Відкриті списки Тимошенко: крок вперед, два назад
Тимошенко вкотре змінила думку про відкриті списки
Юлія Тимошенко розпочала свою виборчу кампанію зі смачного ляпасу Європі. В понеділок 7 квітня, прилетівши до охопленого сепаратистським бунтом Донецька (навіщо вона туди летіла – це інше питання), Тимошенко дала прес-конференцію, під час якої заявила: «Моделі виборчих кампаній за відкритими списками допускають схожу модель агітації (як у мажоритарці – «Главком»). Індивідуальна людина йде на округ збирати голоси. Це та ж сама мажоритарна система, тільки в профіль…Нам у жодному разі не можна повернутися до мажоритарної системи».
Двозначність ситуації полягає у тому, що введення відкритих виборчих списків входить до рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи, викладених у резолюції 1755 «Функціонування демократичних інститутів в Україні» від 4 жовтня 2010 року. Зокрема у п.7.1.2 ПАРЄ «підтверджує свою рекомендацію щодо прийняття виборчої системи, яка передбачає пропорційну систему та ґрунтується на відкритих виборчих списках і регіональних виборчих округах».
Тимошенко ж, яка не раз публічно заявляла про свою вірність демократичним цінностям та європейському майбутньому України, своєю заявою перекреслила свій старанно сформований політтехнологами образ проєвропейського політика. Особливо цинічно це виглядає в контексті зусиль, які доклала Європа, щоб визволити Юлію Володимирівну з ув’язнення. Причому Тимошенко після виходу на волю встигла скористатися можливістю полікуватися в Німеччині, зустрітися з представниками європейських політичних еліт, а на партійному з’їзді, що висував її у президенти, присутніх «зомбували» відеокліпом, в якому Тимошенко люб’язно ручкається з канцлером Німеччини Ангелою Меркель.
Що ж таке відкриті списки і чому це питання настільки дражливе для Тимошенко, що вона готова навіть забутися про власну репутацію?
Відкриті списки – це система виборів, щось середнє поміж мажоритарною та пропорційною системами. Головна ідея відкритих списків полягає у тому, що імена кандидатів, які потраплять до Верховної Ради від тієї чи іншої партії, визначає не партійне керівництво, а рядовий виборець.
Існує кілька схем, за якими можуть функціонувати відкриті виборчі списки. Наприклад, у 450 виборчих округах в межах держави партії виставляють по одному кандидату. І виборець, голосуючи за конкретну людину, одночасно віддає свій голос і партії. Перевагою цього способу полягає у тому, що до парламенту потраплять тільки ті кандидати, хто справді користується підтримкою виборців. Недоліком є дискримінація дрібних партій, які неспроможні забезпечити висування такої великої кількості кандидатів.
Інший спосіб дещо складніший: виборець, голосуючи за партію, вписує у бюлетень номер кандидата з відкритого партійного списку. Таким чином формується внутрішньопартійний рейтинг, а до ВР потрапляють найрейтинговіші кандидати з прохідної частини цього рейтингу. Важливою перевагою такої системи є те, що вона виключає ганебну практику торгівлі місцями у виборчому списку партій (яка давно процвітає в українській політиці), оскільки неможливо передбачити, яке місце у рейтингу отримає кандидат.
Щоправда, з приводу технічної сторони запровадження нової виборчої системи ясності досі нема. «Всі говорять про відкриті списки, але ніхто не розуміє, що це. Як це зробити технологічно? Якщо йде мова про регіональні відкриті списки – це означає, що нам треба проводити кампанію в межах регіону. Чи можемо ми в кожному окремому регіоні провести кампанію?», - сказав «Главкому» народний депутат і колишній член ЦВК Руслан Князевич.
Дискусія щодо доцільності введення виборів за відкритими списками в Україні ведуться давно, і сама Тимошенко неодноразово підливала масла у вогонь цих суперечок. Причому Юлія Володимирівна у цьому питанні змінювала думку, м’яко кажучи, досить регулярно.
Наприклад, у жовтні 2008 року вона була проти відкритих списків, як і нині. «Відкриті списки – це повернення до мажоритарної системи, яка була до введення партійної системи. За партійної системи ви хоча б бачите яка партія за які голосування несе відповідальність. Яка партія за які рішення перед вами звітує. Що таке мажоритарна система? Це значить, що олігархи країни розставлять по округам своїх людей, заплатять по два мільйони доларів за кожен округ, просто вкладуть як у бізнес, а потім отримають країну, як приз», - заявляла Тимошенко. Якщо порівняти її заяви зразків 2008 і 2014 року, то важко позбавитися відчуття, що писав їх один і той самий політтехнолог – настільки схожа риторика і навіть мовні засоби. І на секунду можна навіть повірити, що це наслідки незламної і принципової позиції лідера «Батьківщини», яку не похитнули ані шість років боротьби, ані поневіряння у в’язницях і клініці «Шаріте».
Проте поміж цими заявами Тимошенко про неприйнятність відкритих списків була ще одна, зроблена у 2009 році, яка разюче суперечить їм. Виступаючи на установчому форумі Всеукраїнських народних зборів, Юлія Володимирівна сказала: «У більшості випадків до місцевих рад і парламенту потрапляють потужні бізнес-структури. Перший крок, який потрібно зробити – громадські організації мусять делегувати своїх представників у місцеві ради і в парламент… Як це зробити? Починаючи з місцевих органів влади, мають працювати відкриті списки». Тимошенко наполягала, що тільки відкриті списки дозволять висловити думку саме суспільству, а не бізнес-корпораціям. У порівняні з заявою зразка 2008 року, у її риториці збереглися незмінними лише олігархи (бізнес-структури), але ставлення до ідеї відкритих списків – змінилося на протилежне.
Отже, як підсумкова хронологія душевних метань Тимошенко: 2008 рік – «проти», 2009 рік – «за», 2014 рік – знову «проти». Тенденція та банальна логіка натякають, що невдовзі має бути знову «за»?
Для того, щоб осягнути увесь сенс ведення виборів за відкритими списками, потрібно зрозуміти, кому вони НЕ вигідні.
Відкриті списки не вигідні тим, хто перетворив політику на оптовий бізнес з продажу місць у партійних списках, коли до Ради під партійними брендами заходять представники бізнесу або їх сателіти. Ці «народні обранці» жодним чином не збираються займатися законотворчістю – їх цікавить виключно депутатська недоторканість або можливість лобіювати через парламент різні схеми розпилу і дерибану бюджету. Їм потрібен парламент, господарем і працедавцем якого є не виборець, а олігархічні клани сімейного типу.
Продаж місць у списках вигідне й партіям, оскільки це дозволяє не тільки наповнити виборчу касу, але й непогано заробити. Не випадково серед українських політиків вибори з давніх-давен називають «жнивами». Проте на практиці такий бізнес призводить до того, що до парламенту потрапляють так звані «тушки», які швидко втікають туди, де тепліше. Наприклад, у Верховній Раді VI скликання БЮТ втратив «тушками» 38 депутатів зі 116, які пройшли за списком, тобто третину.
Введення відкритих списків цій прекрасній казці покладе кінець. Спонсори почнуть розбігатися, а замість вірних і перевірених часом партфункціонерів прийдуть лідери суспільної думки, принципові і зорієнтовані не на вузько партійні інтереси, а на волю виборця. Для Тимошенко це означає, що, наприклад, Турчинов, Пашинський та інші її давні соратники з особистим рейтингом, що прямує до нуля, можуть поступитися депутатськими кріслами людям не настільки вірними персонально Юлії Володимирівні. Монополію в партії буде втрачено. Та й самі партії лідерського типу відімруть, поступившись місцем ідеологічним проектам. Власне, вже зараз у «Батьківщині» досить багато депутатів мають думку, дещо відмінну від думки Тимошенко.
«Я ставлюся позитивно до будь-якої ідеї, яка посилює демократичні процеси і реальну оцінку кожного політика громадою. Можливо, є різні варіанти відкритих списків, але деякі з них не дуже правильні. Я думаю, що можна вибрати той, який би був найкращий для України. мені здається, що оцей варіант між мажоритарними і партійними виборами – найбільш ідеальний, тому що він би дав можливість людям не тільки підтримати певну політичну силу, але й зосередитися на своєму виборі того чи іншого політика», - заявив «Главкому» народний депутат Олександр Бригинець.
Такої ж думки дотримується і народний депутат Володимир Ар’єв, однак він вважає, що вибори за відкритими списками потребують для початку ухвалення нової Конституції та Виборчого кодексу. «Я завжди був послідовним прихильником відкритих списків. В даному разі нам потрібно просто знайти прийнятну формулу для цього моменту. А потім нам потрібно врешті-решт ухвалити єдиний Виборчий кодекс, який не буде змінюватися під кожні нові вибори. Але це вже має бути зроблене після прийняття нової Конституції. Бо якщо зараз проводити дострокові парламентські вибори – я думаю, що нам буде дуже важко визначити правила гри, сприйняті абсолютно усіма», - вважає Ар’єв.
У 2008 році Тимошенко виступала проти відкритих списків тому, що на той час Україна переживала серйозну парламентську кризу, яка врешті призвела до відставки спікера Арсенія Яценюка та розпаду демократичної коаліції. Ймовірність позачергових виборів до парламенту була не просто високою – президент Віктор Ющенко навіть видав указ про їх проведення 7 грудня, а потім переніс на 14 грудня. Щоправда, його вкотре ніхто не послухав, виборів не відбулося, бо у парламенті була сформована нова коаліція з Володимиром Литвином на чолі Ради.
У жовтні 2009 року на порядку денному стояли вже президентські вибори. Спочатку Верховна Рада призначила їх на 25 жовтня, але Ющенко оскаржив це рішення у Конституційному суді. Після цього парламент призначив вибори на 17 січня 2010 року. Відповідно, тема продажу місць у списках на порядку денному не стояла, отож Тимошенко, як один з головних претендентів на президентське крісло, намагалася заручитися підтримкою європейської спільноти і заявляла про підтримку відкритих списків.
А нинішня її критика відкритих списків пов’язана з тим, що після позачергових президентських виборів 25 травня на Україну з високою долею ймовірністю невдовзі чекають і позачергові парламентські вибори. Де відкриті списки будуть зайвою перешкодою до наповнення виснаженої перебуванням у опозиції партійної каси.