Штурм Київради. Куди зник Кличко?

Чергове засідання «нелегітимної» Київради продемонструвало, що в українській політиці цинізм і пристрасність ходять парою. Однак усе протистояння знову пройшло під диктовку влади, яка обіграла опозицію практично на всіх флангах.

Влада почала першою, взявши Київраду в ланцюг «Беркуту» ще звечора напередодні. Вхід до приміщення загородили металевими бордюрами, для надійності стягнувши їх сталевими тросами. А вранці тут вже чергували десятки автобусів з правоохоронцями.

Вже з 8 ранку біля ЦУМу невеличкими групками походжали зо два десятки хлопців у цивільному, усі коротко стрижені і з фотоапаратами. Приналежність їх до органів внутрішніх справ не викликала жодних сумнівів.

Опозиції ще не було. Лише нардеп Юрій Одарченко походжав практично порожнім тротуаром, вздовж якого стояли пластикові столи зі стільцями, призначення яких стало зрозумілим вже згодом. Повз Одарченка пройшов «регіонал» Олександр Стоян, привітався з колегою, окинув поглядом стрункі шеренги і пішов собі далі.

Так тривало приблизно до 8.30.

Несподівано з боку Бесарабської площі до Київради почала підходити колона в півсотні людей, основну масу якої становили бойові бабусі-пенсіонерки та мужчини маргінального типу. Командував цим парадом дебелий чолов’яга у картузі з символікою Партії регіонів. Хода зупинилася навпроти входу до будівлі і почала шикуватися. «Женщины наперёд, мужики назад!», командував «бригадир». Бабусі дістали віддруковані типографським способом банери з написами «Перемогли черновецьких – переможемо і німецьких», «Опозиція – не блокуйте виділення коштів чорнобильцям та афганцям», «УДАРу необхідний хаос, киянам – тепло» та іншими.

«Вам не здається, що вас знову – «як котят»?, - поцікавився «Главком» у Одарченка. Одарченко задумався і включив «депутата»: «Сьогодні, згідно зі Статутом Києва, є право у киян через збори легітимізувати своє право керувати містом. Там є дві умови, які ми мусимо виконати. Перше – це ініціатива мусить бути від депутатів, обраних по Києву. Друге – на ці збори мусить прийти не менше тисячі людей».

«А що, коли влада просто не підкориться рішенню цієї групи?», - не відступав «Главком». «Будемо закликати людей, щоб вони приходили, підтримували…», - зніяковів Одарченко. З його слів було ясно, що запасного плану в опозиції нема.

Практично те ж саме розповів і «свободівець» Андрій Мохник (в менш стриманих висловах), однак при цьому порівняв Київраду з «фортецею, яка є в переможеному Києві». Що робити далі – він пояснити не зміг. «Зараз будемо дивитися», - глибокодумно сказав він.

А до Київради поступово почали стягуватися «свободівці», одночасно над Хрещатиком замайоріли прапори «Батьківщини». З боку Бесарабки дисциплінованою колоною прийшли зо два десятків молодих людей з прапорами «Європейської партії України», лідером якої є Микола Катеринчук, що з усіх сил прагне «вписатися» у вибори київського мера. «ЄПУ Катеринчука – ач як звучить!», - пожартував хтось з опозиціонерів. «Катеринчуківці» оперативно захопили центр поля бою, затуливши своїми прапорами «Батьківщину» і створивши таким чином потрібну оптичну ілюзію для телевізійної «картинки». Здавалося, що їх насправді набагато більше, що ледь не увесь натовп, який побільшав до півтисячі людей – стоїть під прапорами Катеринчука.

Так само, як і Катеринчук, вчинив і «УДАР». Здається, нардепів від партії Кличка було навіть більше, аніж звичайних партійців з прапорами. Самого лідера УДАРу знову на акції не було, як і 19 серпня.

Так само проігнорував бій за Київ і Олег Тягнибок.

В цей час Юрій Одарченко взяв мікрофона і почав виголошувати промову, зміст якої практично дослівно відтворював усе, що він сказав раніше «Главкому». Наприкінці Одарченко закликав присутніх підходити до столів і ставити свої підписи за проведення виборів Київради. Його практично ніхто не слухав – з іншого боку відбувалися значно цікавіші події.

Відомі київські активісти Ігор Луценко, Єгор Соболєв, Тетяна Чорновол та інші влаштували перфоманс, запропонувавши перейменувати столичні вулиці на знак того, що Київ окуповано бандитами. «Die Kommandantur Janukowitsch» - було написано на табличці, яку вони прикрутили до бордюру навколо Київради. «У нас була ідея прийти ще й в камуфляжі Вермахту», - жартував Луценко.

До цього часу народу побільшало вже десь до 1-1,5 тисячі чоловік і «Свобода», як найрадикальніше опозиційне крило вирішила, що час починати. При цьому Мохник та Іллєнко чомусь повели своїх прихильників до краю очеплення, ближче до ЦУМУ, де у вузькому проході явно було зконцентровано найбільше «беркутів». Спроби домовитися, як і можна було очікувати, закінчилися безрезультатно. Почалася штовханина, але без особливого ентузіазму – всім було очевидно, що навіть прорвавши тут оборону до Київради не пройти.

Однак, здається, це був лише відволікаючий маневр, оскільки одночасно протестувальники пішли на штурм і в центрі. Попереду натовпу якимось дивом опинився Катеринчук та кілька інших депутатів. Нардепи мертвою хваткою вчепилися у бордюр, міліція тягнула на себе, і все це дійство спочатку нагадувало перетягування канату двома рівними командами. В якийсь момент жінка у куртці з символікою «Батьківщини» спробувала перелізти через загорожу, однак стати на землю по той бік їй не дали працівники «Беркуту». Її поверх голів виштовхали назад у натовп, а оскільки ряди вже зімкнулися, то жінка так і не спромоглася дістатися твердої поверхні. Якийсь час сторони протистояння перекидалися цією жіночкою, як волейбольним м’ячем, а вона лише безпорадно посміхалася і тримала окуляри, щоб не згубити.

Тут до загорожі, нарешті, прибуло підкріплення. Опозиція зібрала сили у депутатський кулак і з новими силами рушила на штурм. Попереду йшли, як і раніше, Катеринчук, Бригинець, Ємець та «свободівці». Микола Княжицький вочевидь почувався ніяково у цьому побоїщі, зате Миколі Мартиненку допомагав охоронець.

Під таким натиском паркан не витримав і почав ламатися. Лопнув сталевий трос, секція за секцією опозиція валила огорожу і витягувала її до проїжджої частини. Тетяна Чорновіл спробувала прорватися за спини «беркутів» по їхніх шоломах, однак її стягнули на землю і відвели до «автозаку».

«Беркут», не вагаючись, застосував сльозогінний газ. Правоохоронці щедро поливали направо і на ліво, не розбираючи, хто правий, а хто винуватий. Від «сльозогінки» постраждав і фотокор «Главкому» Станіслав Груздєв.

В цей час один із учасників штурму зіштовхнувся з оператором знімальної групи СТБ. «Шо ти тут, б.., лізеш!!! Іди на…!!!», - закричав він і торохнув того в обличчя. Оператор поточився, а натовп моментально схопив забіяку у міцне кільце. Його тягли в усі боки, а він лише перелякано мовчав. Залунали пропозиції, що робити з нападником, їхній спектр варіювався від «повідривати руки» до «здати міліції». Зрештою, працювало почуття професійного обов’язку і СТБшники покинули забіяку, бо поряд відбувалися значно важливіші події.

Натовп почав одного за одним висмикувати працівників міліції з їх шеренг. З правоохоронців рвали бронежилети і шоломи, валили на землю, топтали і били ногами, товкли по голові, а ті перелякано і покірно приймали удари.

Народні депутати кинулися захищати міліціонерів – невдах виводили за натовп і відпускали, однак це мало допомагало, бо охочих дати копняка міліціонеру було надто багато. В повітря раз по раз злітали руки, флагштоки партійних прапорів і навіть відібрані у «беркута» гумові кийки.

Несподівано на цьому ґрунті нардеп Сергій Пашинський зчепився зі «свободівцем». «Я депутат! Руки, б..дь, забери!», - кричав Пашинський. «Та я за Україну сидів, за тебе сидів, поки ти там на трибуні гавкав!», - горлав йому «свободівець». Їх розтягували в різні боки і, врешті, таки розтягли. «Ще раз побачу провокацію – порву, на…», - гарячкував далі Пашинський.

В цей час з-під стін Київради в натовп полетіли димові шашки. Здійнявся галас, люди сипонули в усі боки, хтось упав і був потоптаний, але дим стояв стіною і було чути лише крики. «Сипонули з запахом перцю – то давайте ще й з салом!», - кричав сивий дід, затуляючи очі.

Учасники мітингу, рятуючись від їдкого диму, вискочили на проїжджу частину, заблокувавши рух на наступні півгодини і створивши велетенський затор. Врешті, до Київради приїхало ще кілька автобусів з «Беркутом», правоохоронці вишикувалися і безапеляційно просто-таки виштовхали усіх на тротуар. А потім, щільно поставивши вздовж тротуару автобуси, заблокували доступ до дороги.

Опозиція продовжувала спроби прорвати очеплення, однак було очевидно, що все це марно. Тут на вістрі атаки невідь звідки з’явився Яценюк. В підсумку прорив закінчився невдало.

Дочекавшись, доки трохи вгамуються пристрасті, Яценюк взяв у руку одразу два мікрофони і штовхнув промову, повторивши тези, раніше озвучені Одарченком – про необхідність ініціативної групи, яка має проголосувати, про нелегітимність Київради, про маріонетку-Попова і чомусь про безкоштовну медицину. Врешті Арсеній Петрович запропонував ухвалити резолюцію шляхом голосування. «Хто за?», - дзвінко гукав він. Натовп загудів і безладно потягнув долоні догори. «Хто проти?», - продовжував Яценюк. Прямо перед ним кілька людей підняли руки, однак лідер «Батьківщини» нічого не помічав. «Хто утримався? Одноголосно!», - проголосив він, потім пообіцяв наступного разу зібрати ще більше людей і закінчив виступ традиційним вітанням націоналістів «Слава Україні!».

Далі мікрофон взяли нардепи Іллєнко, а за ним Чумак, однак їх майже не слухали. «Тут серед нас народний депутат Катеринчук, його прапори тут присутні…», - продовжував модерувати Одарченко. Пашинський та Ємець відверто засміялися.

Врешті, пообіцявши передати рішення зборів Януковичу, опозиція оголосила мітинг закритим. Депутати на чолі з Яценюком спустилися зі сходів і почали роздавати інтерв’ю.

«Пане Миколо! Ви нам поможете Таню Чорновол визволити?», - зупинили Миколу Томенка київські активісти. «А де вона? Тут?», - подумавши одну мить, спитав той. «Так, у автозаку!», - підтвердили йому. «Миколо, ти як майбутній мер…», - посміхаючись поплескав Томенка по плечу нардеп Павловський. Томенко серйозно кивнув і незворушно розчинився у натовпі.

Натомість визволяти Тетяну Чорновіл взялися Бригинець, Пашинський, Ємець та Мірошниченко. Пашинський довго гупав у двері автозаку, а Ємець намагався пояснити водієві основні пункти закону про статус народного депутата, однак марно. В цей же час Бригинець обійшов автозак з іншого боку, дістав гребінець і заходився спускати повітря з коліс машини. «Зови сюди всіх, зараз будем штурмом брати!» ,- гарячкував Пашинський.

Народу справді побільшало, однак «беркут» за командою почав відтісняти протестуючих. Почалася штовханина, під час якої дісталося Бригинцю і Мірошниченку, але опозиція встигла притягти під колеса автобуса бетонні клумби і спустити повітря з іншого колеса. «Колесо спустило, бо дороги погані», - жартували мітингувальники.

Натовп був налаштований агресивно. Кількох «беркутів» висмикнули з очеплення і побили, натомість міліція захопила кількох найактивніших нападників, серед яких – помічника Бригинця.

Це тривало близько 20 хвилин, але врешті з’явився Яценюк в компанії з Тетяною Чорновол. «Арсенію Петровичу, там ще наші лишилися!», - загукали йому. «Де? Там? Зараз усіх визволимо!», - впевнено відповів Яценюк і рішуче пішов до іншого автозаку. «Опозиція своїх не кидає!», - гордо сказав комусь Ємець, що йшов слідом.

Яценюка не було доволі довго, однак повернувся він ні з чим. «Полонених» відвезли у відділок, і опозиційні депутати великим дружнім колективом поїхали туди.

Оцінювати те, що відбулося сьогодні під Київрадою можна по-різному. З точки зору емоційної – це хоч невелика, але перемога у надзвичайно складних умовах. Принаймні, влада відчула, наскільки близько кияни наблизилися до межі терпіння. Точніше, відчула не стільки влада, скільки рядові міліціонери, яких використали у якості «гарматного м’яса».

З іншого ж боку, протистояння окреслило цілий вагон проблем, які катастрофічним чином формують усю діяльність опозиції. Найголовніші з них – розріднені інтереси усіх партій, відсутність стратегічного мислення і здатності прораховувати свої дії наперед, а також нездатність мобілізувати та повести за собою великі групи людей.