Вибори-2015: чистий розрахунок та трошки містики

Потенціал підтримки та досягнень – це те, із чим, окрім осіб лідерів, розрекламованих програм та ролі в драмі перегонів (у США вибори часто називають контрольованою політичною кризою чи громадянською війною) сторони (або «табори») протиборства наближаються до старту кампанії.

Сьогодні вірогідність прогнозування потенціалів складає десь 40%, оскільки маємо у рівнянні кілька невідомих змінних.

А саме – перше, це підписання вільнюської угоди.
Друге – вибори президента в один, або два тури.
Третє – висунення єдиного кандидата, причому відносно або першого, або другого профілю виборів (тобто ця змінна ще й має внутрішню структуру).
Четверте – це соціально-економічна ситуація в країні.
П’яте – форс-мажори, до них ми повернемося пізніше.

Отже, перша змінна. Підписання угоди – на 70% грає на користь Віктора Януковича, оскільки підсилює його шанси на змістовну зміну електорату, він з високою ймовірністю зможе повторити трюк Леоніда Кучми у 99-му році. На 30% - на користь опозиції, бо збільшує її шанси на боротьбу у рівних умовах, аніж за обставин «ізоляції – азіопізації» української політики чи затягування України до російської зони впливу.

Друга змінна – вибори в один тур на 70% вигідніші Віктору Януковичу, оскільки на нього працюватиме бюрократія та потужний медіахолдінг, а опозиція матиме лише надію на тотальний негатив у суспільстві, та «голосування серцем» і «єдиний постріл». Вибори у два тури на 60% вигідніші опозиції, оскільки дадуть змогу вирішити на практиці, хто поміж її лідерів матиме справжній шанс перемогти діючого президента, і пом’якшать нинішню «тиху конкуренцію» в її таборі.

Третя змінна – висунення єдиного кандидата незалежно від моделі виборів пропонує опозиції 70% вірогідність перемоги. Але, як відомо, участь у виборах Віталія Кличка опинилася під питанням.

Четверта змінна – на даний момент, незалежно від зовнішньоекономічних факторів, питомої надії на прискорення зростання, покращення інвестиційного клімату, динамізацію підприємницької активності, полегшення боргової ситуації немає. Причина – кострубата та егоїстична щодо преференцій правлячого табору, мертвонароджена популістично-консервативна політика уряду, тиск Росії. Відтак, ці карти в колоді викладаються на 80% на користь опозиції, але на 20% на користь «червоної автономії» у таборі влади, яка все одно спробує принаймні зареєструвати на виборах свого кандидата. Хоча, це може бути не тільки звичний лузер Симоненко, але і Віктор Медведчук або Ігор Марков.

-- Щодо форс-мажорів.

Це смерті чи політичні смерті когось з головних гравців, природні чи геополітичні катастрофи, різки рухи позиційного ландшафту, тобто конституційні зміни чи раптові сюрпризи в стратегії сторін (приміром, ПР висуває Олександра Вілкула, а опозиція – Петра Порошенка).

Форс-мажори трохи більше грають на користь опозиції (згадаємо «епідемію» грипу кінця 2009 року), тому розподілимо їх як 55% на 45% на користь «постпомаранчевих».

З вищенаведеного випливає, що на даний момент прогноз перспективи потенціалу перемоги на старт шостої президентської кампанії виглядає наступним чином – 53% на користь влади і 47% на користь опозиції. Провал підписання, погіршення соціально-економічної ситуації – дають значну перевагу опозиції, але підвищують ризики штучних форс-мажорів та соціального конфлікту. На це, до речі, серйозно сподіваються у Москві.

Але оскільки ми розраховуємо стартові потенціали за рік до старту перегонів, то навіть позитивний розвиток подій для Віктора Януковича гарантує йому лише 21.2% потенційного переможного драйву, а конкурентові – 18,8%.

Непогано, до речі, і для першого, і для другого.

Звісно, на боці влади є можливість жорстокого медіа-трамбування, але медіа-спільнота вже склала свою думку про медіа-менеджерів цього табору, і повторення «єднання навколо президента» в стилі 99-го року без факту підписання вільнюської угоди цим медіа-менеджерам аж ніяк не під силу.

Щодо опозиції, то вона не має кредиту довіри зразка літа-осені 2012 року, але здатна, за виконання декількох умов, на перемогу на відтворення сценарію «меншого зла» за сценарієм 2010-го, хоча і не є монополістом у цьому.

Зрозуміло, що наведені розрахунки потенціалів сьогодні вбачаються досить умовними, але, скажімо, Віктор Янукович був фаворитом президентської кампанії починаючи с зими 2008-09 рр., досить важкої для країни, а Віктор Ющенко – три роки поспіль, і лише влітку 2004 року Янукович почав наздоганяти його завдяки масштабним соціальним виплатам і створенню «коаліції за зростання та стабільність» серед лав порівняної меншості середнього класу.

Згадаємо, що за рік до першого туру переобрання Леоніда Кучми виглядало малоймовірним, а Леонід Кравчук був беззаперечним фаворитом у 91-му та відносним фаворитом у 94-му (і навіть вийшов вперед у першому турі).

Тому подібні попередні розрахунки мають користь, оскільки дозволяють простежити історію тих чи інших змін у суспільних настроях, що лише post hoc розглядаються як сюрпризи. Насправді, несподіванки в політичному життя, як правило, підготовлені як приказка про «рояль у кущах», а справжні форс-мажори змушують штаби змінювати стратегію на коліні та переважно призводять до поразки.

Підкреслюю, що незалежно від того, що головна робота виборчої кампанії лягає на плечі штабників та польових вертикалей та аналітичних горизонталей, свято демократії все ж передбачає 3-5% містики, яка в останню добу, або навіть у день голосування здатна перехилити терези за умов близького забігу. Із цим нічого не поробиш і всі досвідчені ветерани політичного спорту про це знають. Тому виборча алгебра та логіка часто нагадує розрахунок IQ – не надто розумна людина може виявитися щирою і доброю, надійним приятелем. Але при цьому кожен мусить знати про свій реальний потенціал, який складається з переваг і недоліків.