Люстрація - іспит для Петра Порошенка
У президента свої мотиви вичікувати, адже під люстрацію може потрапити і він сам: наприклад, як засновник Партії регіонів або як міністр в уряді Азарова
Виступаючи з промовою у Ростові, біглий президент Віктор Янукович заявляв: «Я отримав дзвінки від членів своєї сім'ї, про те, що навіть молодшого онука занесли в список людей, яких потрібно люструвати».
Як виявилося, Віктор Федорович марно хвилювався. Не тільки тому, що люстрація не могла торкнутися його онука в принципі, оскільки той з огляду на юність років просто не міг працювати в органах державної влади раніше. А ще й тому, що люстрації, якої вимагав Майдан і яку так щедро обіцяли лідери тодішньої опозиції, не відбулося.
Мова не лише про Януковича, Пшонку, Захарченка та інших діячів колишньої влади, які після перемоги революції в терміновому порядку змінили місце проживання. Навіть ті, хто не вдарився у біга, продовжують спокійно займатися своїми справами, часто – на тих самих посадах.
Анонсований і широко розрекламований Люстраційний комітет так і не був створений. Точніше, він нібито й існує, принаймні це анонсувалося зі сцени Майдану, однак залишається недієздатним, оскільки не має головного інструменту своєї роботи – закону про люстрацію. Хоча ухвалення цього закону входить до урядового плану заходів на перші 100 днів роботи і мало відбутися ще у квітні. Керівник комітету Єгор Соболєв змушений виконувати свої обов’язки, апелюючи до Майдану і суспільства – і якщо й можна говорити про якісь успіхи, то вони стали можливими виключно завдяки тому, що образ розлюченого Майдану ще занадто свіжий у пам’яті нових лідерів країни.
«Важливо підбити підсумки і сказати чесно, відповідально і твердо, що правляча коаліція разом з урядом повністю провалили завдання провести люстрацію в перші сто днів після Майдану. Більше того, правляча коаліція разом з урядом цинічно збрехали Майдану, коли оголосили 26 лютого про створення Люстраційного комітету. Комітет досі не утворено і ми діємо як звичайні громадяни, громадянські активісти. Більше того, правляча коаліція навіть не спромоглася підготувати проект закону про люстрацію», - не приховує розчарування Єгор Соболєв.
Але й ситуативні успіхи люстраційного процесу постійно нівелюються, саботуються та стикаються з шаленим опором старих кадрів. На початку квітня Верховна Рада ухвалила закон про люстрацію суддів, яким передбачалося звільнення керівництва усіх судів з подальшими виборами нових очільників. Проте перевибори в судах повернули в керівні крісла 80% колишніх голів. Судова система виявилася настільки корумпованою та пов’язаною круговою порукою, що для лікування цієї хвороби вже мало пігулок – потрібне хірургічне втручання, з ампутаціями включно.
«Немає в нашій державі і не може бути сьогодні не тільки правосуддя, а й правоохоронної системи, яка би була здатна притягнути до відповідальності вищих посадових осіб. Це надзвичайно важлива річ, коли ми говоримо про люстрацію», - вважає позафракційний народний депутат Юрій Дерев’янко, який разом з Соболєвим працював над проектом закону про люстрацію.
Необхідність люстрації доводить і ситуація на Сході країни, де, скажімо, міліція відверто саботує накази з Києва і регулярно переходить на бік терористів. Вчасно проведена люстрація, суто теоретично, могла б взагалі унеможливити розвиток такого сценарію на Донбасі.
Те ж саме стосується прикордонної служби. Її очолює Микола Литвин, брат народного депутата Володимира Литвина. Микола Литвин сидів у цьому кріслі ще з часів Кучми, і жодна влада навіть всерйоз не ставила питання про його звільнення. А між тим, сьогодні виявилося, що український кордон більше схожий на решето, через яке легко проходять не тільки сотні терористів і танки, а й навіть… надісланий терористам позашляховик від Володимира Жириновського. Відкритим залишається питання лише щодо того, чи керівництво прикордонників банально некомпетентне, а чи просто там завелись зрадники, однак у будь-якому з цих випадків ці люди мали бути одними із перших кандидатів на люстрацію.
Те, що влада досі не спромоглася ухвалити закон про люстрацію, свідчить перш за все про її пріоритети, а головне – про відсутність бажання та політичної волі. Сьогодні у парламенті зареєстровано вже кілька законопроектів на цю тему, тобто обирати є з чого і над чим працювати – теж. Але парламентарі їх навіть не ставили на обговорення.. В цьому нема нічого дивного, оскільки усі чудово розуміють, що для більшості українських політиків люстрація означає політичну смерть.
Невдовзі у парламент внесуть ще один законопроект, анонсований Єгором Соболєвим та позафракційним нардепом Юрієм Дерев’янком. Про шанси на його ухвалення найкраще свідчить той факт, що ініціатори законопроекту апелюють не до парламентарів (від яких, власне, прямо залежить результат голосування), а до президента та суспільства. «Запропонуємо Петру Порошенку поставити підпис під цим законом і від свого імені внести в Раду. Врешті-решт, президент перший має бути зацікавлений у створенні ефективної держави. Ця прогнила настільки, що нічого, окрім красти, не вміє», - анонсував Соболєв чергову акцію суспільного тиску на органи влади.
Порошенко досі не висловив своєї позиції з приводу люстрації, якщо не рахувати зробленої в день виборів неоднозначої заяви, що найкраща люстрація – це вибори. У Порошенка свої мотиви вичікувати, адже за певних обставин під люстрацію може потрапити і він сам – наприклад, як засновник Партії регіонів або як міністр економіки в уряді Миколи Азарова. Окрім того, люстрація може торкнутися як колишніх, так і нинішніх соратників президента.
Але й відмова від люстрації чи затягування з її початком неминуче приведе Порошенка до політичної катастрофи. Виборці можуть не зрозуміти такого нехтування вимогами Майдану. А крім того старі кадри, які залишилися на своїх посадах (або перейшли на інші), швидко дискредитують президента своїми витівками.
Перші приклади цього вже є. На початку червня Бориспільський міськрайонний суд Київської області звільнив від відбування покарання колишнього народного депутата Віктора Лозінського за станом здоров’я. Суддя, який ухвалював таке рішення, явно претендував би на місце у люстраційних списках.
Лозінський був засуджений за жорстоке і цинічне вбивство до 15 років позбавлення волі, але суди різних інстанцій зменшили термін ув’язнення спочатку до 14 років, потім до 10 років, а вийшов на волю депутат-убивця вже після п’яти років відсидки. Щоправда, повітрям свободи дихалося Лозінському зовсім не довго – вже 12 червня його арештували знову. Подейкують, Порошенку дуже не сподобалося причинно-наслідкове поєднання в інформаційному полі його вступу на посаду зі звільненням Лозінського. Прес-служба президента повідомила, що глава держави був обурений, однак про люстрацію знову-таки не згадав. «Неможливо уявити собі яскравіший за своїм негативом приклад, який би ілюстрував критичний стан судової системи. Лозинський - це її промовистий діагноз… Судова реформа сьогодні - це один з пріоритетів. За моїм дорученням створено робочу групу, яка має прискорити розгляд цієї реформи Верховною Радою України», - заявив президент і доручив перевірити законність рішення суду, який звільнив Лозінського.
Але такі випадки неминуче будуть повторюватися. Причому якщо у випадку з Лозінським прямого зв’язку між його звільненням і Порошенком немає, то в команді нового президента вистачає представників старої влади, і нести відповідальність за них буде саме президент.
Після виборів до Київради, на яких «Удар» - партія-партнер президента – провів під своїм брендом багатьох одіозних персонажів з команди екс-мера Києва Леонід Черновецького, Порошенко приречений концентрувати на собі увесь негатив як за їхні минулі, так і за майбутні діяння. Люстрація могла б убезпечити президента від цих репутаційних втрат, однак є підтвердження, що принаймні дехто з людей Черновецького у списку «Удару» були пролобійовані саме Порошенком. Новий президент має давню історію стосунків з Черновецьким – ще з часу спільної участі у заснуванні Партії регіонів.
Те ж саме стосується перших кадрових призначень як самого Порошенка, так і його партнера, новообраного мера Києва Віталія Кличка. Порошенко призначив керівником Державного управління справами Сергія Березенка – людину з команди Леоніда Черновецького, колишнього радника «космічного» мера. А Кличко - керівником групи своїх радників Ігоря Ніконова, забудовника і бізнес-партнера одіозного олігарха Дмитра Фірташа. Це що завгодно, але не люстрація.
Для Порошенка запуск процедури люстрації став другою пасткою (перша – дострокові вибори до парламенту, про що «Главком» вже писав). Тотальна корупція і зловживання – це масова хвороба українських можновладців. Тут не може бути компромісних рішень і половинчастих кроків. Порошенко або буде змушений вольовим рішенням розпочати справжнє очищення влади в інтересах суспільства, або суспільство зробить це за нього – і щодо нього теж. Янукович міг би про це розповісти детальніше…