КС не мав права змінювати Конституцію?

Конституційний суд у своєму рішенні про скасування політреформи 2004 року також ввів у дію Конституцію зразка 1996 року, змінивши одним махом державний устрій в країні. Отже, парламент та народ просто вилучили з процесу внесення змін до Основного Закону.

Свою правову оцінку рішенню КС в прес-центрі «Главкому» дав екс-міністр юстиції, президент Інституту правової політики Микола Оніщук.

Микола Оніщук: «Суверенне право народу не може бути ні обмежено, ні спотворено жодним органом конституційної юрисдикції»

Сьогодні Конституційний суд визнав неконституційним закон №2222-4 щодо внесення змін до Конституції, за якою власне ми живемо. Як добре відомо, згідно з Конституцією та законом про Конституційний суд, рішення КС є остаточними, підлягають виконанню на всій території держави та не підлягають оскарженню. Таким чином я не хочу коментувати цю складову, оскільки є рішення органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій. Тим не менше, як будь-яке рішення Конституційного суду, воно підлягає обговоренню. Це якраз той випадок, коли правники, політики, очевидно, висловляться з приводу рішення суду, яке сьогодні було оголошене.

Перша теза: рішення Конституційного суду про визнання неконституційним закону №2222 було очікуваним, насамперед тому, що професійній спільноті та власне представникам парламенту добре були відомі процедурні порушення, допущені під час ухвалення цього закону у 2004 році, які стосувалися саме конституційної процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності цим законом. В цій частині рішення нічого сенсаційного не відбулось.

Професійна дискусія, вона залишається і сьогодні доречною, стосувалася правових наслідків ухваленого рішення Конституційного суду.

Як відомо, пункт 3 сьогоднішнього рішення КС постановляє: на органи державної влади покласти обов’язок щодо невідкладного виконання цього рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року №2222.

Вказане рішення Конституційного суду, окрім процедурних порушень, які безпосередньо передбачені як вимоги в Конституції України (розділ 13), також назвало в якості порушення пакетне голосування. На мою особисту точку зору, Конституція України не відносить до порушення порядку процедури, передбачене 13 розділом, сам факт пакетного голосування. Тобто, ця візія Конституційного суду є дискутивною стосовно того, чи ми можемо віднести сам факт пакетного голосування до порушення, яке було визначено Конституцією як умова чи підстава для визнання неконституційним порядку, зокрема, розгляду ухвалення та набуття чинності закону. Але це не провідна тема, а так між іншим.

Більш серйозну дискусію варто очікувати навколо позиції Конституційного суду, яка стосується якраз правових наслідків ухваленого рішення, яка сформульована у рішенні (пункт 6 част. 4), де Конституційний суд виходить з того, що визнання неконституційним закону №2222 у зв’язку із порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені. Цілком логічним та слушним виникає питання про те, на підставі тлумачення якої саме норми Конституції чи конкретного закону України, Конституційний суд дійшов такого висновку, адже добре відомо, що Конституційний суд не може творити норму права. Він може розглядати лише акт права на предмет його неконституційності або забезпечити тлумачення відповідної норми закону чи Конституції. Таким чином твердження Конституційного суду про те, що він виходить із того, що визнання неконституційним закону в зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попереднього закону, потребує додаткового обґрунтування та пояснення. На підставі тлумачення якої саме норми закону України чи Конституції КС дійшов до такого висновку? Мені така норма невідома.

Не менш складним для подальшого забезпечення виконання цього рішення є і питання щодо його правових наслідків. А хто власне і за чиїм підписом буде опубліковувати тепер автентичний текст Основного Закону в редакції 1996 року? Хто візьме на себе відповідальність за публікацію тексту Конституції?

Третє положення, яке залишається для розгляду правниками та політиками: як бути із ст.5 Конституції України, яка вказує на те, що єдиним джерелом влади в Україні є народ? Добре відомо, що нинішня Верховна Рада і Президент отримали відповідні повноваження у відповідних термінах (зокрема п’ятирічних) під час виборів безпосередньо від народу. І ніхто окрім народу цей мандат змінити не може, оскільки ні Конституційний суд, ні Верховна Рада, ні будь-який інший орган, джерелом влади не є. Таким чином, хто може сьогодні чи наділити повноваженнями будь-яку посадову особу, коли ми говоримо про тих із них, які передбачені Конституцією, чи обмежити їхні повноваження, включаючи і термін дії владного мандату? Для мене як правника, очевидно, що відповідно до Конституції України, це може зробити лише український народ під час виборів і виключно через вибори. Таким чином, наразі залишається надзвичайно актуальним питання щодо правових наслідків вказаного рішення в частині повноважень нинішнього глави держави та Верховної Ради України. Як ми розуміємо, рішення Конституційного суду відповіді на це запитання не дає.

Більше того, Конституційний суд є органом конституційного контролю і охороняє Конституцію, маючи на увазі принцип здійснення народовладдя, адже суверенне право народу не може бути ні обмежено, ні спотворено жодним органом конституційної юрисдикції. Це стосується і Конституційного суду. Таким чином з цієї точки зору мені видається, що рішення Конституційного суду є неповним, оскільки не дає відповіді про механізм реалізації цього рішення в частині терміну повноважень Верховної Ради України чинного скликання та власне обсягу повноважень парламенту, а також Президента.

Наостанок, очевидно, є сенс також говорити і про те, що Конституція України виключно врегульовує питання порядку внесення змін до Конституції, тобто вона визначає і суб’єкта внесення цих змін, і порядок внесення цих змін. Конституційний суд України як орган, рішення якого може мати наслідком внесення змін до Конституції, у цьому розділі 13 не вказаний. Таким чином, надзвичайно важливим є тепер детальний аналіз наслідків ухваленого рішення Конституційного суду, яке є остаточним, підлягає виконанню та не може бути оскарженим, тим не менше для збереження легітимності правового конституційного поля України зараз є надзвичайно важливим отримати суспільно-узгоджені відповіді на всі запитання, які виникли у зв’язку з ухваленим рішенням. Надзвичайно важливо, щоб Україна залишилася в конституційному правовому полі, щоб ті правові зміни, в тому числі Конституції, відповідно до рішення КС, стали предметом надзвичайно ретельного правового аналізу громадської дискусії. Це корелюється із сьогоднішньою заявою Президента Януковича у Ялті стосовно того, що Україна як країна, яка прагне до Європейського Союзу, має перебувати виключно у правовому легітимному полі, яке б ґрунтувалося на широкій суспільній дискусії.

Чи означає це рішення Конституційного суду, що український парламент був виключений з конституційного процесу і таким чином народ опинився поза межами цього рішення?

Микола Оніщук: Я вже відповів на це рішення, коли говорив про те, що згідно статті 5 Конституції, єдиним джерелом влади є народ, який сформував органи конституційної юрисдикції, зокрема, парламент – єдиний законодавчий орган, який має право ухвалювати зміни до Конституції. В даному разі парламент, а, відповідно, і народ вилучені з процесу внесення змін до Конституції. Порядок внесення змін до Конституції регулюється виключно самою Конституцією, розділ 13 передбачає, що єдиним суб’єктом внесення змін є український парламент. Конституційний суд як суб’єкт, рішення якого має наслідком автоматичне внесення змін до Конституції, не передбачений Конституцією України.

Які мають бути подальші дії Президента для того, щоб вийти з цього правового колапсу і не виглядати перед європейськими сусідами державою, яка виходить за межі правового поля?

Микола Оніщук: У Президента є ціла низка юридичних порадників, які, власне, пропонували цю ідею Президенту і забезпечили її реалізацію. Нехай вони і дають йому поради, включати те, як вийти з цієї ситуації.

Які закони мають бути переглянуті в першу чергу?

Микола Оніщук: Повноваження Президента і Верховної Ради передбачаються виключно Конституцією. Все, що стосується цих органів, змінювати законодавче поле немає потреби, оскільки його не існує. Насамперед ідеться про закони, які визначають статус уряду, а також відповідних органів, компетенція яких так чи інакше пов’язані із змістом цього рішення. Йдеться про Службу безпеки, порядок призначення-звільнення Генерального прокурора і т.і. Тобто, ті органи, компетенція і порядок формування керівних органів яких безпосередньо визначаються законами і стосуються змін повноважень Президента та парламенту.

Як тепер буде з довірою до Конституційного суду як органу, який може одним рішенням змінити устрій держави?

Микола Оніщук: Це питання більш широкої дискусії. Згідно Конституції (стаття 5), лише народ України формує орган державної влади – парламент, Президента, визначає через вибори обсяг їхнього мандату та терміни повноважень. Конституційний суд не є органом, який уповноважений за Конституцією змінювати цей мандат. Це можуть зробити лише вибори. Теперішнє рішення щонайменше означає необхідність проведення негайних позачергових виборів парламенту та Президента для перезавантаження української системи і наділення Верховної Ради і Президента мандатом, згідно Конституції, як це тепер випливає з рішення Конституційного суду.

Чи не перевищив Конституційний суд свої повноваження таким чином?

Микола Оніщук: Я не є органом, який стоїть над Конституційним судом, тому утримаюсь від коментарів з цього приводу. Лише зауважу, що рішення Конституційного суду є обов’язковим для виконання і оскарженню не підлягає.