Чим допоможе ООН Україні?

Тріумфальне «збирання земель», за яке обивателям видають банальний грабунок сусідньої держави, звичайно, матиме для режиму Путіна певні наслідки. Але навряд чи світова спільнота перейде до суто військових дій.

Мова навіть не про економічні санкції, хоча зняття США ембарго з іранської нафти та розпечатування вперше за 20 років своїх стратегічних запасів (на ринок потрапили 5 млн барелів нафти) – тривожний сигнал для Росії, у бюджеті якої нафта складає чи не половину доходів. Росію викидають з політичного віп-клубу.

Практично одразу ж після початку окупації Криму російськими «зеленими чоловічками» Захід почав вести мову про санкції. І для того, щоб переконати Путіна у твердості своїх намірів, світові лідери як один відмовилися брати участь у засіданні «великої вісімки» у Сочі. Путін відреагував нервово, але самовпевнено: «Якщо вони не хочуть приїжджати, ну, не треба».

Але 18 березня «велика вісімка» виключила зі свого складу Росію і офіційно перетворилася на «велику сімку», позбавивши Путіна права вирішувати долі світу. Відтепер РФ – це не наддержава, а рядова країна, яка муситиме чекати осторонь, доки серйозні дяді вирішують глобальні проблеми. Це удар не лише по репутації, але й по можливості мати власні інтереси у світовій політиці, які інші учасники клубу поважали б та враховували.

Щоправда, Росія виявилася здатною заблокувати рішення Ради безпеки ООН щодо українського питання, скориставшись власним правом вето. Однак це ще більше підкреслило її світову ізоляцію, оскільки тільки Китай при голосуванні утримався, а усі інші члени Радбезу одностайно підтримали проект резолюції, що оголошував результати референдуму в Криму нелегітимними.

При цьому у ООН існує механізм, який дозволяє ухвалювати рішення у ситуаціях, подібних до нинішньої. Мова йде про резолюцію 377(V), яку ще називають «Єдність заради миру». Вона дозволяє Генеральні Асамблеї ООН виносити рекомендації членам організації, якщо одна з країн Радбезу блокує відповідні рішення, як це зробила Росія стосовно українського питання.

«Рада Безпеки ООН показала повну свою не функціональність. Ще в часи закінчення «холодної війни» і розвалу СРСР говорили про необхідність реформування цього справді важливого для міжнародної безпеки органу. А ось тепер ми побачили в реальності, що цей орган ООН є непрацездатним. Ініціатива приймати рішення зусиллями Генасамблеї ООН відповідає демократичному духові міжнародних відносин. Я думаю, ми побачимо позитивний прецедент, тому що, я впевнений, переважна більшість держав виступить на захист України. Тоді увесь світ, і в першу чергу росіяни, побачать, що «король голий»., - вважає експерт Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Загалом, історія резолюції 377(V) має багато натяків на сучасну ситуацію. Під час Корейської війни 1950-53 рр. СРСР намагався заблокувати рішення Радбезу ООН щодо захисту Корейської Республіки від нападу Північної Кореї. США вдалося переконати Генасамблею ООН в неможливості ухилитися від відповідальності за збереження миру в регіоні, навіть якщо формально Радбез і не ухвалив рішення з цього приводу. Так з’явився термін «Єдність заради миру».

До речі, були у тій війні і свої «зелені чоловічки». Восени 1950 р., коли доблесна північнокорейська армія вже рятувалася втечею, у війну вступив Китай, який увів на територію конфлікту 270 тисяч «китайських народних добровольців».

Заблоковане Росією рішення Радбезу ООН щодо кримського референдуму дозволяє Генеральній Асамблеї вдатися до резолюції 377(V). Навряд чи слід сумніватися, що рішення щодо України буде ухвалене, питання лише в тому – наскільки воно буде жорстким по відношенню до Росії. Головна проблема полягає у тому, що резолюції Генасамблеї ООН носять рекомендаційний характер: отже, не обов’язкові до виконання.

«Я чекаю, що буде резолюція Генеральної Асамблеї ООН, і вона буде прихильна до позиції України, тобто буде засуджувати фактичну російську окупацію частини території України. Ця резолюція підкреслить, що Росія на міжнародній арені перебуває майже у ізоляції. Я не виключаю, що деякі країни можуть не підтримати цю резолюцію – союзники Росії, такі як Сирія чи Північна Корея, чи якісь острівні держави, що раніше визнавали незалежність Абхазії», - вважає аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач.

«В резолюції може бути засудження акту агресії, резолюція може передбачати якісь санкції – найрізноманітніші, залежно від того, як домовляться держави. Може бути, наприклад, розірвання торгівельних відносин або встановлення фінансових обмежень», - говорить колишній представник України в Раді ООН із прав людини Володимир Василенко.

Для України рішення ООН стане хіба тільки слабкою втіхою, адже очевидним є те, що ми маємо справу з прямою і неприхованою окупацією частини території незалежної держави, і що загроза перекидання російської агресії на інші частини України залишається високою. В такій ситуації зупинити розгортання наступу переважаючих російських військ міг би миротворчий контингент.

Однак застосування сили для вирішення локальних конфліктів – не в парафії Генасамблеї ООН. «Збройні сили ніхто не буде застосовувати, це не компетенція Генеральної Асамблеї», - пояснює Володимир Василенко.

«Поки нема збройного конфлікту – причин для введення миротворчого контингенту формально нема. Але, в принципі, якщо далі йтиме загострення і російські військові будуть просуватися вглиб території України, а перед ними стануть українські військові і буде справді існувати загроза фізичному зіткненню – тільки в тому випадку може йтися про те, щоб миротворці, умовно кажучи, стали поміж протиборчих сил», - вважає Володимир Горбач.

Відтак для Росії засідання Генасамблеї ООН стане ще одним дошкульним свідчення її самотності та ізольованості у сучасному світі, але не більше. Навряд чи Путін втратить через це сон чи передумає окупувати Крим.

Останні кроки Путіна вказують на те, що він цілком свідомо руйнує усю післявоєнну систему рівноваг у світі, дискредитуючи і зневажаючи усі можливі домовленості. Йому потрібен світ, де панує право сильного, а не якась там Генеральна Асамблея. Йому потрібен світ, де можна проводити антизаконну пародію на референдум під дулами автоматів – і при цьому називати її «волевиявленням народу».