Чи потрібен Україні європейський координатор?

Як пише Альона Гетьманчук у своєму блозі на «Українській правді», вже цієї п’ятниці «може розпочатись офіційне розформування Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції ».

Такий крок уряду може стати необачним, оскільки обов’язково свідчитиме про низьку пріоритетність напряму європейської інтеграції в урядовій політиці.

Водночас, залишається багато невідомих, що пов’язані, серед іншого, з можливим входженням до складу нового уряду екс-міністра закордонних справ Петра Порошенка, який може стати віце-прем’єром з питань європейської інтеграції.

Відступаючи від цього сюжету, хотілося б звернутися до іншого. Наразі Україна проводить переговори з ЄС щодо Угоди про асоціацію. Перебуваючи в Брюсселі, Віктор Янукович позначив завершення переговорів в якості важливого пріоритету двосторонніх відносин. Хочеться сподіватися, що це не порожні слова і влада готова не лише завершити переговори, підписати Угоду, але і розпочати серйозну роботу з її виконання.

Саме тут і постає питання: яким чином організовувати виконання узятих зобов’язань? Досвід країн Центральної та Східної Європи, країн Західних Балкан, свідчить, що управління таким процесом потребує окремого органу – спеціалізованої координаційної установи з питань європейської інтеграції. Такий орган веде облік, є інформаційним та комунікаційним центром з питань європейської інтеграції і виконання узятих перед єесівською стороною зобов’язань.

Якщо виконання Угоди в Україні організувати по-іншому – фрагментовано – коли кожне міністерство буде реалізовувати заходи з огляду на власний розсуд, ми навряд чи можемо сподіватися на успіхи у просуванні до європейських стандартів.

Від самого початку – коли у екс віце-прем’єр-міністра Григорія Немирі була ідея створити координаційний орган – очікувалося на створення установи на зразок польського Бюро Комітету європейської інтеграції (польською Urząd Komitetu Integracji Europejskiej). Це окрема установа, що має широкі повноваження у системі органів влади. Але не склалося. Кінцевим результатом зусиль стало створення в структурі Секретаріату Кабінету Міністрів України Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції. Бюро зібрало у своєму складі молодих та амбітних людей, а також фахівців, що раніше займалися відповідними питаннями в складі інших підрозділів Секретаріату КМУ.

Очевидно, що для єесівської сторони новий підрозділ став ототожнюватися з центральним місцем в урядовій структурі, де, з більшим або меншим успіхом, займалися політикою європейської інтеграції. На користь цього свідчать численні проекти технічної допомоги, отримувачем яких став новостворений підрозділ. Молоді фахівці отримували нові знання і проходили стажування за кордоном. Бюро почало займатися вкрай важливими питаннями стратегічного планування європейської інтеграції.

Що станеться, якщо тепер цей центр зникне і натомість не буде створено нічого? Люди, на навчання яких було витрачено суттеві кошти, почнуть займатися іншою діяльністю. Переговори щодо нової угоди продовжуватимуться, але осередку, в якому прагнуть дивитися на двосторонні відносини, тримаючи перед собою загальну картину і відслідковуючи динаміку, вже не буде. Це є проблемою.

Водночас, проблемою, що супроводжує Бюро від самого початку його створення, є певна «неповноцінність» у порівнянні з органами в європейських країнах, за зразком яких воно створювалося. Зокрема, це виявляється у обмеженості повноважень для ефективної координації процесу європейської інтеграції.

Отже, необхідність змін назріла. Але доцільною зміною можна було б вважати створення спеціалізованого органу в системі виконавчої влади, який перебрав би на себе функції Координаційного бюро, додавши водночас інші необхідні повноваження. Яким би довгим не був шлях до членства у Європейському Союзі, пройти його можна лише роблячи кроки, що довели свою ефективність в інших країнах, які ставили і ставлять перед собою подібні цілі. Створення окремого органу або Міністерства європейської інтеграції може стати сильним кроком нового Президента і нового Уряду. Саме так вони остаточно розвіють сумніви навколо свого прагнення об’єднати країну навколо спільної мети – набуття Україною членства в Європейському Союзі.