Міністр культури Євген Нищук: Терористи з’являлися в музеях із питаннями: «А де ваш Реріх?»
Мінкульт підтримує позбавлення Кобзона звання «народний артист України». Але рішення про це має прийняти Адміністрація Президента
За кілька тижнів новообраний парламент сформує новий уряд, але міністр культури Євген Нищук, вочевидь, не збирається полишати свою посаду. Очільник Мінкульта розповідає про зміни, яких вже вдалося досягти у реформуванні відомства, та планує подальший розвиток культурної галузі. Наразі ця сфера перетворилася на ще один фронт російсько-українського протистояння. Кремль в найкращих традиціях совка не забуває «заручитися» в своїй агресії підтримкою російських діячів культури. На думку міністра, у більшості випадків це відбувається добровільно-примусово. Однак є серед російських митців і відверті ненависники української держави. Наразі таких нарахували 14. Усі вони увійшли до списку персон нон-грата, а проти актора Пореченкова в Україні навіть завели кримінальну справу.
Але не забувають у Білокам’яній і про українських артистів: готових «продатися» підгодовують нагородами й перетворюють на іще один інструмент російської пропаганди.
Євгене, чи вдалося вам щось зробити для реформування галузі культури, враховуючи, що сьогодні перед урядом стоять значно нагальніші проблеми?
Культура зараз важлива з погляду національної безпеки. Події, які зараз розгортаються на Півдні та Сході країни, великою мірою спричинені відсутністю адекватних культурних процесів у цих регіонах. Попри те, що раніше влада належала вихідцю із цього краю, жодної уваги чи преференцій для тамтешніх митців не було. Тривалий час вони відчували себе покинутими й це також спричинило різницю у культурних цінностях.
Власне, це стосується України загалом. Проблема полягає в тому, що культура завжди фінансувалася за залишковим принципом. Усі звикли говорити про економіку, але не усвідомлюють елементарних речей. Наприклад, у Великобританії культурна галузь, сучасні індустрії, мають більший економічний дохід, ніж авіабудування. Якщо правильно вкладати кошти й приділяти увагу культурі, це може принести чималі дивіденди.
Однак потрібно зважати на те, що окрім сучасної індустрії та креативних культурних процесів, які можуть бути конкурентоспроможними і приносити гроші, є недоторкана частина культури, яку треба захищати – це наша культурна спадщина, яка знаходиться у плачевному стані.
Наразі Міністерство культури розпочало активну співпрацю із європейськими структурами. Так, наприклад, Європейська комісія взяла на себе 80% фінансування першої міжнародної конференції за участі України та світових експертів, яка стосувалася фінансів, менеджменту й розширення аудиторії культурних закладів. Ми виробили план стратегії розвитку галузі. Це не кінцевий документ, європейські партнери вносять в нього правки.
У нас розробляється ще одна важлива програма, в якій йдеться про розвиток малих і середніх міст, депресивних населених пунктів. В число останніх входять міста, які зараз звільнені нашими військами. Вони перетворюються у депресивні точки, які повинні заповнюватися не лише інфраструктурою, а й культурним продуктом. Для цього потрібна особлива інформаційна політика, яка б інакше будувала спілкування із людьми. В цьому напрямку вже розпочата програма «Взаєморозуміння», на яку виділено 2 млн. гривень. Це був конкурсний проект, який спрямований на залучення ініціатив, більшою мірою, зі сходу та півдня України. Митцями та творчими колективами було запропоновано безліч ідей. За результатами конкурсу було фінансово підтримано 27 проектів. Це не просто загравання зі східними регіонами. Ця програма покликана об’єднати культурні процеси сходу та півдня й включити їх у загальний український культурний контекст. Звісно, в них є свої особливості й відмінності, але вони мають стати частиною українського культурного поля.
Ніщо так не єднає як культура. Питання в тому, як зробити там культурний центр, в якому показували б правдиві фільми – документальні чи художні, проводилися б конференції, круглі столи за участю відомих митців, яких треба активно туди спрямовувати. Це матиме більший вплив, ніж політики. Шокова терапія зараз не підходить, це буде робитися м’яко. Ті, хто вже дізнався правду, мають спрагу до нового продукту, ті ж, хто ще цього не розуміє, – з ними треба працювати обережно, щоб вони не думали, що це тиск чи насаджування.
Також нещодавно у Києві стартував культурний проект «Донкульт», який попри складнощі представив митців з Донбасу. Попри стереотипи про шахти й індустріальні пейзажі, це край, багатий на художників, музикантів, поетів тощо. Окрім того, ціла низка митців, артистів спрямовуються на звільнені території, щоб підтримати дух і заповнити утворено порожнечу культурними й духовними цінностями.
Є програма «Креативна Європа». Це – великий прорив, що нам дали можливість увійти до неї на пільгових умовах. Ми маємо створити у Києві бюро «Креативної Європи», щоб мати змогу отримувати гранти на проекти, які будуть здійснюватися з ініціативи держави та представників громадськості. Ми залучатимемо цілу низку міжнародних експертів, які мають надати допомогу в складанні проектів. Це дасть можливість закрити діру, яка існує в бюджеті.
Іще одна програма передбачає надання технічної й експертної допомоги для вирішення проблем із об’єктами культурної спадщини. В рамках цієї програми пройде оцифровування матеріалів, паспортизація музейних експонатів, яку не проводили вже багато років. Але є проблеми, оскільки наші музеї знаходяться на окупованих територіях.
Як ваше призначення змінило роботу Мінкульту?
Що ж стосується самого міністерства культури, воно могло б бути меншим. Деякі його відділи можна реорганізувати, а деякі збільшити - ті, що стосуються сучасних індустрій. Має бути створена державна програма читання, Інститут книги за польським зразком. До речі, коли зайшла мову про люстрацію, в нас не було кого люструвати. Я це зробив майже одразу, протягом першого місяця роботи. Тоді були змінені всі заступники, голови департаментів. Довгий час тривала боротьба із департаментом спадщини – його довелося розформувати, бо було важко зняти головних його діячів, які були причетні до скандальних забудов. Парадоксально, але в нас потрапив під люстрацію перший заступник Держкіно Сергій Сьомкін. Я хочу боротися за його повернення. Він дійсно працював у той час, але є великим фахівцем й стримував багато негативних речей.
Які головні пріоритети вашої роботи зараз?
Наш головний пріоритет – тісна співпраця із європейськими програмами й захист інформаційного простору. Ми вже сформували комісію, яка здійснює надання ліцензій російським фільмам як країні-агресору. Ми заборонили прокат фільмів «Біла Гвардія» й «Іван Піддубний», заборонили цілу низку серіалів, в яких йде звеличення російського спецназу й інших силових структур. Але проблема в тому, що більшість каналів – комерційні. Для їх власників наші накази не є обов’язковими для виконання. Для того, щоб вирішити цю проблему, потрібно зайняти політичну позицію й позбавляти їх ліцензії за невиконання рішень Держкіно та Держкомтелерадіо.
Російські ЗМІ вважають, що ми вводимо цензуру на мистецтво, але насправді ми вводимо цензуру на кремлівську пропаганду. Де-факто Кремль давно проводив дискримінаційну політику щодо українських митців, хоч в законі в них і не написано цього. Жоден український актор не виконував головної ролі в серіалах, які знімали спільно Україна і Росія. Хоч вони і розказували, що це робиться за їх гроші, але насправді вони «доїли» наших бізнесменів. Ми знаємо, до якого стану була доведена кіностудія ім. Довженка. Вже навіть було розроблено план торгового центру, який мали побудувати на її місці.
Зараз ухвалено рішення про зміну орендної плати на наших національних кіностудіях. Після цього російські серіали звідти пішли. Але це дає нам можливість розвивати спільну діяльність із Західними партнерами. Можливо, навіть хтось із Голівуду захоче відкрити тут свою філію, модернізує студію, на якій ми зможемо виробляти і свій продукт. Критики такого сценарію говорять, що нам дадуть не більше 30% виробництва, але це прорив для українського кіно – 10-15 фільмів на рік.
В якому режимі працюють культурні заклади на окупованих територіях сходу?
Вони працюють. Інша справа, що їх очільники подали у відставку. Тут є дуже делікатний момент. Не можна звинувачувати тих, хто там зараз працює у тісній співпраці з «ДНР» чи «ЛНР». Дуже велика кількість людей просто не може поїхати, залишити родини чи хворих родичів. Ми намагаємося виробити механізм оплати їх праці. В рамках «Донкульту» ми зібрали музейників й домовилися про план дій. Поки що, окрім вилучення старих танків і пушок, інших втрат немає. Ми тримаємо з ними контакт думаємо над тим, як їм допомогти отримати кошти. Зараз існує заборона казначейства продовжувати фінансування закладів на окупованих територіях, адже гроші можуть просто не дійти й ніхто не може контролювати роботу. Зрозуміло, що про евакуацію музеїв не може бути мови – ніхто не дасть їм вивезти все, що потрібно.
Однакми розробили план допомоги Донецьким театрам, Луганській філармонії тощо. Спочатку ми думали надати їм можливість гастролювати, щоб казначейство могло оплачувати їхню діяльність. Також домовилися із губернаторами, щоб театри могли переїхати на більш безпечні території області. Ті ж, хто залишилися, живуть з власної праці. Вони дають виставу отримані від продажу квитків кошти одразу розходяться: на їжу цим людям. До речі, зали повні. Люди ходять в театр.
Окрім того, у нас є інформація, що гроші, які викрали в Криму, виплачують у «ДНР». Це не системні виплати, але бувають разові викиди.
Терористи в музеї ходять? Окультурюються?
Ні, не ходять. Хоча, деякі з’являлися в музеях із питаннями: «А де ваш Реріх? Ми чули, що він тут є». Утім, всі дорогоцінні картини були вивезені на виставку.
Чи опікується міністерство діячами культури й мистецькими колективами-переселенцями?
Відносно велика кількість акторів вже отримала нашу допомогу. Вони змогли переїхати в інші українські міста й влаштуватися на роботу. Окрім того, були внесені зміни до відповідної постанови, які дозволяють перенести ставки в ті чи інші заклади інших міст. Виникли проблеми, коли люди хочуть працювати в якихось закладах, але там немає місць й, відповідно, коштів.
Також до нас звернувся відомий диригент Василь Василенко, який є лауреатом Шевченківської премії за «Летючий Голландець». Зараз він працює на півставки у Київській консерваторії. Також є домовленість, що він буде диригувати ті чи інші вистави в Національній опері. Є інформація, що в Києві перебуває артист балету і засновник школи хореографічної майстерності у Донецькому академічному державному театрі опери та балету Вадим Писарев. Ми намагаємося вийти на нього і думаємо, як йому допомогти. До нас зверталася ціла низка митців із Луганська.
В який спосіб підтримують стосунки із кримськими митцями?
На жаль, контакт із музеями і діячами, що лишилися на півострові втрачений. Однак, ми сприяємо окремим митцям, які переїхали на материкову частину й хочуть тут працювати Ми створюємо Кримський дім – на разі є директор і статут. Майже вирішено питання із приміщенням. Зараз його планують відкрити за адресою Суворова, 9. Ця споруда потребує реконструкції й ремонту, але це дозволить зробити там справжній культурний центр, де будуть проходити виставки, концерти, інші культурні заходи і це стосується не виключно кримських татар, а й інших етнічних груп, які проживали в Криму, а зараз переїхали з окупованої території.
Чи плануються зміни керівників національних театрів?
У нас вже відбувся конкурс на Одеську оперу. Його виграв за рекомендацією експертної групи і бажанням самої трупи громадянин Німеччини Борис Блох. З ним укладуть пробний договір і він приїде сюди на рік, щоб спробувати запровадити тут власні цікаві ідеї. У багатьох інших є чинні контракти й потрібно створити профільну комісію, яка визначить серйозні правопорушення з їх боку. Тільки тоді їх можна буде відсторонити і оголосити конкурс. Також ми розвели посади художнього керівника й директора у Львівській національній опері, оскільки там цю роботу виконувала одна особа.
Однозначно, що треба оживляти цю сферу. Якщо буде неефективна робота тих чи інших керівників й громадськість вимагатиме змін, ми будемо реагувати на це й проводити їх.
Днями Мінкульт заявив про внесення до переліку персон нон-ґрата 14 осіб. Чому саме 14 і хто ці особи?
З самого початку ситуація розгорталася таким чином: з’явився постійно розширюваний список культурних діячів, які підтримали Путіна у його діях стосовно анексії Криму та ведення воєнних дій на Донбасі. Ми неодноразово закликали їх цього не робити, адже люди мистецтва повинні бути миротворцями, особливо в такі тяжкі часи. В кінці таких підписантів було понад 500. Більшість з них, за нашою інформацію, дізналися про свій підпис постфактум. Ситуація доволі проста в традиційному для Кремля дусі – всіх «нагнули». Це не виправдовує ситуацію, але ми не можемо скласти список санкцій для більш ніж 500 діячів культури.
Тож, список, який надало Міністерство культури, переходило в опрацювання інших органів, а саме МВС, МЗС, СБУ та Генпрокуратури. Вони визначили тих, хто неодноразово висловлював негативне ставлення до України, демонстрував зневагу до наших цінностей, мови, історії, героїв і нехтування нашими законами. Таких нарахували 14. Розголошувати їх імена, згідно з правилами, ми не можемо, але здогадатися – неважко.
Але про заборону в’їзду для Кобзона, Охлобистіна і Задорнова все ж стало відомо.
Я також не розголошував їх імен. Радше, це була реакція, й абсолютно обґрунтована, щодо приїзду Кобзона, його підтримки бандформувань, знущань Задорнова над української державою, одіозних заяв Охлобистіна. Це не люди мистецтва – митці не можуть так мислити.
Розширення цього списку в компетенції тих самих органів, але, безумовно, реакція на кадри із Пореченковим, який, очевидно, переплутав зйомки у фільмі із реальністю, не зрозумів, що кров може бути не бутафорна, має бути відповідною. Безумовно, він має увійти до цього списку.
Згодом про наших героїв, яких вже прозвали «кіборгами», справді можна буде знімати фільм.
Чи реально заборонити аудіо- та відео продукти за участю цих осіб?
Власне, комісія вже дала рекомендацію зупинити трансляцію таких сереалів. Щодо Пореченкова, Міністерство вже направило прохання щодо заборони фільмів за його участю. Деякі заборони існували й раніше, але, знову ж таки, проблема в тому, що вони не виконуються. Наприклад, «Інтерни» нашою комісією були заборонені вже давно, але їх продовжують показувати. Міністерство буде звертатися напряму до Генпрокуратури, з приводу не виконання рекомендацій відповідних органів.
Чи буде міністерство ініціювати позбавлення нев’їздних осіб звання народного артиста України?
Ми можемо і будемо це ініціювати, але це виключно у компетенції Адміністрації Президента України. Державні нагороди визначає і надає лише АП. Тож, відповідь за ними.
Чи створює міністерство списки українських діячів культури й науки, які також мають потрапити під санкції?
Такого списку ще немає, хоча шкода. Власне, чи вживати до них санкції – це компетенція відповідних органів. Утім, не варто забувати і про реакцію людей на артистів, які в час, коли гинуть наші люди, їде на російський фестиваль чи за російською нагородою. Усі розуміють, що це неприпустимо. Неодноразово були випадки, коли концерти таких діячів зривалися, бо, зважаючи на їх поведінку, люди просто не купували квитки.
Як Мінкульт оцінює ситуацію з підпалом кінотеатру «Жовтень»? До якої версії ви схиляєтеся?
Однозначно, я розглядаю пожежу як спробу рейдерського захоплення. Війна точиться не стільки за приміщення, скільки за саму землю. Однак, контент кінотеатру «Жовтень» заслуговує на увагу. Потрібно, що б кінотеатр продовжував свою роботу. Культурна спільнота, молодь мають бути солідарними й виступати за те, щоб відбудувати кінотеатр, відновити його діяльність.
Нещодавно з’явилась новина про участь українського документального альманаху «Чорний зошит Майдану» у російському конкурсі «Лавр-2014». Наскільки етично брати участь у конкурсах країни-агресора?
Ми розробили певні рекомендації, щоб митці усвідомлювали, в яких обставинах ми опинилися і не брали участі в тих чи інших заходах. Але деякі випадки дозволяють вголос сказати про наші проблеми Наприклад, нам вдалося звернули увагу на ситуацію довкола режисера Олега Сенцова. Тоді цим питанням зайнявся Міхалков, з’явилася надія, що він має велику вагу і це ганебне ув’язнення припиниться, але, виявилося, що його слово нічого не варте. Є лише Путін і його думка.
Що ж стосується «Лавра-2014» - це фестиваль документального кіно. Його засновник – Віталій Манський, який є адекватною людиною. Там будуть представлені документальні стрічки з різних європейських країн. Можливо – це один із шансів показати на території Росії фільм про те, що відбувалося на Майдані. Його знімали студенти Карпенка-Карого. Підбиття підсумків буде 24 листопада, наш фільм входить в трійку лідерів.
Як ви прокоментуєте факт призначення директором палацу «України» Романа Недзельського – чоловіка куми президента Оксани Білозір?
Хотів би зазначити, що це не в нашій компетенції. Такі призначення робляться через Адміністрацію Президента, Державним управління справами. Цей об’єкт не знаходиться у підпорядкування Мінкульта, Палац повністю під ДУСею.
Єдине, що зазначу, чоловік Білозір довго працює в сфері культури і є хорошим менеджером. До того ж, керівництво «України» підтримує наші ініціативи, наприклад, щодо диференціації цін на наших і на іноземних митців.
Зараз працівники Театру на Подолі, які орендують малу сцену Палацу «Україна» скаржаться на тиск і збільшення орендної плати з боку керівництва палацу.
Я дуже вболіваю за цей театр, але він муніципальний. Незрозуміло, чому досі не можуть завершити вже майже збудоване приміщення їх театру. Це було б чудово і для культури Києва, і для архітектури Подолу. У розмовах із представниками КМДА я лобіюю інтереси цього театру. Саме через відсутність основного приміщення вони вимушені грати там. Будемо шукати консенсус щодо адекватної орендної плати.
Менш ніж за місяць Україна відзначатиме роковини Голодомору, але поки що немає жодних відомостей про відповідний указ президента. Міністерство включено в процеси підготовки?
Такий указ вже напрацьовано. Тут виникла непроста історія, адже обрана дата співпадає із річницею святкування подій, які слугували початком Майдану. Але в один день це проводити не можна. 22 листопада будуть здійснюватися заходи щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору.
Заходи ж до Дня Свободи, який мають повернути, буде святкуватися у неділю, 23 листопада, у форматі віче.
Чи йде якась дискусія щодо повернення терміну геноцид стосовно Голодомору в українське законодавство?
Зараз це питання опрацьовується Інститутом національної пам’яті. Днями буде зібрано перший оргкомітет і винесено ініціативи з цього приводу.
В Україні майже рік триває «ленінопад», його ініціаторів не карають лиш через політичну волю…
Тут, варто говорити про те, що не було волі культурно зняти ці пам’ятники. Тоді не було б потреби застосовуватися санкції до людей, які це роблять у стихійний спосіб. Ми думаємо про створення місця, на зразок парку тоталітарного режиму у Литві, де було б зібрано усіх ленінів із табличками, де б було вказано звідки пам’ятник, хто його зробив. Комусь це б могло бути цікавим. Зараз ми шукаємо місце для такого парку й щойно воно буде знайдено, вцілілі леніни будуть туди перенесені й не доведеться порушувати жодних справ.