19 років незалежності – 19 втрат

19 років тому Україна проголосила незалежність. Не в результаті революції, війни, масових народних виступів, а в результаті випадку, котрий інколи трапляється в різних історичних періодах. Кажуть, що високо цінується лише те, що здобувається (а не дарується). Можливо саме це є основною причиною того, як ми скористалися тим, можливо єдиним історичним шансом.

Про те, що ми здобули, сказано багато – вихід зі складу СРСР, формальні атрибути державності - прапор, гімн, малий герб, кордони, інститут громадянства, міністерства і відомства, основний закон, збройні формування, і , нарешті, українську влада.

Проте (звичайно, як завжди, це моя суб’єктивна думка) з перших днів існування незалежної Україна не іноземні окупанти, недобрі сусіди, вороги внутрішні, стихійні лиха чи глобальні катаклізми а саме «українська» влада взяла курс на знищення нашого суверенітету.

Давайте згадаємо лише 19 таких кроків (втрат).

1. Створення Співдружності Незалежних Держав. Не встигнувши попрощатися з СРСР, керівництво України створює нову співдружність (і той факт що СНД сьогодні існує лише на папері не виправдовує цього кроку). Воістину не може раб без господаря.

2. «Нульовий варіант» . Україна (в обличчі української влади) погодилась на те, щоб Росія стала спадкоємницею всіх золовалютних активів, грошових вкладів і т.п. на користь Росії (як єдиної спадкоємниці СРСР).

3. Майно СРСР за кордоном. Україна (в обличчі української влади) відмовилась від претензій на свою частку майна (майно за кордоном ,- посольства, консульства, торгові представництва, в тому числі майно, що перебувало на балансі різних міністерств і відомств), рівно ж як і на свою частку військово-промислового комплексу, військово-морських сил, ППО і т.п..

4. Люстрація. Цей термін добре знайомий в багатьох країнах центральної та східної Європи так і не був впроваджений в Україні. На практиці він означає заборону представникам колишнього керівництва (частково чи повністю, з виключеннями чи без, з визначення часових рамок чи без таких) обіймати державні посади.

5. Компартія. Україна (тобто українська влада) зробила все, щоб створити максимально комфортні умови для існування комуністичної партії (в т.ч. її “двійників”) а короткочасна заборона мала лише тимчасово-показовий характер.

6. Кримська автономія. Коментарі зайві, бо існування автономії в унітарній державі суперечить здоровому глузду.

7. Чорноморський Флот Російської Федерації. Україна (українське керівництво – прим. автора)не лише віддала флот Росії, але й добровільно погодилась на окупацію частини своєї території, віддавши Севастополь як головну базу базування ЧФ РФ.

8. Московський Патріархат. Не зробивши жодних реальних кроків для послаблення позицій церкви, в діяльності ієрархів котрої завжди (!!!) було більше символів імперської політики (і останні заяви Патріарха Кирила це демонструють) ніж віри і духовності Україна заклала міну уповільненої дії під базисні основи свого суверенітету.

9. Ядерна зброя. Ратифікувавши в 1994 році Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, ми позбулися не лише ядерного потенціалу, ми позбулися надійних гарантій незалежності і територіальної цілісності України, а посадові особи країни – одного з гарантів (Російська Федерація) неодноразово робили заяви, котрі інакше як зазіхання на суверенітет та територіальну цілісність держави розцінювати не можна (напр. в ситуації з о.Тузла).

10. Знищення армії і військово-промислового комплексу. Нівеляція поняття офіцерської честі. Коментарі зайві.

11. Нафтопровід «Одеса-Броди» (як одну із запорук енергетичної незалежності) збудували. Тільки нафту по ньому пустили російську а не каспійську і в зворотньому напрямку – до Одеси.

12. Здача територій, зрада українських інтересів. Знехтувавши інтересами більшості (за етнічним складом) населення Придністров’я та керівництва ПМР, Україна (тобто знову ж таки українська влада) віддала ці території у сферу впливу російських інтересів. Замість використати бажання вступу Румунії в НАТО на свою користь Україна (погодившись на міжнародний арбітраж) втратила значну частину нафтоносного шельфу в районі о.Зміїний.

13. Знищення середнього класу – запоруки розвитку економіки в усіх ново- незалежних державах, ліквідація умов для його зародження.

14. Контроль іноземного капіталу над ключовими галузями української економіки. Коментарі зайві (інформація про власників підприємств стратегічних галузей нашої економіки часто з’являється в ЗМІ).

15. Здача збагаченого урану. Цим кроком вже нинішнім Президентом України було завдано удару по науково-технічному потенціалу України і можливості створення Україною власної ядерної зброї.

16. Пролонгація окупації України. У всьому світі неконституційне (отже незаконне) перебування іноземних військ на території суверенної держави називається окупацією. Отже продовження терміну перебування ЧФ Росії в Севастополі на 25 років є не чим іншим як пролонгацією окупації.

17. Здача авіабудівної промисловості та атомної енергетики. Прагнення нинішнього Президента інтегрувати авіабудівні та енергетичні потужності України в російські не потребує додаткових коментарів.

18. Знищення свободи слова, зібрань, переконань. Ці свободи ще донедавна були нашим предметом гордості перед сусідами. І без громадянських свобод не буде і національної.

19. Перетворення України в «поліцейську» державу. Якщо ще донедавна головною загрозою національній безпеці були державний апарат і корупція, то сьогодні – «правоохоронні» органи.

20. До 20-ї річниці незалежності. Створення СП «НАК Нафтобаз» і «РАО Газпром», а де-факто – ліквідація права власності на українські газопроводи, 1-ше місце в Європі за обсягом зовнішніх боргів.

Образно кажучи, за першого, другого і третього президентів «українська» влада спочатку прогнулася і нагнулася, то за четвертого стала в позу з «Камасутри».

І вже через рік ми зможемо тихенько втрьох (бо більше трьох збиратися буде заборонено) насипати в степу могилу, поставити хрест з надписом «тут спочиває незалежність України», або спалити всі владні палаци разом з їх мешканцями, і поставити хрест з надписом – «тут народилася ( воскресла) наша гідність. А з нею незалежна Україна».

Післяслово.

То що ж ми відзначали 24 серпня? Наші мрії, надії і сподівання. Просто у кожного з нас, простих громадян України і в «української» влади вони аж надто різні.