Зовнішня політика пішла «в тінь»

За перші 100 днів Віктору Януковичу вдалося зробити такі кульбіти в зовнішній політиці, що не вдавалося жодному з його попередників на посту Президента України. «Харківські домовленості» з Росією та відмова від вступу до НАТО – лише кілька знакових рішень, які кардинально змінили наш зовнішньополітичний курс і сприйняття України за кордоном. Та чи на користь?

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко, директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов та заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Сергій Солодкий: «Те, що робилося попередніми президентами, фактично перекреслено Януковичом за 100 днів»

Почнемо з того, що вдалося зробити позитивного Президенту Януковичу за 100 днів. По-перше, він оформив зовнішню політику в декларативному і законодавчому планах. У тому числі є презентація і схвалення Радою національної безпеки і оборони законопроекту «Про основи зовнішньої і внутрішньої політики». Тепер опозиція не може закидати йому те, що він діяв в незаконних рамках, говорячи про позаблоковість України. Якщо в перші тижні президентства Януковича говорили про деяку розгубленість в його команді і в самому МЗС щодо подальшого формування зовнішньої політики, то зараз основні напрямки зовнішньої політики Януковича визначені.

По-друге, йому вдалося налагодити нормальний діалог з основними світовими гравцями. Він говорив про вибудову так званого трикутника з Москвою, Вашингтоном та Брюсселем, і мусимо визнати, що це вдається. Досить вдалим був візит Януковича до Вашингтону, відбулося сім зустрічей з Президентом Росії Медведєвим.

Перший візит Януковича відбувся до Брюсселю, що в Європейському Союзі було трактовано як позитивний сигнал на імплементацію та реалізацію європейського вектору України.

По-третє, з цього ж випливає більш уніфікований, спеціалізований напрямок - поліпшення відносин з Росією. Останні п’ять років україно-російські відносини зазнавали величезної напруги, що позначалося і на економічній співпраці, і політичний діалог був зведений до нуля, адже більше року президенти двох країн не підтримували діалогу. Януковичу все-таки вдалося налагодити відносини, інша справа – якою ціною.

Віктор Федорович здобув імідж людини, яка дотримується свого слова. Те, що він робить, може комусь не подобатися, але Янукович саме та людина, з якою можна домовлятися і він виконує обіцянки. В Харкові з Президентом Медведєвим він домовився про пролонгацію перебування Чорноморського флоту Російської федерації на території України, і попри яєчно-димову бійку це рішення було ратифіковано в парламенті.

По-четверте, за 100 днів було ратифіковано закон, який передбачає міжнародні військові навчання на території України. В попередні роки це рішення блокувалося, і два роки влада нічого не могла з цим зробити через опозиційну діяльність Партії регіонів.

По-п’яте, Віктор Янукович в певних питаннях не перейшов та званої червоної лінії. Він прямо сказав, що Україна не вступатиме до Митного союзу, до якого входить зараз Росія, Білорусія і Казахстан. Це вмотивовано членством України в Світовій організації торгівлі. Так само була чітка відповідь, що Україна не збирається вступати до Організації договору про колективну безпеку.

Перейдемо до недоліків. Найбільше суперечок викликало рішення Президента Януковича по Чорноморському флоту Російської Федерації. Одна суперечність полягає в тому, що не можна було змішувати комерційне питання із питанням національної безпеки. Аргументація влади зрозуміла, тому що треба було якомога швидше досягнути рішення в питанні зниження ціни на газ, треба було затверджувати бюджет. Очевидно, був пресинг зі сторони наближених бізнесменів до Президента України. Але все ж таки в таких питаннях поспіх є недопустимим. Можливо, таким чином нинішня влада виправила помилку попередньої, зокрема, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, але однією помилкою не можна виправити іншу.

Другим недоліком є відмова від вступу до НАТО, було прийнято досить різке рішення. Рішення, яке аргументувалося впродовж строків двох президентів Леоніда Кучми і Віктора Ющенко, все ж таки потребувало більш детального опрацювання. Зараз НАТО перебуває на етапі підготовки стратегічної концепції, презентація відбудеться в листопаді на Лісабонському самміті НАТО. Українська влада могла почекати до листопада, поки не завершаться дискусії, поки НАТО не виробить формат діяльності і співпраці з партнерами на наступне десятиліття. Своїм рішенням Україна апріорі закрила можливу на майбутнє більш глибоку співпрацю.

Ми не знаємо, як обернеться співпраця НАТО з Росією, адже при підготовці стратегічної концепції Росія входить в п’ятірку пріоритетів НАТО. Я не здивуюся, якщо Росія зблизиться з НАТО, а Україна буде знову таки поспіхом вирішувати, що робити далі. Нагадаю, що в 2002 році, коли Україна при Леоніді Кучмі приймала рішення про вступ до НАТО, Росія підвила до максимального рівня відносини з НАТО, і Україна вслід вирішує теж приєднуватися до Альянсу.

Третій недолік – це певна непослідовність, відсутність спадкоємності у зовнішній політиці. Те, що робилося попередніми президентами, фактично перекреслено Януковичом за 100 днів. Це стосується принципових позицій перебування Чорноморського флоту Російської Федерації і приєднання України до НАТО.

Четверте – утаємниченість і поспіх у прийнятті рішень. Для всього світу рішення по Чорноморському флоту виявилося абсолютним сюрпризом. У перспективі цей поспіх може обернутися проти України, тому що при ухваленні рішення про пролонгацію не врегульовано масу інших проблем, які вже мали місце. Зокрема, навчання, які не були узгоджені з керівництвом України, переміщення територією України зброї ЧФ. Можливо з часом ми будемо говорити про неефективність харківського рішення, яке нинішньою владою розглядається як успіх, те ж саме стосується законопроекту «Про основи зовнішньої та внутрішньої політики». Надзвичайний поспіх.

П’яте – Віктору Януковичу не вдалося реалізувати збалансовану зовнішню політику. Він прагнув і декларував вибудовувати зовнішню політику по рівносторонньому трикутнику: Київ-Вашингтон-Брюссель. Зараз ми бачимо, що трикутник перетворився у відрізок «Київ-Москва». Якщо вже за 100 днів Президента називають проросійським, то говорити про користь для України від такої політики не доводиться. Україна декларує позитивні сигнали з боку західних партнерів, адже по деяких напрямках напруга відносно України і Росії заважала співпраці з західними партнерами, але все ж таки поліпшення відносин мало відбуватися не такою ціною.

Владимир Корнилов: «Виктор Янукович совершает сейчас действия, которые полностью соответствуют его предвыборным обещаниям»

То, что сейчас творит Виктор Янукович и его команда на внешнеполитической арене, в целом пока можно назвать успешной внешней политикой. Штамп «пророссийский» за ним закрепился задолго до этих 100 дней.

Практически все полюсы геополитического мира вздохнули с облегчением, в том числе в связи с решением украинского руководства отказаться от вступления в НАТО и принять на себя внеблоковый статус. Я думаю, что этот статус будет закреплен в скором времени в Верховной Раде на законодательном уровне.

Заметьте, Виктор Янукович совершает сейчас действия, которые полностью соответствуют его предвыборным обещаниям. Он последователен, и внешняя политика украинского государства совпадает с общественным мнением, что показывает большинство опросов общественного мнения. К тому же Януковичу и его внешнеполитической команде во всех полюсах геополитического мира удается заявлять вещи, которые не противоречат друг другу и нравятся всем полюсам, что не удавалось ни одному из предшественников Януковича.

Потихонечку восстанавливается диалог с Пекином. Наконец-то внешняя политика заметила, что кроме Европы, Америки и России есть еще другие очень важные для украинского государства страны и полюса. Я очень надеюсь, что в ближайшие месяцы будет восстановлен диалог между Украиной и, как минимум, странами Юго-восточной Азии.

В целом можно оценивать внешнеполитическую линию Януковиа как последовательную и успешную, но при этом без изъянов не обходится. Следует обратить внимание на отсутствие реакции на события в некоторых соседних государствах. Например, на следующий день после выборов в Венгрии Словакия созвала Совет национальной безопасности с тем, чтобы обсудить резкие изменения внешнеполитического курса Венгрии в связи с приходом правых, и даже ультраправых к власти. В Украине я не заметил никакой реакции государственный деятелей, МИД, Совета национальной безопасности, а ведь события, которые так взволновали Словакию, напрямую касаются и Украины.

Мне кажется очень медлительным решение в кадровом вопросе, связанным с дипломатической линией. Почему, прекрасно зная, что становление дружеских отношений с Россией является приоритетными во внешней политике Украины, так долго не принимается решение по кандидатуре посла Украины в Российской Федерации, а также в целом ряде других государств? 100 дней вполне хватило бы для определения кадрового состава основных дипломатических миссий Украины.

Есть, конечно, некоторые изъяны и недочеты, однако в целом внешнюю политику Януковича стоит оценивать как соответствующую воле украинского народа и национальным интересам Украины.

Олександр Сушко: «Ми можемо констатувати як мінімум дисбаланс зовнішньої політики України»

Вперше в історії України зміна однієї найвищої посадової посади ознаменувала таку суттєву зміну політичного курсу, жодного минулого разу за 100 днів нового Президента ми не бачили кульбітів такої сили.

Дійсно, можна говорити про відповідність передвиборчим обіцянкам, але окрім них є і інші міркування. Свого часу Шарль де Голь, відповідаючи на запитання про невідповідність передвиборчим обіцянкам, сказав: «Якщо обирати між зрадою своїх виборців і зрадою країни, то я зраджу своїх виборців». Можливо, прямих паралелей тут немає, і я не закликаю до антидемократичних дій, але в деяких питаннях такі кульбіти значною мірою підривають довіру до держави. Для нормальних, зрілих, повноцінних держав такі серйозні перегляди зовнішньої політики не характерні.

За деякими напрямками влада підхопила алгоритми, які були започатковані раніше. Це стосується підготовки угоди про асоціацію, дорожньої карти до безвізового режиму, які проходять незалежно від зміни вищої посадової особи.

Мій колега сказав про те, що почали звертати на інші вектори зовнішньої політики. Насправді, цей процес вже давно розпочався, згадайте візит президента Бразилії у грудні минулого року і спроби інтенсивно вибудовувати відносини з іншими латиноамериканськими країнами. Я згоден, що з Китаєм був повний провал, але інтерес України до нетрадиційних наших партнерів почав зростати ще рік-два тому.

Є речі, які викликають занепокоєння. Ніхто не заперечує проти необхідності вибудови прагматичних взаємовигідних дружніх стосунків з Російською Федерацією, але ж одним із гасел Президента була збалансована зовнішня політика. Наведу цифри: за 100 днів нової влади на рівні Президента і прем’єра було проведено 22 зустрічі, із них із російським президентом та прем’єром – 14, а рештою світу – 8. Чи можна назвати збалансованою політику, яка вимірюється такими цифрами? Крім того, відмінною є смислова значимість контактів на найвищому рівні. Наприклад, десятихвилинна зустріч із Сарказі під час самміту щодо ядерного роззброєння США, церемоніальні хоча і важливі зустрічі з Меркель, керівництвом Китаю носили короткий протокольний характер. Хіба що зустріч з Обамою була більш змістовною. І на противагу їм змістовність, тривалість і наслідки зустрічей з керівництвом Росії, які призвели до зміни природи україно-російських відносин. Тобто ми можемо констатувати як мінімум дисбаланс зовнішньої політики України.

Ми побачимо, що в українсько-російських відносинах присутній реальний процес, який призводить до наслідків. Наприклад, поглинання Росією стратегічних ресурсів є реальністю, яку ми бачимо щодня, це навряд чи могло статися в минулому. Є реальні процеси в металургійному секторі, де через якісь непрозорі офшори відбувається поглинання активів. Між цими речами, можливо, і немає прямого причинно-наслідкового зв’язку, але тенденція очевидна.

Другий процес, який також не може не турбувати експертну спільноту, – це певна деінтелектуалізація зовнішньої політики і процесу її формування. Одним з перших кроків Президента був розпуск діючих на той момент інститутів з питань національної і міжнародної безпеки, які існували багато років і забезпечували державну експертизу. Я не маю ніякого персонального інтересу, ніколи там не працював, але такі дії свідчать про те, що владі хочеться позбутися інтелекту. Напевно з цими людьми працювати незручно, хоча вони не політики і не балотуються в парламент, але баласт владі не потрібен. Це поганий сигнал, тому що Росія постійно посилює інтелектуальне наповнення своєї політики, збільшуючи інвестиції. Чому Україна, яка, начебто, проводить політику дружби з Росією, не рухається цим самим шляхом?

Ще один момент – тінізація політики. В Харкові відкрилися двері, вийшов Президент і оголосив рішення, яке перед тим ніде ніким не обговорювалося. Нас повідомили, коли переговори закінчилися і документ був підписаний, - класичний приклад тіньової політики. Це не спосіб, за допомогою якого в ХХІ столітті можна ухвалювати рішення, які стосуються кількох наступних поколінь, а не тільки Віктора Федоровича і його президентської каденції.