Дивна арифметика, або Чому не тоне Табачник?

Міністр освіти Дмитро Табачник з повним правом може вважатися старожилом уряду Миколи Азарова. Не тільки тому, що працює на своїй посаді «від дзвінка до дзвінка», але й тому, що продовжує залишатися в кріслі навіть попри відверті провали, непрофесійність та непопулярність. Навіть масові акції громадянського протесту проти Табачника, що вже увіковічили міністра в усній народній творчості, не змогли похитнути його позицій.

Неприємності у Дмитра Володимировича почалися майже одразу ж після приходу в Міносвіти. Державне спеціалізоване видавництво «Освіта» провалило друк підручників для школярів через брак паперу.

Вочевидь, саме тоді міністр освіти зрозумів, що державна машина – повільна і неповоротка, і що приватна структура набагато ліпше справиться з відповідальним завданням забезпечення підростаючого покоління навчальною літературою.

Для цього було створено ТОВ «Видавничий дім «Освіта» - з назвою, дуже схожою на назву міносвітівського видавництва. Вочевидь, щоб не виникало плутанини.

Після цього в силу вступило правило «кадри вирішують все» і директором ТОВ «Видавничий дім «Освіта» стала Тамара Ткаченко, яка до 2011 року очолювала Державне спеціалізоване видавництво «Освіта». А Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) очолила Ірина Зайцева, яка доти працювала заступником міністра освіти.

Результати не змусили себе чекати. Вже у 2011 році на книжковому ринку «Петрівка» можна було знайти «Індивідуальні комплекти підготовки до ЗНО-2012», підготовлені за участі УЦОЯО та підтримки Міносвіти, а надруковані ТОВ «Видавничий дім «Освіта». І ціна на ці комплекти сягала майже 60 грн., що, виходячи з кількості випускників, дозволяє говорити про мільйонні прибутки, які отримало видавництво.

Натхненні успіхом, Табачник та його команда продовжили свою боротьбу за нову якість шкільної освіти. У березні 2012 року ТОВ «Видавничий дім «Освіта» отримала від Міносвіти замовлення на 20 млн грн. (третина всіх виділених з бюджету грошей), а у 2013 році – розділило з видавництвом «Ґенеза» половину державного замовлення на підручники для 5 класу.

Але на цьому реформування освіти в Україні не припинилося. У надлюдському напруженні усіх сил і ресурсів Міносвіти спромоглося поставити на потік видання підручників нової якості – і ціни також. Скажімо, влітку цього року Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки (ІІТЗО), через який міністерством здійснюються державні закупівлі, замовив у вже знайомого нам ТОВ «Видавничий дім «Освіта» та видавництва «Ґенеза» партію підручників на суму 54 млн грн. «Польська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою. 3 клас» обійшлося бюджету у 607 гривень за одну книжку. «Українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчання польською мовою. 3 клас» - по 571 грн за штуку. А найдорожчі підручники закуповувалися по 1604 грн за книжку.

До речі, цілком випадково виявилося, що директором ІІТЗО став колишній редактор видавництва «Ґенеза» Олександр Удод. До речі, і Ткаченко, і Зайцева, і Удод, як визнані освітяни, входять до складу Комітету з Державної премії України в галузі науки.

Однак громадянські активісти та попередники продовжують стромляти палки в колеса Дмитру Володимировичу. Саме вони кинули нову тінь на бездоганно білу репутацію спеціалістів Міносвіти і особисто Дмитра Табачника.

Група тернопільських педагогів розкритикувала видані Міносвіти підручники з математики для 1 і 2 класу за велику кількість різноманітних помилок – в кожному понад 100, від суто граматичних чи методологічних і до арифметичних. Скажімо, у підручнику для 1 класу цих помилок – більше, аніж сторінок.

{1-}

Народний депутат Іван Стойко одразу ж написав листа до Генпрокуратури з вимогою покарати тих, хто вклав бюджетні гроші у друк цих шедеврів. Однак Дмитро Володимирович вище від наїздів якихось там народних депутатів чи Генпрокуратури. Він одразу ж відповів, що «цих помилок немає, тому що це відверта неправда», чим переконливо довів, що 12:2=12, як написано у тому-таки підручнику. І, судячи з мовчання ГПУ, прокуратура цілком поділяє думку міністра.

А ІІТЗО у відповідь на звинувачення розродився коментарем, з якого стає ясно, що принаймні деякі з помилок, знайдених критиками, інститут не вважає за помилки. «Останнім часом з’явився новий вид «інтелектуального» дозвілля, до якого долучаються майже всі більш-менш письменні люди. Це — критика нових підручників. Здається, в Україні всі знають, як потрібно створювати якісні підручники. А ще краще — вміють шукати помилки в тих підручниках, які держава випустила за державні кошти», - йдеться у коментарі. Щоправда, ІІТЗО так і не пояснив, чому 12:2=12 і чому міністр освіти цю дивну рівність помилковою не вважає.

«В цій ситуації що вже там говорити про помилки, якщо сам Табачник – велика помилка нашої нації і нашої країни?, - вважає видавець Сергій Пантюк. - Зрозуміло, що освітній рівень цієї команди навіть плінтуса не досягає, тому не дивно, що тих помилок по сто п’ятдесят. Але ця проблема існувала й раніше, і існує досі. Тому що у нас підручники роблять всі, кому заманеться. В корупційній державі можна отримати благословення від міністерства за якийсь там інтерес, і ці підручники роблять люди дуже низької і культури, і освіти, на жаль. Там, по-перше, багато русизмів, а по-друге – жахливий підбір матеріалу, який не відповідає не те що сучасності, але й минулому не відповідає».

З усього цього можна зробити один головний висновок. Дмитро Табачник залишився б міністром освіти, навіть якби нові підручники української мови були надруковані за «азарівським» правописом з усіма цими «кровосісями».

По-перше, тому що Дмитро Володимирович дуже зручний. Національно свідомий прошарок населення біснується і водить проти Табачника мітинги? Нехай, зате не під Межигір’ям. Тим більше, що цей прошарок у 2015 році все одно за жодних обставин не проголосує за Віктора Януковича.

По-друге, уряд реформаторів обіцяв підтримувати малий та середній бізнес? Ну то дійсно підтримали.

А по-третє – кому вона треба, та освіта? Ще, не дай боже, повивчаються і почнуть думати самостійно.