оПозиційна війна

Лідер партії «Громадянська позиція», координатор об’єднаної опозиції Анатолій Гриценко пояснив Тижню, чому він не підписав декларацію про створення Народного комітету захисту України, і розповів, що, на його думку, має сьогодні об’єднати опозиційні сили.

-- Дія породжує протидію

У. Т.: З огляду на те що ви не поставили в понеділок підпису за створення Комітету захисту України, ви не вважаєте його кроком до об’єднання опозиційних сил?

– При такій монолітній, як лом, владі умовою мінімізації грубих помилок є сильна преса і сильна опозиція. Інакше ця влада – сильна, але без стримувань і противаг – може накоїти багато лиха. Відповідно всі ті, хто стурбований загрозою національній безпеці країни, загрозою втратити суверенітет, мають робити кроки, максимально спрямовані на оᒺ䬬нання та координацію зусиль. Той формат створення Комітету захисту України, який ми побачили у Спілці письменників, на жаль, не наблизив нас до об’єднання. Із присутніх за круглим столом лідерів опозиційних парламентських партій поставили свої підписи лише ті, хто, власне, брав участь у виборчій кампанії Юлії Тимошенко. Решта пішли пригніченими, тому що зрозуміли, що цей комітет зорієнтований насамперед на лідера БЮТ, а не на об’єднання. Чого бракувало? Довірливої, щирої, відвертої розмови. Очі в очі. Настав час забути про вибори, рейтинги, закінчити нарешті виборчу кампанію й визнати очевидний факт: ця влада прийшла надовго і всерйоз. І треба шукати платформу для об’єднання не на тиждень, не на місяць, а на роки.

У. Т.: Чи не плануєте ви створювати альтернативний комітет захисту чи порятунку України? Це ще більше може роз’єднати опозицію і відштовхнути від неї протестний електорат.

– Я не робитиму кроків, спрямованих на роз’єднання опозиції. Треба не альтернативу створювати, а шукати механізми об’єднання в межах тих політичних сил у парламенті й поза ним, які з різних причин не увійшли до того комітету. Шукатимемо спільну платформу для обстоювання інтересів України, під якою поставили б свої підписи всі сили, які позиціонують себе як опозиційні. Щоб координувати дії в межах фракції (НУ–НС. – Ред.), у межах взаємодії з фракцією БЮТ, з уже створеним Комітетом захисту України, зокрема й у регіонах. Почнемо з цього. Подальша співпраця можлива тільки тоді, коли ми зробимо кілька кроків і відновимо довіру одне до одного, бо зараз вона втрачена.

У. Т.: Що може бути платформою для об’єднання? Які ідеї нестимете людям?

– Платформа – зупинити дії влади, спрямовані на обмеження прав мільйонів громадян, зокрема тиск на пресу, підприємництво. Запобігти тому, що створює загрозу втрати суверенітету України: непаритетним угодам із Російською Федерацією, які або вже підписувалися, або готуються до підписання в енергетиці, авіабудуванні тощо.

У. Т.: Але цього, вочевидь, недостатньо, щоб змобілізувати опір, сьогодні вже не спрацьовують старі гасла, потрібні абсолютно нова ідеологія, конкретні дії. Зокрема, як саме можна запобігти антиукраїнським діям влади?

– Швидких відповідей, на жаль, немає. Як і ілюзій. Влада взяла під контроль правоохоронні, судові органи, має гарантовану більшість у парламенті, тобто може приймати будь-які рішення. Роз’яснюватимемо, що відбувається, і співгромадянам, і зарубіжним партнерам, зокрема тим, із ким укладаються ці угоди: нехай знають, що будь-яка домовленість, досягнута зараз силовим шляхом, котра розколює суспільство, потім, за іншої влади, може бути переглянута. Хоча зрозуміло: як не можна було зупинити ратифікацію харківських угод, не можна буде зупинити й підписання тих, на які вони вже націлилися. Навіть якщо оточити Київ мільйонами протестуючих, вони підпишуть їх у Форосі, Сочі або деінде. Так само якби опозиція таки завадила ратифікувати харківські угоди в сесійній залі парламенту, це було б зроблено в іншому місці або в інший спосіб, наприклад письмово, й це влаштувало б і зацікавлених сторін, і Конституційний Суд… Більшість налаштована діяти, не дотримуючись норм закону.

У. Т.: А Майдан допоміг би?

– У суспільстві – ми це розуміємо – немає зараз сильних протестних настроїв. 2010 рік дуже відрізняється від 2004-го. Спротив людей і їхня готовність захищати свої права, що були продемонстровані на Майдані, стали можливими лише після кількох років економічного зростання – в період з 2001-го по 2004-й. Коли почали з’являтися перші прошарки того, що називається середнім класом. Людей, які твердо стоять на ногах і можуть собі дозволити обстоювати свої громадянські права. Зараз же середній клас на тлі кризи ламає голову над тим, як утримати свій невеличкий бізнес, як під тиском нової влади врегулювати питання з податківцями тощо. Плюс розчарування в політиках – у тих лідерах, які мали можливість впродовж п’яти років продемонструвати свою ефективність, але не зробили цього. Тому об’єктивно не зберуться сьогодні на заклики опозиції до Києва сотні тисяч людей. А збирати Майдан за гроші – ще більше сіяти зневагу і розчарування…

Водночас дія породжує протидію. Наша новітня історія – це як маятник. Після Кравчука, за часів Кучми, він хитнувся у бік радянського стилю життя, до Росії, за часів Ющенка він пішов, принаймні за формальними ознаками, у бік, скажімо так, українськості, зараз його знову штовхнули Back in USSR. Відчуваю, що на тлі агресивного просування в Україну російського бізнесу, російської політики гарячкова спроба витіснити українське з України може породити абсолютно протилежну тенденцію. Поміж молоді й багатьох тих, хто раніше використовував російську мову, зараз спостерігається інша мода: українське – це круто, треба говорити українською, читати і купувати українське… Такий собі спосіб самозахисту. Якщо маятник зайде далеко, то з такою самою силою повернеться назад за наступної влади.

-- Зона підвищеного тиску

У. Т.: Вас як голову парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони ознайомили з проектами майбутніх київських угод?

– Парламентська опозиція скористалася своїм правом і наполягла на тому, щоб у середу, 12 травня, заслухати уряд про зміст угод, які планується підписати під час візиту президента Росії Мєдвєдєва до Києва 17–18 травня. Сподіваюся, ми їх побачимо… До питання про запобіжні кроки: навіть те, що завдяки журналістам проект «співпраці» в енергетичній галузі отримав розголос, уже стало певним стримувальним чинником для українських підписантів. І коментарі Януковича щодо можливого злиття Нафтогазу з Газпромом засвідчили, що він уже обережніше до цього ставитиметься. Зовнішні впливи завжди будуть, але їх треба збалансовувати. Наприклад, допускаючи Росію і російський капітал у нашу енергетику, треба паралельно створювати умови для присутності в ній німецького, французького, британського, японського, китайського капіталів, інвестицій світових фінансових інституцій. Віддати під контроль одній державі стратегічно важливу для України галузь – це дуже небезпечна і короткозора політика.

У. Т.: Перед ратифікацією пакту Януковича – Мєдвєдєва ви припустили, що нова влада здасть національні інтереси, навіть цього не розуміючи. Але ж і роз’яснення опозиції та експертного середовища на владу не діють.

– У найближчому оточенні президента та прем’єра сьогодні немає людей, здатних професійно оцінити угоди, які їм хтось пропонує підписати, крізь призму хоча б середньотермінових інтересів України. Друга проблема в тому, що до влади прийшов великий бізнес – реальні статки членів уряду вимірюються мільярдами, принаймні в гривнях. Значною мірою це бізнес, пов’я¬¬заний із бізнесом Російської Федерації. Частина цих людей представляли тіньовий бізнес, організований навколо посередників на кшталт RosUkrEnergo в газопостачанні, транзиті гବзу. Тому ці люди за своєю пр謬родою неспроможні при鬬мати уשּׁравлінські рішення, виходячи з інтересів держави. Вони кажуть: ну нехай собі стоїть Чорноморський флот Росії в Севастополі, іржавіє там, що тут такого? Зате в нас будуть преференції в газовій сфері. Дешевий сир буває лише в мишоловці…

Я знаю, як працює уряд Януковича, – там кожен відстежує документи тільки в межах свого сектору, там немає дискусії. А тепер при напівзруйнованій Верховній Раді немає експертизи та всебічного аналізу законопроектів у комітетах, і це створює проблеми. Ці проблеми потім довго відчуватимуть десятки мільйонів людей.

У. Т.: Політолог Володимир Фесенко вважає, що визначальним чинником, через який суспільство здатне збуритися, є соціально-економічний. Ви згодні?

– Згоден, але думаю, що Янукович це усвідомлює. Вони розуміють, що зруйнувати їхню монолітну владу може не так опозиція, як провал в економічній політиці. Тобто головна загроза для команди Януковича – соціально-економічна ситуація в країні. І навпаки, якщо вони з нею впораються, ця влада ще більше зміцнить свої позиції.

Поки що новий уряд йде шляхом попереднього – це внутрішні й зовнішні запозичення, що спрямовуються на латання дірок у бюджеті. Не на розвиток, а на прїдання. Минає третій місяць, а Янукович ще навіть не озвучив намірів проводити реформи. Запитайте у президента, чому він досі нічого з обіцяного не виконав? Пам’ятаєте, що він писав на білбордах? Обіцяв статус державного службовця вчителям і лікарям, а поставили це питання на голосування, то фракція ПР не голосувала. Обіцяв п’ять років податкових канікул для малого бізнесу, але регіонали проголосували податковий законопроект Ірини Акімвої, де жодних канікул. Обі¬¬цяв з 2011-го контрактну ар¬¬мію – і близько такого не буде. Обіцяв підвищення соціальних стандартів для малозабезпечених сімей. А коли такий законопроект голосували, фракція ПР зробила все, щоб його не ухвал謬ли… Бю䬬¬¬жет-2010 не п嬬ре䬬¬¬¬¬бачає проведен¬¬ня жодних реформ. А шлях від оголошен¬¬ня рефор¬¬ми до моменту, коли її результати відчує люд謬на, – це щонайменше два рки, а на деяких напрямах – три, п’ять, навіть десять. Що важл謬во – перші кроки реформування, особливо це стосується пенсійної системи, пільг, інших структурних змін, зазвичай болісні. І ось цей цикл здійснення реформ припадає на підготовку та проведення місцевих виборів, а потім парламентських. Чи вистачить сміливості у Януковича розпочати і провести реформи, приймати непопулярні рішення під час виборчої кампанії?

У. Т.: Як ви оцінюєте ініціативи щодо початку процедури імпічменту президента, збору підписів за дострокові парламентські вибори?

– З погляду досягнення результату вважаю це безперспективним заняттям. Процедура імпічменту взагалі не врегульована законом, а дострокові пар¬¬ламентські вибори за схемою 2007 року, коли понад 150 депутатів склали мандати, внаслідок зміни законодавства зараз неможливі. Тепер ця про¬цедура через суди, через ЦВК тривала б кіль¬¬ка років. Це нереально. Думаю, багатьом з опзиції, хто шукає швидких рішень, треба тверезо оцінити ситуацію і налаш¬¬товуватися на до⬬гу, стବєрську дистанцію. Психологічно це ва欬ко…

За нинішніх умов багатократно зростає роль преси, що має показувати здобутки і злочини, правду і неправду як влади, так і опозиції. Преса може змусити владу менше красти і більше працювати для країни. І змусити опозицію бути альтернативою, а не моською, яка голосно гавкає на слона, але не пропонує кращих, сильніших рішень. Сьогодні роль журналіста стає більшою, ніж роль політика, принаймні опозиційного. Таргани бояться світ¬¬ла, й оприлюднення будь-яких фактів тиску на журналістів, засоби масової інформації, як і тиску на підприємців, людей інших професій, має спонукати громадян до об’єднання, колективних протестних дій на захист своїх прав. А захист прав журналіста – це і захист прав мільйонів громадян на оᒺꬬтивну достовірну інформацію. Щоб пересвідчитися, що буває в протилежному випадку, достатньо подивитися російські канали з їхніми розповідями, як президент і прем’єр постійно турбуються про людей і які там усі щасливі й задоволені владою.

У. Т.: Путінська стабільність, на думку авторів нашого видання, які є оптимістами, зазнає краху в Україні…

– Насправді в Росії вже немає такої стабільності. Вона просто в кращих умовах: великі енергетичні ресурси надають можливість пом’якшувати впл謬ви світової фінансової кризи і зменшують негативний вплив на людей прорахунків внутрішньої політики. У нас же будь-які провали в політиці одразу б’ють по людях. Водночас така підвищена чутливість до ефективних чи неефективних дій влади – це шанс для України, вона дає змогу жити в реальному світі, а не в полоні ілюзій і швидше шукати ефективні рішення.