«Червоний шабаш» під патронатом міліції (РЕПОРТАЖ)

- …«Сволота» хочет нас запретить!, - добре політінформована бабця у поношеному пальто з приколотою червоною стрічкою розмахувала руками, обурюючись законопроектом депутатів «Свободи» про заборону комуністичної ідеології. Її співрозмовниця скрушно кивала головою.

Проте нічого не вказувало на те, що Комуністичній партії України може загрожувати смерть. Хіба що повільне знекровлення і вимирання партійного ядра від старості.

Біля пам’ятника Леніну на столичному бульварі Шевченка спочатку було малолюдно і спокійно. Навіть міліції було майже не видно, лише посеред червоного натовпу бовваніли два бійці «беркуту».

Оркестр грав «Катюшу». На виході з підземного торгового центру двоє спритних молодиків продавали значки, плакати та календарики з комуністичними вождями та символікою. На них з ненавистю поглядав вдягнений у радянську військову форму дідусь з плакатом «Помянем жертв бандеровского террора». «Идеалами торгуют, сволочи!», - сказав він комусь і відвернувся.

Поряд троє молодих хлопців грілися колективним виконанням відомої і ідейно витриманої пісні гурту «Рабфак»: «Сталина, Сталина, пацаны устали, на…!». До них підійшов охоронець мітингу, щось тихо сказав – і компанія принишкла.

Серед червоних прапорів якимось дивом затесалися троє рожевих – традиційно ворожої до КПУ Соціалістичної партії. «Морозівців» не чіпали – вочевидь, давніх конкурентів у боротьбі за ліве електоральне поле примирило спільне сповзання на маргінес. Серед натовпу туди-сюди шниряли бадьорі агітатори, які роздавали листівки Всеукраїнської комуністичної партії більшовиків і газету «Робітничо-селянська правда». На газеті поряд з написом «Цена договорная» олівчиком було дописано «2.00». Було ясно, що партійна преса продається слабенько.

Близько 9.30 з’явився Петро Симоненко. Як і належить лідеру пролетаріату, він приїхав по бульвару Шевченка на «мерседесі». Автомобіль зупинився прямо посеред дороги біля пам’ятника Леніну, Петро Миколайович солідно вийшов і, порушуючи правила дорожнього руху, пішов до моноліту вождя революції. До нього тут же кинулася навіжена бабуся. «Петр Николаевич! Держитесь! Моя мама у вас вірує!», - загукала вона. Симоненко скривився, недбало кинув «Спасибо!» і бабусю тут же відтіснили двоє міцних хлопців у червоних накидаках і кепках.

«Так что, возлагаем?», - риторично спитав він, хвацьким рухом підтягнув штани і повагом пішов до Леніна, біля підніжжя якого вже стояв кошик з квітами. Оркестр хвацько врізав «Інтернаціонал». Охорона за спиною лідера зімкнула ряди, відсікаючи пресу та рядових зівак. Петро Миколайович нашвидкруч переставив корзину поближче до пам’ятника і поспішив до представників ЗМІ, щоб традиційно затаврувати капіталістичний режим. Ще одна бабця підскочила до нього, спробувала всунути до руки якийсь папірець, але охоронець грубо вдарив її по руці. Симоненко навіть не обернувся.

Поки лідер давав інтерв’ю, зусиллями партійної охорони та міліції Бесарабська площа була звільнена від автомобілів і колона почала вивертати на Хрещатик. Попереду йшов оркестр, а ще один – продовжував грати біля пам’ятника Леніну.

Дії міліції справляли враження реставрації СРСР. Правоохоронці не тільки не зважали на перекриття руху маніфестантами, але й завертали автомобілі, щоб колона могла безперешкодно пройти вулицею. Загони «беркуту» замість очистити проїжджу частину, де почала формуватися неабияка «пробка», мирно курили на тротуарах по обидві сторони Хрещатика. «Знаєш, на що це схоже?», - спитав один дядечко середніх літі у іншого, споглядаючи на це видовище, - «Це як похорони - кладуть вінки і на стрічках пишуть: «Від нашого режиму вашому режиму».

Оркестр зупинився акурат біля наметового містечка на підтримку звільнення Тимошенко і вся колона ще з чверть години чекала, доки Петро Симоненко втомиться кидатися блискавками в капіталістичну диктатуру перед телекамерами. На комуністів з плакату строго дивилася закосичена Юля Тимошенко.

Автомобілі, що рухалися з боку Майдану Незалежності почали бібікати і виїжджати на зустрічну смугу. «Безобразие!», - гарячково пищала на міліцію гламурна блондинка з-за керма «лендровера».

«Скажіть, будь ласка, хто дав дозвіл мітингувальникам на перекриття проїжджої частини?», - поцікавився «Главком» у міліціонера, який роздавав вказівки по рації. «Всі питання – до центру зв’язків МВС!», - злякався той і втік.

Зрештою, Симоненко дістався в голову колони, сюди ж підтягнули кількох ветеранів у військовій формі, а попереду пустили кілька рядів маніфестантів з транспарантами. Мітинг посунув Хрещатиком. Петро Миколайович радісно посміхався. Його не турбувало те, що у Верховній Раді вже почалося засідання і він вчиняє банальний прогул, за який в часи Андропова можна було всерйоз загриміти за грати.

Для створення ефекту масовості колона рухалася ріденькими рядами, тому складалося враження, що в ній не тисяча чоловік, а принаймні три. «Свободи, зарплати, буржуїв за грати!» - скандували червоні.

«Бандіти! Щоб ви повиздихали!», - гукала їм з тротуару у відповідь жіночка, ховаючись за спинами міліції. На неї, незворушно пережовуючи жуйку, байдуже поглядала дівчинка у рваних джинсах, з плакатом «Капитализм – каннибализм!» в руках. Неподалік на тротуарі соціалісти розбили намет партійних кольорів та споруджували діючу модель гільйотини.

Біля ЦУМу стався невеликий інцидент. Поперед колони вискочив молодик, який розгорнув стару подерту скатертину. Це нагадувало відому фотографію з площі Тяньаньмень у Пекіні, на якій невідомий сміливець зупиняє колону танків. Його миттєво згребли «беркути» і потягнули на тротуар. Там хлопця відпустили і він розповів, що це його особиста форма протесту проти комуністів, а зараз він піде до Верховної Ради. Про всяк випадок троє міліціонерів пішли за хлопцем назирці.

Далі маніфестація відбувалася без інцидентів. На підході до Європейської площі стало чути, як зі сцени через гучномовець промовник голосом Лєвітана коментує: «Товарищи! К нам подходит колонна в главе с народными депутатами и лидером Коммунистической партии Украины Петром Николаевичем Симоненко!». Це створювало цілковито психоделічний дисонанс, оскільки перед сценою не було ані душі. «Ура, товарищи!», - загукав промовець, коли колона показалася на підходах до площі. «Товаріщі» не відповіли з огляду на явну їх відсутність.

Мітинг зайняв стаціонарну позицію і перетворився на повний фарс. Червоні прапори і заклики відвернутися від продажної Європи літали над площею, яка вже давно носить назву Європейської…

Источник фото: «НБН»