Україна не пасує до Європи

Я жодним чином не ясновидець, але нинішня ситуація на Україні не є для мене несподіванкою. Крайньою наївністю було очікування пасивної позиції Росії. Її можливості ведення політики за допомогою довільно сформованих цін на газ, особливо щодо фатальної економічної ситуації України, досі величезні.

Фактом також є те, що поділ українського суспільства на дві практично однакові за чисельністю частини – проросійську та проєвропейську – це бомба, яка давно чекала того, щоб вибухнути. На цьому фоні рішення про асоціацію з ЄС, яке у нас в цілому трактується як природний наслідок європейського інтеграційного процесу, для України колосально складне. А загроза передачі влади вкрай ворожій опозиції точно не полегшує ситуацію президенту Януковичу.

Політичне майбутнє України врешті вирішить суспільство, але це не станеться завтра.

У опозиції нинішня ситуація викликає небачений у неї досі євроентузіазм, який, на жаль, в багатьох справах заміняє раціональну оцінку ситуації. В свою чергу, Євросоюз, з огляду на його власні проблеми, не в захваті від ідеї надмірного втручання в справи емоційно далекої країни. Значно спокійнішою концепцією європейським політикам здається зупинка на активності в рамках Східного партнерства, шо б не викликало російського спротиву.

Тому незалежно від декларацій ЄС, які підтримуються, не варто сподіватися на більш привабливу пропозицію для України. Нарешті польська перспектива. Звичайно, зближення України з ЄС має для нас фундаментальне значення і добре, що небагато наших політиків піддають це сумніву. На підставі настроїв західної частини України та все більш популярного переконання про вичерпання олігархічної моделі розвитку здається, що процес цього зближення невідворотний.

Вибір нашої політичної стратегії, яка наближає цю мету, – це все ж значно більше, ніж віра та добрі наміри. Думаю, що замість вболівання за наростаючий конфлікт з надією на швидку зміну влади більш ефективним був би менш емоційний, зате більш прагматичний підхід. Давайте щиро собі скажемо – незалежно від обставин Україна сьогодні не пасує до Європи: в тому значенні, який базується на ключовому для нас наборі цінностей.

Незалежно від намірів Росії та політики ЄС майбутнє України знаходиться, перш за все, в руках її громадян. Але процес дозрівання суспільства до прийняття рішень про свою східну чи західну приналежність триватиме ще багато років.

Давайте не робити ставки на нинішню дестабілізацію в цій країні, але зробімо все, щоб показати їй переваги західної опції. Тобто давайте терпляче підтримувати розвиток громадянського суспільства, формування незалежних ЗМІ, обмін молоддю, співпрацю неурядових організацій та органів самоуправління, а також активно допомагати в модернізації економіки, роблячи особливий акцент на альтернативних можливостях поставок газу трубопроводом зі Словаччини.

І в цьому дусі ще один аспект. Після багатьох років старань Польської Академії Наук нещодавно вдалося відкрити у Києві представництво нашої науки, яке працює за зразком наукових станцій ПАН у Парижі, Берліні, Римі, Москві та Брюсселі. Місія станції в Києві – промоція наукової двосторонньої співпраці, а також залучення українських вчених в міжнародні проекти у контексті широких європейських можливостей.

Науково-технологічна співпраця, яка сьогодні має назву наукової дипломатії і має доведений вплив на міжнародні політичні взаємини, підтримується майже 6,5 тисяч молодих громадян України, які навчаються у нас, - це, без сумніву, також важливі елементи нашої східної політики.

{1-}

Автор – президент Польської Академії Наук, спеціаліст у галузі механіки та інформатики. Був міністром науки в уряді Лєшка Міллера та Марка Бельки, а також радником президента Лєха Качинського з питань контактів із наукою.

Джерело: Rzeczpospolita

Переклад Наталі Крапивенко