«Телебачення державне має бути тільки україномовним» – Масенко

Коли дві мови конкурують в одній країні, перемагає та, якої більше у сфері комунікацій, каже мовознавець Лариса Масенко. Вона переконана, що після Революції гідності українська так і не стала по-справжньому державною, оскільки влада не здійснює мовну політику. Своїм поглядом на мовні зміни в країні у День української писемності та мови професор Києво-Могилянської академії Лариса Масенко поділилась із Радіо Свобода.

Під час Помаранчевої революції Київ зокрема різко заговорив українською. Коли спало це політичне натхнення, менше стало і української мови. Два роки тому в країні відбувся набагато серйозніший злам: Майдан і війна. Як це все змінило становище державної мови?

{1-}

Під час другого Майдану ми вже втратили людей, це був Майдан із жертвами, і після перемоги Революції гідності українці чекали на те, що українська мова здобуде те місце, яке їй належить, тобто що вона нарешті стане державною мовою.

Надзвичайно прикро, що цього не сталося. Зараз фактично пропагується українсько-російська двомовність. Уже зараз, перед тією загрозою, яка постала перед нашою країною, коли Росія відверто показала, яка це «братня» країна, замість того, щоб зараз зміцнити мовний кордон із Росією, ми бачимо, на жаль, протилежне – бачимо посилення русифікації. І запущена ця «мантра» про російськомовного патріота, російськомовного захисника вітчизни – так, начебто ті хлопці, які захищають Україну, захищають російську мову, тобто мову, яка стала вже і мовою ворога.

Ви вважаєте, що влада стала менш україномовною?

На мою думку, так. Ну, порівняно з Януковичем, може, ні, а ось порівняно з попередніми періодами, навіть із періодом Кучми, мені здається, менш україномовна.

Я навіть можу пояснити тези про російськомовних патріотів тим, що, можливо, і президент, і його оточення хочуть уникнути конфлікту – вони розглядають так, що у нас поширена українська і російська, то нехай так і буде. Але це абсолютно хибна позиція, і відомо з соціолінгвістики, зокрема, що в таких ситуаціях конкуренції двох мов в одній країні перемагає та, якої більше у сфері комунікації. Тому основним завданням мовної політики мала б бути зміна ситуації на домінування української мови в засобах масової інформації.

Ви сказали, що Вам не подобається «мантра» про російськомовного патріота, але ж це факт, що зараз дуже багато російськомовних українців доводять свій патріотизм на ділі. Потрібно їх українізувати?

Ні, я не вважаю – це люди дорослі. Річ у тім, що тут справді є певні труднощі. Складно те, що люди старшого віку, середнього, далеко не кожен може змінити мову спілкування – так перейти, власне, одразу. Але основна увага держави має бути спрямована на молодь. Два основні фактори – це освіта і культура, особливо, масова, телевізійна.

А що стосується наших військових, тих, хто захищає (і на Майдані, безперечно, частина людей була російськомовна), то ви знаєте, частина з них все-такий переходить на українську мову. Сам факт, що Росія виявляє агресію, викликає спротив. І я знаю приклад, коли російськомовний хлопець, киянин, переходить на українську, і вже дуже послідовно.

Я не вважаю, що треба примушувати людей говорити українською – влада має створити умови для того, щоб люди поступово оволодівали – ті, хто хоче оволодіти українською мовою, щоб вони мали можливість оволодіти.

На Вашу думку, які три перші кроки, щоб ці умови створити? Те, що держава може різко, швидко втілити.

В адміністрації – обов’язково. Державні службовці обов'язково мають володіти українською. Тобто коли приймають державного службовця, міністра на роботу, він має володіти, скласти іспит, або, якщо не володіє, значить, давати якийсь термін на оволодіння.

Телебачення державне має бути тільки україномовним. Українська мова не лишається сам-на-сам – весь час вона разом із російською, і російська домінує.

Але коли стає більше російської мови в комунікації, то це пояснюють часто потребою об’єднання, порозуміння з тією частиною людей на Сході, які налаштовані антиукраїнськи, ідеться про те, щоб надати їм більше свободи, зокрема й мовної.

Я думаю, вони мають. А що, вони не мають цієї свободи? Що, їх примушує хтось силоміць говорити українською? Річ у тім, що коли туди їдуть очільники або звертаються до них – чому вони не звертаються до них українською мовою? Хай ці люди російськомовні говорять російською, але ж у нас всі розуміють українською. Для чого до них пристосовуватись? Вони всі-всі розуміють, і, до речі, частина з них, може, й хоче чути українську. Це ж втрачається самий символ України. Українська мова – це символ держави. А крім усього, там треба підтримувати тих людей, які дуже активно зараз працюють на поширення української мови серед молоді, на виховання дітей.

Я не можу, правда, говорити, що є лише негатив – є й позитиви, ось зараз, у День української писемності та мови, відбувся Всеукраїнський радіодиктант. Це акція, яка підносить престиж української мови. Також зараз у Полтаві відкрився конкурс імені Петра Яцика – це теж акція, дуже важлива для поширення української мови серед молоді. Що ще, який позитив, – що все ж таки за ці 25 років у нас сформувалась частина свідомої молоді, яка вже організовується у громадські організації і вимагає свого права, щоб у своїй країні був україномовний простір.