Еволюція революції

За два тижні, що минули з ночі жорстокого розгону Євромайдану, українська народна революція пережила еволюційний стрибок.

По-перше, вона вийшла за межі політичної та зовнішньополітичної площин. Революція сьогодні відбувається за іншим світоглядним вектором – морально-етичним. А він об’єднує набагато глибше, аніж ідеологія чи партійна програма.

По-друге, революція пережила дві жорстокі спроби придушення, які перетворили кілька тисяч готових до самопожертви активістів на мільйонний Майдан, що повірив у свої сили і перемогу. Тут вже не лишилося тих, хто боїться чи не вірить. «У 2004 році не подобалася нам влада – ми її скинули. Ця нам не подобається – ми її теж скинемо. І якщо наступна буде така сама – скинемо і її», - казав один з активістів Євромайдану.

Сили і впевненості у перемозі людям додає їх єдність та кількість. Якщо в ніч на 11 грудня Майдан захищали заледве кілька тисяч чоловік, то з тієї ночі тут чергують не менше 10-15 тисяч, а вдень та у вихідні Євромайдан розростається настільки, що стає складно просто охопити його поглядом, не те що порахувати число присутніх.

Барикади висотою в два людські зрости, які можливо розкидати хіба за допомогою танків чи важкої спецтехніки, додають впевненості: якщо «беркут» навіть при чисельній перевазі не зміг продавити попередні захисні редути, то ці не зможе ніяк.

По-третє, революція отримала перші перемоги, що потенційно ведуть до наступних. Призначені «стрілочниками» за розгін Євромайдану Олександр Попов та Володимир Сівкович, не вагаючись, визнали свою причетність до цих подій і здали Андрія Клюєва та Віталія Захарченка. В вже ці двоє – ключові фігури у системі влади. Клюєв виконує обов’язки начальника виборчого штабу Віктора Януковича, а Захарченко – не тільки міністр-силовик, але й людина Олександра Януковича.

По-четверте, революція відібрала у «Свободи» монополію на лозунги «Слава Україні! Героям слава!» та «Україна понад усе!». Ці гасла з націоналістичних перетворилися на національні, які об’єднують, а не роз’єднують народ.

По-п’яте, піднесення національної та громадянської свідомості серед українців стало явищем не просто масовим, а тотальним. Найпопулярніші кольори сьогодні – синьо-жовті, найпопулярніше слово – Україна, найпопулярніша пісня – національний гімн.

Майдан не сидить на місці. Він прибирає, готує їсти, будує барикади і ще тисячі побутових дрібниць. Все – руками волонтерів. Кореспондент «Главкома» бачив черги бажаючих почистити сніг на Майдані, але лопат на всіх не вистачало.

Нарешті, разом з революцією еволюціонували і лідери опозиції. Їм вистачило розуму і мудрості зрозуміти, що насправді це Майдан люб’язно погодився взяти їх з собою до перемоги, а не вони його туди ведуть.

Відтак опозиція добровільно поступилася місцем на чолі революції громадянським активістам, моральним авторитетам та церкві, задовольняючись роллю авангарду та гвардії Євромайдану. Яценюк, Кличко та Тягнибок навіть на переговори з владою сьогодні йдуть лише після того, як спитають дозволу у революціонерів на Майдані.

Щоправда, Майдан відчутно втомився. Не важко боронити і боротися, але важко чекати. Особливо, коли відчуття перемоги вже витає у повітрі.

Влада ж Майдану так і не зрозуміла. Для Віктора Януковича виявилося замало однієї революції, і він впевнено веде народ до переможної другої.

Взагалі, якщо вже кому і ставити пам’ятник на Бесарабці замість скинутого Леніна – то тільки Віктору Януковичу. Форма не важлива. Бо стільки для національного самоствердження, як Янукович, не зробили ані Тарас Шевченко, ані Степан Бандера. Чи є в історії подібні випадки, коли одна людина впродовж неповного десятка років спромоглася підняти один і той самий народ на дві величні революції?

Влада ще опирається. Але переломна точка вже пройдена. Звезення до Києва тітушок і бюджетників на фантасмагоричну карикатуру Євромайдану – це агонія. До того ж, як на акцію, що оголошена безстроковою, Антимайдан проіснував занадто нетривалий строк. Тітушки випили весь алкоголь в навколишніх магазинах, засипавши Печерськ пляшками – і поїхали. Який у цьому був сенс? Невідомо. Ходять чутки про підготовку до провокацій, але на перший погляд все схоже на прояв тієї риси, що помічена за Януковичем ще з минулої революції – мавпування успішних кроків опонентів. У 2004 році влада під час Помаранчевої революції теж привезла до Києва кількасот шахтарів з Донецька, висадила їх у парку навпроти Кабміну і покинула напризволяще. Цього разу замість шахтарів привезли тітушок, хоч і значно більше. Але не стали їх тримати занадто довго без нагляду, бо шахтарі у свій час органічно влилися в Помаранчевий Майдан.

Фото: Анна Раевская