П’ять проблем України та США

Перезавантаження україно-американських стосунків може призвести до їх вихолощення настільки, що вони перетворяться на суцільний дипломатичний протокол без прагматичного наповнення. Експерти прогнозують, що Америка буде ставитись досить стримано до України, і лише згортання демократичних процесів може змусити її піти на загострення.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергій Толстов та директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Сергій Толстов: «Вашингтон цілком сприйняв нові орієнтовні чинники в зовнішній політиці України»

2 липня Україну відвідала державний секретар Сполучених Штатів Америки Хілларі Клінтон. Після того, як вибудувалась ієрархія в американській адміністрації, вона є представником жорсткої лінії в міжнародних відносинах, на відміну від президента Обами, який виступає за більш гармонійну та менш конфліктну лінію. Зазначимо, що Клінтон разом з Байденом, який останнім часом відійшов на задній план, порівняно з минулим роком, зараз представляє так званих яструбів у американській адміністрації.

Візит пані Клінтон до Києва був показовим, оскільки він фактично оприлюднив ті моменти взаємовідносин, які будувалися між адміністрацією Обами та Януковича. Варто зазначити, що в цілому, якщо ми будемо дивитися спрощено на зовнішню політику Президента Януковича, то її просто не зрозуміємо, оскільки вона мінімально декларативна. Можна сказати, що вона навіть абсолютно не декларативна, за винятком декількох дуже не значних моментів. Проте вона все ж таки виконується урядовими структурами, хоч основні завдання та тези заявляє Президент. Він не робить випадкових заяв щодо зовнішньої політики, судячи з його виступів та промов.

Щодо головного моменту, який відрізняє зовнішню політику Януковича від зовнішньої політики Ющенка. Це відмова від курсу на вступ до НАТО і проголошення позаблокового статусу, який саме в день візиту Клінтон до Києва був затверджений у вигляді закону. Що йому відповідає Клінтон? Також надзвичайно показово, оскільки нічого подібного в химерному сні не можна було очікувати, наприклад, від Кондолізи Райс. Тож для України вибір між Росією та Заходом – це фальшивий вибір. Ми підтримуємо спроби України балансувати інтереси Росії, США та Європейського Союзу зі своїми власними інтересами. Це головна теза, яку Клінтон відповіла Януковичу щодо позаблокового статусу України. Як бачимо, Вашингтон цілком сприйняв нові орієнтовні чинники в зовнішній політиці України, і це не завадило американським посадовцям підтвердити статус стратегічного партнерства та розпочати пошук його навантаження і змісту на сучасному етапі.

Якщо аналізувати контекст цього візиту, можна зазначити елементи, які зближують ці дві країни, так і вказати на розходження.

Головні елементи розходження пролунали під час зустрічі Клінтон з лідером БЮТ Юлією Тимошенко. Телекамер, які б подали цей сюжет в ефір, там не було, однак за версію прес-служби БЮТ, пані Клінтон заявила, що США будуть підтримувати українську демократію і незалежність і допомагати лідеру опозиції заохочувати уряд, аби він приймав рішення в інтересах українського народу. Це надзвичайно цікаве формулювання. Крім присутніх, навряд чи хто скаже, чи цей переклад автентичний. Однак він цікавий в тому сенсі, що впродовж минулого року ніхто не заважав американцям допомагати уряду і Президенту України здійснювати рішення в інтересах українського народу. Проте вони щось не дуже активно проявляли себе в тому, щоб якось скоригувати політику українських владних структур в контексті кризи. Нещодавно я дивився таблицю, яка формулює обставини збільшення зовнішнього боргу України, там 49% пояснюється скороченням надходжень, тобто податків, зборів та всього іншого. Виходить, що для Заходу криза - це одне і відповідно елементи реагування на неї вони роблять самі, включаючи грошову емісію, а для України – це річ другорядна.

Що стосується проблемних зон в україно-американських відносинах, то в найближчий період їх може бути п’ять. Перше – це розвиток американської програми ПРО в Європі. Попри ентузіазм російської політичної еліти восени минулого року, що американці відмовляться від розгортання ПРО в країнах східної та західної Європи, це виявилося не так. Зараз вони роблять іншу програму, яка на відміну від попередньої, розрахованої на міжконтинентально-балістичні ракети, зараз матиме можливість перехоплювати всі ракети, включаючи малої та середньої дальності. Звичайно, нарощення військової присутності США в регіоні центрально-східної Європи створюватиме певні проблеми для України, оскільки викликатиме збільшення напруги щодо цього через позицію Росії, яка абсолютно не буде схвалювати такий розвиток подій.

Друге - це конкуренція у сфері ядерної енергетики. Виглядає так, що уряд Тимошенко робив певні аванси компанії Вестінхаус щодо постачання ядерного палива на українські АЕС, але внаслідок останніх домовленостей між урядами Азарова та Путіна, схоже, що Україна переорієнтується на співпрацю з російськими структурами, включаючи попередні плани створення власного заводу на українській території, який би мав здійснювати всі функції, окрім збагачення урану.

Третє – це розвиток видобутку нафти та газу на шельфі Чорного моря. Тут також є певні неузгодженості та питання, зокрема з компанією Венко, яка є середньо американського походження зі штату Техас, та з планами «Газпрому» щодо участі у цих розробках.

Четверте – це україно-російське військово-технічне співробітництво, яке також відслідковуватиметься з боку США, і очевидно викликатиме певний вплив з боку Штатів. Але у військовому співробітництві українська влада висловлює позицію достатньо вільної диверсифікації на умовах неучасті у військових блоках, включаючи і участь в операціях НАТО, розгортання НАТО та клонованих силах швидкого реагування Європейського союзу.

П’ята проблемна зона, яка буде дестабілізуючою впродовж значного часу, - це локальні конфлікти. На сьогоднішній день американська адміністрація більшу вагу приділяє Нагірному Карабаху, де йде полеміка та дискусія. Оскільки Азербайджан є важливим стратегічним партнером і членом ГУАМ, то це також змушуватиме українське керівництво якось реагувати. Преса зараз активно пише про те, що США обіцяють Азербайджану вирішити проблему Нагірного Карабаху за згоду на надання плацдарму та баз для можливого нападу на Іран, який США найближчим часом може і не планують, але на стратегічну перспективу для себе залишають.

Олександр Сушко: «Йде політика по витисканню США із тих не багатьох плацдармів, де вони ще присутні»

Цей візит пані Клінтон до Києва містить в собі багато рутини, якихось сигналів, які можуть трактуватися в той чи інший спосіб. Водночас він засвідчив, що в американсько-українських відносинах є певний зміст, який виходить за межі звичайного дипломатичного діалогу. Але в той же час цей зміст далекий від тих амбіцій, які були зафіксовані в Хартії про стратегічне партнерство Україна-США, що була підписана в грудні 2008 року. З одного боку, є певна воля, і до речі українське керівництво неодноразово називало США в одному із трьох ключових зовнішньополітичних пріоритетів. В принципі ця теза ніким особливо не дебатується. З другого боку, цим відносинам бракує певного повсякденного навантаження, такого змісту, який би дійсно робив їх стратегічними. Тут буде доречне порівняння з Російською Федерацією, де ми бачимо повсякденне горизонтальне та вертикальне наповнення різними змістами. Можна по-різному оцінювати, наскільки це доречно та доцільно, виважено, але цей зміст є. В українсько-американських, напевно, його менше. І не тому, що його менше об’єктивно, а тому що деякі речі, які могли б бути використані та працювати, потребують більш серйозних зусиль, ніж ті, які докладаються з нашого та американського боку. Ми не є пріоритетними країнами одна для одної. Тут можна говорити і про природну асиметрію, і що це країни різних вагових категорій, але справа не в тому. Йдеться про ті можливості, які зафіксовані в документах. І тут ми вітаємо роботу комісії зі стратегічного партнерства, яка була започаткована минулого року і засідання якої відбулось під час візиту Клінтон.

Але питання, як швидко будуть згорнуті навіть ті напрямки прагматичної співпраці, які були започатковані чи продовжені в кращому випадку? В мене є таке відчуття. Сергій Валер’янович згадував співпрацю щодо диверсифікації джерел ядерного палива. Здавалося б, що є більш прозорим та зрозумілим, аніж бажання країни диверсифікувати джерела постачання того чи іншого палива, але не факт, що навіть це буде збережено. Йде політика по витисканню США із тих не багатьох плацдармів, де вони ще присутні. Причому ці плацдарми виглядають зовсім не політизованими, а суто прагматичними.

Думаю, що є загроза вихолощення відносин, зведення їх до якогось дипломатичного протоколу. Якщо прибрати із відносин прагматичну складову, то вони дуже швидко перетворяться на ритуальне дійство, коли раз чи два на рік буде здійснюватись якийсь високого роду візит, можливо, будуть проводитися два-три військових навчання спільних і все. Безумовно, що відносини такого типу будуть надзвичайно дисонувати а) з російсько-українськими відносинами і б) американсько-російськими відносинами. Там буде присутній зміст, а в україно-американських відносинах цей зміст буде потихеньку ставати ілюзорним, віртуальним.

Сергій Валер’янович назвав п’ять проблемних питань, але я не думаю, що тут буде якась конфліктність. Я взагалі не бачу серйозного потенціалу конфліктності україно-американських відносин як двосторонніх, за винятком різкої ерозії демократичних процесів в Україні. Тоді можна очікувати щось типу того, що було в 2002-2003 рр. Але навіть за цих умов американці будуть більш обережними, бо провина за «кольчужний скандал», який був висмоктаний із пальця, довгий час буде певним комплексом над американцями. Фактично Україна була звинувачена у тому, чого насправді не було, тоді як були інші очевидні внутрішні проблеми у нас. Американці пам’ятають ту ситуацію і всякий раз, коли будуть якісь претензії, українська сторона говоритиме: а пам’ятаєте про кольчуги? Думаю, що ми ще неодноразово це почуємо.

Але найбільша загроза у вихолощенні змістів. В тій же Хартії написано дуже багато слів про співпрацю в енергетичній галузі. Думаю, що це був би дуже природній напрямок розвитку двосторонніх відносин, але треба, щоб українська сторона цього реально хотіла. І йдеться не лише про диверсифікацію джерел ядерного палива, є гарні перспективи залучення американського досвіду і допомоги в питаннях енергозбереження, яке, на жаль, не відноситься до пріоритетів нинішнього уряду. Більше того, фактично здійснюється політика на збереження того рівня споживання енергоресурсів, який був у минулі до кризові роки. Запиту на такі реформи бракує в Україні.

Зрозуміло, що зависло питання каспійської нафти. Є намір українського уряду діяти далі в напрямку транспортування чи переробки цієї нафти. А це та річ, де можна було б розраховувати на підтримку американців.

За таких обставин, говорити про стратегічність відносин буде проблематично.

Прокоментуйте підтримку США щодо надання Україні кредиту МВФ…

Сергій Толстов: Думаю, що Хілларі Клінтон перед цим візитом була ознайомлена про попереднє рішення МВФ. Цікаво, що вона відмовилась публічно будь-яким чином натякати на причетність США до цього рішення.

Тут слід зазначити, що здається на Лондонському форумі «двадцятки» минулого року взагалі було рішення про те, що країнам із числа розвинених держав давати якомога менше кредитів на двосторонній основі, а діяти через МВФ. Причому Фонд розподілив свою діяльність на стабілізаційні кредити та гнучкі кредитні лінії, які створюють основну частину за останні півтора роки. Невідомо, до якої програми потрапить зараз Україна. Якщо це буде надання стабілізаційного кредиту, тоді вони викрутять руки і запишуть в програму надання всі обмеження, які захочуть. А якщо це буде гнучка кредитна лінія, то це більш ліберальний варіант. Власне, цим і опікувався український уряд, який хотів, щоб було більше можливостей для використання цих коштів для підтримки розвитку економіки.

Проте Клінтон навіть не натякнула на те, що вона може знати про рішення МВФ. Це також є елементом більш стриманої політики Америки.

Олександр Сушко: Відомо, що позиція США для МВФ є дуже важливою. Але сумнівів було дуже багато щодо можливостей продовження цього року співпраці з Фондом, і стосувалися вони переважно бюджетної сфери. Український уряд не запропонував бачення заощадження бюджетних коштів, навпаки, були збільшені витрати на державний апарат, на відміну від Європи. Дуже показовим було збільшення витрат на інфраструктуру «Євро-2012», що зробило їх співмірними з витратами ЮАР на проведення чемпіонату світу, який зараз триває, хоча Україна проводить його разом з Польщею і всього в чотирьох містах. Це якраз ті речі, які моніторяться, як країна використовує бюджетні кошти.

Я не експерт, щоб говорити, яке ж рішення буде укладено в цьому меморандумі. В той же час зрозуміло, що на даний етап ситуація краще, ніж рік тому, коли взагалі не існувало держбюджету. Але ще будуть якісь додаткові вимоги та умови, тому що бюджетна ситуація в Україні не є позитивною і такою, що відповідає баченню МВФ.

Сергій Толстов: Я не думаю, що україно-американським відносинам загрожує брак конкретних проблем для знайдення якихось точок дотику. Думаю, що співпраця між Україною та США, окрім суто політичних аспектів, пов’язаних з європейською безпекою, має також достатньо багато елементів. Питання в тому, чи США захочуть надавати певні технології та сприятимуть участі України в міжнародних програмах, які відкривають доступ до технологій. Остання ситуація пов’язана з цим була, коли визначалися з програмою досягнень тисячоліття, де Україна спочатку домовилась про участь у певних програмах, аби діставати американське фінансування. Потім після корупційних випадків діяльності української влади американська адміністрація заявила, що якщо українська сторона хоче брати учать у цій програмі, то нехай безпосередньо домовляється з керівництвом фонду. Наскільки американська адміністрація не хоче брати на себе відповідальність за таку практику.

Щодо головного завдання для України, яке влада бачить в україно-американському стратегічному партнерстві. Оскільки Україна – це порогова держава, яка контактує і перебуває на межі перетину інтересів Росії, США, Європейського союзу, Туреччини, то відповідно, ці впливи їй потрібно збалансовувати.