василя Косіва. Він, зносячи руки до неба, проповідував слова Садового про відкритість Львова до світу та повторював, що у Львові усі як вдома.

Після цього виступив спеціальний гість програми, політв’язень Юрій Луценко. Він розповів про тривалі дискусії самим з собою у камері, яку, обмовившись, назвав домом.

Він заявив про персональну відповідальність політиків та несприятливі фундаменти головних державних установ, які забруднені кров’ю невинних жертв, тому, на думку Луценка, Україна – радянський барак, перефарбований у жовто-блакитний колір.

Після усіх виступів сформувалися групи за інтересами. Яценюк у супроводі групи підтримки народних депутатів зник непоміченим, Тягнибок біля виходу з Львівської опери спілкувався з прихильниками, а до Кличка вишикувалася черга за автографами.

Вілкул у супроводі охорони пронісся повз журналістів, а трійка опозиціонерів так і не з’явилася перед телекамерами разом, як це було на «Вставай, Україно!».

Анна Новик

Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо