Щоб «завалити» «Главком» було викинуто мінімум кілька десятків тисяч доларів

Проекту «Главком» у грудні 2014-го виповниться 5 років. Його в 2009 році запустили Віктор Шлінчак і Юлія Лимар, і, за словами Віктора, за цей час склад інвесторів не змінився, у проект уже вкладено понад мільйон доларів, він став самоокупним, увійшов у топ-десятку суспільно-політичних сайтів за рейтингом I.ua та за рейтингом Bigmir (група «ЗМІ та періодика»). У планах залишається відкриття регіональних представництв - «Главком-Схід», «Главком-Південь», «Главком-Захід», «Главком-Крим».

Нещодавня вимога Федеральної служби з нагляду у сфері зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій Росії (Роскомнагляду) про видалення з бази «Главкому» матеріалу про Марш за федералізацію Сибіру призвела до того, що сайту довелося знову повертатися на українські сервери з німецького хостера, на який вони перешли наприкінці минулого року. В Росії досі заблоковано деякі сторінки «Главкому», на яких міститься інформація про Марш. Віктор Шлінчак зізнається, що через це вони втрачають економічно, бо наразі кількість читачів із Росії у «Главкому» коливалася в межах 6-10% (25-35 тисяч щодня). «Тепер точно зрозуміло, чого найбільше боїться російська пропагандистська машина - ініціатив знизу», - каже керівник «Главкому».

Продавати «Главком» засновники проекту поки що не збираються, хоча й виживати зараз нелегко: надходження від реклами впали, витрати зросли. «Цивілізованого і прозорого ринку ЗМІ не існує. Кожен виживає так, як може. Мінімізовує затрати, як може. Але кожна криза - це ж і певне переформатування. Тому кожен чекає, коли повз нього пропливе черговий "труп конкурента", щоб зайняти ту чи іншу нішу в рейтингу. Природній відбір, нічого надзвичайного», - каже керівник «Главкому».

Віктор Шлінчак впевнений, що інтернет-видання, які позиціонують себе як ЗМІ, повинні дотримуватися журналістських стандартів і Кодексу журналістської етики. Водночас він вважає, що «джинса джинсі "рознь"». Відповідаючи на запитання, чи повинні ЗМІ ставати пропагандистами, як того часто хоче влада, зазначає: коли ворог біля порогу, треба допомогти владі перемогти у війні. А «компромат» на владу слід оприлюднювати після війни.

Детальніше - читайте в інтерв'ю Віктора Шлінчака.

- Вікторе, чи загрожує закриття «Главкому» після вимога Роскомнагляду про видалення з бази сайту матеріал про Марш за федералізацію Сибіру?

Сьогодні загрози повного відключення сайту вже немає, але залишаються певні проблеми з відкриттям сторінок у Росії. Сторінки «Главкому», на яких міститься інформація про Марш, там досі заблоковані. В деяких містах немає доступу до всього сайту. Причому наші колеги із Санкт-Петербурга з домашніх комп'ютерів на сайт зайти можуть, а на робочих комп'ютерах їм пише: «Доступ заблоковано у відповідності з рішенням Роскомнагляду». Можливо, на певних російських територіях «Главком» «люблять» по-різному, у мене поки немає відповіді, чому так відбувається.

- Скільки у вас читачів у Російській Федерації? Чи вдарить це економічно по сайту?

Якщо взяти в абсолютних цифрах, то кількість читачів із Росії в нас коливалася в межах 6-10%, тобто це близько 25-35 тисяч щодня. В часи Майдану ця цифра сягала й 50 тисяч. Звісно, внаслідок цієї ситуації ми втрачаємо економічно. Але в даній ситуації економіка - це, мабуть, останнє, про що ми думали.

Бо фактично йдеться про прецедент, коли інша країна диктує правила редакційної політики виданню з іншої країни. І навіть не диктує, а насильно хоче їх змінити. Інформація про марш - це така ж само інформація, як, скажімо, про референдум у Криму. Ми не виступали «інформаційними спонсорами маршу» - ми просто виконували свою роботу. Таких новин - тисячі. Але це був сигнал: тепер точно зрозуміло, чого найбільше боїться російська пропагандистська машина - ініціатив знизу, які можуть перерости в якісь підводні, не контрольовані владою течії. Тому їх і блокують при будь-яких найменших проявах.

- Що ви вже зробили, щоб пояснити ситуацію німецькому хостеру, на базі якого знаходиться ваш сайт?

Ситуація з хостингом, у якій опинився «Главком», для мене взагалі дивна. Наприкінці минулого року ми прийняли рішення перейти на іноземний хостинг, щоб убезпечити сайт від досить неприємної тенденції, яка почала спостерігатися десь у серпні минулого року. Не минало й тижня, щоб на сайт не відбувалися масові DDoS-атаки. Я підозрюю, хто міг виступати замовником, але не можу говорити про це публічно, бо довести це нереально. Скажу одне - на те, щоб завалити «Главком», було викинуто мінімум кілька десятків тисяч доларів. Паралельно зафіксували злами кількох поштових скриньок, де зберігалися паролі до сайту. Тому й вирішили - треба переносити хостинг у Німеччину. Мені тоді здавалося, що це був найоптимальніший варіант.

Але мене дуже неприємно здивувала ситуація, коли компанія Hetzner Online AG спочатку надіслала листа, щоб ми видалили інформацію про проведення Маршу, а потім поставила ультиматум: не видалите інформації - протягом 24 годин сайт буде повністю заблоковано. Ми писали листи до Hetzner, що не порушили жодних законів - ані російських, ані українських, ані журналістських. Але відповіді не було. Тому довелося це виносити в публічну площину - підключати колег журналістів, МЗС, «Репортерів без кордонів», наше посольство, Уповноваженого з прав людини. Це подіяло.

- Як ви думаєте, чому німецький хостер, до якого Роскомнагляд направив листа, не розібрався в ситуації й вимагає від вас зняти матеріал?

Можливо, все дуже просто - в дата-центрах Hetzner сидять російські фахівці? (Сміється) А якщо серйозно, то коли німецька компанія отримала якогось листа з печаткою і словами про екстремізм-тероризм та посиланням на Генпрокуратуру Росії, вона просто злякалася. Але замість перевірити інформацію, керівництво від гріха подалі вирішило натиснути на «Главком». Вони просто не очікували, що таким чином вляпаються в історію. Бо в цьому випадку це реальний тиск на суспільно-політичне ЗМІ. Причому в мене є інформація, що після цього інциденту компанія втратила кількох стабільних клієнтів. На Заході чутливі до таких помилок.

- Російська влада має намір заблокувати «Главком» у всьому світі. Які шанси в них це зробити?

Як тільки ми винесли цю проблему в публічну площину, ми виграли час, щоб переписати всі бази даних, налаштувати свої старі українські сервери і благополучно переїхати в Україну. Звісно, це явище тимчасове, бо, як показує практика, краще мати хостинг там, куди не дістанеться ні українська, ні російська політика. Але зараз ми будемо більш прискіпливо ставитися до вибору закордонних партнерів.

-- Ще не час продавати «Главком»

- У грудні цього року «Главкому» буде п'ять років. Чи вдалося зробити проект таким, яким він планувався? Що ще залишилося в планах (запуск нових підсайтів тощо)?

Коли ми розпочинали «Главком», я прекрасно уявляв, що за рік ми станемо на ноги - увійдемо в топ-десятку новинних сайтів, а потім почнемо нарощувати за рахунок збільшення контентотворчих підрозділів. Спочатку запустили «Київньюз» та «Спортньюз». Запустили відеоновини. Рік тому змінили дизайн. Планували відкриття регіональних представництв - «Главком-Схід», «Главком-Південь», «Главком-Захід», «Главком-Крим». Поки що ці проекти в підвішеному стані, бо спочатку не було вільних обігових коштів, а зараз - елементарної фізичної можливості працювати з редакціями, скажімо, в Донецьку чи Сімферополі. Можливо, повернемося до цих планів наступного року.

- «Главком» - це бізнес-проект? Чи надходили вам пропозиції його продати, зокрема від політиків?

Надходили. Не продали. Ще не час.

- На чиї кошти існує проект? Хто інвестор «Главкому»?

За п'ять років склад засновників та інвесторів не змінився, їх двоє - я та Юля Лимар. Це не секрет, що ми заробляли гроші на політичному і медійному консалтингу і вкладали їх у «Главком». Зараз треба вкладати в його розвиток. Треба пережити війну, подивитися, що буде з економікою, а тоді приймати рішення - наскільки це буде виправдано.

- Які плани з капіталізації проекту?

Зараз не найкращий період для будь-якого бізнесу. Я спілкуюся з багатьма бізнесменами, за останніх півроку - мінус 30-60% порівняно з минулим. Тому зараз головне для багатьох - вистояти. Ми не ставимо перед собою захмарних показників, степ бай степ. Іде щорічний приріст аудиторії «Главкому» (порівняно з минулим роком - як мінімум втричі), а це напряму впливає на надходження з реклами. І це не може не радувати. Сьогодні тільки гугл-реклама закриває третину витрат по проекту. Хоча я наполягаю на тому, що цивілізованого і прозорого ринку ЗМІ не існує. Кожен виживає так, як може. Мінімізовує затрати, як може. Але кожна криза - це ж і певне переформатування. Тому кожен чекає, коли повз нього пропливе черговий «труп конкурента», щоб зайняти ту чи іншу нішу в рейтингу. Природній відбір, нічого надзвичайного.

- Скільки коштів уже вкладено в проект і чи маєте намір вийти на самоокупність?

Точно більше мільйона доларів. Зараз проект на самоокупності. Тільки не питайте, чи ми з Юлею на ньому багато заробили. Як колись казав один мій знайомий: якщо я не вкладаю гроші в проект - це вже значить, що я заробляю. (Сміється.)

- Чи не плануєте частину контенту зробити платною?

Зараз ця ідея не приживеться.

- Чи збільшуються ваші доходи під час виборчих кампаній? Чи були пропозиції підтримувати когось конкретно на виборах?

Попереду - виборча кампанія. Поки що партії не підписували з нами жодних рекламних контрактів. Так, ходять баєри, цікавляться цінами. Думаю, активна фаза розпочнеться тільки тоді, коли буде зрозуміло, за якою системою відбуватимуться вибори. Потім ще тижнів два по ринку бігатимуть люди з пакетами грошей і домовлятимуться, де дешевше. Для мне було б вигідніше, коли б фінансування кампанії було прозорим: контракт - рекламний пакет - гроші на рахунку. Бо всі прекрасно розуміють, як у ЗМІ найчастіше «заходять» гроші, але кожен в очах інших хоче виглядати святішим за Папу Римського. Бо всі розуміють - це нецивілізована схема. Але поки немає цивілізованого ринку, доводиться працювати так, бо тільки так можна вижити.

- Кого ви вважаєте своїми конкурентами на українському ринку?

Усі контентотворчі видання. Їх, до речі, не так багато. Бо створювати контент - це дорого, а копіпастити - дешево. Тому серед тисяч сайтів мене цікавлять тільки ті, де я можу прочитати щось, чого, можливо, немає на «Главкомі». В закладках - «Ліга», «Українська правда», «Інсайдер», «Українські новини», «Новое время», «Цензор». Із російських - «Слон», «Новая газета», «Сноб».

- Чи великий штат у «Главкому»? Скільки журналістів працює в ньюзрумі?

Штат оптимальний. З технічною службою та прес-центром - 15 осіб. До речі, вважаю, що наш прес-центр - один із найкращих комунікативних майданчиків. Бо якщо стоїть вибір, що обирати - комерційно привабливу чи актуальну тему, ми завжди обираємо останнє. З іміджевого погляду, вважаю, це більш правильне рішення.

- Сайт оновлюється цілодобово?

Так, 24 години.

- Які зарплати в журналістів? Бувають затримки виплат? Чи платите гонорари?

Зарплати - середні по ринку. Не нижчі, але й не «телевізійні». Але ті люди, які працюють зі мною роками, знають, що затримок із виплатою зарплат жодного разу не було. Можливо, це мій пунктик, але журналісти повинні думати в першу чергу над текстами, а не над тим, чи зможуть вони в цьому місяці оплатити оренду квартири. Але щоб не складалося про мене таке ліберальне враження, штрафів в офісі теж ніхто не скасовував.

- Що ви робите з непристойними коментарями на сайті?

Це дуже болюче запитання. На початку року ми відімкнули всі коментарі, щоб уникнути різкого протистояння тих, хто підтримував Майдан, і тих, хто був проти нього. На початку президентської кампанії коментарі повернули на прохання самих читачів. Але одночасно обмежили можливість додавання коментарів з-за кордону, бо почалася війна з Росією, ну, а ФСБ-шники люблять пастися на наших форумах. Зараз спостерігаємо чергову активізацію ботів, які ллють помиї - давайте називати речі своїми іменами - причому заданий напрямок зрозумілий: «укри тероризують Донбас». Тому прийняли рішення знову відмовитися від коментарів під статтями. Бо системно боротися з хамськими написами практично неможливо, а садити окрему людину, яка «воюватиме» з проплаченими дописувачами - немає сенсу.

- Чи не плануєте запустити ще одну версію іншою мовою?

Все більше схиляюся до думки робити «Главком» виключно українською.

- Які інструменти використовуєте, щоби збільшити відвідуваність?

Зараз на відвідуваність впливають у першу чергу політичні події, а не менеджерські розрахунки. На жаль. Читач ірраціонально ходить по сайтах. Головне - втримати його увагу, коли спаде (і я в це вірю) загальний рівень напруги.

-- «Війна компроматів - це теж інформація»

- Чи є на «Главкомі» табуйовані теми?

Є. Ми не пишемо «чорнухи», не публікуємо еротичних фото й не займаємося спамом. Ліберальне проєвропейське ЗМІ :)

- Як, на вашу думку, треба боротися із джинсою і чи можна її перемогти?

Джинса джинсі «рознь». Інколи в редакції ЗМІ надсилають матеріали, які мають суспільне значення, які запотребувані. А те, що за них ще й платять - то це ж прекрасно! Інколи джинса більш якісна, ніж окремі інформаційні повідомлення, які «не містять ознак джинси». Тому я за професійно підготовлену джинсу, нехай у людей, які так її розміщають, не закінчуються гроші! Для мене головне, щоб у новині була перевірена інформація. Не викривлена, не «бла-бла-бла», не пустопорожні заяви (які так люблять розсилати прес-служби і які також можна трактувати як джинсу), а саме інформація. «Що? Де? Коли? Як?». Згадуємо основи професії і як повинна бути написана інформація. Війна компроматів - це теж інформація. Злив документів - це теж інформація. І теж джинса в певному сенсі. Так, це, з одного боку, первісний лад! Але ми, на жаль, у цьому ладі живемо. Всі. І хто би що мені не казав, але немає жодного видання, де інформація стерильна.

{4}

- Чи повинні інтернет-видання, які позиціонують себе як ЗМІ, дотримуватися журналістських стандартів і Кодексу журналістської етики?

Повинні. Але спочатку давайте проведемо чітке розмежування, хто є хто. Є сайти, заточені виключно на те, щоби працювати зливними бачками. А є ті, хто будує репутацію. З погляду заробляння грошей і бізнесу кожен із цих підходів має право на життя. Інколи перші навіть заробляють більше, ніж другі. Все залежить від поставленої мети. Ну і від потреб суспільства. До Майдану і війни мені взагалі здавалося, що читачі переорієнтувалися на запощування фотографій котиків, а не новин. Можливо, це була така собі спроба «піти в Нірвану», змирившись, що Янукович прийшов надовго. Тому й ЗМІ у той час, як ви пам'ятаєте, особливо журналістськими стандартами не переймалися. Пливли за течією.

- Як ви вважаєте, чи повинні ЗМІ ставати пропагандистами, як того часто хоче влада? Чи прийнятно критикувати дії влади під час війни?

Не прийнято. Коли ворог біля порогу, треба допомогти владі перемогти у війні. В мене вже назбиралася велика тека матеріалів, які ми запустимо, коли ця війна закінчиться. Але зараз допомагати ворогу вести з нами інформаційну війну я не готовий. Раз мене не взяли воювати на Донбасі (розумію, що політруків із такою, як у мене, військовою спеціальністю в зоні АТО й так вистачає, натомість мало професійних військових, які мають досвід ведення сучасної гібридної війни), я маю робити те, що вмію найкраще. І головне - підтримувати інформаційну безпеку тими можливостями, які є.

- Як ви ставитеся до того, що великі медіавласники використовують ЗМІ у своїх економічних і політичних війнах?

Це закономірний процес. ЗМІ завжди були інструментом у руках тих, хто їх фінансує, тому дивуватися тут особливо немає чому. Так було і так буде. Головне, щоб тут не страждали міжредакційні відносини. Бо я бачив багато випадків, коли врешті-решт власники миряться, віскі за одним столом п'ють, а колегам-журналістам один одному в очі дивитися соромно.

- У липні проросійські бойовики оголосили полювання на 15 українських журналістів, у тому числі й на вас. Як ви сприйняли цю інформацію? Чи була якась небезпека життю чи погрози?

Я вже й встиг забути про цю ситуацію. Хіба мало навіжених? Я фаталіст, тому особливу звертати увагу на подібні речі не бачу сенсу. Правда, через кілька днів після цього листа до мене приходив слідчий СБУ, дізнавався, з якої адреси лист надійшов. Очевидно, це була власна ініціатива СБУ, не знаю. Хоча одразу сказав, що навряд чи зможуть спіймати того, хто цю всю муть писав. Після того жодних дій не було. Знаєте, скільки я отримував погроз із 20-річного віку, коли почав працювати в журналістиці? І що? Живий-здоровий. Готуюся до марафону.