Економіка Євромайдану: на війні, як на війні

Мирний на початку, Євромайдан вилився у жорстке протистояння української влади й частини народу, який ретельно пестував свавільну владу протягом радянської доби та незалежності. І не треба тішитися ілюзіями, що тривалий спокій і відсутність зіткнень «беркутят» з мітингувальниками знаменує кінець протистояння: початкова гостра фаза (30 листопада — 11 грудня) лише змінилася позиційною облогою (після 11 грудня). Якщо не збагнути цього, не зрозуміємо, на що розраховують обидві сторони конфлікту. Від такого загостреного протистояння до справжньої громадянської війни лише крок… Тож корисно розглянути ці події саме з точки зору війни.

-- Для чого ламаються списи

Ціль війни — домогтися кращого стану миру, хоч би тільки з вашої точки зору.

(Безіл Генрі Ліддел Гарт)

Очевидно, що нинішню неоголошену війну розв’язала влада, розігнавши мирний Євромайдан у ніч «кривавої суботи» 30 листопада, з ціллю «покращити» головну площу України — Майдан Незалежності. Хотіли завершити монтаж новорічної ялинки. Й як радісно сповістив по телебаченню Михайло Чечетов, залити каток, щоб кожен міг прийти туди з дітьми… тощо. І справді, соціологічне дослідження Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» (7-8 грудня) назвало найпоширенішим мотивом виходу людей на Майдан саме жорстоке побиття демонстрантів у ніч на 30 листопада (70% опитаних протестувальників).

Перед тими, хто вийшов на багатотисячне (якщо не мільйонне) Віче 1 грудня, постала інша ціль: покращити Україну через перезавантаження влади. За результатами згаданого дослідження Фонду «Демократичні ініціативи», серед найголовніших вимог опитаних (2-3 місця) були:

— звільнення заарештованих учасників Майдану та припинення репресій (58%);

— відставка уряду (51%);

— відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів (49,5%).

Як зазначалося, неоголошена війна поки що пройшла дві стадії: гостру (30 листопада — 11 грудня), позначену кількома сутичками протестувальників і «Беркуту» (за участю провокаторів), та позиційну (після 11 грудня). Друга фаза стала можливою завдяки непоступливості протестувальників, їхній високій мобілізаційній активності та кільком барикадам, що перегородили ключові вулиці центру столиці.

Поки що влада бажаної цілі не домоглася. Майдан Незалежності лишається в руках мітингувальників. «Йолка на крові» перетворилася на один із символів «мирної революції». Про незалитий каток ніхто вже навіть не згадує. Кілька виставлених комунальниками «пряничних будиночків» перетворилися на органічний елемент інфраструктури Євромайдану. Новорічно-різдвяне народне гуляння й інші святкові заходи скасовані.

Досягнення іншої сторони конфлікту обмежилися хіба що звільненням затриманих протестувальників… хоча достеменно невідомо, чи не відновляться переслідування проти активістів надалі. Водночас, відставка прем’єр-міністра Миколи Азарова й уряду в цілому провалилися, Віктор Янукович йти із займаної посади навіть не думає.

Відповідальними за «криваву суботу» призначено столичного мера Олександра Попова, начальника столичного міліцейського главку Валерія Коряка та заступника секретаря РНБОУ Володимира Сівковича. Виглядає це щонайменше дивно і скидається на повну «самодіяльність» підлеглих, які навіть не радяться з прямими начальниками: Олександр Попов ігнорує президента Віктора Януковича, Валерій Коряк — міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, Володимир Сівкович — секретаря РНБОУ Андрія Клюєва. Не кажучи вже про голову РНБОУ Віктора Януковича…

А яку відповідальність (бодай моральну) нестимуть зазначені начальники за «нехлюйство» підлеглих? Хоча яка там моральна відповідальність!..

Насамкінець, відсторонення від посади зовсім не означає покарання за скоєне. Відстороненого згодом можуть поновити на тій же посаді. Щоби працював спокійно…

Оскільки жодна зі сторін конфлікту не задоволена такими результатами, протистояння триває у формі облоги. Чим це може завершитися?

-- База війни

Війна є продовженням політики іншими, а саме насильницькими засобами.

(Карл фон Клаузевіц)

Політика є концентрованим виразом економіки.

(Володимир Ульянов-Ленін)

Отже, війна є протистоянням економічних систем конфліктуючих сторін. І попри всі вияви відваги та самопожертви, насамкінець виграє той, за ким стоїть міцніша економічна система. Дійсно, під час війни конфліктуючі посилено витрачають ресурси людські, часові, фінансові й матеріальні. Потужніша економічно сторона може програти лише в єдиному випадку — якщо бездумно, дуже неощадливо розкидатиметься ресурсами.

На стадії облоги Євромайдану людських витрат (поранені, травмовані та затримані) немає з обох боків, решта витрат присутня:

— часові (відірвані від сімей та роботи люди);

— фінансові (прямі й непрямі грошові витрати на участь у протистоянні);

— матеріальні (матеріальне забезпечення протистояння).

Облишимо без розгляду відірваність людей від власних сімей: a la guerre comme a la guerre! З роботою складніше. Поки хтось із найманих працівників «майданує», інші мають виконувати його службові обов’язки. Навантаження власника компанії падає на топ-менеджерів. Насамкінець, жителі лояльних до влади південно-східних областей можуть дорікати протестувальникам: «Вони мітингують, ми працюємо!» — хоча якби це було так, вся економіка західних, північних і центральних областей вже давно зазнала би краху.

Безпросвітно заплутаним видається питання фінансового й матеріального забезпечення конфлікту. Пишуть про фантастичні $120 млн, виділені Держдепом США на підтримку Євромайдану. Хоча якщо перерахувати, скільки людино-годин можна купити за ці кошти, вийде, що при дуже економних витратах зазначеної суми вистачить буквально на кілька днів, але ніяк не на 3 тижні! А ще ж треба було оплатити «довоєнну» стадію протестів (20-29 листопада) і дрібниці на кшталт орендної плати профспілкам за приміщення в Будинку профспілок та ремонту в КМДА…

І це лише фінанси! А ще для матеріального забезпечення Євромайдану потрібні намети, дошки, матраци й каремати, різноманітний одяг, ковдри, захисні шоломи (будівельні каски), дрова, паливо, бензин, транспорт, їжа, вода, посуд, ліки, покришки, труби, колючий дріт та різні інструменти (для спорудження барикад), біотуалети тощо. Ну, припустимо, сцену з «озвучкою» встановили партії, вони ж підкинули зварювальні апарати й інструменти. Але звідки усе інше?!

Єдине прийнятне припущення: і гроші, й речі віддають на благо Євромайдану прості люди, включаючи «середній клас», що встиг сформуватися в Україні за роки незалежності. Євромайдан — це його «останній та рішучий бій», отож люди жертвують, хто скільки може.

Втім, навряд чи цей бій є останнім! І вже точно не першим, бо механізм самофінансування й самозабезпечення подібних акцій був відпрацьований ще на Помаранчевій революції та Податковому Майдані. Годі сумніватися, що й тепер на ринки Києва регулярно навідуються гінці Євромайдану, щоб повернутися зі щедрими підношеннями. А ще можна зорганізувати «електронні гаманці» в Інтернеті… Віриш розповідям про таксистів, які в ніч з 10 на 11 грудня безкоштовно возили киян до центру міста. І про тих, хто з перших днів доправляв людей з регіонів до столиці власними бусиками.

Весь матеріальний бік справи здатен забезпечити малий та середній бізнес. Тим паче, це дозволяє потужна «тіньова» економіка, зміцненню якої повсякчасно сприяла наша прекрасна влада. Якщо обсяги офіційної та «тіньової» економік співрозмірні, воно й не дивно.

До речі, а що ж влада?! Організовуючи «Антимайдан», вона лише мавпує супротивника. Відігрування створеної іншими ситуації завжди виглядає блякло. Тож маючи у розпорядженні, здавалось би, потужний адмінресурс, слухняних до команд «згори» бюджетників, незрівнянно більші можливості задіяти матеріально-технічні резерви, провладний «Антимайдан» не йде у жодне порівняння з народним оригіналом.

-- Чи вириватися з «обіймів»?..

Облога — тривала військова блокада міста або фортеці з наміром захопити об’єкт подальшим штурмом або змусити гарнізон капітулювати в результаті виснаження його сил.

(Вікіпедія)

Оскільки ескалація напруги загрожує можновладцям персональними санкціями з боку ЄС і США, тактика боротьби з Євромайданом змінилася. «Крайні» за «криваву суботу» призначені (хоча й не засуджені), щедрі обіцянки-цяцянки євро чиновникам роздані, щедра подачка від Росії прийнята. Розходитися Євромайдан не бажає, тому достатньо час від часу тонізувати його показовими маневрами «беркутят» і «тітушків», щоб протестувальники не розслаблялися. Й терпляче очікувати, коли ж усі його «тили» (симпатики, «середній клас», невеликий бізнес) видихнуться, коли економіка цього гігантського організму послабне. Тоді весь центр Києва можна буде зачистити єдиним потужним натиском!

Заморити Євромайдан в «обіймах» до повної деградації ще вигідніше: тоді виснажені люди самі розповзуться по домівках…

Шанси на успіх влада має тому, що «тили» і «фронт» Євромайдану перебувають під подвійним фінансовим тиском: усі ці люди сплачують офіційні податки на користь влади (їхнім коштом утримуються, у тому числі, «Беркут» і всі бюджетники, яких виганяють на «Антимайдан»), а частину офіційних та неофіційних доходів, речі, матеріали, продукти тощо віддають протестувальникам. Такий режим є обтяжливим, а економіка Євромайдану — дуже витратною. Звідси кілька можливих сценаріїв розвитку подій:

1. збереження статус-кво (тоді економіка Євромайдану поступово занепадатиме, сам Майдан застоїться, «завошивіє», протести видихнуться);

2. нервовий зрив у якогось високопосадовця, який віддасть наказ про новий штурм барикад (наслідки непередбачувані);

3. використання для несподіваного штурму Євромайдану «тітушків» (більш витончений варіант, що дозволяє владі грати у відстороненість, наслідки знов-таки непередбачувані);

4. провокування Євромайдану на потужний антивладний виступ у разі посилення дрейфу країни у бік Митного союзу (це розв’яже владі руки для силового придушення протестів, наслідки непередбачувані);

5. реалізація «тилами» Євромайдану принципу «свій до свого по своє», що обертається припиненням сплати податків «неправильній» державі, формуванням тимчасових органів влади й народної міліції (ще один привід для силового придушення протестів з непередбачуваними наслідками);

6. створення на базі Координаційного центру Євромайдану громадської неурядової організації або нової партії, яка займеться впровадженням висунутих протестувальниками вимог у життя, із саморозпуском Євромайдану (це чревате розчаруванням великої кількості учасників подій, які не довіряють жодним громадсько-політичним силам).

У кого насамперед здадуть нерви, хто першим змінить статус-кво? І чи змінить?.. Побачимо. Хоча зрозуміло одне: Євромайдан не може тривати вічність, тож ті чи інші зміни неминучі.