Рестайлінг для Тимошенко

У майбутньому Тимошенко може виграти, але за умови, якщо зараз запропонує конструктивну опозицію та проведе радикальну чистку своїх рядів. Такої думки українскі політологи, які взяли участь у прес-конференції в «Главкомі». Про майбутню стратегію для Юлії Тимошенко говорили з журналістами президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв (наприкінці тижня призначений головою Національного інституту стратегічних досліджень) та директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна Кость Бондаренко.

Андрій Єрмолаєв: «Помилки Тимошенко зараз працюють на Ющенка»

Відставка уряду Тимошенко була лише питанням часу. Хочу нагадати, що від коаліції БЮТ, НУНС та Блоку Литвина брали участь у виборах шість кандидатів у президенти, з них п’ять займали критичну позицію стосовно чинного уряду. Тобто ще тоді постало питання, яка з політичних сил зберігає за собою відповідальність за роботу Кабміну Тимошенко. По факту виявилося, що відповідальність за це була готова нести тільки її власна фракція. Тому доля цього уряду багато в чому була вирішена ще в ході президентської кампанії.

Зрозуміло, що Юлія Тимошенко яскравий та талановитий політик, і розмови про політичне небуття чи великі поразки тут недоречні. Мова йде лише про те, що вона отримала тактичну поразку, оскільки просто не спромоглася за останній рік повноцінно замінити політичного лідера в колишньому помаранчевому таборі. Як наслідок – в середовищі помаранчевих сил надзвичайно конфліктна ситуація. Фактично можна говорити про руйнацію тієї команди, яка свого часу брала відповідальність за країну. Маю на увазі коаліцію «Сила народу», яка в 2004-му підтримала Віктора Ющенка. В цьому сенсі – це політична трагедія Юлії Тимошенко, тому що вона не ствердилася як новий одноосібний лідер, хоча витратила на це майже два роки.

Ще один фактор пов’язаний з певною ідеологічною плутаниною Юлії Тимошенко. Вона одним з перших помаранчевих політиків намагалася змінити помаранчеві символи, об’єднувала кольори, говорила про консолідацію, пробувала відкоригувати ідеологічну ідентичність власної політичної сили, перетворюючи «Батьківщину» то в солідаристську лівоцентристську партію, потім впадаючи в іншу крайність – право-ліберальний вибір на користь єднання з Європейською народною партією. Але вибори вона зустріла з оновленою платформою такого собі консервативного націонал-патріотизму. Швидше всього, це розглядалося як технологічний крок, як спроба максимально мобілізувати виборців на Західній Україні. Як наслідок – це призвело до ще більшого розпалювання конфлікту в націонал-демократичному таборі. В політичному сенсі, Юлія Тимошенко в цьому сегменті є лише контрагентом іншого лідера – Віктора Ющенка, який після президентства буде позиціонуватись як один з нових лідерів, який консолідує українську націонал-демократію.

З точки зору перспективи, зрозуміло, що Тимошенко буде головним, ключовим опонентом Президента Януковича. Мені здається, тут коректно говорити про нового Президента та стару владу, яку донедавна представляв уряд Тимошенко. Після дочасних виборів 2007 року в парламенті була створена дуже не збалансована архітектура політичних сил, і фактично ні перша, ні друга коаліція не спромоглися після підписання формальних угод реалізуватись як політичний альянс, який править країною. Відповідно де-факто останні два роки владою виявився Кабінет Міністрів. Представники Юлії Тимошенко дуже часто використовували в ході пропаганди досить яскраве визначення «загроза узурпації влади». Але, як це не парадоксально прозвучить, фактична узурпація відбулась саме на користь Кабінету Міністрів, який сам собі почав писати програми, визначати пріоритети і особливо не переймався тим, щоб власне політика формувалася, визначалася та унормовувалася коаліцією, від імені якої цей уряд правив. Це також одна із серйозних причин підриву не стільки правової, скільки соціальної та політичної легітимності уряду Тимошенко.

Зараз будуть вибудовуватися стратегії, пов’язані з опозиційною діяльністю, але враховуючи характер самої Юлії Тимошенко, скоріш за все, мова буде йти про короткі сценарії, максимально швидкий політичний реванш. І тут один шлях – дочасні парламентські перегони. Тому найближчим часом будуть висунуті нові ініціативи від БЮТ. Тут будуть три основні теми. Перша – це вже озвучена необхідність політичної реформи, яка тепер буде розглядатися БЮТ не стільки як інструмент оптимізації чи збалансування політичної системи, як можливість якісної зміни повноважень гілок влади, а відповідно повноцінного перезавантаження системи влади. Це можливий шлях не лише до дочасних парламентських перегонів, а й можливо дочасних президентських перегонів, якщо така політична реформа буде проводитись через законодавчу ініціативу чи референдуму.

Друга тема – це власне дочасні парламентські перегони. Питання лише в часі. Але БЮТ не може не враховувати той факт, що дуже важко з першого дня після відставки реалізувати повноцінну і доказову опозиційну лінію. Чому? Тому що в політиці працює правило «трьох конвертів», відповідно, найближчим часом буде багато негативної інформації стосовно підсумків діяльності уряду, виконання бюджету 2009 року, оцінок економічної діяльності, можливі теми, пов’язані зі зловживаннями. На цьому фоні дуже важко буде відпозиціоновуватись, а тим більше атакувати нову владу. Отже, тут питання часу, коли буде вигідно і доцільно реалізувати парламентські перегони, щоб на них взяти політичний реванш. Швидкі вибори зараз Тимошенко не дуже вигідні саме з цих міркувань. Якби, наприклад, з різних причин парламентські перегони відбулись в кінці травня чи на початку літа, є велика загроза, що інерція негативу щодо діяльності уряду Тимошенко могла б спрацювати проти БЮТ і результат міг би бути не дуже втішним. Інша справа, якщо взяти певну паузу, обмежитись тільки пропагандистською кампанією проти нового Президента і, можливо, нової влади, яку ще треба сформувати.

Третя тема вже фактично озвучена представниками БЮТ – це активна пропагандистська робота, створення опозиційного уряду, спроба формування навколо себе опозиційного табору, ідея консолідації, формування нових блоків. У Юлії Тимошенко великий досвід формування «комітетів порятунку».

Тепер суто психо-соціальний зріз. Є елемент, який важко пояснювати, але він зіграв чи не найвирішальнішу роль у втраті лідерського потенціалу Юлії Тимошенко. Вона є політиком, який постійно працює мобілізаційним інструментом, і за рахунок формування образу зовнішніх загроз мобілізує виборців та політичну команду. Якщо порівнювати виборців з єдиним організмом, то це постійні сигнали про небезпеки. Коли ця небезпека є не фантомною, а реальною, стан знервованої самомобілізації дозволяє робити дійсно проривні кроки. Мені здається, що Юлія Тимошенко реалізувала це як технологію, це було виразно видно останні півроку і призвело до того, що на рівні суспільної психології є велика втома від стану політичної війни, де ворог є фантомним. В неї ж кожного місяця був новий ворог в діапазоні від олігархів до чинного Президента, зовнішніх сил тощо. В цьому сенсі подовження цієї лінії щодо політичних супротивників, які в суспільстві не сприймаються як ворог, призводить до зворотного результату. Чим більше зараз Юлія Тимошенко буде реалізовувати технології мобілізації, підтягувати під себе увагу, тим менше вона зустрічатиме довіру. Індикатором стали підсумки другого туру виборів, коли були всі надії на повторення логіки подій Майдану, але замість цього суспільство відреагувало досить спокійно. Це свідчило про те, що Юлія Тимошенко втратила зв’язок між власними технологіями, якими вона володіє, та станом суспільства, який склався на сьогодні. Їй зараз потрібно серйозно думати про характеристики своєї психополітики – будь-які спроби мобілізувати людей на війну можуть призвести до дуже негативного результату. Тимошенко буде постійно сприйматися пересічним виборцем як джерело загрози, незрозумілої, яка лишається фантомом. Тому можливий емоційний, психологічний відкат від такого стилю поведінки.

Це також серйозний ресурс для Віктора Ющенка, який взяв паузу. Він також претендує на роль політичного лідера націонал-демократичного табору, і також буде зацікавлений в дочасних парламентських виборах. Але в нього поки що немає можливості дуже швидко мобілізуватись, тому помилки Тимошенко зараз працюють на Ющенка. Якщо найближчим часом Ющенко ініціює створення об’єднаної партії, що не вдалося два-три роки тому, запропонує раціональний план для власної політичної сили та своїх союзників, він може виявитися і для своїх партнерів у політиці, і для своїх виборців більш зрозумілим та адекватним лідером саме в цій конкретній ситуації – в 2010 році.

Перспективи у Тимошенко доволі непогані. Але головне для неї – не робити зараз дурниць, працювати над помилками, тому що основним джерелом помилок є вона сама.

Перша і ключова помилка Юлії Тимошенко – це відсутність власної концепції економічної політики. Головна її вада полягає в тому, що вона не змогла протягом свого прем’єрства реалізувати ту модель, яка була б привабливою і відповідала інтересам широких кіл українського бізнесу. Нерозуміння специфіки антикризової політики в країнах, що розвиваються, хаотичність дій призвела до того, що відбулося певне відсторонення бізнесу як крупного, так і середнього від політики уряду.

Друга помилка – це ідеологічна схоластичність. Порівняйте, хто стає союзником Тимошенко в політиці, і хто – Ющенка. Союзники Тимошенко – це більшою мірою окремі діячі, в той час як на Ющенка орієнтуються ідеологічні політичні сили.

Третя помилка Тимошенко – це авторитарний стиль, який останні півроку почав перетворюватись на самозакоханість. Переоцінка власного IQ, повністю монополізація креативу та змістовних рішень привела до того, що машина почала давати збій і на виборах, і в українській політиці.

Фундаментальна помилка Тимошенко – це спроба реалізувати вибори за сценарієм політичної війни, яка насправді нічого їй не дала, але привела до серйозних стратегічних втрат, зокрема в її іміджі як політика.

Кость Бондаренко: «Тимошенко має шанс створити конструктивну опозицію»

Якщо говорити про подальшу стратегію, то у Юлії Тимошенко є шанс стати лідером опозиції. Від неї залежить, буде це конструктивна чи деструктивна опозиція. Я вважаю, що від деструктивних опозицій Україна вже стомилася, тому найближчим часом від Юлії Тимошенко будуть чекати і її виборці, і західні партнери, і світ, який ще поки не втратив інтерес в Україні, саме конструктивних кроків. У нормальних стабільних державах опозиція – це не антипод влади, це доповнення влади. В цьому плані Юлія Тимошенко має шанс створити конструктивну опозицію, хоча це не дуже в’яжеться з її психологічним типом.

Якщо ж Юлія Тимошенко буде проявляти деструктивність, яку ми бачили ці кілька тижнів, то вона може втратити лідерство в опозиції. Відповідно, тоді і Україна ризикує опинитися взагалі без сильної опозиції.

Думаю, що після відпустки Юлія Тимошенко проведе серйозну чистку своїх лав. Якщо вона позбудеться 90% кадрів, які її оточують, від цього вона тільки виграє. Їй треба провести внутрішнє очищення, а також зробити роботу над помилками. Хоча дійсно, можу погодитися, що більша частина помилок були допущені особисто нею, а не командою.

Щодо найбільших помилок за останній період – це вперте невизнання результатів президентських виборів після того, як їх визнала світова спільнота та міжнародні спостерігачі. Тут зіграла свою роль політика подвійних стандартів. У 2006 році після парламентських виборів п’ять політичних сил надали докази того, що вибори було сфальсифіковано. Вони вимагали перерахунку голосів, і тоді саме БЮТ виступив проти того. Чому у 2006 році ця норма для Юлії Тимошенко не діяла, а у 2010-му стала актуальною? Цей бумеранг повернувся до неї.

Думаю, що кампанія Юлії Тимошенко потребує свого розбору, тому що було дуже багато цікавих знахідок, сильних кроків, але були і помилки. Хоча варто віддати належне – Тимошенко була прем’єром в умовах кризи і результат, який вона показала, заслуговує на високу оцінку.

Близько півроку тому один із помітних діячів БЮТ сказав у приватній розмові таку сакраментальну фразу: «Якби сьогодні зник БЮТ, а залишилась одна Юлія Тимошенко, вона могла б набрати вдвічі більше голосів, ніж за допомогою блоку». Отже, треба позбутися баласту…