Пастка для ЄС

Ще торік з-за наших західних кордонів долинали голоси європолітиків, які (перефразовуючи великого Данте) торочили: «Lasciate ogni speranza, Ucraina» — «Облиш надію, Україно». Зараз про це намагаються не згадувати (або просто мовчать — тактовно й дипломатично), але ніде правди діти: було, було!.. Що ж сталося і ще станеться в об’єднаній Європі внаслідок підписання угод про асоціацію одразу з трьома пострадянськими республіками?! Й особливо з Україною…

Отже, Угода про асоціацією між Україною та ЄС підписана, тепер можна пити шампанське?..

Українцям — мабуть що так.

Натомість для європейців настав час замислитися про майбутнє свого Європейського Союзу. Адже не секрет, що всередині ЄС давно вирували внутрішні суперечки. Нікуди не ділися вони й зараз. Більш того, через деякий час після тріумфу політики Східного партнерства (моменту підписання угод про асоціацію з Україною, Грузією та Молдовою) суперечки ці, ймовірно, додатково загостряться і постануть перед євроспільногою в усій красі. Спробуємо пригадати головні з них.

-- Протистояння Німеччини та Франції

Це, можна сказати, базовий конфлікт, через намагання пригасити який і народився Європейський Союз. Корені протистояння цих двох країн настільки заглиблені в історію й переплетені між собою, що аж дух перехоплює. Тому достатньо згадати, що протягом ХХ століття Німеччина та Франція протистояли у двох світових війнах. І саме щоб не сталося третьої світової, 9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман оприлюднив концепцію, згодом названу на його честь «планом Шумана»: створити спільний ринок вугільної і сталевої продукції низки західноєвропейських країн, але насамперед — ФРН і Франції.

Нині дітище «плану Шумана» — Європейський Союз є потужним та авторитетним, як ніколи раніше. Проте чи можна сказати, що відносини двох старих запеклих суперників такі вже безпроблемні? Аж ніяк! Найсвіжіший приклад — передача Францією двох вертолітоносців класу «Містраль» Росії. З одного боку, нічого особистого: бізнес є бізнес! З іншого ж боку, ситуація, відверто кажучи, кепська одразу з двох причин:

— всі європейські країни вже висловлюють готовність до застосування санкцій проти Росії, попри очевидні втрати для ділових спільнот кожної з них, тому вчинок Франції може стати тим самим «дурним прикладом», що є «заразним»;

— хоча обидва «містралі» планується перекинути на Тихоокеанський флот, тим не менш, є варіант використання одного вертолітоносця на Чорноморському флоті, що базується в окупованому росіянами Криму.

Стосунки двох країн-лідерів ЄС від подібних прецедентів навряд чи покращаться. А хто сказав, що все окошиться двома «містралями»?..

-- Претенденти на «особливу роль»

Велика Британія і Данія завжди претендували на особливе місце в Євросоюзі. Кожна на свій манер…

Можливо тому, що національна британська валюта — фунт стерлінгів аж надто подобається консервативним англійцям, а можливо і з якоїсь іншої причини, але переходити на євро Велика Британія вперто не бажає, робити це в осяжньому майбутньому не планує. Туманний Альбіон навіть від частини Маастрихтського договору ухилився, щоб запобігти цьому! А коаліційний уряд, обраний у травні 2010 року, зобов’язався не розглядати це питання протягом усього терміну повноважень нинішнього парламенту.

Так само не входить до Єврозони і Данія: з якихось причин данська крона місцевому населенню надто дорога… А ще не треба забувати, що Данія є однією зі скандинавських країн — бо не всі вони входять до ЄС! От Норвегія, зокрема, була й лишається країною-членом Європейської асоціації вільної торгівлі разом з Ісландією, Швейцарією та Ліхтенштейном.

Згадавши ж про ЄАВТ, мусимо заразом пригадати, що ця європейська спільнота була заснована за ініціативою… Великої Британії! Як альтернатива Європейській Економічній Спільноті, що згодом трансформувалася в Євросоюз. Таким чином, обидві названі країни, грубо кажучи, так і не «об’євросоюзилися» повною мірою.

-- «Молода» Європа

Починаючи з 2004 року, до ЄС вступила ціла когорта країн, які умовно називають «Молодою Європою». Це колишні держави соцтабору чи радянські республіки — від країн Балтії на півночі то Болгарії й Румунії на півдні.

Найбільшими амбіціями з-поміж них вирізняється, безумовно, Польща. До речі, політика Східного партнерства, націлена на зміцнення стосунків зі східними сусідами Євросоюзу — це ініціатива Польщі! Хоча цю політику можна вважати адаптацією до нових історичних умов старої доброї Європейської політики сусідства, проте ця ініціатива дуже яскраво демонструє потенціал Польщі у якості неформального лідера «Молодої Європи» — набагато більш динамічної у порівнянні зі «Старою Європою».

-- Оплот християнства

Тільки той, хто відвідував окремі країни Євросоюзу, наочно знайомий з проблематикою тамтешніх мігрантів, особливо з мусульманських країн. Що таке арабські квартали в Брюсселі, які заворушення час від часу влаштовують алжирці в Парижі та інших великих французьких містах, якими величними є мечеті Лондона, можна розповідати дуже довго. Тим не менш, Європейський Союз час від часу піддається критиці, як світовий оплот християнства: мовляв, якби ж у його складі була бодай одна мусульманська країна!..

Найпершим кандидатом, здатним «розмочити» таку репутацію, є Туреччина. Та скільки вже «кандидатських» десятиліть проминуло, тим не менш, давно омріяне членство в Євросоюзі досі лишається для турків не більш ніж привабливими манівцями. Ясна річ, Туреччина — кандидат не безпроблемний. Зокрема, суперечки через Кіпр з Грецією (країною-членом ЄС!) було б варто залагодити. З іншого боку, затягування прийому Туреччини до кола дружної європейської родини викликає справедливе розчарування. І от вже турецькі політики починають пильно придивлятися до Митного союзу, зорганізованого Росією: а якщо там, раптом, пощастить більше?..

-- Перипетії з Євроконституцією

Наскільки непростими є стосунки окремих країн всередині Європейського Союзу, підтверджує сумна доля Євроконституції. Підписаний у Римі 29 жовтня 2004 року, Договір про введення Конституції для Європи був переданий на ратифікацію усіма країнами-членами ЄС. Проте після того, як 29 травня 2005 року його ратифікація провалилася у Франції, а 1 червня 2005 року — в Нідерландах, процес припинився через втрату сенсу.

Щоб вийти з неприємної ситуації, довелось підписати 13 грудня 2007 року в Лісабоні «Договір про реформу» — полегшений варіант ганебно проваленої Європейської Конституції. Та хоча конфлікт було залагоджено, неприємний осад, як-то кажуть, залишився.

-- «Захисна парасолька»… з дірками?!

До останнього часу потенційна спроможність Північноатлантичного альянсу захистити європейців від будь-яких зовнішніх загроз не викликала жодних сумнівів. Як раптом українська криза й амбіції, виявлені при цьому Росією, довели деяку ефемерність таких уявлень. Раптом виявилося, що бомбити Югославію або ж здійснювати миротворчу місію в Афганістані — це одне. А от якщо чоботи жахливих російських солдатів раптом почнуть топтати землю Польщі чи якоїсь із країн Балтії!..

Тут вже вся Європа не на жарт переполошилася. Бо, по-перше, жителі «Старої Європи» щось не надто зрозуміли навіщо їхнім чоловікам вмирати за свободу й недоторканість «младоєвропейських» країн. А по-друге, у повітрі одразу ж запахло світовою війною №3 (за російським же переліком, який враховує «холодну війну» — №4). Але ж Євросоюз утворився саме для того, щоб світ не пізнав кривавого жахіття нового світового лиха. Отже, виходило, що ні НАТО, ані ЄС не виконали своїх засадничих ролей!..

Визнавати подібні речі не дуже приємно, проте разом із міцністю натовської «захисної парасольки» вкотре була піддана сумніву згуртованість та відданість єдиним демократичним принципам самого Європейського Союзу.

Перерахувавши усе це, легко уявити сумарну масштабність проблем об’єднаної Європи. І тут раптом до всього цього «компоту» додається український тягар…

Головна заковика в тому, що європейські політики не можуть вчинити по-іншому, окрім як чітко озвучити перспективи майбутнього членства для України, Грузії та Молдови, з якими 27 червня 2014 року було підписано угоди про асоціацію. Причому насамперед це стосується України.

Адже під час Євромайдану українці несподівано для всього світу продемонстрували настільки потужне прагнення до свободи й європейських цінностей, що пропонувати їм тепер роль позаштатних «задвірків» Європи… не те що не дуже коректно, а просто небезпечно. Бо в такому разі російські політики справедливо обуряться: мовляв, ми ж по-доброму попереджали, що Україна — не Європа, то ж мерщій приєднуйтесь до Митного союзу!.. І між іншим, матимуть стовідсоткову рацію.

Більш того, очікувано пообіцявши Україні перспективу членства в ЄС, європолітики не можуть повести нас на манівці так, як це сталося з Туреччиною. Бо якщо Туреччина від безвиході на західному напрямі вже розглядає можливість приєднання до Митного союзу, то що говорити про Україну, яка прожила в умовах Російської імперії й СРСР понад три століття?!

Та якщо Україна стане повноправним членом ЄС навіть у віддаленій (років 15-20) перспективі, то можна не сумніватися, що це спричинить неабиякі тектонічні зсуви всередині самого Євросоюзу. Насамперед, через неабияке посилення «Молодої Європи». Не секрет, що Польща була, є й, очевидно, залишиться найщирішим «євроадвокатом» України. А якщо до польської амбітності додати українську заповзятість!..

Якщо ж розглядати питання під геополітичним кутом зору, то повноцінне входження України до ЄС означатиме, що під спільною «європарасолькою» опиняться три голові частини колишньої Речі Посполитої: Польща, Литва та Україна. Звісно, для повного комплекту не вистачатиме Білорусі… та хтозна, які дива можуть статися з цією державою за наступні 15-20 років!

Як відомо, головна проблема «Молодої Європи» полягає в тому, що в економічному плані вона програє «Старій Європі». Але в останній також є свої окремі центри впливу (Франція, Німеччина, Велика Британія, Данія), між якими далеко не всі суперечності залагоджені. Плюс свої слабкі ланки — наприклад, Греція. Посилення «Молодої Європи» (головним чином, за рахунок України) лише загострить усі перелічені суперечності, й тоді…

Але ЄС навряд чи розвалиться. Справді, якщо європолітики зуміли відшукати прийнятне для всіх рішення після провалу ратифікації Євроконституції та кількох криз валюти євро — об’єднана Європа залишиться об’єднаною й надалі.

Формально.

Фактично ж ЄС у ще більш широкому форматі може пережити щось на кшталт «внутрішньої федералізації». А чом би й ні?! Існує ж донині таке неформальне об’єднання трьох країн, як Бенілюкс… От за такою самою схемою всередині великого Європейського Союзу цілком можуть утворитися менші неформальні внутрішні союзи з центрами тяжіння, щонайменше, у Парижі, Берліні, Лондоні, Копенгагені й Варшаві. Після чого можна буде тим чи іншим чином формалізувати такі внутрішні об’єднання.

Це не означає, що ЄС стане гіршим або загалом розвалиться. Це просто більш відповідатиме реаліям та інтересам окремих держав-членів: адже гуртуються, зазвичай, з однодумцями. То може настав час замислитися над принципами нового об’єднання (робити його на засадах конфедерації чи федерації), над новою архітектурою Європи?..