Липецька фабрика: солодкий присмак #зради

У центрі Липецька стоїть пам'ятник Петру Олексійовичу.

Правда, не Порошенкові, а імператору Петру І, який у 1703 році наказав побудувати тут металургійний завод, і таким чином заснував місто.

На площі Петра Великого порожньо. Можливо, тому, що це ранок вихідного дня. А, може, через те, що на вулиці мінус двадцять. Газони, мабуть, зелені влітку, заметені снігом майже по коліна.

Утім, головна цікавинка цього міста розташована не тут.

Щоб дістатися до неї, треба пройти повз Нижній парк — тут, до речі, стоїть пам'ятник радикальним революціонерам з організації «Народна воля», і самі мешканці Липецька з нотками гордості у голосі кажуть, що це єдиний у світі пам'ятник терористичному угрупуванню.

Далі треба вийти на вулицю Радянську. Якщо за кількасот метрів звернути праворуч, то одразу за мостом через річку Липівку можна натрапити на погруддя Сталіна. Його минулого року поставили біля свого офісу місцеві комуністи. Мерія наказала протягом двох діб знести бюст, але, здається, не надто наполягала на своєму.

Але ми йдемо Радянською далі. Виходимо на площу Перемоги і проходимо повз стрій «валютчиків», які пропонують вигідніший курс обміну, ніж Сбербанк за рогом. Минаємо центральний ринок, що його місцеві називають Білим домом, звертаємо на проспект Перемоги і проходимо ще кілька кварталів.

Тепер ми не тільки побачили вагому частину пам'яток Липецька, але й дійшли до головної з них — принаймні для українців. Поміж житлових будинків і ряду невеликих магазинчиків перед наші очі являється паралелепід з величезною шильдою Roshen. Це — Обитель #зради, Липецька кондитерська фабрика.

-- Білий дим

Мій таксист, Володимир Іванович, здається, знає про Липецьк усе. Йому добре за 60, на своїй побитій життям, але не іншими машинами, «Волзі» таксує вже 35 років.

Дорогою до фабрики розповідає історію підприємства: «За Союзу там був четвертий хлібозавод, але хліб там не пекли — булочки, бублики, дріб'язок всякий. А потім в одному цеху почали робити цукерки. У мене там дівчата знайомі були, то весь час виносили».

У 2001 році до Липецька прийшов «Рошен». З цього ж року на фабриці працює її нинішній гендиректор Олег Казаков.

«Наскільки я знаю, вони намагалися спочатку купити інші фабрики, в областях, які межують з Україною. Але всюди акціонери чи адміністрація відмовляли. А тут москвичі, які володіли пакетом акцій, продали», - каже він у своєму офісі.

З труби над його підприємством йде білий дим. Тобто воно працює. Хоча подобається це явно не всім.

-- «Прекрасні і смачні»

«Моя жінка їхніх цукерок не бере принципово», - похмуро каже Володимир Іванович.

«Чому?»

«А що, незрозуміло? Після всього того, що сталося, можуть і отрути накидати. Ми «Красный октябрь» беремо».

Якби ці слова почула Анжела Карцева, начальниця цеху, в якому виробляють цукерки «Шалена бджілка» або, як їх тут називають, «Бешеная пчелка», вона б назвала Володимира Івановича «не дуже розумною людиною».

«Цукерки у нас прекрасні і смачні», - впевнено говорить вона.

Пані Карцева — симпатична жінка років тридцяти. Багато посміхається, особливо, коли згадує про масштабну модернізацію, яку на липецькій фабриці запустив український інвестор. Після приходу «Рошену» до Липецька обсяги виробництва тут зросли у понад десять разів. Тутешні потужності Олег Казаков порівнює з двома вінницькими фабриками «Рошен» разом узятими.

«Ми тоді фактично жили на роботі. На вихідні приїздили, запускали нові лінії. У 2013 році нарешті вийшли на повну потужність, набрали нових людей, такі плани були…» - ностальгійно згадує пані Карцева.

«А потім почалося», - усмішка з її обличчя зникає.

-- Чи є ляльковик?

Проблеми у «Рошену» в Росії почалися, як не дивно, ще задовго до початку київського Євромайдану.

Влітку 2013 року Росспоживнагляд оголосив, що знайшов у продукції корпорації, що постачалася з України, шкідливу речовину бензопірен і заборонив ввозити українські цукерки до Росії. У «Рошені» заявили, що жодних офіційних документів, які б свідчили про порушення, не бачили, але заборону на імпорт Москва так і не скасувала.

Потім конкуренти з холдингу «Об'єднані кондитери» звинуватили липецький «Рошен» у порушенні законодавства про авторське право. Тоді на фабриці пройшли обшуки, а її майно вперше заарештували.

Зрештою, ту справу вдалося залагодити, виплативши конкурентам загалом понад 270 млн рублів. Але тут на сцену вийшли податківці. За результатами чотирьох перевірок вони пред'явили підприємству претензії на понад 840 млн рублів (приблизно 280 млн гривень). Частину майна фабрики знову було арештовано.

«Ми не можемо його відчужувати, але ніхто не забороняє нам виробляти на ньому цукерки. Ми це і робимо», - каже директор Олег Казаков.

Фабрика відкидає претензії податківців і веде з ними одразу чотири суди.

Питаю у пана Казакова, чи не вважає він, що всі проблеми, з якими стикнулося його підприємство протягом останніх років, якось пов'язані між собою.

«Фактично — ні. Але що робиться насправді, чи є над цим усім якийсь ляльковик, - не буду робити припущень, не знаю», - відповідає він.

-- Спад

За останні два з половиною роки обсяги виробництва на фабриці впали у два з половиною рази.

Тут пройшли масові скорочення — з 1800 працівників «на піку» сьогодні працюють лише 800.

За словами Олега Казакова, головна причина спаду — це все-таки заборона на ввезення української продукції «Рошену». Річ у тому, пояснює він, що в Липецьку виробляють в основному недорогі цукерки. Плитковий шоколад чи цукерки в коробках тут ніколи не робили.

Значну частину асортименту, з яким корпорація заходила у російські торгові мережі, складали дорогі цукерки з українських фабрик. Сьогодні настільки широкого вибору споживачам Липецьк запропонувати не може, от і програє конкурентам, пояснює пан Казаков.

Друга причина, продовжує він, – економічна криза, через яку справи йдуть кепсько у всіх кондитерів.

«Плюс, звичайно, певний елемент негативного ставлення до марки теж є, - флегматично додає директор. - Але, думаю, його частка у нашому спаді — 10-15%».

-- «Люди різні бувають»

Багато хто в Липецьку з ним посперечався б.

От, наприклад, кіоск прямо під стінами фабрики. На ньому — щит з написом «Кондитерські вироби». Справа — емблема липецької фабрики. Зліва — слід від здертого кимось логотипу «Рошена».

Продавщиця не хоче представлятися, але визнає, що здерти логотип довелося, бо «люди різні бувають».

«Погрожувати не погрожували, але бувало таке, що йде людина, загляне у віконечко і кине якесь слово на кшталт «Повбивати вас усіх тут за те, що цією нечистю торгуєте». От і здерли від гріха подалі», - пояснює вона.

Та й пересічні співробітники фабрики, з якими мені вдалося поспілкуватися, впевнені, що корінь усіх проблем їхнього підприємства — політика.

В умовах погіршення українсько-російських відносин липецька фабрика опинилася немов між двох вогнів.

В Україні для багатьох вона стала символом подвійних стандартів у виконанні власника «Рошену», президента Петра Порошенка. З одного боку, він називає Росію країною-агресором та закликає міжнародну спільноту розширювати санкції проти Москви. З іншого — веде на її території бізнес і справно платить податки до російського бюджету, фінансуючи таким чином армію країни, яка, за його ж словами, веде проти України війну.

Чимало росіян теж не плекають до цієї фабрики теплих почуттів. Вони кажуть: прибуток від продажу вироблених тут цукерок йде до кишені Порошенка, а він напевно фінансує з цих грошей «карателів» з Нацгвардії чи ще якогось «Правого сектору».

Строго кажучи, мають рацію і одні, і інші. Так, липецька фабрика платить податки до російського бюджету — за останні три роки вона перерахувала туди трохи більше мільярда рублів (близько 330 млн гривень).

Відправляє вона кошти і до Києва — у вигляді дивідендів, але тут все трохи складніше. До якогось часу дивідендів фабрика не виплачувала, каже пан Казаков: усе зароблене тут вкладалося в розвиток місцевого виробництва. Але після того, як у фабрики почалися проблеми і її активи почали арештовувати, власники заморозили всі інвестиції в Липецьк і перерахували кошти, за які планували купити нові виробничі лінії і побудувати ще одну фабрику у передмісті, до Києва.

Про яку суму йдеться, ВВС Україна виявити не вдалося: у прес-службі «Рошен» у Києві заявили, що ці дані належать до комерційної таємниці, та відмовилися повідомити, бодай більшою чи меншою є ця сума від обсягу сплачених у Росії податків.

-- Двісті мільйонів євро

А поки що на вулицях Липецька можна знайти і тих, хто вважає, що фабрику треба зрівняти з землею і поставити на її місці красивий фонтан, і тих, хто ставиться до її роботи нормально: мовляв, виробляє смачні цукерки, дає роботу місцевим, чого її зачіпати.

Петро Порошенко вже заявляв, що хотів би продати липецьку фабрику. Президент «Рошену» В'ячеслав Москалевський навіть назвав суму, за яку корпорація була б готова віддати свій липецький актив, - 200 млн євро.

Співробітники фабрики кажуть, що сюди навіть приїздили потенційні покупці. Росіяни. Назвати їх тут не можуть, бо це заборонено угодою про конфіденційність.

«Я була присутньою, коли їм показували цех. Вони були просто в захваті від санітарного стану, від обсягів виробництва. Казали, що їхні три тисячі працівників виробляють такий самий тоннаж продукції, як наша тисяча», - згадує Анжела Карцева.

«Але після того, як наше майно арештували, всі переговори, наскільки я знаю, припинилися. Ніхто не розуміє: якщо він купить цю фабрику, відстануть від нього податківці чи ні», - сухо констатує Олег Казаков.

Сам Петро Порошенко у березні минулого року заявив: продати «Рошен» йому заважає російська влада.

Натомість власним аналізом ситуації поділилися зі мною прості мешканці міста, з якими я намагався поспілкуватися біля тутешнього центрального універмагу.

«Скажу тобі так: я свого часу працював у органах внутрішніх справ і знаю, що якби цю фабрику там, нагорі, хотіли, так би мовити, розкрутити, то уже б давно дали команду «фас», - говорив мені пенсіонер з ковінькою. - Не роблять цього — значить, домовляються».

А інша моя співрозмовниця, яка, за її словами, якраз несла сплатити за квартиру 8 тисяч зі своєї пенсії у 9 тисяч рублів (приблизно 2600 і 3000 гривень відповідно), довірливо сказала: «Як би там не вирішилось з тією фабрикою — головне, щоб у нас не було Майдану, бо в Кишиневі он уже почалося. А так, від нас же все одно нічого не залежить. На виборах нічого не залежить, і тут нічого не залежить».

-- Інопланетяни

На самій липецькій фабриці до свого ймовірного продажу ставляться радше негативно.

«Думаю, такого інвестора, яким була корпорація «Рошен», у російській кондитерській галузі просто не було і, мабуть, найближчим часом не буде», - каже директор Олег Казаков.

Не палають бажанням відриватися від «Рошену» і рядові співробітники фабрики.

«Я вважаю, що Порошенко зробив просто колосальну роботу, він створив просто вражаючу фабрику. Але його дії як політика мені не зрозумілі. Тому як бізнесмена я його підтримую, а як політика — швидше за все, ні. Або ставлюся нейтрально», - говорить начальник цеху Анжела Карцева.

«У нас на фабриці ніякої агресії стосовно Порошенка немає. Всі хочуть, щоб виробництво працювало», - каже інша співробітниця.

Виходячи з території виробництва, помічаю автобуси, на яких намальовані смішні інопланетяни, що жують цукерки: місцеві школярі можуть відвідати фабрику з безкоштовною екскурсією.

Поруч — ряд солідніших автомобілів. На них на роботу приїздять співробітники фабрики. У кількох під лобовим склом висять георгіївські стрічки.

-- «Якби не Порошенко…»

Наступного ранку їду в Сенцово, село за десять кілометрів від Липецька. Насправді більша частина виробництва кондитерської фабрики зосереджена тут.

Після того, як «Рошен» зайшов до Липецька, тут задумалися про розширення виробництва: наявний майданчик був замалим для амбіцій українських кондитерів.

Тож вони купили закинутий склад сільгосптехніки у Сенцовому і перетворили стару «коробку» на найбільшу в Росії фабрику з виробництва карамелі.

І от я біля величезної промислової будівлі на околиці села. Тут шильда «Рошен» не червоно-жовта, як у самому Липецьку, а синьо-жовта. У лютий мороз і прилегла до неї територія, і все село нагадує пустку: тільки бродячі собаки гавкотом намагаються віднадити мене від фотографування фабрики.

Ознаки життя з'являються, якщо проїхати головною дорогою далі. На узбіччі стоїть досить великий супермаркет, до якого періодично звідкись підходять і під'їжджають люди.

«Раніше тут маленьке таке сільпо було. А потім рапсовий завод побудували, «Рошен» от. І цілком «городським» магазин став», - розказує мені всезнаючий таксист Володимир Іванович.

Біля сільського супермаркету зустрічаю Надію: її скоротили з сенцовської фабрики «Рошену» за лічені місяці до пенсії, але вона не ображається.

«Там працювати важко, просто собі сидіти чи стояти день не будеш. Але і платили добре. Ніде так не платили, як у нас», - сміється вона.

«Жодного разу зарплату не затримали. Як по графіку — аванс, получка. Відпустки давали. А обіди які смачні були — три асортименти другого, і для працівників всього по 15 рублів (приблизно 5 гривень)», - згадує Надія.

«Але потім, коли на Україні політика почалася, то наші цукерки брати перестали. Почали казати, що наші цукерки йдуть на війну. Тоді й скорочення почалися. Якби не Порошенко, то такого б не було», - розпачливо махає рукою вона.

Запитую про фабрику у старенького дідуся, який, не поспішаючи, підходить до магазину.

«Робота людям — я вважаю, це люкс», - статечно промовляє він, розкурюючи папіросу.

Питаю: а те, що виробництво належить Порошенку, не бентежить?

«Та хоч чортові, аби людям було непогано. А не подобається Порошенко — будуйте поруч своє, конкуруйте, робіть краще, платіть більше, я так вважаю», - каже дідусь і хитро посміхається.

З магазину виходять двоє молодих чоловіків, кожен йде до свого джипа.

«Порошенкова фабрика? Та хай працює, заради Бога. Ми ж не фашисти якісь: нам що Порошенко, що Лукашенко», - сміється один з них.

Інший чекає, щоб його колега від'їхав і говорить: «Я цукерки не люблю, я краще пивка поп'ю». Сідає в машину, заводить її. З динаміків голосно лунає якась російська попса, але мій співрозмовник тут же скручує звук.

«Але тут ситуація така. На «Рошені» платять тисяч 25-30. А по Липецьку середня зарплата — тисяч 12-15. Росіянин росіянину так платить, розумієш? Двадцятка, це якщо хороший робітник. Тому якщо сюди прийде росіянин...», - емоційно промовляє він.

Обриває фразу на півслові, нецензурно лається і від'їжджає.П