Перехід на бік ворога? Чим займаються Богуслаєв і «Мотор Січ» у Росії

Чому В’ячеслав Богуслаєв та його «Мотор Січ» продовжують обслуговувати інтереси Росії, ба навіть не просто Росії, а авіапарку президента РФ? 19 листопада 2015 року менеджмент «Мотор Січі» підтвердив факт ремонту двигунів для літаків Путіна, і, схоже, не відчув від цього зізнання жодного дискомфорту…

Формально дії Богуслаєва не підпадають під жодну статтю Кримінального кодексу. Йому не «пришиєш» державну зраду (ст.111), бо дефініція цієї статті не відповідає нашим реаліям. В ній йдеться про «перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України». У нас же, як відомо, немає ані війни, ані збройного конфлікту. Натомість триває АТО, а ККУ не розписує правила поведінки під час антитерористичної операції.

Не підходить і стаття 258, частина 4 – «сприяння вчиненню терористичного акту», бо навіть попри АТО Україна не розглядає події на Сході як серію перманентних терористичних актів, скоєних Росією – ім’я нашого ворога прямо не озвучується, хоч і тримається в умі. З РФ не розірвані дипломатичні стосунки, триває торгівля, і не лише з боку Богуслаєва (влітку українські канали рекламували продукцію російської торгової марки «Чиста лінія», а зараз, напередодні зими, Демчишин не виключає закупівлю електроенергії в РФ. Щоправда, каже він, тільки «у випадку форс-мажору»).

Розділ ККУ «Злочини проти громадського порядку та моральності» ми проминаємо також, бо в кодексі під аморальною поведінкою на увазі мають проституцію або наругу над могилами, але аж ніяк не торгівлю з Росією. До того ж, як тільки мова заходить про моральність, «Мотор Січ» висуває вперед свого бойового слона – директора по зв’язкам з громадськістю Анатолія Малиша, котрий всі претензії побиває одним козирем – йдіть, мовляв, і поговоріть про це з людьми, чиї зарплати та виживання їхніх родин залежить від співпраці з РФ.

Тож єдине, що можна було б пред’явити Богуслаєву, це – самоправство (ст.356), чи то пак «самовільне, всупереч установленому законом порядку вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам». А в ролі установи, котра оскаржила б дії власника «Мотор Січі», міг би виступити уряд України, а також її президент.

Адже річ у тому, що ще в червні 2014-го Петро Порошенко своїм указом заборонив експорт до Російської Федерації військової продукції та продукції подвійного призначення. Ще через рік – наприкінці травня 2015-го – Верховна Рада денонсувала ряд угод з РФ, котрі охоплювали різні сфери двосторонньої співпраці. Нарешті, 16 вересня поточного року президент ввів у дію санкції щодо складеного РНБО переліку юридичних та фізичних осіб Росії, які потрапили під обмежувальні заходи.

Виправдовуючись за ремонт путінських літаків, Анатолій Малиш впирає саме на цю дату – 16 вересня. «Подивіться на дати замовлень – це травень і серпень. Цю інформацію навіщось витрусили і показали тільки тепер. Після того, як вийшов указ президента, ми більше нічого не ремонтуємо», – говорить Малиш. Але річ у тім, що богуслаєвський менеджер бреше. На додачу до підрядів у сумі 6,36 мільйона рублів, які «Мотор Січ» отримала в травні від Управління справами президента РФ, в жовтні поточного року компанія виграла тендер на ремонт техніки для ДП «Красноярський авіаційно-рятувальний центр МНС».

«Заборона розповсюджується тільки на ремонт та обслуговування військової продукції. А це продукція не військова», – зазначає Малиш з приводу співпраці з красноярськими еменесниками. Взагалі-то ще рік тому йшлося про заборону постачання продукції подвійного призначення, а ті вироби, що їх виготовляє (та ремонтує) «Мотор Січ», і є саме такою продукцією. Але з точки зору Малиша та Богуслаєва, це, мабуть, не суттєво.

Втім, якби я був адвокатом Богуслаєва, то зауважив би, що він – не єдиний (хоча й найбільший) порушник президентських указів. Це не виправдовує власника «Мотор Січі», але бодай якось пояснює той бардак, що царює в державі. Загалом протягом 2014 року (за 2015-ий статистики ще нема) Україна експортувала військової техніки на 664 мільйони доларів. З них 155 мільйонів є виручкою від торгівлі з Росією.

На цю торгівлю, яка й досі триває, звернули увагу і американське видання The Washington Post, і Стокгольмський інститут дослідження проблем миру. В опублікованому Інститутом звіті йдеться про те, що серед товарів, які Росія закуповувала в Україні, числяться двигуни для навчально-бойових літаків Як-130 (розробки «Мотор Січі»), і літаки Ан-140, Ан-148 (виробництва заводу «Антонов»).

Ймовірно, що поточний, 2015-й, рік внесе деякі корективи у подальше просування української зброї на російський ринок (все ж таки недарма і уряд, і президент, і РНБО з парламентом понаписували стільки директив!), але розмови про те, що від виконання поставок в Росію залежить життя простих українських трудівників, триватимуть й надалі. Ці розмови вигідні великому бізнесу, до того ж, теза про те, що «без замовлень з РФ нам ніяк не обійтися» ще ніким не спростована. Хоча є щонайменше два виходи для тих, чиє виробництво раніше було орієнтовано на Росію.

По-перше, можна було б провести аудит контрактів з РФ та забезпечити виконання виключно їхньої експортної частини. Тобто, наприклад, постачати двигуни для тих машин, які Росія будує в інтересах третіх країн. Другий варіант – ще більш простий і більш природний, а саме: переорієнтувати виробництво військової продукції на потреби української армії. Якщо конкретно, то фахівці ведуть мову про розгортання програми модернізації всіх гвинтокрилів армійської авіації Мі-8 та Мі-24, які знаходяться на озброєнні українських силових відомств, а також про переключання зусиль виробників на заплановану розробку вітчизняного вертольота МСБ-6 «Отаман».

Це те, що стосується «Мотор Січі». Аналогічним чином (на потреби України чи інших держав) слід переорієнтувати і «Зорю-Машпроект», яка постачає в РФ газотурбінні двигуни для військових кораблів; і КБ «Південне» та завод «Південмаш», «заточені» на авторський нагляд та аналіз технічного стану ракет, вироблених в Україні і проданих в Росію. Це непросто, проте за останні без малого два роки для перепрофілювання українського військового виробництва не було докладено навіть мінімальних зусиль.

…Якщо відволіктися на мить від України, Росії та їх зрощеного – як сіамські близнюки – військово-промислового виробництва, дуже корисною буде згадка про те, чому цивілізований світ не довіряє лідеру Сирії Башару Асаду. Асад і бойовики ІДІЛ не є взаємними ворогами, зауважує глава американського Держдепу Джон Керрі, адже Асад фактично не бореться з ІДІЛ, бо уклав домовленість з терористами. У розвиток цього твердження очільник французького МЗС Лоран Фабіус додає, що сирійський конфлікт багато в чому є двозначним, оскільки уряд Сирії закуповує нафту, видобуту терористами ІДІЛ, чим сприяє їх існуванню, а отже й їхнім численним злочинам.

Україна також має все ще діючі торгівельно-економічні домовленості з Росією – країною, що здійснила анексію частини її території. Підтримуючи зв’язки з агресором, ми так чи інакше заохочуємо його до подальших протиправних дій. Я думаю, цілком зрозумілим є те, що якщо керівництво України хоче уникнути небажаних паралелей з Асадом (з його подвійною грою та торгівлею з ворогом), то тоді з обслуговуванням путінських літаків слід покінчити раз і назавжди.

А якщо приватні підприємці «не слухаються» розумних доводів та обов’язкових до виконання указів, з ними слід чинити згідно із законом. Але закон має бути не лише чітким, а й однаковим для всіх. Тож в першу чергу саме керівництво нашої держави мають визначитись, з ким воно та на чиєму боці грає у даний драматичний момент.