Рік Червоної Мавпи. Що очікує на Україну?
Ми встоїмо – адже Вогняна Мавпа сприяє терплячим, творчим та веселим
Як прийнято – і небезпідставно – вважати, прогнози – річ невдячна. Тому політологам, на мій погляд, ніколи не слід ігнорувати гороскопи – попри маніпулятивність, вони містять поживний грунт для думок, тим більше, що як і Книга Змін, астрологія лише натякає, нічого не кажучи прямо. Наприклад, Володимир Путін – за гороскопом «дракон» – пройшов свій останній енергетичний пік у 2012 році, коли зміг придушити протести на Болотній площі та повернути собі офіційну повноцінну владу. В один рік народилися Петро Порошенко та Дмитрій Мєдвєдєв, що нібито натякає на те, що Петро Олексійович, як абсурдно це зараз би не виглядало, знайде спільну мову із наступним російським лідером, а таким поки що законним чином може стати лише Мєдвєдєв. У свою чергу, роком сили Порошенка був 2013, у той час як Міхаїл Саакашвілі недарма провів свій Антикорупційний форум ще в цьому році – адже саме в 2015 він знаходився на хвилі зоряних обіцянок.
Вогняна Мавпа, яка вже прямує на Землю – суперечлива, примхлива, має найглибшу серед усіх знаків інтуїцію, а також відрізняється артистизмом, виявляє шалену енергію, але так само швидко перегорає. Також цікаво, що всі минулі роки Мавпи, починаючи з 1944, були важкими для російсько-радянського імперства. Так, у 1956 було розвінчано «культ особи» Йосипа Сталіна, 1968 рік – асоціюється з великою культурною революцією Заходу, 1980 – Московська Олімпіада, яка розорила радянську економіку (в грудні 1979) – введення військ до Афганістану, 1992 – реформи Гайдара, 2004 – «помаранчева» революція в Києві.
Тепер, коли всі натяки зроблено, вернемося до серйозного. Що може очікувати на Україну? З поганого – спроби зірвати Мінські угоди, адже їхнє подальше виконання позбавляє змісту існування режимів організованих злочинних угруповань в Донецьку та Луганську, а їхнє утримання коштує Москві все дорожче.
Також, у першому кварталі наша економіка ще відчуватиме наслідки запровадження Росією ембарго, а також кроків, що запроваджуються у відповідь, після чого товарообіг зведеться до відносно невеликих об’ємів закупівель газу (а в 2017 році, мабуть, зчезне і ця стаття імпорту). Втім, повноцінна торгова інтеграція з ЄС збалансує ці ризики.
Звісно, Росія піде в суди із «кредитом для Януковича», хоча Москва слабшає так швидко, що цим закінчиться ця лінія, зараз сказати досить важко. На боці України – певна міжнародна практика, що утворилася після аргентинських дефолтів: якщо дійшли згоди з більшістю кредиторів, хтось один не може претендуватити на окреме ставлення.
До потенційних неприємностей можна зарахувати і референдум у нідерландах стосовно асоціації України із ЄС. Важливо, що він не має прямої законодавчої потенції, втім на його результат в позитивному для України ключі може вплинути завершення кримінального розслідування справи МН17 – але, звісно, добре попрацювати із громадською думкою в Нідерландах мають попрацювати українські відомства, бізнес та ЗМІ (на Мінінформ надії немає, та й невідомо, чи цей орган збережеться).
Неминучими виглядають – особливо після конфігурації голосування за бюджет-2016 – помітні кадрові перестановки чи ротації в складі уряду, але тут слід зробити кілька зауважень.
Насамперед, ми спостерігаємо очевидний розкол не так у складі коаліції, як всередині БПП та «Самопомочі», умовно на «ділків» та «ідейних». Тому мова поки що не йде про зміну голови уряду (при цьому, тому ж Саакашвілі ще треба розбудувати власний рух – хоча він поки що не позиціонується, як політичний).
В цілому лінія «фронту» між політиками реформістського табору вимальовується як така, що пролягає між безкомпромісними радикалами (а їм до вподоби харизма, жосткість та відвертість Саакашвілі) та обережними поступовцями, які йдуть на гешефти із діловими колами, слухаються міжнародних фінансових інститутів, і яких влаштовує Арсеній Яценюк (але так само влаштує і Володимир Гройсман, і Наталя Яресько). Для партії президента цей рік буде важким – їй треба буде визначатися із таким: або вона протягом року продемонструє здатність перевторитися на справжню політичну домінанту (тобто здатну одноосібно претендувати на 226 місць у ВР), або рушить шляхом усіх «партій влади» в політичній історії України.
Тим більше, що вже на початку року президент буде змушений продемонструвати волю до впровадження конституційних змін – у сфері самоврядування та судової системи. Шкода, що в цілому прогресивну, хоча й досить складну реформу самоврядування – прив’язано до Мінських угод, саме це може стати фактором її буксування. Україні доведеться виходити в цьому питанні з власних інтересів, а не з ілюзій західних партнерів стосовно «замирення» Росії.
Що ж до стану економіки в цілому, то якщо вдасться остаточно нейтралізувати російські підступи, а також – до літа – прийняти проривне податкове законодавство замість нинішнього тимчасового (втім, не дарма місія МВФ прийме рішення щодо наступного, або двох разом, траншів у січні – треба буде побачити, як працюватимуть нинішні податкові зміни) рецесію буде завершено. Фундамент для такого розвороту – ще крихкий, але вже з’явився. Проте, за такого розвитку подій загал відчує зміни на краще лише восени. Справа у тому, що попри фактичний розрив із російським ринком (що за великим рахунком – добре), ми ще відчуватимемо ефект інерції від цих травм.
На жаль, у 2016 році ми не зможемо уникнути впливу того економічного та політичного землетрусу, який розпочався у Російській Федерації. Шкода, але логіка тут проста – чим гірше буде путінському режиму, тим кращими ставатимуть наші перспективи – і ніяк по-іншому. Адже цей режим проводить проти нас воєнну кампанію в усіх мислимих сферах життя. У 2015 році Кремль почав швидко та помітно послаблюватись – це ефект цін на нафту, санкцій, корупції, провалу спроб «домовитись» із західним світом, сирійських безумств та деградації систем управління «розвинутого путінізму».
Втім, Росія впевнено рухається шляхом Венесуели, хоча цей шлях буде значно важчим – адже у Венесуелі зміна влади шляхом виборів виявилася можливою, а також ця країна не має ядерної зброї та імперських амбіцій (хоча теж дійшла до межі агресії проти сусідньої держави, лише поразка чавістів на виборах зупинила цей сценарій), відповідно і Захід не носився з нею, як із писаною торбою.
У 2016 році – за умов продовження окупації східного Донбасу та Криму – російські резерви встануть на критичну межу, розкол еліти стане публічним, а соціальний протест, підживлений жорсткою економією на широких верствах населення – буде зростати.
Це грає Україні на руку. Насправді, мало яким народам випадали на долю подібні випробування.
Втім, гадаю, ми встоїмо – адже Вогняна Мавна сприяє терплячим, творчим та веселим.