«Ми поквапилися оголосити себе країною, де перемогла свобода слова…»
Свобода слова - найбільше демократичне завоювання останніх п’яти років, яким так пишалися і дорожили в Україні, - опинилася під загрозою.
Протягом останніх двох місяців це відчуває кожен із нас, вмикаючи телевізор, радіоприймач, гортаючи сторінки газет. Там різко поменшало того, що називають правдою життя. Фактично відсутня твереза оцінка актуальних подій державного масштабу – про здорову критику і мови нема. Натомість з’являються спотворена інформація, компліментарні, «причесані» чтива, видовища, далекі від реалій життя. Журналісти перестають бути суспільними контролерами влади, зі сторожових псів демократії вони перетворюються у придворних песиків. Симптомами згортання вільнодумства в Україні занепокоєна Європа. За нинішньої влади вітчизняний інформаційний продукт став нагадувати витвори лакейської журналістики, що з’являються з-під пера, об’єктива, мікрофона у російських ЗМІ. Обмеження інформаційної свободи - це прямий шлях до «путінізації» України, втрати іншої незалежності - державної…
Для тривоги є підстави. Під надуманими приводами ліквідовано Національну комісію з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі, яка функціонувала при президентові. Всупереч традиції світових демократій, українській опозиції не віддають парламентський Комітет зі свободи слова. Журналістам, які мають сміливість ставити колючі питання, не знаходиться акредитаційних карток на заходи за участю перших осіб – приклад з висвітленням «харківського пакту» Януковича – Медведєва тому свідчення. Якщо ж владу запрошують для звіту, вона його відверто ігнорує. Саме так можна розцінити відмову заступника голови Адміністрації Президента Ганни Герман від участі у публіцистичній програмі Мустафи Найєма «Чорне і біле» на каналі ТВі.
До речі, цей канал недавно мав проблеми з втручанням у його діяльність з боку СБУ. Родина керівника цього державного органу Валерія Хорошковського, за словами віце-спікера парламенту Миколи Томенка, тримає під контролем дев’ять телеканалів так званої групи «Інтер». Тож чи треба дивуватися суцільному «одобрямсу» нинішній владі, який ллється з ефіру?
«Посмирнішав» колись «колючий» «Канал чесних новин», звідти зникла програма «5 копійок». Подейкують, що власник «5 каналу» Петро Порошенко веде переговори про продаж акцій «регіоналу» Борису Колесникові. Які зміни відбудуться у редакційній політиці у разі зміни господаря, передбачити нескладно...
Опозиційним політикам все важче пробитися у прямі ефіри для донесення своєї думки. Акції спротиву нинішній владі, якщо і показують, то під таким ракурсом, щоб применшити їхню масштабність. За словами голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолія Гриценка, 27 квітня під стіни Верховної Ради вийшло не менше 10 тисяч противників ратифікації флотських угод. Однак український телеглядач побачив на екранах спини кількадесяти людей. За словами Гриценка, тенденція на згортання об’єктивної журналістики існує, телевізійні новини все більше набувають радянського формату…
Міліцейський міністр Могильов гучно заявляв, що в його відомстві миттєво реагуватимуть на будь-які утиски журналістів. Однак коли телекамери одного з провідних каналів знімали рейдерське захоплення Криворізького гірничо-збагачувального комбінату і братія у шкірянках товкла по апаратурі, викручувала руки операторам, правоохоронці опускали очі…
Відроджується цензура, з’являються так звані темники. Як у кучмівські часи, зміст новин корегують, а тим, які мають значення суспільної ваги, не дають ходу. Історія, яку розповів репортер каналу «1+1» Мирослав Откович, засвідчує: влада намагається не допустити жодного кривого слова на свою адресу. Йдеться про сюжет, в якому журналіст давав оцінку недавньому виступу президента України на сесії ПАРЄ щодо Голодомору. Як відомо, Віктор Янукович у Брюсселі заявив, що Голодомор не був геноцидом українського народу. Це й стало інформаційним приводом для підготовки матеріалу Мирослава Отковича. Журналіст співставив слова Януковича із положеннями закону, де заперечення Голодомору вважається приниженням українського народу, наругою над пам’яттю мільйонів жертв радянського режиму. Однак з’явитися на екранах цьому матеріалу так і не судилося – прийшла відповідна директива…
Забороною на думку можна назвати рекомендацію журналістам народного депутата від Партії регіонів Олени Бондаренко більше вдаватися до викладу фактів, аніж до аналізу подій. Схоже, саме цього бояться нинішні правителі. Ще більш дивною є заява пані Бондаренко, що журналісти мають нести відповідальність за трансляцію «безвідповідальних заяв політиків». Слід розуміти так: якщо Микола Янович Азаров «послав» інших політиків на три крапки – то ганьбу за це посилання разом з ним повинні розділити і ЗМІ. Або якщо той же Азаров вважає, що місце жінок тільки на кухні, то вина за відсутність гендерної толерантності лежить на «Українській правді» чи УНІАНі, які цю «мудру» думку керівника уряду донесли до читача...
Про те, що команда Віктора Януковича не церемониться зі свободою слова, наслухалися у міжнародних інстанціях. Гострого листа написали українському президентові «Репортери без кордонів». У Всесвітній день свободи преси тривожну заяву виголосили у Євросоюзі. «Ми стурбовані останніми випадками насильства та утисками проти журналістів в Україні, - йдеться у цьому документі. - Обмеження опозиційним політикам у доступі до ефірного часу, відмова деяким журналістам у праві брати участь у висвітленні офіційних зустрічей також збільшує стурбованість ЄС».
До слова, за рівнем свободи слова Україна займає 108-е місце. Такого висновку дійшла неурядова американська організація Freedom House. Нас назвали «частково вільними»…
Коментар для «ВЗ»
Андрій ШЕВЧЕНКО, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації
Підстави для тривоги однозначно є. Коли українці включають телеканали, вони бачать, як на очах міняється атмосфера новин – замість іронічно-критичного ставлення до політиків, до влади, замість спроб подати збалансовану інформацію, бачимо зовсім інше. У нас розцвітає цензура, вечірні новини перетворюються на хроніку офіційних повідомлень від влади. Ми бачимо, як журналісти на очах втрачають гідність. Мене тривожить тон заяв окремих представників влади. Зокрема, реакція Ганни Герман на лист «Репортерів без кордонів», де вона перекладає вину за погіршення ситуації із свободою слова на опозицію. Ми вже це проходили у 2004 році, коли замість того, щоб виправляти ситуацію із цензурою, влада кивала на опозицію. Дивує заява моєї колеги по Комітету Олени Бондаренко, яка вважає, що журналіст повинен нести відповідальність за безвідповідальні заяви політиків. Команда, яка нині при владі, історично була на іншому боці барикад у боротьбі із цензурою, вона не пройшла шляху еволюції в розумінні того, навіщо працює журналіст. Думаю, ми поквапилися оголосити себе країною, де перемогла свобода слова. У нас було кілька достойних перемог в окремих битвах, але загальна війна ще далеко не закінчена…
На фото: Українську журналістику, яка звикла жити за демократичними стандартами, підштовхують до стану «нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу»...