Олег Покальчук: Медіа є складовою, основним інструментом терору

Новини про терористичні акти у світі тепер з’являються у стрічках новин майже щодня. За оцінками Українського інституту дослідження екстремізму, 2015-й взагалі став роком тероризму в Європі.

2016-й, очевидно, теж уже претендує на таке визначення. Розпочався поточний рік із пікантного виду тероризму у Кельні. На Різдвяні свята більше 600 жінок у цьому місті подали скарги до поліції про сексуальні напади. Потім теракти охопили Туреччину. Останні найгучніші трагічні події трапились в аеропорту Брюсселя.

За оцінками експертів, терористична загроза в Україні, якщо не враховувати безчинств проросійських терористів на окупованому Донбасі, в основному пов’язана з постійними псевдомінуваннями та дрібними диверсіями.

Соціальний психолог Олег Покальчук переконаний, що сучасний тероризм змінює своє обличчя. Проте експерт не радить громадянам впадати в страх перед цим явищем. Адже головне завдання терористів - посіяти паніку. Запорука виживання українського суспільства – це спокійне розуміння загроз, які реально існують, їхньої динаміки та впливу на владу.

Олеже, теракти залишаються дієвим способом досягнути політичного впливу? Чи підходи змінюються?

Слово «тероризм» стало дуже модним і вживається часто не до ладу. Треба розрізняти тероризм, диверсії, саботаж та інші деструктивні впливи. Треба розуміти, що тероризм – один із інструментів війни. Сьогодні він має абсолютно іншу конфігурацію, аніж в ХІХ сторіччі. Я вже не один раз казав, що тероризм – це прояв демократії. Я поясню у чому річ. До ХІХ сторіччя включно люди не були цінністю. Об’єктом терору міг бути цар, пороховий склад або щось таке, що мало питому вагу. Коли в демократичних країнах звичайні люди стали цінністю, вони стали об’єктами терористичних атак і вразливим місцем. Сьогоднішній тероризм – це тероризм багатих людей. Хибне книжкове і пострадянське уявлення в тому, що «ось це бідна нужденна людина все життя сапала землю, потім повстала проти багатих і пішла їх вбивати». Це неправда. Це існувало в романтичних візіях письменників і митців. Але тероризм – дорога штука, це породження багатих. Використовують бідних або недуже бідних як інструмент, але зверніть увагу на останні події в Брюсселі. Ці люди, що скоїли теракти, мали громадянство Бельгії. Теракти у Франції так само – терористи мали французьке громадянство. Тобто це далеко не злиденні і нужденні фелахи, які мотижили землю в Афганістані.

Що намагаються довести терористи?

Кінцевою метою терористів не є фізичне знищення людей. Кінцева мета торизму є розмови про тероризм, імплементація його в сучасну ментальність, обговорення його, створення страху перед ним. Метою тероризму є емоційний слід, який залишається після акту. Вбивство адвоката російських ГРУшників не можна в цьому сенсі назвати тероризмом, це політичне вбивство, яке переслідує якісь інші цілі. Але те, що не набуває широкого резонансу, яке є атаковане, не можна точно називати тероризмом.

Тероризм схожий на корупцію у своїх параметрах, оскільки його загроза існує в кожній країні. Її можна зменшити або мінімізувати збитки, так само ми можемо мінімізувати потенційні збитки або об’єкти загроз, які піддані терористичним атакам. Тероризм існує в іншій системі координат. Рекомендую всім для прочитання невеличку роботу Жана Бодрійяра «Дух тероризму», в якій докладно описано про духовні основи цього явища, де культ смерті протиставляється матеріальному достатку, благополуччю і спокою громадян. Ніяка ідеологія не може протистояти терористичній ідеї. Бо терористична ідея – це смерть того, хто здійснює теракт. А ідеологія завжди направлена на позитив мас. Тут є певний конфлікт.

Тероризм здійснюється в ім’я народу, але народ, як правило, не в курсі, що його іменем щось таке здійснюється. Тероризм – це завжди конфлікт між консервативними цінностями та прогресивними ідеями. Якщо ми говоримо про ісламський тероризм, то очевидно в основі ідеологічних накачок є радикальний іслам або швидше його сектантські форми. Індокринація (передача фундаментальних положень системи вірувань – Главком) терористів здійснюється через симуляцію загрози. Те, що через прогресивні європейські ідеї сучасності загрожує для тих, хто плекає традиційні цінності. На цьому відбувається хитання човника.

Ознака сучасного тероризму – він ніколи не здійснюється двоходівкою. Як правило, це довгий ланцюжок, мінімум три-чотири прокладки. Це класика будь-якої спецоперації. Наприклад, ви хочете провести гроші так, щоб важко було відслідкувати початок і кінець цього ланцюжка, то треба, щоб там було мінімум сім складових. Тому треба завжди дивитися насамперед, кому це вигідно і хто найбільше заперечує свою причетність. Сучасні спецоперації, як правило, схожі на конструктор. Ніхто сьогодні не переходить на кабанячих копитах контрольно-слідову смугу і не ховається обличчя в комір пальто чи під капелюх. Вплив агентів і резидентів використовують в таких об’ємах, де кожен з цих складових є невинним, там не можна пред’явити ні кримінальне переслідування і нічого іншого, а от сумарно це спричиняє вибуховий ефект. І виглядає це як одномоментний акт відчаю, помсти або чогось дуже пафосного однією особою чи групою людей.

Що ви порадили б в ситуації в наших умовах, коли б виникла потенційна загроза теракту?

Перше, ввести контррозвідувальний режим. Адже тероризм немає кордонів і моральних обмежень. Друге, внести зміни і доповнення в закон «Про територіальну оборону України». Це питання мало розглядатися ще в серпні минулого року. В профільному комітеті лежить три законопроекти про територіальну оборону. Адже проблема територіальної оборони також має стосунок до контртерористичної дії. Йдеться про військові та парамілітарні частини, які приписані до місцевих воєнкоматів. Фінансувати їх можливо тільки з державного бюджету згідно бюджетного кодексу. Хоча сьогодні є можливості фінансувати їх з місцевих бюджетів. Коротше кажучи, кожен місцевий бізнесмен озброїть своїх підлеглих, які приписані до військкоматів. Підлеглі ходитимуть раз на тиждень на стрільбища і цього буде достатньо, щоб бути у формі. Окрім того, треба внести доповнення, які враховують особливості співпраці різних структур в боротьбі з тероризмом.

І напевно, ключова, світова проблема. Всі зараз посилаються на американську історію 9/11 і визнають, що однією з ключових причин того, що сталося попри всі заходи, які вживалися, стала відсутність обміну інформацією між ФБР і ЦРУ. Традиційно в усьому світі силові відомства між собою конкурують. Так і в США ці дві структури між собою конкурували за бюджет, вплив. І тільки через чотири роки було створено агентство національної розвідки, завдання якої в тому числі координувати 16 різних розвідувальних служб США. У нас подібна проблема.

Чи отримало українське суспільство за останні два роки певне щеплення від терористичних загроз, актів, диверсій?

Абсолютно ні. Причин є кілька. По-перше, пасіонарну українську ментальність дуже легко використати і використовують в темну. Хорошим прикриттям для диверсанта чи агента впливу має бути бездоганний патріотизм. Ми абсолютно вразливі. Але це якась специфічна українська історія. Це пострадянське наївне суспільство. По-друге, ми не стикалися із загрозами такого рівня, як останні події в Європі. Психологічно ми думаємо, що це ж не у нас, а в Брюсселі. Але ж і в Брюсселі теж думали, що це теракти в США, а не у нас, адже ми європейці: ми і біженців любимо, і приймаємо їх, і гроші даємо, але це нічого не означає. Ми наступні. Українське суспільство повинно прийняти як даність це. А у нас поведінка дітей, які ховаються під ліжко, коли горить хата. І так ми живемо останні 25 років. Тому я дуже скептично дивлюся на перспективи тверезого усвідомлення ситуації.

Дорослими стати є шанси?

Треба ще раз всім усвідомити, що ми знаходимося в стані війни останні два роки. В цьому немає ніякого драматизму. Війна - це частина нашого життя. Людина, котра знаходиться перших три дні на війні, їй здається, що всі кулі і снаряди летять тільки в тебе. Поза тим запорука виживання – це командна гра, спокійне розуміння загроз, їхньої динаміки, впливу на владу. Терористичний акт, повторюся, це лише інструмент, а не мета. Це означає, що країна знаходиться в такій геополітичній ситуації , при якій вона стає об’єктом впливу і вона теж є інструментом впливу на щось. Тобто ми повинні розуміти правду: що відбувається з нами, з нашим бюджетом, з нашими політиками, як це все вписується в європейський контекст. Але ми дуже повільні поки що в своєму розумінні, а тероризм набагато швидший, і тут зіграє: хто кого обжене.

Ви сказали, що українське суспільство схоже на малих дітей, котрі ховаються під ліжко. В нинішніх умовах доцільно взагалі боятися?

Страх – це нормальний людський стан. Не бояться нікого і нічого тільки покійники. Боятися – нормально, але не треба впадати в паніку. Страх і паніка – різні речі. Треба включати голову, а завдання тероризму - виключити вашу голову і перевести страх в стан паніки. Очевидці брюссельського теракту зазначили, що в цьому сенсі суспільство спрацювало адекватно. Там паніки не було. Була скорбота, було розуміння трагедії, але не паніки. Я взагалі радив би не виводи страх перед терором в щось окреме. В людини має бути алгоритм дій перед будь-яким стихійним лихом. Яка різниця чи будинок завалився через аварійний стан чи його підірвав якийсь ідіот. В інакшому випадку ми підвищуємо рівень страху, а значить поводимося менш адекватно.

Рівень страху перед терором у Європі тепер збільшився? Як тепер там сприймають нашу ситуацію?

Ми проектуємо свої страхи на Європу. І хочемо, щоб вони боялися більше, аніж ми. Нам було б тоді приємніше, бо ми, мовляв, сміливіші (усміхається). Насправді, європейці бояться менше. Тому що терор, про який я зараз кажу, це не явище 21 сторіччя. Буквально в 70-х роках Європу і Латинську Америку захлиснув червоний терор. Вони це добре пам’ятають і у них є щеплення від цього. Окрім того європейці добре розуміють комунальний, безпековий механізм в мобілізаційному плані.

А яку роль відіграють медіа в процесі нагнітання страху? Адже всі вони полюють на високі рейтинги…

Медіа є складовою терору, основним інструментом. Медіа паразитують на терористичній тематиці і такій маргінальній інформації. Тобто чим таблоїдніша новина, тим ЗМІ більше хапаються за неї, бо це купується споживачами. Тому, коли я кажу про багатоходовки в спецопераціях, інформаційних в тому числі, то медіа є дуже важливою ланкою. Я знаю, як працюють російські спецслужби в західних медіа. Ніхто не купує всю шпальту газети центральних медіа і з Кремля гроші не заносять. Там все складніше відбувається: інформація заходить через провінційні, регіональні медіа, через групи впливу. І це все в купі виходить наче само. Тому, читаючи західні медіа, нам дається, що вони всі страшно перелякані. Ні, це непряма пропаганда. Це резонанс через криве дзеркало.