Податкової амністії не буде?

Володимир Лановий, Олександра Кужель та Сергій Бичков на прес-конференції у «Главкомі»

Нова влада знову підняла тему податкової амністії в Україні, на яку вже років шість ніхто з високопосадовців не може зважитися. І хоча близько 40% ВВП залишається в тіні, йти на радикальні заходи поки не поспішають.

Про те, чи можлива зараз податкова амністія і як її проводити, в прес-центрі «Главкому» з журналістами говорили президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий, екс-голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Олександра Кужель та народний депутат, віце-президент Асоціації платників податків Сергій Бичков.

-- Олександра Кужель: «Впровадження амністії потрібно, але не для зведення політичних рахунків»

Чи повинна бути податкова амністія? 100% так. Не можна кожні вибори говорити про те, що і той вкрав, і той, та не робити нічого для відповідного контролю. Свого часу у Британії після приходу до влади Блера був введений податок на «потік вітру», бо населення було незадоволене тим, що деякі олігархи за безцінь скупили власність держави. Тоді разово був проваджений такий податок. Була дооцінена та власність, яка продавалася державою, одноразово була виплачена і ніхто не займався націоналізацією. Коли ми відкриваємо список наших олігархів та бачимо нерухомість, якою вони володіють, то розуміємо, що ніколи не було таких грошей, щоб це придбати. Донедавна я була головою Держкомпідприємництва і можу вам сказати, що за останні два тижні в чотири рази збільшилося рейдерство, особливо щодо державної власності. Дуже поширена схема – «липове» банкрутство. Останній приклад – це «Кремнійполімер», дуже відоме та ефективне підприємство у Запоріжжі. Воно було виставлене на приватизацію, але «Запоріжжяобленерго» подало на банкрутство і приватизація була зупинена. Ми не встигли провести закон, який підготували з паном Пасхавером, про те, що банкрутство не зупиняє приватизацію.

Тобто, перше – це незаконне володіння державною власністю. Якщо цьому не буде поставлено край і далі можна спекулювати, то всі амністії є брехнею. Бо виходить, що можна провести амністію і далі продовжувати красти.

Друге – не можна говорити про амністію, якщо не буде непрямих методів контролю. Цей закон має бути впроваджений якнайменше на три роки, щоб за всіма дежслужбовцями, починаючи від Президента, прем’єра, мерів та далі вниз по всій вертикалі був контроль. І тільки через три роки подібне треба робити з бізнесменами. Цей закон спершу має контролювати кожного держслужбовця, скільки хто отримує прибутків, щоб вони були не зацікавлені у взятті хабарів.

Чинна система оподаткування прибутків, оподаткування громадян є непрозорою і впроваджує систему приховування своїх прибутків. Чому наші підприємці говорять про велике оподаткування? Тому що вони разом з податками кажуть і про суму хабарів, яка фактично дорівнює сумі податків. Тобто для них йде подвійна сума оподаткування.

Впровадження амністії потрібно, щоб держава почала відверто говорити про відверте, а не зводити політичні рахунки. Все інше є блефом. Без впровадження цих попередніх кроків про амністію можна не говорити. Проте ми не вперше говоримо про цю ідею, і закон відповідний подавався до Верховної Ради. Але цей процес іде дуже тяжко, бо в Україні фактично немає судової влади, якій би населення довіряло. Отже, надії чиновника чи олігарх на те, що він робить амністію і це захищає його від кримінального переслідування, марні. Ці чинники і є стримуючим ефектом.

Рівно три місяці після Помаранчевої революції ніхто не брав хабарів. Мені тоді телефонували підприємці, жалілися, що все зупинилося, не видаються ліцензії, тому що безкоштовно ніхто робити не хоче, а за гроші - бояться, бо «бандитам – тюрми». Через три місяці все стало дорожче в десять разів. Наприклад, у пана Омельченка вхід у адміністрацію для вирішення питання коштував $10 тис., зараз найменша сума, яку беруть у Черновецького, – це $100 тис., за які лише починають розмову. Треба не просто мати політичну волю, а почати легалізацію з себе та своєї команди, тоді повірить громада і буде це проводити.

Якщо ви почнете легалізацію з бізнесу, то вважайте, що її немає. Як людина, яка працює держслужбовцем 16 років, скажу, що чиновник на зарплату не може мати будинок за мільйон доларів. Починати треба з голови. Якщо сьогодні Президент говорить, що він вдвічі зменшує собі зарплату, тоді у мене як економіста виникає питання – як за цю зарплату можна утримувати такий будинок та своє життя? Якщо не починати з вищих посадових осіб, з народних депутатів, амністія не буде мати майбутнього. Інакше бізнес ніколи в це не повірить. Треба зробити таким чином: сказати, що у вас є місяць, за який ви легалізуєте та сплачуєте податки і чесно працюєте в країні, або виїжджаєте, бо рівно через місяць ви будете притягнуті до кримінальної відповідальності. Все.

-- Володимир Лановий: «В Україні є серйозні витоки капіталу»

Ми маємо серйозні витоки капіталу з України, в першу чергу, через політичні причини. Ми знаємо, що в період революції 2004-2005 років через банки України були переведені за кордон великі суми грошей. За моїми оцінками, це $5-6 млрд. Банки після того збанкрутували, кінці були сховані у воду, і ніхто досі нічого не знає, крім тодішнього керівництва Нацбанку. Після революції, на жаль, влада нічого не зробила, аби легалізувати ті потоки. Якщо є політичні причини, то треба робити амністію, якщо немає, то не треба.

Другий період… У мене є звіт Мінекономіки про фінансові показники за минулий рік, в тому числі за останні роки наростаючим підсумком. Там я побачив вперше, що в 2007 році прямі інвестиції з України за кордон становили близько $6 млрд. дол. Ніколи такого не було, в жодній нашій статистиці. Якщо до цього року з України витікало офіційно $100-200 млн., а приходило від $2 млрд. до $8 млрд. Куди вийшли ці гроші? 95% – на Кіпр. Це був рік, коли мінялася влада, і український капітал в той період нестабільності витік з України.

Ці дві ознаки говорять про те, що український інвестиційний клімат настільки залежить від якихось правових, фінансових, податкових чи інших чинників, скільки від політичних обставин. Відомо, що бізнесмен себе впевнено почуває, якщо він депутат чи то Верховної Ради, чи то місцевих рад, іншого не дано.

Третій період… 2008 рік, коли ми дізналися, що за три останні місяці року Нацбанк прокредитував комерційні банки на 106 млрд.грн., а банки за цей період викупили $10,5 млрд. на валютному ринку і ці долари невідомо де. Це суто корупційна позиція, яка показує, що відбулася певна змова по зароблянню на цьому перепаді курсу від 4 до 8 грн./дол.

Ще один виток капіталу – всередині України. В тіньову економіку кожного року відходить до 9-10 млрд. грн. з банківського в небанківський сектор. Це теж пов’язано із нерухомістю, з приватизацією, хабарами і т.д. Тобто, серйозні витоки капіталу в Україні є, і цю проблему треба вирішувати. На жаль, вона піково виходить під час політичних струсів. Перший раз це сталося у 2003-2004 рр., дуже активно обговорювалася ця тематика, потім заспокоїлись. Сьогодні теж треба дати правову оцінку цим явищам. Вибачте, але десять з половиною мільярдів витоку – це серйозні гроші, які б підірвали будь-яку економіку. В Нацбанку було 38 млрд. міжнародних резервів, зараз 26 млрд… Як можна просто так закрити на це очі?

Виходить так, що у нас поступово накопичуються нові причини для легалізації капіталу, набутого нелегальним шляхом. Нам треба змінювати економічну систему, фінансову, податкову і т.д. для того, щоб капітали йшли в Україну, а не вилучались.

У 1996 році Росія вже почала підніматись, а ми зі своєю економікою падали і падали. Я запитав тоді у Леоніда Кучми – чим ми гірші? Він мені кажу: ви знаєте, якби Лазаренко стільки не вивіз капіталу за кордон, то ми давно б уже піднімалися. Розумієте тепер масштаб такого вилучення?..

Податкова амністія може стосуватися лише тих, хто не сплатив податки, а це саме бізнес-структури. Якщо ж це чиновник, і йдеться про хабарі та крадіжку державних коштів, то за це він має нести кримінальну відповідальність. Все ж таки першим пунктом я б поставив проведення економічних реформ в Україні. Без прозорих ринкових відносин, свободи для будь-якого бізнесу, не може бути ніяких розмов про амністію.

-- Сергій Бичков: «В Податковому кодексі ми могли започаткувати норму про податкову амністію»

Податковий кодекс, який ми розробили, повинен був закріпити раз і назавжди права та обов’язки підприємців на основі системи стримувань та противаг. Для того, щоб перетворити з фіскального способу податків на стимулюючий. У нас накопичилось достатньо капіталів для того, щоб саме в Податковому кодексі ми могли започаткувати норму про податкову амністію і вона там передбачена.

Досить швидко можна деякими законопроектами змінити баланс притоку інвестицій, економічної структури. Наприклад, одна постанова про фінанси та банки привела до того, що в структурі інвестицій в Україну банківський сектор зайняв 34%.

Але умови для зловживань в нашій країні створені колосальні. Рахункова палата України дає дані, що близько 40% ВВП країни знаходиться в тіні. До того ж Україна по рівню корупції посіла 146 місце замість 134 у 2008-му. За оцінками деяких міжнародних організацій, в тіні знаходиться 50-60% ВВП України. А нинішня фінансова система загрожує національній безпеці України.

Податкова амністія потрібна, і ми пропонували 5-6% для легалізації податків і річний термін. Таким чином можна залучити близько $15 млрд. в разі прийняття Податкового кодексу з розділом про амністію. До речі, у Великій Британії запропоновано 10% відступного за легалізацію капіталу. Але має бути довіра до влади та судової системи, для прикладу, вся Росія зібрала менше $100 млн. від легалізації. В Італії всі кордони зі Швейцарією патрулюються вертольотами, вони відслідковують всі маєтки, наносять їх на земельний кадастр і перевіряють. Це могло б бути застосовано і у нас. У Росії з Кіпром є домовленість про відкриття банківської таємниці, у нас на це депутати не погодяться ні цього скликання, ні наступного. Чи візьміть Польщу – на сайті Сейму є всі декларації у відкритому доступі, де заштрихована лише адреса та номер мобільного телефону…

Звичайно, проблема є, є різні сценарії її вирішення, але ніхто не хоче торкатися податкової теми, бо якщо ти депутат, посадовець, тобі дуже зручно жити в цій країні. Ніхто не буде вибивати з під себе стілець, на якому він заробляє.