Євромайдан. Якою має бути революція ХХІ століття?

Ще з часів війни у Тибеті в добу династії Танг (618-907 рр.) давнім китайським полководцям відома т.зв. «стратагема важеля»: «Для розгрому банди вбий ватажка». Пригадуєте веселий фантастичний бойовик «П’ятий елемент»? Корбен Даллас відважно вийшов проти банди огидних мангалорів, спитав: «Хто тут головний?» — і коли ватажок озвався, миттю вбив його. Після чого мангалори здалися…

А що сталось би, якби ватажка у принципі не було?! Очевидно, «стратагема важеля» не спрацювала би. Це дозволяє трохи по-іншому подивитися на Євромайдан, де немає явного лідера. Тим легше це зробити людям ХХІ століття… Чому? Зараз зрозумієте.

-- Хто керує Євромайданом?

Велика кількість людей, які у ці святкові дні обходять центр Києва десятою дорогою, сушать мізки над сакраментальним питанням: хто саме керує Євромайданом?! Версії висуваються найрізноманітніші: Кличко, Яценюк чи Тягнибок?.. Співачка Руслана чи письменниця Карпа?.. Держдепартамент США чи таємні агенти ЄС?.. Ув’язнена Юлія Тимошенко (дистанційно) чи Олександр Турчинов (безпосередньо)?.. Микола Катеринчук чи Юрій Луценко?.. Хто там ще?! До списку потенційних керівників може потрапити будь-який опозиційний політик, громадський діяч або спікер, який виступав на майданівській сцені.

Натомість переважна більшість безпосередніх учасників подій дотримуються кардинально іншої думки: Євромайданом ніхто не керує, це пряме народовладдя, коли народ сам вирішує, як діяти! Ця проста думка є аж надто незвичною для свідомості пострадянських людей, яких за часів СРСР вели рядами й колонами у світле комуністичне майбутнє.

В авангарді крокувала рідна Комуністична партія.

Якою керував Центральний комітет.

У якого було Політбюро.

Очолюване Генсеком…

Отакий «генсек» і має керувати нинішнім Євромайданом! Він же прагне стати президентом України після повалення існуючого ладу — невже незрозуміло?! Інакше просто бути не може. Бо не буває.

Змушені розчарувати пострадянських реалістів-скептиків: ще й як буває! Щоб переконатися в тому, що Євромайдан і політики — не одне і те саме, незле проаналізувати деякі останні події. Наприклад, 22 грудня було проголошено створення Всеукраїнського об’єднання «Майдан», проте багато хто поставився до цієї ідеї, м’яко кажучи, прохолодно. Й досі невідомо, чи буде ВОМ формалізовано і наскільки довго житиме… Приклад: за повідомленням УНІАН, оргкомітет тернопільського молодіжного Євромайдану вступати до ВОМ відмовився, бо «політики створюють структуру під себе».

Або виникла у масах думка: непогано відрядити маршову колонну на Межигір’я — і опозиційні партії одразу замислилися, чи варто підтримувати народну ходу… Здається, це доволі наочно демонструє, що Євромайдан і партійна опозиція дещо відокремлені одне від одного!

-- Переваги децентралізації

Якщо все це справді так, давайте припустимо неможливе з точки зору звиклих до «демократичного централізму» радянських людей: Євромайдан все ж таки повністю децентралізований, ніякі партії, громадські організації, окремі політичні або громадські лідери, просто яскраві особистості ним не керують! Хай як незвично це звучить, але можна сміливо стверджувати: ця незвична обставина кардинально підвищує живучість Євромайдану.

Справді, традиційний виступ мас можна легко обезглавити, заарештувавши, вбивши, стративши, прибравши у будь-який інший спосіб лідерів централізованого руху. Нічого подібного з децентралізованим Євромайданом, як цілісною спільнотою протестувальників, поєднаних прагненням домогтися повного «перезавантаження» влади, зробити не вдасться при всьому бажанні. А висування претензій до окремих активістів чи навіть фізичні напади на них Євромайдан не зупинять і не ліквідують — хіба що розбурхають ще більше.

Звісно, у децентралізації є й колосальний недолік: така структура є ідеальною для виконання пасивного протесту (отаборитися і мирно стояти на столичному Майдані Незалежності чи будь-якій іншій площі будь-якого українського міста), проте не для активних силових дій! Проте Євромайдан вже не раз доводив свій намір чинити саме мирний спротив чинній владі, не переводячи конфлікт у силову площину. Тож доки активісти нейтралізовуватимуть войовничих провокаторів, ця акція лишатиметься непереможною. Хіба що люди стомляться стояти табором і розійдуться по домівках… Та коли це ще станеться!..

До того ж, нині протестувальники активно обговорюють ще одну цікаву ідею: як би розповсюдити Євромайдан на всю Україну!.. Точніше, на південно-східні регіони, бо у західних, північних і центральних областях аналогічні акції розпочалися давно і тривають досі. В принципі, сценарій «перманентної» революції активно просувався сотню років тому Львом Троцьким. Втім, якщо придивитися до нещодавніх подій, стане очевидним «кочовий» характер початкового етапу самого Євромайдану: починалися протести 20-21 листопада на Майдані Незалежності, 22 листопада — на Європейській площі, 30 листопада вони перенеслися на Михайлівську площу, 1 грудня повернулися на Майдан Незалежності й на додачу вихлюпнулися на Хрещатик, вулиці Грушевського, Інститутську на інші… А два роки тому протестний Автомайдан загалом кочував по всій Україні.

Отже, доки мирна акція протесту має нові неосвоєні горизонти (Південно-Східна Україна, Межигір’я), вона навряд чи вщухне.

-- Січ ХХІ століття

Цікаво також, що українці інстинктивно відшукали у своїй минувшині форму організації спільноти, яка дозволяла би у будь-який зручний час «підключатися» до неї довільній кількості людей, що поділяють базові переконання решти учасників. Ця організаційна форма — Запорозька Січ, з якою охоче порівнюють Євромайдан усі, хто на ньому побував.

Пам’ятаєте, як описано прихід нового козака на Запоріжжя у повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба»? Прибулець з’являвся до кошового отамана, який запитував лише: «У Христа віруєш?.. І у Трійцю святу віруєш?.. І у церкву ходиш?.. А нумо перехрестися!» — після чого новачок міг приєднатися до будь-якого куреню, обраного за власним смаком. Отак все просто й невимушено! Окрім «універсального протоколу віри», решта відомостей про людину нікого не цікавила. Навіть ім’я й походження: січовик часто-густо називався дивакуватим прізвиськом.

Проглядається структурна подібність цих двох утворень. Як Запорозька січ поділялася на курені, так і всередині Євромайдану існують свої структуровані «групи за інтересами»: студенти, митці, «афганці», медики, кухарі… Один до одного туляться земляки. Потрапивши на Євромайдан, кожен знаходить собі товариство «по інтересах», а всередині такого товариства — підходяще заняття.

Хоча є й важлива відмінність: якщо Запорозька січ була структурою ієрархічною (без чого не могла б успішно воювати), то Євромайдан, як сказано вище, жодної ієрархії не має. Звісно, обійтися вже зовсім без координаційного центру та активістів неможливо, проте це не означає, що координаційний центр чи активісти керують цією гігантською масою люду, склад якої постійно змінюється. Тільки й виключно координують різні акції! Бо основне, на чому стоїть Євромайдан — це, власне, народне стояння на Майдані Незалежності та безлічі інших площ по всій країні. Окрім південно-східних регіонів і Межигір’я — але це, схоже, тимчасово. Постійним лишається тільки «універсальний протокол підключення» новоприбулих до акції: «Влада дістала. Геть!!!»

Отже, ми з’ясували, що нинішнє українське «майданування» має дві дуже важливі структурні риси, що виділяють його з-поміж решти революцій, путчів, заколотів тощо:

1. децентралізованість;

2. «універсальний протокол підключення» новоприбулих.

Спробуємо відшукати в недалекій історії щось подібне. Бо якщо структурні аналоги Євромайдану справді існували, чому не може існувати й нинішнє децентралізоване «стояння» на головній площі Києва з «універсальним протоколом підключення»?..

-- «Предки» Євромайдану: Інтернет

Виявляється, такі структури справді були і є. Насамперед… Інтернет, що з’явився з легкої руки Агентства передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA), заснованого Міноборони США, по ходу розв’язування важливої для військовиків проблеми: як створити систему комунікацій, яку неможливо вивести з ладу одним-єдиним ударом у найвразливіше місце?!

З’ясувалося, що найбільш стійкою є децентралізована комунікаційна система. Коли ж американські вчені почали на практиці пов’язувати в децентралізовану мережу обчислювальні центри різних університетів, саме й був розроблений знаменитий протокол TCP/IP — базовий набір комп’ютерних програм, що розбивав вихідне повідомлення на пакети, доставляв їх з вузла відправника на вузол адресата і там збирав повідомлення з окремих доставлених пакетів даних. Маючи комп’ютер, модем і універсальний комунікаційний протокол TCP/IP, до мережі могли підключатися нові учасники в будь-якій кількості й будь-якому місці.

Отак у 70-х роках і з’явилася віртуальна «мережа мереж» — internetwork, що згодом перетворилася на загальновідомий Інтернет. Його стійкість доведена практикою: яку б велику зону «всесвітнього павутиння» не вивести з ладу, сама мережа продовжує функціонувати.

-- «Предки» Євромайдану: Anonymous

Інший приклад децентралізованої системи — хактивистський рух Anonymous, що з’явився в 2003 році як анонімна децентралізована інтернет-спільнота спільнота, яка спочатку розважалася інтернет-гумором. Проте вже від 2008 року «анонімуси» перейшли до активного хактивізму в масштабах як окремих країн, так і світу. Відтоді «цифрові Робін Гуди» й «анархічні кібер-партизани» обстоюють повну анонімність і свободу у «світовому павутинні», на знак протесту проти цензури в Інтернеті, переслідування й нагляду за користувачами періодично зламуючи веб-сайти різних державних інстанцій, здійснюючи мережеві атаки на великі організації з безпеки. На рахунку «анонімусів» — низка протестів та інших акцій у відповідь на цифрові антипіратські акції торгово-промислових, кінозаписуючих та інших компаній.

Коли «анонімуси» виходять на вуличні протести, то неодмінно прикривають обличчя масками Гая Фокса — найвідомішого учасника «Порохового заколоту» (Англія, 1605 рік). І недарма: адже згідно з ідеологією руху, жоден «анонімус» не має права вивищуватися над рештою, під однаковими масками усі вони стають однаково рівними. З іншого боку, оскільки сучасна пересічна людина є беззахисною перед сучасною державою, у розпорядженні якої є досконалі засоби відстеження дій і зв’язків будь-якого громадянина, то маски Гая Фокса й однаковий одяг ускладнюють ідентифікацію.

-- «Предки» Євромайдану: «Відсіч»

І нарешті, третій приклад — цього разу зовсім близький саме нам, українцям. У лютому 2010 року в якості реакції на обрання президентом України Віктора Януковича та пов’язані з цим тенденції в політиці й суспільному житті виник громадянський рух «Відсіч». З організаційної точки зору, варто підкреслити такі його основоположні риси, як:

1. ненасильництво;

2. неієрархічність, ротація, відсутність формальних лідерів;

3. «копілефт» (належність результатів роботи окремої людини всьому руху, суспільству, людству, відсутність почестей та привілеїв за зроблене).

На рахунку «Відсічі» — низка успішних громадських акцій. А нині, як неважко здогадатися, цей рух бере активну участь у… «майдануванні»!

Отже, якщо Інтернет, рухи Anonymous й «Відсіч» існують та успішно діють і нині, чому ж не може бути успішною українська децентралізована ненасильницька «мирна революція» — Євромайдан?! Навпаки, саме такою і має бути революція ХХІ століття.

Та навіть якщо це революція нового типу, навіть якщо українці здійснили її першими у світі…

Має же хтось бути першим?!