Лівий з’їзд правої «Свободи»

Партійний з’їзд «Свободи» почався з деяким запізненням. Причиною цього було досить вільне, навіть неформальне ставлення, до цієї події з боку організаторів та лідерів партії. Скажімо, потрапити до зали можна було взагалі без реєстрації, а у представників засобів масової інформації ніхто навіть не питав документів. І – жодної людини охорони, якщо не рахувати народного депутата Юрія Михальчишина в оточенні звичних бодігардів спортивної зовнішності.

Для порівняння, з’їзд «Батьківщини», що відбувався в той же самий час, проходив за зачиненими дверима, а делегати за добу до початку навіть не знали порядку денного.

Ймовірно, справа була в тому, що на розгляд з’їзду «Свободи» було винесено усього два питання, жодне з яких не передбачало дискусій: висування Юрія Левченка кандидатом у народні депутати по «спірному» виборчому округу №223 і обрання Уряду народної альтернативи.

Одразу ж виявилося, що конференц-зал Будинку художників трохи замалий для таких подій. Посадочних місць не вистачило і деякі делегати були змушені стояти на сходах.

Відкрив з’їзд лідер партії Олег Тягнибок, переважна частина промови якого була присвячена двом тезам: «Свобода» бореться і «Свобода» переможе. Його вітали аплодисментами стоячи.

Перше питання порядку денного було розглянуте у класичному стилі радянських партійних конференцій. Тягнибок, який сидів у президії соло, увесь час жартував і взагалі розважався, як міг. Делегати, сидячи у залі, сохнули з нудьги. «Та вже висувайте його, досить тягнути», - гукнув хтось з «гальорки».

В цей час Юрій Левченко штовхав з трибуни промову. Він згадував вибори 2012 року, фальсифікації, зіпсовані бюлетені і «журналістів» Пилипишина, які завадили Левченку отримати депутатський мандат. «Завдяки нам сьогодні у парламенті на одного бандита менше!», - сказав він, вочевидь не зрозумівши двозначності цієї фрази – адже до парламенту не потрапив не тільки Пилипишин, але і сам Левченко. Зала вибухнула реготом і аплодисментами. Проте кандидатуру Левченка з’їзд, як і слід було чекати, затвердив одноголосно.

В цей час в конференц-залі почалися проблеми зі звуком. Спочатку почав барахлити мікрофон в президії і Олег Тягнибок змушений був обходитися власними силами, оголошуючи членів «тіньового Кабміну» - або Уряду національної альтернативи, як його охрестила «Свобода». А потім обидва мікрофони, і в президії, і на трибуні, геть вимкнулися і нагадували про своє існування лише випадковими хрипами.

Очолив уряд «Свободи» народний депутат Олександр Сич. Він виступив з промовою, з якої стало зрозуміло, що Уряд національної альтернативи ніяких особливих обов’язків на міністрів не накладає, і що він виконуватиме швидше іміджеву функцію.

«Ми усвідомлюємо, що не можна замінити 10 тисяч чиновників, які сидять на вулиці Грушевського. Тому практичних завдань всього декілька. Перше - це аналіз діяльності діючої влади по ключових напрямках. Друге – вироблення власних альтернатив. Ми розуміємо, що рано чи пізно ми будемо міряти на себе оці владні піджаки, і було б погано, якби ми прийшли неготовими до цього. І третє – це програма захисту українців», - розповів «Главкому» народний депутат і прес-секретар «Свободи» Юрій Сиротюк.

Можливо, тому до числа урядовців потрапили не лише народні депутати, але й низова ланка «Свободи». Однак головні, стратегічні напрямки все ж отримали перевірені партійці. В той же час, здавалося б, деякі очевидні урядові призначення так і не відбулися – приміром, міністром молоді і спорту став Ігор Янків, а не Ігор Мірошниченко, як можна було чекати.

Віце-прем’єром з економічної політики та міністром фінансів призначили Юрія Левченка, якого тут-таки, забігаючи наперед, назвали 38-м депутатом фракції «Свободи».

Левченко вдруге за день вийшов на трибуну і почав викладати своє бачення проблем економіки України. Під його тезами за певних обставин з легкістю підписалася б Наталя Вітренко чи Петро Симоненко. Тавруючи злодіїв і корупціонерів, Левченко закликав відібрати «приватні монополії і повернути їх у державну власність». Зал зааплодував цій відверто «лівацькій» тезі, не підозрюючи, що щось подібне Ленін проголошував з броньовика у 1917 році.

Наприкінці промови до сцени несподівано підійшла якась жінка і попросила Левченка розповісти про економіку детальніше. Той знітився і почав повторювати вже сказане, а до жінки моментально телепортувалися депутати Андрій Мохник та Ігор Мірошниченко і делікатно відвели її вбік.

Далі призначення посипалися, як вовна з мішка. Юрія Михальчишина призначили віце-прем’єром з соціальної та гуманітарної політики, а заразом міністром освіти та науки. «Ого на МВС треба було!», - загукали з «гальорки», зал зашумів. «Ми будемо добиватися двобоїв міністрів», - віджартувався Тягнибок, натякаючи, що в справжньому Кабміні Міносвіти керує ненависний «свободівцям» українофоб Дмитро Табачник.

Народного депутата Ірину Сех затвердили міністром екології. «Данина гендерній рівності», - заявив Тягнибок. Потім обвів залу очима і додав: «В нас же цієї проблеми нема, правда, дівчата?». Відповідь «дівчат» потонула у гулі чоловічих голосів, що не дивно, якщо врахувати, що у прохідній частині партійного списку «Свободи» не було жодної жінки.

В цей час несподівано ожив один з мікрофонів, з динаміків почувся тріск і свист. Тягнибок з незворушним виразом обличчя вправним рухом відкрутив мікрофону голову. Зала зайшлася захопленим реготом. «Я прошу цю залу більше не замовляти», - втомлено сказав партійних лідер.

Міністерство справедливості (відповідник Мін’юсту) дісталося Сидіру Кізіну, якого житомирські «свободівці» у березні цього року звинувачували у рейдерському захопленні десятків підприємств.

А на завершення «Свобода» оголосила про створення при Уряді національної альтернативи і Комітету з люстрації. Він дістався Олегу Осуховському, відомому тим, що у декларації про доходи за 2011 рік він написав, що не заробив ані копійки, працюючи заступником директора юридичної фірми.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що найкраще з’їзд «Свободи» можна охарактеризувати одним красномовним фактом: під час усіх голосувань серед делегатів не виявилося жодної людини, яка була б не те що «проти», а й хоча б «утрималася». В КПРС таких хоча б призначали…

Джерело фотографій: Олександр Аронець, Facebook