На 100 днів ближче до авторитаризму

Головним досягненням Віктора Януковича стала консолідація влади в руках Президента. У нас сформований режим «великого керівника», який і керує країною. Це може загрожувати не лише існуванню демократії в Україні, а й повному підпорядкуванню всіх гілок влади одній особі. Фактично за місяць ми перейшли від юридично парламентсько-президентської до фактично президентсько-парламентської республіки. Звідси шлях до авторитаризму короткий, чи піде ним Янукович?

Перші сто днів Президента оцінювали в прес-центрі «Главкому» керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, президент аналітичного центру «Відкрита політика» Ігор Жданов та директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Ігор Жданов: «Створюються умови для повернення керованої демократії, встановлення авторитарного режиму»

За ці сто днів Президента Україна стрімко трансформувалася з парламентсько-президентської в президентську республіку. Без зміни фактичних повноважень Президента в Конституції у нас де-факто президентська республіка, оскільки створений уряд Президента, пропрезидентська коаліція, сформовано вертикаль виконавчої влади, відновлена її керованість, що, на мій погляд, є позитивним моментом.

Однак, вертикаль влади і її керованість не є цінністю само по собі. Головним є рішення, які вона пропонує задля захисту, забезпечення прав громадян, національних інтересів, підвищення добробуту наших співвітчизників.

Якщо говорити про політичний режим, то ми отримали декілька серйозних антидемократичних сигналів: скасування місцевих виборів, рішення Конституційного суду про дозвіл індивідуального членства в коаліції. Останнє абсолютно спотворило результати парламентських виборів 2007 року. Тоді більшість могли комбінувати по-різному, але, зрозуміло, що пасьянс з комуністів, Блоку Литвина і регіоналів не складався, оскільки не вистачало голосів, а за рахунок індивідуального членства створено зовсім інший формат правлячої більшості у Верховній Раді.

Інший неприємний сигнал стосується цензури в журналістському середовищі, утисків свободи слова. Тут справа не стільки у запланованому наступі влади, стільки в позиції власників медіа, які не хочуть вступати в конфлікт з нею.

Влада сьогодні отримала певний суспільний карт-бланш, і будь-які «шапкозакидацькі» настрої опозиції, щодо зміни чи переформатування влади в короткий час, є невиправданими. За оцінками експертів, медовий місяць Віктора Януковича буде продовжуватися до зими 2011 року, а вже наприкінці осені-початку наступної зими суспільство зажадає конкретних результатів, запас довіри буде вичерпаний і ми побачимо падіння рейтингів нинішньої правлячої коаліції і Президента.

Сьогодні ж рейтинг регіоналів і Президента досить високий, тому і виникла ідея проведення місцевих виборів 31 жовтня. В цей час рейтинги ще не впадуть, вертикаль влади вже буде сформована, що дасть змогу створити для Партії регіонів певні пільгові умови для проведення виборчої кампанії.

Окремі гарячі голови нової владної команди пропонують восени одразу провести і парламентські вибори та одночасно політично вбити Юлію Тимошенко. Через чудовий вирок, який би в принципі залишив її на волі, не дати їй права балотуватися до парламенту. Але це лише один із варіантів розвитку подій, він надто радикальний.

Сьогодні поступово створюються умови для потенційного чи можливого повернення керованої демократії, встановлення авторитарного режиму. Україна ще не пройшла точку біфуркації, і ми надалі зможемо діяти в демократичному режимі попри те, що влада діє як асфальтоукладальник каток, не даючи можливості обговорити важливі політичні рішення.

Ця влада не розуміє таких базових цінностей як національна безпека, демократія, незалежність, державний суверенітет – тобто все, що не можна перевести в грошовий еквівалент. Чому вони по флоту так просто прийняли рішення? Вони говорять: «Флот – это же двадцать железок, Россия и так все сделает, чтобы они стояли после 2017 года, а мы за это еще и дешевый газ получили». А от коли говорять про об’єднання «Газпрому» і «Нафтогазу», то влада дуже яскраво розуміє наслідки.

Володимир Фесенко: «Головним досягненням стала консолідація влади в руках Президента»

«Плюси» і «мінуси», досягнення і проблеми цих 100 днів щільно пов’язані між собою, що відображає суперечливість української політики, неоднозначне ставлення до влади і амбівалентність її дій.

Головним досягненням влади, перш за все, з точки зору інтересів самого Януковича, стала консолідація влади в руках Президента. Ми фактично за місяць перейшли від юридично парламентсько-президентської до фактично президентсько-парламентської республіки. У нас в прямому і переносному сенсі сформований режим «великого керівника», який і керує країною. Існує своєрідний тандем «по-українськи», не схожий на «двоголовий» російський, де є Президент та прем’єр міністр, і вони гадають, хто впливовіший і головніший. У нас теж тандем, але визначено, хто керує цим політичний засобом, а хто - крутить педалі.

Якщо за часів Ющенка політичний режим був швидко створений стихійно за наслідками Помаранчевої революції, то в даному випадку режим створювався цілеспрямовано з акцентуванням уваги на концентрації влади в руках Президента. З’явилася певна політична стабільність, зникли конфлікти всередині системи державного управління, перш за все, між урядом і Президентом – це безумовний «плюс». Країна і наші зовнішні партнери втомилися від протистояння вищих органів державної влади, це треба було подолати, що Януковичу дуже швидко вдалося.

Але саме з цим пов’язані серйозні ризики на майбутнє і деякі поточні політичні проблеми. Можливо, не зараз, а трохи пізніше, країна постане перед вибором: або у нас зберігається конкурентна демократія, або буде формуватися українська модель керованої демократії, але з урахуванням російського взірця. Авторитарні тенденції, бажання, амбіції та наміри у частини керівництва Партії регіонів є. Тут вже постає питання їх вибору, наскільки вони захочуть зберегти демократичний фасад і авторизувати систему влади.

Тенденція розвитку нашої політичної системи залежатиме також від дій опозиції і суспільства, чи будуть вони якось впливати на цю ситуацію, зокрема, і на місцевих виборах. Місцеві вибори можуть стати певним тестом для адміністративної вертикалі, яку нова влада по факту вже побудувала, яка підпорядковується новому Президенту. А також для самої влади, всієї політичної системи, і для суспільства – наскільки демократично конкурентною залишиться наша політична система.

З точки зору економічної політики, кидається в очі балансування між ручним керуванням і реформаторськими заявками. З одного боку, бюджет ухвалено – це, безумовно, «плюс». Безбюджетний безлад треба було долати, проте, ми всі пам’ятаємо, як цей бюджет ухвалювався, – без обговорення, експертизи, проект був закритий навіть для депутатів. Прийнятий бюджет зберігає вади та недоліки економічної політики попередньої влади, а саме – ручне керування, багато соціального популізму і достатньо великий прихований дефіцит. Саме ці проблеми призвели до того, що новій владі не вдалося досягти одного з завдань, яке вони перед собою ставили на сто днів, – домовленість з Міжнародним валютним фондом.

Те, що влада презентувала план реформ, – це «плюс», тому що це є певним зобов’язанням влади і особисто Президента. Потім ми зможемо пред’являти претензії до змісту цих реформ, до їх оцінки, або підштовхувати владу виконувати обіцяне. Думаю, що однією з головних помилок нинішньої опозиції і колишньої влади є те, що вони цього не зробили. Але поки що це політична заявка, загальний політичний план реформ, а ми знаємо, що від плану до його реалізації достатньо велика відстань і багато проблем. Чи вдасться нинішній достатньо консервативній владі і державному апарату реалізувати план реформ, де багато ліберальних ідей?

Зверніть увагу, в цьому плані реформ немає напряму реформування державної системи управління, немає адміністративної реформи. Вказано, що це буде оприлюднено восени. Те, що влада не визначилася, як реформувати систему державного управління, дуже показово. Це буде одним з індикаторів подальшого розвитку системи влади, зокрема, з точки зору балансу демократичності, прозорості, публічності і ефективності.

Зараз ми можемо констатувати достатньо суперечливу ситуацію в діях, бажаннях та заявках нової влади. Іноді ці протиріччя пов’язані з тим, що амбіції і заявки не завжди адекватні природі нової влади, вона достатньо консервативна, а робить реформаторські заявки. Іноді установки дуже суперечливі, наприклад, в питаннях гуманітарної політики. З одного боку, об’єднавча риторика, Янукович підтвердив державний статус мови, а з іншого, - певний політичний, соціальний тиск і необхідність виконувати свої передвиборні обіцянки. Це пов’язано із зближення з Росією, проросійськими настроями виборців Партії регіонів і значної частини депутатського корпусу. Існує проблема підвищення офіційного статусу російської на регіональному рівні та деякі інші проблеми гуманітарної політики в освіті. Чи будуть продовжені реформи попередньої влади, чи будуть обмежені, чи згорнуті? Такі ж суперечливості проявляються і в гуманітарній, і економічній сферах, і в питаннях демократії.

Вагомим «мінусом» є погіршення атмосфери в суспільстві. Попередня влада була достатньо конфліктною, всіх втомили політичні війни. Цю проблему зняли, але існує конфліктний стан між владою і опозицією на межі холодної і гарячої війни, піком якого стали події 27 квітня. Політична напруга не спала, а перейшла в приховану латентну фазу. Для нової влади постає питання, як вона буде розвивати відносини не лише з опозицією, а і з суспільством. Чи будуть вони прислухатися до громадської думки?

В квітні і березні ми бачили ігнорування громадської думки і опозиції в питаннях створення коаліції, рішенні Конституційного суду, ратифікації «харківських» угод. Ми бачили бульдозерну стилістику у прийнятті рішень, незважаючи на формально-правові обмеження і інші політичні думки. В травні ми побачили більш гнучку позицію, пошук компромісів.

Ці 100 днів - як курс молодого Президента. Він вчиться, зараз Президент знає як «строїти» керівників, кого і як призначати, але, як керувати зовнішньою політикою, національною безпекою, визначати орієнтири розвитку держави – це ще треба опанувати.

Мені здається, влада і сам Президент ще не визначилася зі своєю стилістикою, якою буде ця влада далі залежатиме не тільки від неї, а і від нас з вами, бо характер і обличчя влади визначає не тільки вона сама, а також і суспільство.

Вадим Карасьов: «Влада обирає авторитарний тренд легітимації, характерний для Китаю»

Важко оцінювати політику Президента, адже «плюс» він же і «мінус», «мінус» він же «плюс». Оцінювати перші 100 днів дій Президента в такому касирсько-бухгалтерському підході можливо тільки тоді, коли обраний Президент діє в форматі державності, який закладався до нього попередніми президентами і не має наміру переглядати принципи існування державності, різко розгортати зовнішньополітичний і внутрішньополітичний курс. Тоді працює державна політична система і дії Президент чисто функціональні – ефективно він працює чи ні, є результати чи немає. Але якщо Президент і його команда ставить собі за мету змінити формат державності, перезаснувати її, переорієнтувати, змінити позиції держави на світовій, європейській, регіональній картах. Якщо курс Президента є ревізією того, що було зроблено за попередні 19 років, то для одних це буде «плюс», для інших – мінус. Тут спрацьовує не ангажованість, об’єктивність чи нейтральність аналітика, а ідеологічні лінзи, адже російська друга як регіональна для однієї частини України є «плюсом», а для іншої – «мінусом». І так по всім питанням.

Реформи Януковичу потрібні не тільки для зрушення ситуації в економіці, а і для легітимації нової влади, якщо вони будуть вдалі. Тому що електоральної, ідеологічної, національноціннісної легітимації цієї влади поки що не може бути, адже відомо, як Янукович здобув перемогу, скільки і в яких регіонах отримав відсотків. Влада обирає авторитарний тренд легітимації, характерний для Китаю, де легітимність тримається на КПК і економічному зростанні, що є ключовим фактором легітимації цієї влади як напівавторитарної та напівдемократичної.

Пан Володимир говорить, що багато що буде залежати від нас, як ми будемо коментувати. А може ми і не будемо коментувати, бо нам не дадуть цього зробити?

Що відбулося в політиці за перші 100 днів? Основою внутрішньої політики нової влади є антиполітика – це політичний курс на звуження, зменшення політичної сфери в суспільстві як конкурентної боротьби ідей, влади і опозиції, незалежного вільного слова про політику. Це теорія і стратегія нульової степені політики - чим менше політики, тим краще. Нагадаю слоган Януковича: «Є речі важливіші, ніж політика, головним буде економіка».

Як ідеологічну платформу цього курсу «політики-антиполітики» використовують концепти: стабільність – це технічний, а не політичний термін, вертикаль влади – там де є вертикаль, немає політики. І далі «управлінськість, керованість, продуктивність, ефективність» – це все технічні, аполітичні, контрполітичні терміни.

Друга тенденція – курс на антипредставницьку владу, зменшення представницьких функцій, перш за все парламенту. Те, що сьогодні доповідь відбудеться в Палаці України свідчить про те, що влада обирає курс на оминання парламенту як центрального органу, епіцентру української політики, політичної арени, де формувалася національна політика за часів Кравчука, Кучми та Ющенка. Парламент не є сценою, ареною і символом національної єдності, береться курс на персоналізацію влади, на її плебисцитарний характер: є президент і народ, є погані чиновники, а політики немає. Проводитися курс на периферизацію, маргіналізацію опозиції, яка ще бореться за існування політики.

Третя тенденція – деінституціалізація, в тому числі парламенту і партій. Сьогодні парламент не є інститутом представництва в повному сенсі цього слова, це вже набір депутатів, індивідуальна депутатська корпорація, де завжди можна проголосувати за рахунок «тушок».

Отже, деінституціоналізація, депарламентаризація, персоналізація і президенціалізація політичного режиму, централізація, зменшення розподілу виконавчої, законодавчої і судової влади. Судова реформа призведе до того, що судова гілка влади буде більш керованою, підпорядкованою адміністративній президентській вертикалі, і буде мінімум різниці між виконавчою, законодавчою і судовою владами. Тут досить парадоксальна ситуація.

Є серйозний намір реформувати економіку не тільки для створення нового підґрунтя легітимації влади як напівавториторної, а й для того, щоб дійсно щось змінити в економіці, тому що це люди бізнесу, і вони бачать, що потрібно капіталізувати країну в меншій мірі для своїх інтересів. Тут буде і є парадоксальна ситуація, адже реформи в економіці – це контрреформи в політиці, в судовій сфері і сфері державного управління.

Далі ми бачимо централізацію влади і децентралізацію суспільства – це пострадянська спадщина. В Європі існує централізоване суспільство - громадські організації, партії, профсоюзи - і децентралізована влада, розділена на виконавчу, законодавчу, судову. У нас навпаки – централізація влади і децентралізоване суспільство. Тому партії такі, які є, адже немає громадянського потенціалу для того, щоб партійні машини могли втягувати в партійне життя, парламентське представництво громадських активістів, а не представників середнього, великого і малого бізнесу.

Оскільки роль партії буде зменшуватися, і є намагання контролювати суспільство, ми будемо мати консервування пострадянської соціальної моделі і поступове закриття влади. В англійській мові є два терміни політики «поліси», що означає адміністрування, походить від слова «поліція» і «політікс» - політична боротьба. У нас будуть поліси, тобто адміністрування, управління, керування на грані «поліцейщини».

Партія регіонів стоїть перед завданням: або бути партією влади, тобто антипартією, завдання якої політична стабільність, або інструментом проведення президентського курсу. Поки що вони вагаються.

Це політика антиполітики, деполітизації, нульового ступеню політики, курсом на режим суверенної бюрократії, на жаль, бюрократії в пострадянському розумінні. Очевидно, у нас суверенної демократії бути не може. В молодому організмі грають гормони з різними викидами, що ми спостерігали попередні п’ять років. Сьогодні цей процес себе вичерпав, тому що замість того, щоб іти вперед і удосконалювати нашу демократію, ми її демонізуємо і повертаємося до радянської моделі політичної сфери. Фактично Партія регіонів будує режим суверенної бюрократії сьогодні, який можна назвати по-різному – імітаційна демократія, фасадна. Партія регіонів, навряд чи, зможе перейти до щирого відкритого авторитаризму, тому що зараз цього ніхто не робить, всі грають в демократію. Але це не європейська демократія, до якої Україна намагалася йти всі попередні роки, фактично це політика зміни всієї політичної моделі України.

У законі «Про основні засади внутрішньої і зовнішньої політики» внутрішня політика визначається по наступним сферам. По-перше, розвиток держави. Але ж політика і держава - це різні речі, держава є управлінням, а політика - боротьбою, конкуренцією ідей та аргументів. По-друге, стимулювання розвитку регіонів, а регіон - це не політична і навіть не адміністративна категорія.

Основними принципами у сфері розвитку держави Закон визначає:

- «розвиток демократії шляхом удосконалення механізму державного управління». А я думав, навпаки, адже демократія – це перш за все партійна конкуренція;

- «реалізація парламентського контролю». Замість того, щоб розвивати парламент як інститут представницької влади, зводиться якийсь парламентський контроль. До речі, про персоналізацію політичного режиму свідчать маніпуляції з датами виборів.

З боку Партії регіонів, влади, Президента за ці 100 днів ми бачимо цілеспрямоване зменшення ролі партійної, представницької, парламентської політики на визначення державного курсу. Це є прямою ревізією внутрішньої політики, яку проводила попередня влада не тільки за часів Ющенка, а і за часів Кравчука і Кучми.