2013-й: від «тушок» до «тітушок»

2013 рік виявився настільки багатим на події, що, підбиваючи його підсумки, доводилось довго обирати найважливіші. Зрештою, вибір зупинився на тому, що раніше було важко уявити і що тепер стало звичною справою для країни і для кожного з нас…

-- «Тітушки»

Нова, суто українська професія

В Україні існують політики, а то й цілі політичні партії, які худо-бідно здатні перемогти на виборах, але зібрати на свою підтримку маніфестацію – не можуть. Ось тут у нагоді і стають «тітушки», які за скромну плату з радістю готові взяти на себе роль не лише масовки на акціях всенародної підтримки, а й фізичної підтримки в потрібний для замовника момент. Бо часто «тітушок» використовують і для виконання завдань складних, компрометуючих та ризикованих. Наприклад, як гарматне м'ясо під час рейдерських розборок або для провокацій, як це було 1 грудня на Банковій.

Власне, сама назва «тітушки» походить від прізвища спортсмена Вадима Тітушка, який за гроші погодився в’язати участь у акції протесту «Вставай, Україно!» 18 травня 2013 року. Під час тих подій білоцерківському «пацану» Тітушку не сподобалася прискіплива робота працівники ЗМІ і він… напав на них.

Суд над Вадимом Тітушком став справою принципу для журналістів, для яких йшлося не стільки про наслідки самого інциденту, скільки про захист основ професійної діяльності. Врешті Тітушко відкупився від потерпілих штрафом та отримав три роки умовно, однак його ім’я назавжди стало означенням категорії платних політичних провокаторів.

Відео: Youtube, користувач morgayko

-- Звільнення Юрія Луценка

«Бандитам – тюрми!» - на власній шкурі

Юрій Луценко – один з тих політиків помаранчевого табору, для кого протистояння з Віктором Януковичем та його командою закінчилося в’язницею. Бо, скажімо, інші помаранчеві революціонери на кшталт В’ячеслава Каськіва і Давида Жванії виявились гнучкішими і прилаштувалися до влади. А от Юрій Віталійович на власній шкірі відчув усю силу гасла «Бандитам – тюрми!».

Луценка арештували вранці 26 грудня 2010 року, коли екс-міністр вийшов вигуляти собаку. На його арешт було кинуто сили цілого спецпідрозділу «Альфа».

Свій арешт Луценко одразу ж назвав політичним переслідуванням. Суд присудив йому чотири роки позбавлення воли за зловживання владою. Влітку 2012 року Європейський суд з прав людини визнав арешт екс-міністра незаконним та політично вмотивованим.

Але попри це Луценко продовжував залишатися за гратами, не зважаючи на погіршення здоров’я та перенесену операцію. Лише активізація команди Януковича на шляху євроінтеграції призвела до того, що у квітні президент підписав указ про помилування Юрія Луценка, бо цього вимагала європейська спільнота.

Після виходу з в’язниці 7 квітня Луценко не тільки знову активно включився у політичне життя країни, але й встиг вдруге за життя стати польовим командиром революції.

-- Шоу «Без мандата»

Влада показала, як з парламенту зробити слухняну біомасу

У 2013 році за народними депутатами закріпився статус мовчазних автономних пристроїв для натискання потрібних кнопок за відмашкою Чечетова. І хоч з велетенськими труднощами опозиції все ж вдалося добитися від Верховної Ради особистого голосування нардепів, все ж процес перетворення їх на слухняну підконтрольну Банковій масу – продовжується.

Жертвами такої політики вже стали принаймні четверо депутатів, що дозволили собі щось «пікнути» проти режиму. В підсумку сміливці втратили свої мандати впродовж іще першого після виборів року. 8 лютого Вищий адміністративний суд скасував рішення Центрвиборчкому про оголошення результатів виборів у ВО № 11 та ВО № 71. Переможцями на цих округах стали Павло Балога та Олександр Домбровський. Тим самим народним депутатам дали зрозуміти, що їхня доля знаходиться в руках однієї людини.

Сталася парадоксальна ситуація: Балога і Домбровський – цілком лояльні до влади депутати, але і їх Янукович не пошкодував, коли йшлося про абсолютну владу. Разом з тим, опозиція була готова навіть страйкувати у парламенті до повернення їм мандатів.

Одними Балогою та Домбровським справа не закінчилася. 12 вересня Вищий адміністративний суд так само позбавив мандата і… «регіонала» Ігоря Маркова. Той, на відміну від своїх колег, вирішив не здаватися без бою і звинуватив владу у політичних переслідуваннях. За це Маркова арештували на підставі розслідування справи шестирічної давнини.

Через суд втратив мандат і Сергій Власенко. Його звинуватили у суміщенні роботи у парламенті з адвокатською практикою. Причому підставою для звернення до суду було рішення регламентного комітету ВР, який насправді того дня взагалі не збирався.

Стан справ, при якому доля депутатського мандату може бути вирішена не на виборчій дільниці, а в залі суду – це що завгодно, але не правова держава. Використовуючи цей нехитрий спосіб контролю за депутатською біомасою, Віктор Янукович не тільки підриває правові основи української системи влади, але й ставить під загрозу самого себе – адже де гарантія, що завтра хтось через суд не оскаржить рішення ЦВК про переможця президентських виборів 2010 року?

-- Феномен Врадіївки

Згвалтування року

В ніч на 27 червня поблизу села Врадіївка на Миколаївщині троє місцевих жителів зґвалтували, побили та лишили у лісосмузі 29-літню Ірину Крашкову. Дівчина лише дивом змогла вижити і врятуватися.

Спочатку правоохоронні органи намагалися приховати цей інцидент, оскільки двоє з ґвалтівників були працівниками міліції. Причому один з них – похресник начальника УМВС у Миколаївській області.

Обурені місцеві жителі влаштували під міліцією акцію протесту, вимагаючи покарати винних. градус напруги був настільки великий, що мітинг переріс у штурм. Райвідділок закидали камінням та пляшками.

Не сподіваючись добитися справедливості від місцевої влади, врадіївці сформували колону і вирушили пішим маршем на Київ. Дорогою учасники акції протесту зробили спробу взяти штурмом райвідділок міліції у Фастові Київської області.

8 липня хода дісталася до столиці, організатори зробили спробу встановити на Майдані Незалежності намети, але вони не простояли й доби – вночі їх знесли силами «Беркуту», а кількох активістів затримали.

Врадіївка ще раз продемонструвала моральний занепад правоохоронних органів, що поступово перетворюються на найбільше злочинне угрупування країни. Українці перестають чекати, доки влада чи опозиція стане на їх захист, і все частіше беруть справу до своїх рук.

Юрій Луценко вважає, що саме Врадіївка стала початком най триваліших протестів, які в кінці 2013 року охопили Україну.

-- Митна війна

Російська торгова рулетка

Від початку 2013 року українська влада, здавна відома своєю прихильністю до Росії, почала давати відчутний крен в бік Європейського Союзу. На обрії всерйоз замаячила перспектива підписати на саміті у Вільнюсі Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Наприкінці літа Росія, яка з усе наростаючою тривогою спостерігала дрейф України на захід, перейшла від заяв до практичних кроків. У рамках акції з примусу України до Митного союзу Росія розгорнула проти нашої держави повномасштабну митну війну.

30 липня російська Федеральна служба з нагляду у сфері захисту прав споживачів (Росспоживнагляд) призупинила ввіз до Росії продукції кондитерської корпорації Roshen. Підставою для такого рішення стало виявлення у продукції компанії, що належить Петру Порошенку, канцерогенних речовин, зокрема бензопірену.

Невдовзі та ж сама доля спіткала й усіх інших українських виробників. Багатокілометрові черги вантажівок вишикувалися на кордоні з Росією. Російські чиновники не приховували, що ці проблеми є наслідком небажання України вступати до Митного союзу. Зате український уряд робив вигляд, що нічого виняткового не відбувається. Митні труднощі минулися одразу ж, як тільки Україна вийшла з переговорного процесу щодо Угоди про асоціацію з ЄС.

За оцінками експертів, втрати України від митної війни з РФ можуть сягнути 2,5-3,5 млрд дол.

Це не перший випадок, коли Росія використовує економічні важелі для досягнення зовнішньополітичних цілей. В різний час дружніх санкцій зазнали Білорусь, Молдова, Грузія, Польща та інші країни.

-- Продаж телеканалу «Інтер»

Боротьба за головний рупор країни

Телеканал «Інтер» - один з найбільших в Україні. Власником телегрупи до 2013-го, в яку входить крім «Інтера» ще декілька дрібніших каналів, був Валерій Хорошковський. Однак наприкінці 2012 року Хорошковський, який тоді виконував обов’язки віце-прем’єра, йде з уряду.

Після цього Хорошковський дозволив собі кілька досить сміливих заяв, а «Інтер» почав підігрувати опозиції. Все виглядало так, ніби Хорошковський вже не вперше у житті змінить сторону барикад. Але він несподівано продав «Інтер» своєму бізнес-партнеру Дмитру Фірташу та главі Адміністрації президента Сергію Льовочкіну за, як стверджували сторони, колосальну суму в 2,5 млрд доларів.

Продаж телеканалу «Інтер» став важливим в контексті наближення виборів 2015 року. Те, що медіаактив не перейшов безпосередньо до Сім’ї президента, яка була не проти привласнити головний канал країни, дозволяє припустити, що «Інтер» перед виборами може стати в пригоді вже не Януковичу. Вочевидь, що президента і його оточення така ситуація мало влаштовує, тому боротьба навколо «головної кнопки» триває досі…

-- Стадіонні пристрасті

Країна наразилась на санкції ФІФА через расистський скандал

На початку осені чиновники антирасистської мережі FARE звинуватили українських футбольних вболівальників у проявах нацизму та расової нетерпимості, випадки чого нібито були зафіксовані на стадіоні під час матчу збірної.

Мова йшла перш за все про використання відповідних жестів та символіки на кшталт «88» та червоно-чорних прапорів.

Стадіон «Арена Львів» отримав дискваліфікацію до 2018 року на всі відбіркові матчі Чемпіонату світу, але зможе приймати інші матчі. Пізніше виявилося, що скаргу на вболівальників написав перший віце-президент ФФУ Сергій Стороженко. Суспільна обструкція змусила Стороженка написати заяву про звільнення за власним бажанням.

-- Повалення Леніна

Вождь світового пролетаріату не встояв

8 грудня, під час Народного віча в рамках Євромайдану, група праворадикальних молодих людей здійснила те, що багато років безуспішно намагалися зробити покоління українських націоналістів: повалила пам’ятник Леніну на перетині бульвару Шевченка та Бесарабки.

Перша спроба була здійнена за тиждень перед тим, однак тоді завдяки «Беркуту» вождь світового пролетаріату вистояв. Цього разу правоохоронці навіть не намагалися перешкодити нападникам.

Повалений пам’ятник більше тижня лежав біля постаменту, усіма забутий, не потрібний навіть вірному ленінцю Петрові Симоненку. Увесь цей час кияни розбивали скульптуру на друзки заради сувенірів.

Повалення ідола радянської епохи стало символічним: воно співпало з найбільшою, до того ж європейською, революцією в історії України.

-- Вільнюський провал

Дауншифтинг від Партії регіонів

Саміт учасників програми Євросоюзу «Східне партнерство» у Вільнюсі 28 листопада мав стати підсумковим іспитом на євроінтеграційні прагнення України. Численні європейські політики заявляли, що Україні під силу виконати усі умови, висунуті Євросоюзом.

Україна старалася. Підписання Угоди про асоціацію, заплановане на вільнюський саміт, мало знову відкрити українській владі шлях до щедрих кредитів МВФ. Кульмінацією докладених зусиль стала вереснева зустріч Партії регіонів з Віктором Януковичем у «Зоряному», де президент твердо і недвозначно дав зрозуміти прибічникам: Україна йде до ЄС, і чи є в когось питання? Питань не виникло, і вся ПР з русофілами Колесніченком і Левченком включно почала наперебій розповідати, що євроінтеграція для неї споконвіку була основоположним програмним завданням, ідеологічною базою і світлим майбутнім.

ЄС теж старався. З 19 вимог так званого списку Фюле зрештою залишилося тільки п’ять, крім того Україні гарантували поновлення співпраці з МВФ.

Однак каменем спотикання стало питання Тимошенко. Євросоюз зайняв принципову позицію, вимагаючи звільнення екс-прем’єра хоча б на лікування. Але страх перед Юлею на волі пересилив президента. Приблизно за два тижні до саміту Янукович, а з ним і вся вертикаль влади, несподівано охололи до Євросоюзу. Цьому передувала особиста зустріч Януковича і Путіна.

Чиновники почали розповідати про сотні мільярдів збитків, яких зазнає Україна, і про погіршення стосунків з Росією. До Януковича звернулися світові лідери з закликом підписати Угоду про асоціацію. Зрештою, ЄС і опозиція були готові навіть відмовитися від вимоги звільнення Тимошенко (сама Юлія Володимирівна теж закликала до цього), однак все марно. За тиждень до вільнюського саміту Україна офіційно вийшла з переговорів.

-- Волинська різня - не геноцид

Польська резолюція щодо Волинської трагедії 1943 року

20 червня верхня палата польського парламенту ухвалила резолюцію щодо Волинської трагедії 1943 року, яку назвала «етнічною чисткою з ознаками геноциду». Мова йшла про різанину мирного населення, вчинену військами УПА та Армії Крайової під час Другої Світової війни.

Події у польському парламенті співпали з надзвичайно делікатним процесом переговорів України та ЄС щодо підписання Угоди про асоціацію, тому будь-який скандал міг стати на перешкоді.

Це добре розуміли і в Польщі. Міністр закордонних справ Радослав Сікорський закликав парламентарів не руйнувати перспективи євроінтеграції України, однак його не послухали … українські колеги.

1 липня 148 народних депутатів від ПР та КПУ звернулися з листом до польського Сейму, прохаючи засудити «злочинні діяння українських націоналістів» та «визнати Волинську різанину ОУН-УПА геноцидом щодо польського населення».

В результаті цього 12 липня нижня палата польського парламенту ухвалила резолюцію, в якій засудила ОУН-УПА та згадала про «жертв, звіряче замордованих українськими націоналістами».

В ситуації, коли йшлося про історію, національну пам'ять, репутацію країни та просто перспективи євроінтеграції, третина українських депутатів проявили себе «п’ятою колоною», готовою на все заради політичної кон’юнктури.

-- Втеча ректора

Партія регіонів б’є своїх

Петро Мельник – багатолітній ректор Національного університету Державної податкової служби. Він був цілковито відданий цій владі, і тому його історія є показовою і повчальною.

Причиною конфлікту Петра Мельника з сильними світу цього стало питання звільнення дохідного крісла ректора. Нове, молоде керівництво Податкової захотіло взяти під контроль і галузевий вуз, та старий ректор вирішив поборотись. Чим це для нього закінчилось, стало відомо влітку цього року.

27 липня Мельника затримали за вимагання двох хабарів. Ректор тут же несподівано став страшенно хворим, підсудного взяли під домашній арешт і примусити носити електронний браслет стеження.

Однак 8 серпня за досі нез’ясованих обставин Петру Мельнику вдалося звільнитися від браслету та зникнути у невідомому напрямку. Його втеча одразу ж почала обростати легендами. Наприклад, ходили чутки про те, що втекти Мельнику хтось допомагав. Що він переховується в Білорусі, Росії, Австрії, Канаді, США і т.д. Мельника оголосили у міжнародний розшук, однак досі безрезультатно. Хоча тепер достеменно відомо, опальний ректор переховується у родичів в США.

Натомість дісталося на горіхи двом простим міліціонерам, які охороняли втікача. Зараз над ними триває суд, підсудних звинувачують у службовій недбалості.

-- Анархія в європейській столиці

У Києві повністю знищене місцеве самоврядування

В умовах, коли майже абсолютна влада зосереджена в руках однієї людини, місцева влада залишилася чи не єдиним форпостом народовладдя в Україні. Не маючи змоги правовим шляхом вирішити це прикре непорозуміння, Віктор Янукович та його команда вирішили паралізувати органи місцевого самоуправління.

Найкрасномовніше це проявилося у Києві. Ще з 1 червня 2012 року столиця залишилася без мера після того, як Леонід Черновецький написав заяву про звільнення. А 2 червня 2013 року добіг до кінця і термін повноважень Київради. Відтак Київ сьогодні, фактично, обезголовлений.

31 травня Конституційний суд постановив, що вибори міського голови та міської ради столиці мають відбутися у 2015 році. Щоправда, таким чином було продовжено термін перебування на посадах депутатів Київради до семи років, а це суперечить Конституції.

Опозиція та громадянські активісти так і не визнали Київраду, що з горем пополам продовжує функціонувати, легітимною. Усі спроби провести засідання супроводжуються акціями протесту, а після захоплення КМДА учасниками Євромайдану Київрада навіть спробувала провести виїзне засідання – щоправда, безуспішно.

Команда Віктора Януковича небезпідставно так не хоче виборів у Києві. По-перше, столиця – дуже багате місто, а доки легітимної влади в ньому нема – «хазяйнувати» можна масштабно і безкарно. По-друге, наближається 2015 рік, в який Януковичу гарантовано ще один революційний Майдан, якщо він доти взагалі ще лишатиметься президентом. А революції у нас робляться саме у Києві.

-- Євромайдан

Революція, яку не чекали

Зібравшись вдруге за останні 10 років на нову революцію, українці продемонстрували світові незламність своєї натури і нездатність вчитися на своїх помилках.

Євромайдан почався практично в той же день, що і Помаранчевий Майдан у 2004 році. Як і раніше, учасники Майдану вражають світ своїм терпінням і миролюбством. Як і раніше, лідери і полководці слабо розуміють, чого від них хочуть люди, але з усіх сил намагаються керувати. На щастя, їх не слухають.

Перший етап існування Євромайдану був розгулом демократії і панування принципів громадянського суспільства. Над Майданом Незалежності не було жодного партійного прапора, а усі питання вирішувалися колективно. Політики, які намагалися дістати слово біля мікрофону, мусили годинами чекати черги нарівні з усіма.

Народжений прагненням людей до європейського майбутнього, цей Майдан помер би разом з надією на підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі.

Однак, революцію порятувала влада. В ніч на 30 листопада «Беркут» по-звірячому придушив рештки громадянського руху, що ще стояли на Майдані Незалежності. Десятки ні в чому не винних мирних людей потрапили до лікарні, решта сховалася від міліції у Михайлівському соборі.

Сюди ж почали стягуватися люди. Влада дала Євромайдану майбутнє: змінивши цілі, вона продовжила йому життя і переродила у Єврореволюцію.

З цього часу Майдан перетворився на революційний табір з барикадами, наметами і загонами самооборони. Черговий нічний штурм 11 грудня закінчився для влади фіаско, і Євромайдан розрісся до небачених масштабів. За різними оцінками, на вулиці вийшли від 800 тис до 2,4 млн людей.

Влада неохоче йде на контакт з маніфестантами, однак попри це була змушена «зливати» стрілочників. Ними стали голова КМДА Олександр Попов та заступник голови РНБО Володимир Сівкович. А ці, в свою чергу, переклали відповідальність з себе на Андрія Клюєва та Віталія Захарченка.

Події цих днів у історичному та світоглядному контексті найкраще характеризує нове прислів’я: у будь-якому незрозумілому випадку – починай будувати Січ.