«Стратегія 2020». Якою має бути логіка справжніх реформ

Запропоновано чергову Програму реформ – Стратегія 2020. Пам’ятаю, що ще в 2009 році Міністерство економіки розробляло Програму «Україна 2020: стратегія європейської інтеграції». Потім була Програма економічних реформ на 2010-2014 роки. Досить таки прогресивна, правда – політичної волі й бажання її виконувати не було. Зараз знову ми вигадуємо велосипед, навіть не проаналізувавши, що зроблено і які пріоритети мають бути обрані для подальшого поступу держави.

В даний час ми повинні обрати єдиний шлях розвитку, що визначить долю економіки України – шлях реформ. По суті ми маємо змінити економічну модель розвитку та перейти від експорто- та імпортозалежної, рентоорієнтованої моделі до моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

Україна постала перед необхідністю термінового здійснення низки глибоких структурних реформ, які мають докорінно змінити не лише відношення до України зовнішніх партнерів та інвесторів, але й насамперед самих українців, які мають стати головними інвесторами своєї країни.

Щоб реалізувати таку програму потрібно відповісти на три базових запитання: Хто це здатен зробити? Що потрібно зробити? Якими інструментами, в який спосіб, протягом якого часу і якими ресурсами будуть проводитись реформи?

Відповідаючи на перше запитання слід, запевнити, що швидкі та ефективні реформи може здійснити тільки ефективна й відповідальна влада, яка має легітимність, ПОВНУ довіру і підтримку від людей.

-- Складові реформ

Є дві складові без яких всі інші не мають змісту – адміністративна і судова реформа.

Першою необхідною складовою реформування має стати адміністративна реформа, здійснення якої і буде виконанням суспільного замовлення на ефективні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади й місцевого самоврядування, а відтак і на належне управління державою.

Метою реформування є створення ефективної системи влади, що надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні європейських стандартів, забезпечуватиме відповідальне використання бюджетних коштів та буде здатна вчасно й адекватно реагувати на соціально-економічні та зовнішньополітичні виклики. Для досягнення мети реформування повинна впроваджуватись ідеологія "служіння суспільству" як принципу функціонування публічної адміністрації.

Основними ознаками реформування мають стати:

1) формування ефективної організації та діяльності виконавчої влади насамперед шляхом інституційного розмежування політичних та адміністративних функцій у системі виконавчої влади;

2) організації професійної, політично нейтральної та відкритої державної служби шляхом відокремлення політичних посад від посад державної служби, установлення правових механізмів захисту державних службовців від незаконних політичних впливів;

3) створення системи спроможного місцевого самоврядування шляхом децентралізації публічних завдань (повноважень) та ресурсів, економічно достатніх суб’єктів місцевого самоврядування на всіх його рівнях.

Необхідно переглянути структуру органів виконавчої влади з погляду їх відповідності основним функціям держави та посилити роль і відповідальність міністерств у розробленні й реалізації державної політики. Питання надання публічних послуг та управління державними підприємствами повинні зосереджуватися в комітетах та агентствах, які мають перебувати у сфері управління відповідних міністерств. Такий перегляд структури і функцій дасть можливість оптимізувати чисельність управлінського апарату та підвищити якість його роботи з відповідним матеріальним і кар’єрним стимулюванням.

Іншою складовою реформування, яка повинна забезпечити ефективність і відповідальність влади, є реформування, а точніше – ПОВНА ЛЮСТРАЦІЯ судової системи, що потребує забезпечення доступності правосуддя, удосконалення системи судів, завершення створення повноцінної системи адміністративного судочинства, удосконалення судочинства, створення законодавчих гарантій реалізації права особи на справедливий судовий розгляд справ, формування корпусу професійних суддів, забезпечення неухильного виконання рішень судів та контролю за об’єктивністю цих рішень.

-- Модель національної економіки

Стосовно другого питання слід зазначити, що формування моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій буде вимагати проведення низки реформ, спрямованих на розвиток вітчизняного виробництва за пріоритетними напрямами. При цьому слід виходити з розуміння, що період, коли купівельна спроможність населення зростала за рахунок валютних кредитів і соціальних трансфертів, минула. Настав час переходити до підвищення продуктивності праці у виробництві та сфері послуг. Соціальні трансферти мають стати виключно цільовими, а їх величина залежати від реального матеріального стану отримувачів та наповнення бюджету як результату економічного розвитку. В той же час кредитні ресурси банківської системи повинні спрямовуватися переважно на розвиток виробництва та будівництва, а не на споживче кредитування (крім цільових програм підтримання попиту на високотехнологічні товари, що виробляються в Україні як вітчизняними, так й іноземними виробниками). Для реалізації такої концепції необхідно забезпечити реалізацію низки загальнонаціональних пріоритетів, які будуть стимулювати внутрішнє виробництво і стануть основою для досягнення високих темпів економічного зростання в середньо- та довгостроковій перспективі. До таких пріоритетів слід віднести:

- створення необхідних умов для перетворення України в євро-азійську транзитну державу, яка має стати зручним і економічно привабливим каналом транзиту товарів, послуг та пасажирів усіма видами транспорту між розвинутими, європейськими і такими, що швидко розвиваються азійськими та іншими ринками. Це не тільки дозволить залучити інвестиції, створити додаткові робочі місця, але й значно покращить інвестиційну привабливість країни в майбутньому. В першу чергу це стосується побудови та реконструкції інфраструктурних об’єктів аеропортів, морських та річних портів, терміналів, доріг, житлово-комунального господарства та обслуговуючої інфраструктури;

- широке впровадження проектів модернізації енергетики та енергозбереження з використанням усіх засобів державної підтримки як для промислових виробників, об’єктів житлово-комунального господарства, так і населення, що має мінімізувати енергетичну залежність країни і створити сучасні технологій для вирішення глобальної проблеми пошуку нових відновлюваних джерел енергії;

- розвиток аграрного виробництва з метою мінімізації імпорту продукції харчової промисловості та переходу до її експорту замість експорту сільськогосподарської сировини. Метою реалізації цього пріоритету має бути не тільки забезпечення продовольством власного населення, але й позиціонування України як важливого учасника вирішення глобальної продовольчої проблеми, зокрема в частині виробництва екологічно і генетично чистих продуктів;

- п’ятим пріоритетом має стати створення на території України точок зростання з метою формування належних умов для ефективних виробників, які задовольняють потреби внутрішнього ринку, виробляють інноваційну продукцію, що відноситься до четверного-шостого технологічних укладів, розширяють експортні можливості України за рахунок експорту інноваційної продукції.

Саме на цих пріоритетах має бути зосереджена державна підтримка. А вони, у свою чергу, стануть локомотивами піднесення всієї економіки.

Нарешті, третє питання стосується того як, за рахунок чого і в які строки можливо провести реформи.

Це питання є найважливішим. Неможливо провести всі реформи одночасно, якби цього не хотілось. Ні 60, ні 120. На це не вистачить ні організаційних засобів, ні ресурсів. Зрештою, цього не сприймуть громадяни. Будь-яка серйозна реформа в короткому періоді спричиняє погіршення ситуації у даній сфері діяльності і лише в середньостроковому періоді дає ефект, який перекриває втрати від процесу реформ і приводить систему до нової якості. Саме тому програма реформ має розглядатись як середньострокова стратегія з чітко визначеними етапами, завданнями і реальними ресурсами для виконання цих завдань. Основним принципом реалізації такої стратегії має бути вирішення соціальних проблем через прискорення економічного розвитку, а не навпаки. Меті прискореного розвитку мають підпорядкуватись усі інституції держави, включаючи політичні. Ключовим має бути принцип підпорядкування на період реалізації стратегії фіскальної (бюджетної) і монетарної політики цілям економічного розвитку і досягнення названих вище національних пріоритетів. З цією метою в країні слід запровадити середньострокове (1+3 роки) економічне і фінансове планування, основною метою якого є реалізація програми реформ і визначених пріоритетів, а інструментом – середньострокові стратегічні плани та середньострокові бюджети. При цьому перший рік планується детально, а наступні три роки узагальнено за основними показниками з відповідним періодичним продовженням планового періоду для того, щоб постійно мати середньострокове бачення розвитку країни та доступних ресурсів для такого розвитку.

Що стосується графіку реформ, основні реформи, які слід провести, мають дати позитивні результати максимум через 3–4 роки, щоб синхронізуватись з політичним процесом виборів.

Виходячи з цього та реального стану державних фінансів, спочатку потрібно здійснювати реформи, які не вимагають значних фінансових ресурсів, але дають наскрізний ефект, створюючи передумови для проведення наступних реформ, а також формують необхідну підтримку суспільства для проведення непопулярних і важких реформ у майбутньому. Крім того, мають бути продовжені реформи, які вже мали відчутний результат.