Свято свят Великдень

Як провести останні страсні дні перед Великоднем? Як пройдуть богослужіння в українських церквах та чи прийдуть туди наші можновладці? Над чим мають замислитися українці в ці святкові дні?

Напередодні Великодніх свят у прес-центрі «Главкому» відбулася зустріч журналістів із представниками трьох найбільших конфесій України - Єпископом-помічником Київської архиєпархії Української греко-католицької церкви Йосифом (Міляном), головою Інформаційно-видавничого управління Київської Патриархії (УПЦ КП) Єпископом Євстратієм (Зорею) та Головою синодального Інформаційно-просвітницького відділу Української православної церкви (УПЦ МП) Протоієреєм Георгієм (Коваленком).

Єпископ Йосиф (Мілян): Воскресіння Христове – це свято свят. Якби не було Воскресіння, як каже апостол Павло, даремна була б наша віра. До цього свята ми готувалися впродовж довгого Великого посту, який наповнений покаяльним молитовним духом. Це свято дає людині надію, що той, хто з Христом страждає, хто здатний з Христом іти на свою власну Голгофу і розп’ясти себе з Богом, той здатний воскреснути разом з Ісусом, осягнути вічне життя. Це свято несе велику радість і велику надію тим, хто повірив у Господа.

Воскресіння Христове підтримується самою природою, оскільки вона воскресає. Дуже багато символіки, зокрема, в традиціях українського християнства, яка тягнеться ще з дохристиянської доби.

Єпископ Євстратій (Зоря): Дійсно воскресіння Христове – це свято над святом і торжество над торжествами. Це відчуває навіть серце людини, яка не в повній мірі воцерковлена. Навіть людина, яка не звикла ходити до храму і виконувати те, що належить виконувати християнину, в цей день теж відчуває радість.

Святитель Іван Золотоустий в своєму слові на свято Великодня, яке читається під час богослужіння в кожному з храмів, говорить, що до цього свята мають приступати всі. Тобто ті, хто постував, і ті, хто не посував, ті, хто почав свій подвиг від самого почату і ті, хто прилучився лише наприкінці. Бо Господь усіх приймає, і навіть наміри цінує, як справу.

Я хочу, щоб в це свято до храмів на богослужіння прийшло якнайбільше людей. Людина, яка вперше прийде на Великоднє богослужіння, навряд чи залишиться черствою, бо це свято дуже зворушує. Воно залишається в пам’яті з дитинства у тих, хто мав можливість прийти до храму. Це свято оповите багатьма народними традиціями, які мають християнське коріння і пояснення. Це близьке і рідне свято. І найголовніше, що це свято торкається кожного з нас.

Чому ми так радіємо? Є ж багато інших церковних свят, які встановлені з нагоди Євангельських подій, подій священної історії церкви, днів пам’яті святих. Чому це свято називається святом над святами? Тому що Воскресіння Христове дає нам впевненість у тому, що смерть - це не завершення нашого буття, що наше буття продовжиться, ми воскреснемо з мертвих в той день, коли Господь прийде судити світ. Тому ми радіємо, що смерть переможена, що пекло і гріх не мають над людиною абсолютної влади. І ця радість передчуття вічності, відчуття предстояння у врат в рай наповнює людські серця у цей час, час Великодня.

Є традиційне вітання християнське «Христос Воскрес!», на яке відповідають: «Воістину Воскрес!». Але це не просто вітання. Це коротке і влучне сповідання істини. Це є сповідання віри в воскресіння Ісуса Христа, як наріжний камінь християнського віровчення. Тому ми радіємо і сповідаємо цю віру. Хочеться, щоб це дійсно було свято, щоб це не було лише приводом для застілля та розваг. Свято у освячені. Завдяки цьому святу людина піднімається від земного, буденного до вищого, небесного, святого, стає вищою над звичайним земним життям і долучається до Воскреслого Христа. Тому бажаю всім з радістю духовно зустріти світле Христове Воскресіння, щоб на кожного впало це світло, щоб кожний відчув радість світлого Христового Воскресіння.

Протоієрей Георгій (Коваленко): Цього року черговий ювілей перемоги у Великій Вітчизняній війні. Для християн є свій День перемоги – перемоги Христа над смертю, Бога над дияволом, добра над злом, - це свято Світлого Христового Воскресіння.

Ще є декілька днів до Світлого Христового Воскресіння. Владика сказав словами Івана Золотоуста, що церква закликає прийти до храму всіх, хто постився, і хто не постився. Але у нас є ще декілька днів Страсного тижня, можна починати зараз, не треба чекати наступного року.

Попереду у нас день встановлення головного таїнства церкви, можна сказати, таїнства явлення самої церкви, – Таємна вечеря. В четвер ми будемо поруч з апостолами, будемо брати участь у події, яка ввела нас в життя вічне. Ввечері ми будемо читати дванадцять Страсних Євангелій, входячи в Страсну п’ятницю. Потім буде Страсна Велика субота, ми її називаємо Тихою суботою. В цей день ми згадуємо, що Христос був покладений у гріб. Ми не будемо плакати, хоча і будемо співати жалобні пісні, ми вже будемо у передчутті Світлого Христового Воскресіння. Всім, хто хоче в повноті відчути радість Світлого Христового Воскресіння, я б радив пройти з Христом цими страсними днями.

Хочу сказати про події, які будуть в житті нашої церкви на Пасху. В Тиху суботу на «Інтері» буде трансляція сходження благодатного вогню. Цього року вперше чотири українських канали будуть транслювати Великоднє богослужіння. «Інтер» і «Глас» будуть транслювати богослужіння Києво-Печерської Лаври. «Перший національний» буде робити включення з Лаври і з кафедральних соборів інших церков. «5 канал» буде транслювати служіння Свято-Троїцького Іонійського монастиря. Тобто ми бачимо, що наше телебачення все ширше і ширше долучається до висвітлення подій Пасхальної ночі. Ця пасхальна радість дійде до людей, які не в змозі вийти з дому, з лікарні чи з важливої роботи, вони зможуть долучитися до Великоднього богослужіння.

Цього року, як і завжди, ми направляємо офіційну делегацію Української Православної Церкви до Святої землі, яка візьме участь у сходженні Благодатного вогню в Храмі Гробу Господнього. В суботу приблизно о 19.00-20.00 годині Благодатний вогонь прибуде в Києво-Печерську Лавру. Його буде зустрічати Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Митрополит Київський і всія України Володимир і представники єпархій, які повезуть Благодатний вогонь в свої регіони.

Цього року у нас ще одна радісна подія. Зі Святої Землі разом із Благодатним вогнем за благословенням Єрусалимського Патріарха, Синоду Єрусалимської Православної Церкви прибуде Віфлеємська ікона Божої Матері – єдина ікона, на якій Божа Матір посміхається. Сподіваємося, що це посмішка всім нам. Це сподівання на те, що наша віра і благочестя нашого народу і шанування Божої Матері буде міцніти і розвиватися.

В день Пасхи, о 16.00, з Києво-Печерської Лаври вийде Пасхальна хресна хода, в якій буде брати участь все духовенство міста Києва та області, всі ченці і чорниці монастирів, віруючі люди. Ця хресна хода вирушить з Благодатним Вогнем та з Віфлеємської іконою Божої Матері на місце будівництва Свято-Воскресенського кафедрального собору. О 17.00 там буде звершено велику Пасхальну вечірню і закладено благословенну грамоту. Після декількох років випробувань, ми нарешті починаємо будівництво кафедрального собору якраз на честь Воскресіння Христового. Біля храму також буде збудовано великий духовно-просвітницький центр, щоб церква могла виконувати ту місію, яку від неї потребує ХХІ сторіччя.

Ще хочу нагадати про дві події. На території ближніх переч Києво-Печерської Лаври і на місці будівництва кафедрального собору з маленьких писанок буде викладена велика. І в понеділок починається ІІ Міжнародна Пасхальна асамблея, яку ми проводимо вже другий рік поспіль з Національною музичною академією.

В минулі роки на Великоднє богослужіння Президент Віктор Ющенко здійснював візити у храми найбільших церковних конфесій України. Чи очікуєте ви в цьому році візиту новообраного президента у ваших храмах?

Єпископ Йосиф (Мілян): Якщо зважити на те, як наш Президент входив у свої функції, то сподівань, що Президент буде молитися з різними конфесіями, не багато. Є інформація, що Президент буде відвідувати богослужіння всіх конфесій, але це поки недостовірна інформація.

Ми почули від Протоієрея Георгія про те, що наш медійний простір починає працювати повніше для висвітлення свята свят. Мені здається, що двадцятихвилинна трансляція богослужіння кожної конфесії ще більше поглиблює наше християнське розділення. Український медійний простір має багато різних телевізійних каналів, якби вони всі поділилися, і кожен з них висвітлив би молитовне богослужіння окремої конфесії. Як можна помолитися тим людям, які прикуті до ліжка, або десь в праці, дивлячись двадцятихвилинні уривки? Мені здається наш уряд і держава мали б подбати про християнські моральні підвалини формування українського християнина.

Я сподіваюся, що чутки про присутність Президента на богослужінні в нашому храмі стануть дійсністю. Ми будемо його вітати.

Єпископ Євстратій (Зоря): На даний момент немає точних відомостей про присутність будь-кого із високопосадовців на наших богослужіннях. Я знаю із засобів масової інформації, що це питання обговорювалося на нараді у віце-прем’єра з гуманітарних питань пана Семиноженка. Він висловлював думку про те, що Україна - багатоконфесійна держава, тому представництво від влади повинно побувати на богослужінні різних конфесій. В якому це буде форматі, має вирішити влада.

Церква існувала і існує протягом майже двох тисяч років. За цей час вона переживала різні періоди. Від тих часів, коли були найжорстокіші гоніння, і за саме ім’я християнина можна було позбутися життя, і до таких часів, коли імператори були першими серед християн, вважалися першими синами і захисниками церкви. Тому, як на мене, для самої церкви абсолютно не важлива присутність тих чи інших можновладців у храмі. Це важливо для них самих. Якщо вони люди віруючі, вони повинні приходити на богослужіння, як приходять і інші віруючі у цей час. А куди вони приходять, це справа їхнього сумління, їхньої позиції як людини віруючої і як державного діяча.

Як Президент, прем’єр-міністр чи інші представники влади будуть вважити за потрібне зробити в Пасхальну, так і буде, - це їхня справа. Прийдуть - привітаємо безпосередньо. Не прийдуть - привітаємо письмово. Будемо бажати всім успіхів і Божого натхнення у їхній праці на благо українському народу, нехай їм Господь в цьому допомагає.

Протоієрей Георгій (Коваленко): У нас є інформація про те, що Президент планує відвідати богослужіння в Києво-Печерській Лаврі. Ми готуємося зустрічати Президента під час Пасхального богослужіння.

Щодо відвідин богослужінь державними службовцями. Ми вже багато років говоримо, що маємо позбутися постатеїстичного відвідування богослужінь. Ми би хотіли, щоб будь-який чиновник не виступав в храмі як чиновник, а був дійсно віруючою людино. Якщо він віруюча людина і православний християнин, він має відвідати службу в православному храмі. Якщо він віруюча людина, наприклад, греко-католик, то він має піти на службу до греко-католицької церкви. Тоді церковне питання не буде використовуватися задля якихось політичних цілей. Коли людина ходить туди-сюди – це постатеїстична, пострадянська практика. Президент може як державний чиновник прийти привітати на Світлому тижні чи протягом сорока днів, або запросити до себе. А молитися він має йти в ту церкву, до якої належить.

Єпископ Євстратій (Зоря): З відвідуваннями державними мужами богослужінь пов’язана ще одна проблема, теж пострадянська. Вона полягає в тому, що за державним керівником на богослужіння ходять ті, які до тієї чи іншої конфесії не належать. Тут треба визначатися, якщо це є певний державний ритуал, то він має бути звершений з повагою до всіх основних конфесій. Якщо це вияв особистої віри, то державний представник повинен йти туди, куди він вважає за потрібне. Якщо це молитва, то не має бути величезного почту, всіх офіційних протокольних заходів. Дійсно людина має відчувати себе, як віруюча серед віруючих.

У нас зараз немає імператорів, королів чи гетьманів, тому тих ритуалів, які супроводжували їх у храмах, теж немає. Я думаю, що ця проблема відпаде сама собою, коли справдиться надія на те, що в певному не дуже віддаленому майбутньому наші українські церкви будуть мати одне місце для богослужінь.

У Київській Софії, святому місці, під час прийому іноземних делегацій алкогольні напої ллються рікою. Чи можна покласти краї такій практиці?

Протоієрей Георгій (Коваленко): На сьогодні Софія Київська є державною власністю, наразі це державний музей-заповідник. Церква повністю підтримує вашу думку, але не завжди прислуховуються до наших думок. Ми вважаємо, що Софія - це храм, і інколи в ньому треба звершувати молитву, навіть зважаючи на його історичну цінність.

Майже тисячу років Софія була храмом. Його зберігала і довела до цих часів церква. Дяка державі і музейникам, які сьогодні його також оберігають. Але музеєм він є не більше ста років, і якщо порівняти з тисячею… Церква знає, як опікуватися своїми головними святинями. Якщо буде знайдено варіант, за якого церква і держава разом будуть опікуватися Софією, то багато небажаних речей не будуть відбуватися на території Софії.

В цьому році християни східного і західного обряду святкують Великдень разом. Чи не є це черговим знаком, черговою нагодою об’єднатися?

Єпископ Євстратій (Зоря): Це питання виникає двічі на рік: на Різдво і на Великдень. Переважно про це питання говорять з точки зору громадської користі чи особистого комфорту, незважаючи на те, який зміст за датами і за тим, що відбулося. Церковний календар є невід’ємним елементом церковної традиції. Звернімо увагу на те, що хоча Українська Греко-Католицька Церква є частиною Вселенської Католицької Церкви, звершує богослужіння за григоріанським, а за юліанським календарем. Більше того, преважна більшість протестантських церков України святкують Великдень разом із нами за юліанським календарем, хоча їхні співбрати на Заході святкують за григоріанським календарем.

Я не бачу в цьому великої проблеми. При переході на інших календар може виникнути багато інших проблем, це підтверджено досвідом історії. В кожній православній церкві, яка перейшла на новий стиль, виникли непорозуміння і заворушення. З’явився так званий старостильних рух. В Україні і так достатньо церковних розділень, щоб надавати привід для чергового розділення за датами.

Сьогодні запит на зміну календаря не від церкви, а скоріше від суспільства, яка до церкви має віддалене відношення, і дивиться на ці питання з точки зору світського життя. Якщо запит тільки від суспільства, то церква навряд буде реагувати. Навряд уявні позитивні речі будуть урівноважені можливими проблемами, які можуть виникнути через перехід на інший календар.

Єпископ Йосиф (Мілян): Невеличка ремарка. Через двадцять років після затоплення корабля, українця знайшли на острові. У нього там і млинок, і вишневенький садок, і дві церкви. Його питають, для чого дві церкви? Він відповів: «То тієї другої я не ходжу» (сміється).

До речі, наступного року ми знову будемо святкувати Великдень разом. Два роки поспіль. Можливо, це знак?!

Мені здається, стосовно календаря ми і надалі залишимося на тому рівні, на якому ми є сьогодні. Ми не приступимо до об’єднання святих Божих церков, навіть православних, лише тому, що не говоримо про цю проблему. Хто з вас знає, що в Україні Різдво по візантійській православній традиції ми святкуємо 24-25 грудня? Ніхто ж не знає, всі знають 6-7 січня. Але по юліанському календарю ця подія 24-25 грудня. Всі переконані, що про православному правильніше святкувати Різдво 6-7 січня. Тобто ми про це не говоримо.

Насправді нема великої різниці, коли святкувати. Є час, є відлік, який церква взяла за день Різдва Христового, і ми по цьому орієнтуємося. В Україні так чи інакше чутно голоси, і це таке дитяче, чому в одних Пасха в один день, в других і інший, одні ще постять, другі вже співають «Христос Воскрес». Це підкреслює нашу не єдність у християнстві, це негатив з яким треба боротися і йти до порозуміння.

Єпископ Євстратій (Зоря): Світські святкування прив’язані до дат. Ми святкуємо свої дні народження, День незалежності чи День перемоги в якусь одну дату. Християнські свята, особливо такі великі як Різдво і Великдень, - це є святкування не дат, а святкування подій. Церква встановила святкувати Великдень не в певну визначену дату, щоб підкреслити, що це святкування хоч і в часі але одночасно поза часом. Так само і Різдво, ми святкуємо не дату, не день народження Ісуса Христа, ми святкуємо подію, бо нам важливо, що Спаситель народися.

Мені здається в цьому немає великої проблеми. Якби вона дійсно була, вона б вирішувалася. Коли дві політичні партії об’єднуються, то на їх місці виникають три, а потім може ще і четверта бути. Щоб не сталося так, що об’єднавши календарі, замість одного ми отримали кілька календарів.

Єпископ Йосиф (Мілян): Є Пасха, є молитва, є великодні дзвони, є писанка і є гагілки. На Софіївській площі о четвертій годині наша молодь, наші діти вкотре роблять гагілки, тому всіх запрошуємо. Приходьте, нехай дзвін Святої Софії перегукнеться з нашими серцями, хай наші християнські серця б’ються великоднім дзвоном радості, щоб оголосити всім, що Христос воістину воскрес.

Зичу в ці свята всім світла, радості, домам миру, серцям спокою, божої благодаті. Дуже важливо, щоб це свято було радісним. Коли ми говоримо «Христос Воскрес», понуривши голову, опустивши очі в землю навряд хтось повірить, що справді Христос воскрес. Але коли ми йдемо усміхнені, піднесені, відчуваємо, що на Голгофі подоланий і знищений всякий наш гріх, наш переступ, що знак смерті на нас немає дії, бо ми визнали Христа, і Христос знищив владу смерті над нами. Справді це причина для на радості і для того, щоб оголосити світові, що «Христос воістину воскрес!». Ми як християни мусимо відчувати цю подію, цю ідею воскресіння Христа, щоб вона неслася у маси, у люди і у віки.

Як українці мають провести останні дні перед Великоднем? Які слова-настанови ви хотіли б сказати віруючим?

Протоієрей Георгій (Коваленко): В Чистий четвер ми вже маємо бути чистими для того, щоб прийти в храм на головну службу для кожного християнина - на Таємну вечерю. У цей день обов’язково треба відвідати богослужіння зранку, і ввечері прийти на читання дванадцяти Страсних Євангелій. Під час цієї служби ми стоїмо з запаленими свічками, а потім несемо цей вогник в свою домівку на знак віри, який має палати в серці кожного. Приносимо цей вогник додому і переходимо до дня Страсної п’ятниці, коли вся темрява виступила проти Бога, коли Господь був розіп’ятий на Христі. Але ми знаємо, що той вогник воскресіння в Страсну п’ятницю буде палати в серці кожного із нас. Це буде справжня підготовка до святкування. В п’ятницю в храмах будуть виносити і відспівувати плащаницю.

За традицією в четвер і п’ятницю ми вже майже нічого вдома не робимо. Хоча всі господині знають, що це не можливо. Тому треба і службу відвідати, і все що треба зробити але не в богослужбовий час. Таким чином, ви виконаєте і заповідь, і свої господарчі обов’язки в підготовці до Пасхи. Будемо пекти куличі, робити пасхи, розписувати писанки, красити крашанки, причепуримося до Великодньої служби і о 23.30-23.45 підемо до храмів, щоб зустріти Святе Христове Воскресіння.

Єпископ Йосиф (Мілян): Для мене Пасха розпочинається вже з богослужінням в четвер. Все богослужіння наповнена пасхальним духом, і вечірня з Літургією Святого Василія Великого, і Утреня страстей. Це живе дихання Пасхи. В п’ятниця відбудеться це вечірня з винесенням плащаниці, тобто з іконою Христа положеного в гроб. По традиції і п’ятницю, і в суботу люди проходять поклонитися померлому Спасу, цілуючи його в ноги, в пробите ребро і в руки, ні в якому разі не в обличчя. В п’ятницю господиня ніколи не пекла пасок, і ніколи наш народ не робив тяжкої роботи. Це такий благодатний торжественний смуток у молитві. Це щось подібне, коли хворий лежить в реанімації, йому дуже приємно, коли біля нього рідні, співчувають і співстраждають йому. В цей день закликаю всіх відвідати церкву, поклонитися Гробові Господньому.

В суботу зазвичай люди спішили до церкви до Гробу Господнього, тоді йшли і пекли зранку пасху, щоб після обіду вдягнути вишиті сорочки, накрити накрохмаленими рушничками кошики і йти під церкви святити пасху. Очевидно, на Великдень треба встати дуже рано, щоб бути свідком Христового Воскресення, чого всім сердечно бажаю.

Єпископ Євстратій (Зоря): Страсна седмиця починається із входу Господнього в Єрусалим, зі свята. І через смуток подій, які ми згадуємо протягом тижня, ми знову приходимо до радості. В цьому певному колі, від свята через страждання і страсті Христові до Воскресіння, для кожної людини повинен розкриватися сенс її життя. До цих подій людина повинна виявляти особисте відношення. Тому що, власне, свята встановлені не для священнослужителів, не для того, щоб у храмах провести богослужіння. Свято встановлене для всіх віруючих, щоб вони серед долучення до цих подій ставали ближчими до святості. Тому ми повинні розуміти, яке значення мають ці свята, події для нас.

На жаль, багато хто сприймає духовне життя через призму певних матеріальних речей. Ми щось можемо з собою з церкви принести, або щось віднести посвятити і з цим повернутися додому. Те, що ми можемо тримати в руках - це для нам вияв віри. А значення самого свята для багатьох залишається закритим.

Тому я хочу побажати, щоб в ці дні посту - четвер, п’ятниця, субота - хто не постив, то хоча б ці дні попостували. Немає такої людини, яка б не могла постувати. Є ті люди, які не можуть дотриматися посту в їжі, але піст в їжі це не найголовніше, це лише допоміжне. Найголовніше – це не їсти один одного – це слова з патерика. Цього посту можуть дотриматися всі. Не їсти один одного, виявити християнське ставлення один до одного, віддалитися від гріха, наблизитися до свята - до цього покликані всі. Той хто хоче по правді відчути, що таке є світле Христове Воскресіння, той повинен не тільки прийти з кошиком на Великдень до церкви посвятити, і відразу тікати додому накривати стіл, а повинен бути на богослужіннях Страсної п’ятниці, Страсного четверга, при читання дванадцяти Євангелій. Тому що коли людина чує Євангельські слова про страсті Христові, то напевно тільки кам’яне серце не зворушиться, чуючи про те, як це все відбувалося. Бо інакше ми можемо опинитися в ситуації єрусалимлян, коли вони в неділю кричали «Осанна в вишніх», вітали Христа, коли він урочисто в’їжджав в Єрусалим, а за кілька днів кричали «Розіпни». Щоб ми теж не виявилися серед цього натовпу, який хилиться туди-сюди. Світле Христове Воскресіння - це час свята, час радості, час кожному з нас замислитися: а чим воно є для нас, що ми зробили для того, щоб дійсно освятитися і стати ближчими до Воскреслого Христа?